Словами «Жива мов життя» назвав колись свою книгу про мову Корній Іванович Чуковський, і зараз я поцупила його назву, тому що краще сказати не можна. Мені хочеться поділитися деякими спостереженнями над мовою, а оскільки вона «жива мов життя», то й над життям. Була б рада, якби мою колекцію допомогли мені продовжити читачі.
Мені вже доводилося згадувати про появу нових слів для відображення прикро нових явищ життя, нових цінностей, які прижилися чи пропагуються. Слово «творчість» дублюється словом «самореалізація», «творчий» змінюється «креативним», щоб підкреслити, що «той, хто самореалізується» і «креативний» представник роду людського корисливо винахідливий, він рветься до грошей та успіху. Цікаво, що безсумнівно «креативний» Павло Іванович Чичиков із «Мертвих душ» Гоголя, а Германн із «Пікової дами» «креативно» почав, але не пощастило.
Про слово «комфортно» нагадаю. Воно замінило слова «спокійно», «затишно», «радісно». Якщо для спокою, затишку та радості потрібні чисте сумління, друзі, сердечні стосунки у родині, то для комфорту необхідні джакузі, зручні сидіння автомобілів та всілякі інші предмети, у які можна з комфортом занурити своє тіло і гординю одночасно.
Список цей можна продовжити. Слово «толерантний» — зовсім не те, що «терпимий». Людина, яка має переконання, терпима до чужих переконань не тому, що з ними згодна, а тому, що цінує чужу особистість, уміє чекати та відрізняти, що підвладне суперечці в ім’я істини, а що ні. «Толерантний» же терпимий до усього. Основа його терпіння — байдужість. Людина, яка трусить капцем на дивані, повністю «толерантна» до всіх релігій, доки не хоче нічого про них знати. «Толерантність» — один із видів зброї у боротьбі з поняттям гріха, один зі способів розмити кордони добра і зла. У охопленому глобалізацією світі люди, виявляється, повинні бути «толерантними» до содомітів, перелюбників... і далі за списком.
Слово «стильно» не означає «гарно». Стильний не лише недоречний (а часто й потворний) одяг. «Стильно» певним чином поводити себе, читати модне, дивитися модне, плескати в долоні модному.
«Ексклюзивний» — зовсім не те, що «унікальний». Лежить собі спокійно у алмазному фонді Збройної палати унікальний діамант «Орлов», наприклад, і ніхто ексклюзивним його не називає з тієї причини, що ніхто не намагається нам його за гроші нав’язати. «Ексклюзивні» ж ті штани, які намагаються дорого продати як єдині та неповторні для єдиного та най-найнеповторнішого покупця! Так і згадуються багаті барині, які закуповували тканини рулонами, щоб нікого більше у такій сукні не було. Чи у Гоголя в діалозі «дамы просто приятной» і «приятной во всех отношениях»: «Помилуйте, да кто же станет носить после Прасковьи Федоровны!»
Молодецьким словом «плейбой» доводиться прикривати те, що російською називається зовсім негарно: «бабник». А старіючий «плейбой», який форму та спритність чудово зберігає, російською звучить іще страшніше: «мышиный жеребчик».
Окрім запозичень із англійської, список яких можна продовжити і за які, до речі, ані Діккенс, ані Шекспір відповідальності не несуть, цікава тенденція перенесення визначень із неодухотворених предметів на людей.
«Успішними» раніше могли бути справа, проект, будівництво, виробництво. Тепер з’явилися «успішні» люди. Чому не годиться «процвітаючі»? Процвітаючий сьогодні процвітає, а завтра ні. Процвітаючий сили витрачає. А «успішний» — улюбленець долі, крокує діловито серед спалахів фотоапаратів та улесливих посмішок. Окрім того, процвітати можна у будь-якій справі, випіканні пиріжків, наприклад, а в «успішного» — розмах, вартий мрії та заздрощів.
Погляньте, яка різниця між «лікар, що добивається успіхів» та «успішний лікар». У першому випадку — гарний діагност чи хірург, а в другому випадку — той, хто влаштувався у дорогу приватну клініку.
«Упакованим», на мій подив, виявився не шматок ковбаси і навіть не подарунок до дня народження — «упакованою» називають людину навіть не просто гарно і добротно вдягнену, як я вже було подумала. «Упакована» людина, виявляється, — добре влаштована у всіх відношеннях: і одяг, і машина, і робота, і житло — усе при ній.
Із географічного оціночним стало слово «Європа». «Почнемо Європу зі свого під’їзду!» — написав на дверях любитель чистоти і порядку. При слові «Європа» цьому любителеві напевне уявляється, як він іде повз власний акуратно підстрижений газон до магазину обирати із сімдесяти сортів сиру. Слово «Європа» — новий вид старої єресі під назвою «хіліазм» про Царство Боже на землі, і вигляд цей ще більш убогий, аніж сумнозвісний комунізм.
Та все, описане вище, я викладала не лише засмучуючись і нарікаючи, а ще радіючи тому, що для убозтва життєвих реалій доводиться створювати спеціальні слова, тому що мова наша відображає світогляд та моральність великого народу. Можна поставити у чорнило зрізану білу хризантему, щоб вона змінила колір, але колір живої квітки або дерева змінити не можна. Могутнє живе дерево мови не гнеться, не ламається, до нього не прививається мертвеччина, і я не без зловтіхи спостерігаю, як доводиться встромляти поряд кострубатого куща. Мова живе своїм життям та дає свої оцінки.
На «бойфрендів», на ніяк і ніде не зареєстровані «шлюби» російська мова відповіла чудовим, повним іронії словом «поджениться».
— Как, Марь Иванна, ваш Петя?
— Мой Петя подженился на женщине с ребенком.
Ясна річ, ніякої відповідальності ні за жінку, ні за дитину Петя на себе не взяв і не збирається. Префікс «под-» у даному випадку вказує на швидкоплинність, на здійснення дії крадькома, як, наприклад, у словах «подглядел», «подсунул».
На молодіжному сленгу подібні стосунки називаються словом «замутити». «Він із нею замутив». Чудове слово за образністю: тут і каламутна невизначеність у стосунках, і скаламучений бруд, який убив чистоту. Говориться це бадьорим тоном, а само по собі слово ставить діагноз та журиться.
З’явилося слово «образованцы», тому що слово «інтелігенція» не здає своїх позицій та не бажає звузитися до визначення людини з вищою освітою. Інтелігент — людина із совістю та почуттям відповідальності, що за всіх кровоточать. Недарма найбільш яскравим утіленням інтелігентності став Антон Павлович Чехов, який не лише написав, що за дверима кожної щасливої людини повинна стояти людина з молоточком і стуком нагадувати, що є ще нещасні. Чехов будував школи на свої кошти не від надлишку, а погано зводячи кінці з кінцями. Він ускладнив свої сухоти поїздкою на острів Сахалін, де здійснив перепис населення цього острова каторжан і волав до уряду про їх долю.
Так само не здається слово «подарунок/подарок». Тепло та сердечність поміщені в цьому слові. Відповідно, хабар, під подарунок замаскований, доводиться називати словом «презент».
Мені лише зараз стають близькими та зрозумілими слова Івана Сергійовича Тургенєва, які мене змусили колись вивчити у школі: «Во дни сомнений, во дни тягостных раздумий о судьбах моей родины, — ты один мне поддержка и опора, о великий, могучий, правдивый и свободный русский язык!» Мені стає зрозуміло, чому у 1941 році Анна Андріївна Ахматова писала: «И мы сохраним тебя, русская речь, великое русское слово».
Усе, написане зараз мною про російську мову, тією ж мірою можна віднести до мови моєї Батьківщини — української. Російська та українська глибинно споріднені православною вірою та моральністю, яка з віри витікає. Ось, наприклад, в українській мові є два слова для визначення безумства: «безглуздий» і «божевільний». Якщо перше слово вказує на брак здорового глузду, розсудливості і практичної кмітливості, то друге слово називає божевільними «вільних від Бога». Українською добре говорити про Дон Кіхота: безглуздий Дон Кіхот проти божевільного світу.
Те, що мова жива, — іще один очевидний доказ, що живий народ. Живуть на світі люди, якими світ стоїть. І храми будують, і дзвони виливають. Я дуже люблю потрапляти на передачі про те, як продовжується життя ремесел: про мереживниць, вишивальниць, ковалів. І інтелігенти є на світі, і ті, хто маючи гроші, служить ними людям.
Приклад хочу навести незначний та анекдотичний, але й у ньому для мене оживає та матеріалізується стерте у спекуляціях слово «народ».
Один відомий український фотомитець поїхав знімати не обтяжених одягом красунь за селом на фоні якогось особливо мальовничого дуба. Люди, які неподалік займалися своєю поважною працею на землі, схопили фотохудожника і закрили у якійсь своїй в’язниці як паскудника і розбещувача. Фотохудожник захрип і обірвав на сорочці ґудзики, розповідаючи, який він відомий і яке створює високе мистецтво, та далеко від нього була розуміюча публіка з презентацій календаря «Піреллі».
Люди, про яких я згадую, не загіпнотизовані словом «стильно», вони душевно здорові і відрізняють красу від витонченого паскудства, і їх світ, слава Богу, стоїть, існує, хоча вони не дивляться на нас із біг-бордів та лакованих журналів. І дуже багато молодих людей читають гарні книжки, і мрії їх благородні та відважні. І бабусі на вулицях Києва, які в силу загальної теплої родинності, яку сторіччями відчували, говорять: «дитино», «дочечко», «рідненька» — з того ж світу, кардинально протилежного так званому іншому, де замість «рідненька» — «фейс-контроль», який не має аналогів ні в російській, ні в українській мовах.