Златоуст і Євтропій

Сторінки історії Візантії

 

1.Святитель Іоан Златоуст. Мозаїка. 1043-1046 рр. Софійський собор у Києві

Те, що людська душа родом не з планети Земля, частково може довести почуття нескінченності життя, притаманне кожному. Людині властиво думати про те, що вона безсмертна, але це правильне інтуїтивне почуття викривлене нашим земним розумом, який звик жити у світі матеріальному.

Можливо, особливо важко повірити у швидкоплинність цього життя людині, яка має владу та багатство, людині, що звикла наказувати і прикипіла серцем до свого майна та суспільного становища. Хіба можна повірити, що сьогодні у твоїй владі вершити долі, а завтра тебе навряд чи впізнають у натовпі жебраків? Багатство не врятує і не застрахує від смерті, яка підійде без попередження і вразить раптовим ударом, не давши часу здійснити благодіяння тим, кому не встиг, і попросити вибачення у тих, перед ким відчував свою провину.

Ця історія розповість нам про людину, що досягла найвищої влади і в один день каменем впала з її вершин. Відбулося це в IV столітті, але, здається, з тієї пори люди так мало змінилися...

Посада консула була однією з найпочесніших і найбажаніших у чиновницькій ієрархії молодої Візантійської імперії. Поява в товаристві чиновника найвищого рангу супроводжувалася оплесками, загальним тріумфуванням і піднесенням палаючих світильників. У його почті були спеціальні люди, які розштовхували перед ним люд і голосно вигукували в натовпі, перераховуючи його звання та регалії. На такому важливому публічному заході четвертого століття, як кінські перегони, на адресу консула звучали похвальні славослів’я та «улесливі промови глядачів». Життя такої людини складалося з постійних урочистостей, обідів, «розлиття вина», що супроводжувалися похвальними заздравицями шанувальників його могутності...

Усе це можна сказати про конкретну історичну особистість — консула східної частини Римської імперії євнуха Євтропія. У 395 році, після смерті імператора Феодосія Великого, він допоміг його сину імператору Аркадію вирішити одне дуже важливе й делікатне питання, пов’язане з пошуком майбутньої дружини. Аркадій, через свій характер, міг легко допустити прояв ініціативи кого-небудь зі свого почту. Євтропій одразу ж уміло скористався ситуацією й догодив правителю імперії. Обраницею василевса стала дочка одного з франкських полководців — Євдоксія. Після цього Євтропій ще більше зблизився з правителем Візантії і став його фаворитом. Незабаром він був призначений на посаду препозита священної опочивальні, тобто завідувача особистими покоями імператорами.

Щоправда, знайшлися й противники шлюбу Аркадія з Євдоксією. Одним із них був талановитий і впливовий полководець Руфін, який планував видати заміж за василевса свою дочку Марію. Щоб позбутися такого могутнього ворога, Євтропій організував убивство Руфіна, а його родину вигнав із Константинополя.

Поступово Євтропій набув величезного впливу на імператора. Після проведення у Вірменії вдалої військової кампанії проти гунів Євтропій у 397 році був наділений високим титулом консула. До того моменту це було радше почесне звання. Консул уже швидше за все не мав реальної влади, як це було дещо раніше. Однак збереглися традиції, які мали достатньо велике соціальне значення й були здатні зачепити багато в чому спокушену душу Євтропія. Наприклад, кожного консула мали зобразити в камені; його статуї розміщували в найпочесніших місцях столиці. Таке було дозволено хіба що імператору. Ще одна не менш визначна річ — ім’я консула отримував той календарний рік, у якому відбулося його обрання. Здавалося б, чого ще бажати? Сучасник Євтропія, архієпископ Іоанн Златоуст, говорив про нього так: «Хто був вище цієї людини? Чи не перевершив він усіх на світі своїм багатством? Чи не досяг він найвищої вершини почестей? Чи не всі тремтіли перед ним та боялися його?»

Однак обличчя цього світу мінливе. Євтропій став занадто зарозумілим у спілкуванні з імператрицею, що одразу ж відобразилося на ставленні до нього імператора Аркадія. У 399 році він був позбавлений усіх своїх звань та привілеїв. Більше того, над Євтропієм нависла загроза фізичної розправи з боку його політичних супротивників. Цілковито впавши у відчай, він вирішив звернутися за підтримкою до Церкви та скористатися стародавнім «правом притулку». Суть цього права полягала в тому, що втікача не можна було забрати з храму силоміць. У тих випадках, коли він шукав притулку не від месників, а від «правди законної» (наприклад — суду), єпископ видавав утікача, але при цьому брав обіцянку, що прийнятий під захист Церкви не буде покараний смертю або вигнанням. Якщо мова йшла про приватні суперечки, то Церква не видавала постраждалого до того часу, поки його супротивник не присягне на Євангелії, що примириться з ним. У тому ж мав заприсягтися й сам утікач.

1.Фігура консула. Слонова кістка. 506 рік. Державний ЕрмітажМи вже згадували про сучасника Євтропія — Іоанна Златоуста. Саме завдячуючи останньому нам відомі подробиці трагедії, що відбулася. Утім, перш ніж продовжити розповідь, необхідно присвятити хоча б декілька слів такій незвичайній особистості, як архієпископ Іоанн. Щоб зрозуміти, що це був за чоловік, наведемо кілька прикладів з його діяльності на Константинопольській кафедрі. Ставши в 398 році главою Церкви Нового Риму, він виявив, що господарський механізм у часи його попередника Нектарія частково втратив євангельську простоту. Златоуст узявся за реформи. Він розігнав так званих духовних сестер — дівиць та дияконис, що їх утримували в оселі Константинопольського єпископа. Вдовам наказав знову вийти заміж або ж поводити себе відповідно до вдовиного становища. А ченцям, що віддавали перевагу безцільному вештанню з місця на місце перед суворою гуртожитною дисципліною, дав у наказовій формі пораду — розійтися по своїх монастирях. Більшу частину церковних грошей Іоанн направив для допомоги бідним і на облаштування лікарень. «Христос, безпритульний мандрівник, — казав він — ходить і просить про прихисток, а ти, замість того, щоб прийняти його, прикрашаєш підлогу, стіни, капітелі, прив’язуєш до лампад срібні ланцюжки».

Говорити про Златоуста можна достатньо довго. Привід для роздумів надає нам розкішне зібрання його творів з 24 книг по 300-700 сторінок тексту кожна, яке дійшло до нас, пройшовши шлях у тисячу сімсот років. Два «слова» з цього багатого спадку були присвячені й зневіреному консулові Євтропію. Ось так описує архієпископ його стан у той момент: «Вчора, коли прийшли за ним із царського палацу, з тим, щоб силоміць узяти його, і він прибіг до святилища, обличчя його було, як і тепер, анітрохи не кращим, ніж у мерця; а скрегіт зубів, і тремтіння, і тріпотіння всього тіла, і уривчатий голос, і занімілий язик, і весь зовнішній вигляд були такими, що можуть бути лише в людини із закам’янілою душею».

Златоуст і Євтропій були знайомі один з одним задовго до цієї трагічної ситуації. Саме завдяки безпосередньому втручанню останнього вибір імператора при заміщенні вакантної єпископської кафедри Константинополя впав на Златоуста. Кандидатура Іоанна, що став відомий своїм благочестям, аскетизмом і красномовством, здавалася Євтропію найзручнішою. Він сподівався, що Златоуст, людина «не від світу цього», буде слухняним знаряддям у його руках. Щоправда, скоро він зрозумів, що схибив. Новий архієпископ почав керувати Церквою з повною незалежністю, взоруючись лише на євангельські принципи. Справа дійшла навіть до конфлікту зі всесильним фаворитом. Як не парадоксально, але причиною сутички було те саме право притулку Церкви, яке Євтропій намагався був скасувати. Тепер же він сам використовував його як єдину можливість для свого порятунку.

Будучи геніальним учителем моралі, Златоуст не міг обійти увагою таку відому кожному жителю Константинополя подію, не зробивши при цьому повчальних висновків. Народ не схвалював того, що Іоанн надав Євтропію притулок. Однак сам святитель бачив у помилуванні ворога найвеличнішу перемогу Церкви. Непідкупний і прямий, він завжди стояв між пригнічувачами та пригніченими, і голос його був голосом сумління світу. Ось такі слова були сказані святителем у ті дні: «Чи не казав я тобі постійно, що багатство — мінливий раб? А ти нас не слухав. Чи не казав я тобі, що воно — невдячний служитель? А ти не хотів вірити... Ми й тоді не полишали тебе, незважаючи на твоє обурення, і тепер переможеного тебе покриваємо й захищаємо. Церква, що потерпала від твого гоніння, відкрила для тебе своє лоно і прийняла тебе». За словами архієпископа, Євтропій тепер «на ділі пізнав, що саме він зробив, і своїм вчинком сам першим перед обличчям усього всесвіту порушив закон... Це видовище приборкає запал будь-якого багатія, роз’їсть його зарозумілість, і він, почавши цінувати людські діла так, як і необхідно їх цінувати, вийде звідси, насправді навчившись тому, про що Писання говорить у словах: «Всяке тіло трава, всяка ж слава як цвіт польовий» (Іс. 40:6).

Чим же скінчилася вся ця історія? Слова та авторитет першого мужа Візантійської Церкви мали вплив. Євтропія не стратили, як того жадала імператриця, гвардійці та народ. За наказом імператора Аркадія його було відправлено в заслання на острів Кіпр. Щоправда, ненадовго. Його противники, а якщо говорити точно, відверті вороги, не могли примиритися з таким м’яким вироком. У тому ж році Євтропія повернули до Константинополя. Привід для розправи, як це зазвичай буває, знайшовся достатньо швидко. Препозиту й консулу відітнули голову за те, що він носив імператорське вбрання.

Архієпископ Іоанн Златоуст не набагато пережив осоружного всім тимчасового правителя. Святитель продовжив свою справу проповіді. Головне завдання його морально-соціального вчення було незмінним — донести до своїх сучасників істину євангельських цінностей. Златоуст викривав надмірну пишноту двору, спосіб життя придворних, критикував зловживання владою чиновниками. Невдовзі відбувся конфлікт з імператрицею, що закінчився його засланням у 404-му році у Вірменію, в місто Кукуз. Звідти архієпископа направили в Пітіунт, сучасну Піцунду, куди Златоуст уже не дійшов. Змучений нескінченними переходами й нелюдським ставленням конвоїрів, він помер у невеличкому містечку Камани в 407 році.

«Хотів би я дізнатися, — каже він, — навіщо люди так сильно піклуються про багатство, адже Бог призначив природі міру та межі, щоб ми не мали жодної необхідності шукати багатства. Він повелів, приміром, одягати тіло однією або двома одежинами, а значить зайвий одяг не потрібний для захисту тіла. Для чого ж ці тисячі одежин — ця молеїдина? Встановлена також і міра в їжі, і спожите понад цієї міри обов’язково шкодить усякій живій істоті... Нам потрібен лише один дах над головою, для чого ж усі ці хороми, ці дорогоцінні помешкання?»

«Суєта суєт, все суєта!» Цей вислів, за словами все того ж Іоанна Златоуста, має бути викарбуваний і на стінах, і на одязі, і на площі, і на будинку, і на дверях, і його треба повторювати постійно.

Прагнення бути щасливим вкладене в людину Самим Богом, от тільки щастя це має бути виражене не в нагромадженні майна і не в колекціонуванні задоволень. Щастя — це можливість долучитися до богоподібних якостей, у цьому — єдиний шанс здобути вічність. Господь створив Церкву, яку неможливо здолати жодним силам зла. І лише тут перебуває благодать, що рятує людину, що поєднує її з Богом навіки.

Опублiковано: № 2 (44) Дата публiкацiї на сайтi: 05 July 2010

Дорогі читачі Отрока! Сайт журналу вкрай потребує вашої підтримки.
Бажаючим надати допомогу прохання перераховувати кошти на картку Приватбанку 5457082237090555.

Код для блогiв / сайтiв
Розмiстити анонс

Результати 1 - 3 з 3
13:27 05.11.2012 | Ирина
Большое спасибо за интересную и полезную статью!
22:27 23.01.2012 | Лена
Хорошая и познавательная статья. Спасибо!
17:20 07.07.2010 | .ru
Спасибо за прекрасную статью!Слова святителя и через 17 веков - чистейшее золото!

Додати Ваш коментар:

Ваш коментар буде видалено, якщо він містить:

  1. Неповагу до авторів статей та коментарів.
  2. Висловлення думок щодо особистості автора або не за темою статті, з’ясування стосунків між коментаторами, а також інші форми переходу на особистості.
  3. З’ясування стосунків з модератором.
  4. Власні чи будь-чиї поетичні або прозаїчні твори, спам, флуд, рекламу і т.п.
*
*
*
Введіть символи, зображені на картинці * Завантажити іншу картинку CAPTCHA image for SPAM prevention
 
Дорогие читатели Отрока! Сайт журнала крайне нуждается в вашей поддержке.
Желающим оказать помощь просьба перечислять средства на карточку Приватбанка 5457082237090555.
Отрок.ua в: