Звiдки приходить лихо або чому життя смугасте?

Наталя, 23 роки, студентка Свято-Тихонівського богословського університету:

Лиха не існує. Усе, що відбувається з нами, трапляється на благо. Одні події подобаються, інші — ні. І ті, й «інші» мають назву — «лихо». Коли людина дивиться на лабіринт згори, вона бачить усі повороти. А та, що знаходиться всередині лабіринту, не бачить, що за поворотом глуха стіна. Так і Господу відомо, вчинити зараз, щоб це принесло користь згодом. Ми ж не можемо розцінити відбійний молоток під ногами як благо. І коли перечіпляємося об нього й клянемо «долю», геть забуваємо, що він міг би придатися, коли перед нами стане глуха стіна.

Олександр, 32 роки, інженер-конструктор:

Постановка запитання дуже нагадує стиль «знайомства» свідків Ієгови: «Добридень, як Ви гадаєте, звідки на Землі стільки нещасть, і чи здатні їх подолати земні влади?». Навряд чи лихо «приходить» або кимось посилається — в тому смислі, що воно не має джерела, творця. Святі отці вчать, що зло нематеріальне — воно не має свого буття, воно лише є нестачею добра. Нема лиха та нещасть, як нема променів пітьми. Є лише промені світла і закриті від світла місця — прояви зла. Навіть батько брехні спочатку був світлоносним ангелом.

Щоправда, навіть знаючи це, важко не засмутитися, коли трапляються значні неприємності в повсякденному житті. Причина нашого панічного страху перед скорботами, мабуть, у нестачі віри і бажання цілком віддати себе в руки єдиного Джерела добра. Від небажання зрозуміти, що все, дане нам від Нього, є просто необхідним «нашого заради спасіння», а відтак, є благом.

Юлія, 25 років, секретар:

Щоб оцінити радість чи те, що маєш, необхідно або втратити це, або побачити нестачу цього в людях навколо тебе. Тоді відразу переповнює вдячність Богу за руки, ноги, роботу, друзів. Так було у мене, коли я побачила жебрака без ніг до колін. Головне — не озлоблюватися, а дякувати Богові за все.

Ксенія, 24 роки, керівник відділу продажу:

Не знаю, звідки приходить лихо, втім, як і щастя. А смугасте життя — аби не розслаблялися, щоб падали і знову підводилися, ставали сильнішими, мудрішими, добрішими. У скрутну і тяжку хвилину вчишся (якщо досі цього не умів) цінувати життя, людей, які поруч, щоб згодом, коли легко і світло, коли талан і кохання з тобою поруч, пам’ятати засвоєний урок і не черствіти в ситості і достатку.

Світлана, 25 років, домогосподарка:

Понятя «лихо» для християнина означає Божий урок.

Якщо приходить лихо, значить, Бог послав нам це як випробування, щоби загартувати нас у молитві, щоб ми переглянули наші дії та стосунки з нашими ближніми та у випадку, коли щось було не так, розкаялися і наблизилися до Бога.

Це наче урок для нас: не засмучуватись і не забувати, що все, що Бог дає, все на краще. Головне, не нарікати на Бога за послане випробування, оскільки Бог є любов, і в цьому істина.

А життя смугасте, бо людина, як істота слабка, непостійна.

Сьогодні вона покладається на Бога, завтра вона забуває подякувати Йому за послані блага, тому що Бог повсякчасно бачить своїх чад і навертає на шлях істини, посилаючи не лише блага, але й випробування у вигляді хвороб, лиха, невдач, катастроф.

Ми сприймаємо це як чорні смуги, насправді ж, це все блага, нам, нетямущим, незрозумілі.

Людина слабка, а тому охоче сприймає блага й комфорт, а все, що невигідно й незручно, називає чорною смугою.

Дмитро, 27 років, викладач:

Щоб не розслаблялися.

Скорбота — це коли щось не по-нашому. Коли дійсність не відповідає бажанням.

Варто відкоригувати бажання — і скорбот стане менше. Варто направити бажання згідно з Божою волею — і скорботи зникнуть. Лишаться промислительні дії Божі, що ведуть кожного до спасіння.

Марина, 25 років, дизайнер:

Будь-яка екстремальна ситуація — свого роду індикатор стану нашої душі. Якщо в біді опиняємося ми, то часто вагаємося між слабкодухістю і довірою Промислу Божому. Коли лихо приходить до іншої людини, ми постаємо перед вибором: допомогти, жертвуючи своїм часом та комфортом, або відмовити, виправдовуючись, що, мовляв всіх «ближніх» не обігрієш. У сутичках із труднощами ми або нарікаємо, і тим самим радуємо лукавого, або знаходимо в собі сили сказати: «Слава Богу за все!». У житті, сповненому благами, дуже важко пам’ятати, що всі блага посилає нам Господь, і дякувати Йому від усієї душі. Багато людей приходить до Бога у біді з мольбою про допомогу, і цей перший досвід почутої молитви і допомоги сильніший за будь-які словесні аргументи про існування Всевишнього.

Олена, 25 років, юрист:

Життя не смугасте. Воно, ймовірніше, хамелеон. Змінює своє забарвлення залежно від нашого до нього ставлення. Варто згуститися барвам, і ми бачимо все в чорному світлі. Світова скорбота опускає руки на плечі, схиляє нашу голову. Біди летять, наче стріли, пущені твердою рукою в одинокого воїна. Але йому даний щит. Міцний, незламний. Лише тоді, коли воїн опускає його, чорні стріли можуть досягти своєї мети. Але якщо дивитися на світ крізь різнобарвні скельця щита, тоді все стане на свої місця. І стріли виявляться необхідним засобом для «змужніння» воїна. Інакше ніяк не можна!

Олексій, 33 роки, архітектор:

Думаю, лихо попускається Промислом Божим. Коли люди забувають про головне, про Бога. У такий час той, хто не пам’ятає про Нього, може почати молити, взивати про спасіння і може зрозуміти, що лихо здоланне і Бог є, Він завжди поруч, дає тобі життя. Людина укріплюється духом у подоланні життєвих труднощів, а віруюча людина стає ближчою до Бога, вона переконується в любові та вірності Небесного Батька і проповідує життям цю любов. Згадаймо апостола Павла: скільки всього він перетерпів! Особливо тоді, коли корабель потрапив у аварію дорогою до Риму, з ним урятувалися всі, і кожен переконався у величі та силі Божій. А різні смуги в житті, наче сходи, якими ми йдемо, необхідно пильнувати, щоб не захопитися земною радістю та успіхом.

Ольга, 19 років, студентка факультету журналістики:

Коли є справжні почутя, завжди є біль, котрий їх очищує. Робить їх глибшими, чіткішими, конкретизує, визначає. Біль робить нас і наші емоції живими. У ньому загартовується дух, зникає будь-яка відстань, з’являється мета. Біль просуває нас далі. Він відроджує справжню молитву. І, неминуче, повертає втрачену віру, будує нову надію, дає сильну і стійку любов.

Кажуть, страждання — це милість Божа. Сльози очищують. Яким чином — знає кожна людина, яка у своєму житті хоча б раз щиро каялася. Здається, це лише слабкість, але насправді ми стаємо вразливішими і для інших — тонших, значно тонших — переживань і почуттів. Ми стаємо беззахисними перед проблемами, негативом, що ними щедро годує нас життя, але ж і перед радощами, перед простою ненадуманою та неспланованою усмішкою! Ми здатні помітити маленьких дітей у дитбудинку, друга, що потребує підтримки, жебрака. Ми стаємо чутливішими та відкритішими.

Розлука з близькою людиною, складна хвороба, невзаємність здатні нас багато чому навчити, стати певною мірою позитивом. Можуть показати нам наші помилки, показати вихід, виховати, а відповідно — розвинути. Людина, котра не знає любові, викликає жалість. Та ще більше співчуття викликає людина, яка ніколи, жодного разу в житті не пережила чистого, як сльоза, болю. Вона, як не дивно це прозвучить для когось, багато втратила. З іншими людьми їй важко знайти спільну мову — «ситий голодного не зрозуміє».

І тому мені здається, що Бог — це не лише Любов, це ще і Біль. Світла скорбота, що так проймає нас у погляді Богородиці, страждання Христа — не лише фізичні, але й душевні. Ми не можемо усвідомити їх, але відчути наближені переживання Господь дає нам шанс щодня. І використати його треба достойно, не ховаючись у розвагах і марноті, так званій «несамотності». Зуміти перетерпіти їх і змиритися з ними, з їхньою концентрацією, з їхньою «рецепцією».

Плодом сильних переживань завжди є нова сила жити, заряд, отриманий від безпосереднього дотику до Бога. Без Любові немає страждань, але і без страждань немає Любові.

Георгій, 26 років, програміст:

Людина в принципі не може бути повсякчас щаслива у земному житті. Поки вона знаходиться у невластивому їй, обезбоженому, стані, їй не може не бути погано. Лише воскресіння у кінці часів та обоження поставить останню крапку в історії скорботи, болю, невдоволеності та неповноти людського життя. А кому і коли Бог посилає випробування та негаразди — це Промисл, премудрий і предобрий Садівник Сам краще знає, коли яку рослину потрібно обкопати, удобрити чи підрізати, щоб вона розквітла.

Опублiковано: № 3 (14) Дата публiкацiї на сайтi: 10 September 2007

Дорогі читачі Отрока! Сайт журналу вкрай потребує вашої підтримки.
Бажаючим надати допомогу прохання перераховувати кошти на картку Приватбанку 5457082237090555.

Код для блогiв / сайтiв
Звiдки приходить лихо або чому життя смугасте?

Звiдки приходить лихо або чому життя смугасте?

Журнал «Отрок.ua»
Чому не може людина бути щасливою 24 години на добу? Для чого в нашому житті «білу смугу» змінює «чорна»? В чому секрет правильного ставлення до труднощів? 
Розмiстити анонс

Результати 1 - 2 з 2
01:06 03.11.2012 | Юлия, 40 лет, экономист
В очередной раз нахожусь на широкой полосе неудач и вновь прихожу к выводу, что необходимо уметь ценить то, что имеешь в настоящем. Это трудно, этому надо учиться и привыкать так думать.
01:08 21.05.2009 | эрик
Я уверен в том что человек сам себе хозяин и только он сам может решать что ему хорошо а что плохо.Зачем просить себе испытания когда можно прекрасно прожить и без испытаний. А чтобы улучшить свою жизнь можно поработать с подсознанием и почитать аффирмации. В библии сказано что бог сотворил человека по образу и подобию своему! Так что делайте выводы! А все эти сказки про испытания придумали попы чтобы не работать и сознанием вашим в своих интересах манипулировать!

Додати Ваш коментар:

Ваш коментар буде видалено, якщо він містить:

  1. Неповагу до авторів статей та коментарів.
  2. Висловлення думок щодо особистості автора або не за темою статті, з’ясування стосунків між коментаторами, а також інші форми переходу на особистості.
  3. З’ясування стосунків з модератором.
  4. Власні чи будь-чиї поетичні або прозаїчні твори, спам, флуд, рекламу і т.п.
*
*
*
Введіть символи, зображені на картинці * Завантажити іншу картинку CAPTCHA image for SPAM prevention
 
Дорогие читатели Отрока! Сайт журнала крайне нуждается в вашей поддержке.
Желающим оказать помощь просьба перечислять средства на карточку Приватбанка 5457082237090555.
Отрок.ua в: