На порозі
Рубрика «На порозі» звернена до читача, який тільки-но переступив поріг православного храму. Лев Толстой десь говорить, що письменники зазвичай завершують справу весіллям, ніби на цьому й закінчується вся драматична частина сюжету. Маючи на той час досвід сімейного життя, він стверджує, що покинути молоде подружжя в такий відповідальний момент — все одно, що залишити їх у печері людожера. Тому що драматична частина сюжету якраз тут і починається. Достоту так люди нецерковні сприймають прихід в Православ’я (хрещення або воцерковлення) наче якийсь завершальний момент, як весілля, після якого можна жити-поживати й добра наживати. Але люди православні й церковні, якщо у них, звісно, усе всерйоз, прекрасно знають, що тут-таки все й починається. Що там, за дверима, не концертний зал, де ти насолоджуєшся божественними звуками, а, грубо кажучи, спортзал, де ти засвоюєш прийоми самбо. І регулярно буваєш побитим, часто — розчарованим, знесиленим. І хочеться знайти винного: тренер поганий, товариші невдалі попалися, світло в очі б’є, і взагалі, можливо, ти потрапив не в ту секцію. Перше, що треба зрозуміти в такій ситуації — Православ’я «скроєне» нам дуже сильно на виріст. Саме тому за нашою поведінкою про нього судити не варто. Ні за поведінкою мирян, ні священиків, ні ченців. В тому-то й сила його, що ми Православ’я під себе перекроїти не можемо. А то б давно вже покремсали й нашили маленьких жупанчиків. Кожен не проти змайструвати собі щось зручненьке. Але воно так влаштоване, що ніяк не перекроюється і не спрощується. Тому й стоїть тисячу років.
Сучасний протестант
08.11.2010
Я цілком серйозно стверджую і не на жарт переконаний у тому, що скоро наші храми наповнять ті, хто сьогодні зараховує себе до протестантів. Їх не відстрахають ні буркотливі бабусі, ні дисциплінарна строгість, ні незвична мова. Вони, наситившись текстами, почнуть жаждувати благодаті, яка породила тексти. Любителі Писання впізнають у Церкві смиренну Матір Писання і прийдуть покаятися в тому, що довго цього не помічали. 
Десять причин, через які я не вмиваюся
18.12.2008
Чому священики їздять на дорогих машинах, чому деякі батюшки випивають, чому Церква все забороняє? Подібні питання й претензії доводиться часто чути будь-якому християнину, який живе серед невіруючих і не приховує своїх переконань. На всі докори тих, хто сумнівається, можна знайти відповіді. Але намагатися захищатися ― завжди програшний варіант.
Для чого нам віра?
15.09.2008
Храми споруджують «ні цар, ні Бог, ані герой». Храми завжди будують люди, і будують усією громадою — по копійці, по цеглинці, убогі та багаті, грішники та праведники. Чому ж ми знову і знову, вже 1020 років споруджуємо храми? Навіщо ми відновлюємо храми, зруйновані нашими ж руками? Для чого нам віра?
Дарунок християнства
11.09.2008
Ймовірно, що ці слова читає закохана людина, бо люди найчастіше закохані від дитячого садочка до похилого віку. Скажіть, будь ласка, Ви погодитеся, щоб предмет вашої сердечної прихильності сидів поруч із вами, міцно прив’язаний до стільця? Ніколи. Ви хочете вільного взаємного почуття. І зникає саме собою запитання, чому Бог не створив нас нездатними до зла, хорошими та слухняними зомбі або біороботами.
Запитання до Неба
21.08.2008
«Ти б Мене не шукав, коли б уже не знайшов», — сказав Господь одному з тих, хто невпинно Його шукав. У правильному запитанні завжди криється прихована відповідь, а у правильному пошуку цілком вгадується те, що шукалося. Саме питання щодо пошуку сенсу життя визначає принаймні дві речі. По—перше, запитання ставиться людиною. По—друге, сенс існує. Спробуємо пояснити ці уявні очевидності.
Це — добре
07.07.2008
Не кожен здатен витратити роки на проникнення у таємниці всесвіту, аби відчути цю мудрість та проникнутися побожною повагою до величі замислу Творця. Але майже кожен може дивитися на зорі — немає місця на землі, звідки не видно зірок. Подивіться, це «добре», бачите? І зорі, і трави, і дощ — це «добре» навіть без глибокого розуміння прихованих у них таємниць.
Запрошення на Небо
12.11.2007
Господь Своїм Воскресінням вказав Шлях. Він запрошує ступити з Ним на дистанцію, але за людиною вибір — іти чи не йти. В цьому «офіційному» запрошенні на Небо, яке підносить особисто вам Сам Творець віків — увесь смисл великодньої радості. Про це говорить східнохристиянська ікона Воскресіння, на якій зображено, що Христос виходить із пекла і виводить за Собою Адама, Єву та інших героїв біблійної історії, які уособлюють людство. Про це говорить Господь у євангельській притчі про званих на шлюбний бенкет, яку Він розповів перед самим розп’яттям і Воскресінням. Про це говорить і весь чин великоднього богослужіння.
Учіть китайську!
09.09.2007
Наша інтелігенція схильна до самозабуття захоплюватися іноземщиною. От я і думаю: якщо вже освічені люди на Русі мліють по черзі то від любові до заїжджих французів, то до таких же німців, американців; якщо з такою пристрастю вбирають у себе чужорідні ідеї та світоглядні штампи, то, може, є сенс у тому, щоб кинути заклик: учіть китайську! Зараз поясню чому.
Анатомія покаяння
09.09.2007
Читачі «Отрока» буквально засипають батюшок запитаннями про сповідь — теоретичними, практичними, історичними, богословськими... У цій розмові — і «лікнеп» для тих, хто лише готується до першої сповіді, і відповіді любителям «духовних головоломок». Якщо ваші питання залишилися невирішеними — не соромтеся, пишіть нам!
Криві дзеркала
08.09.2007
Кожна чесна стаття може стати дверима для багатьох інших книг, статей, віршів і їх авторів, які шукають свій шлях до Бога. І чим більше буде хороших прикладів, тим сильніше захочеться робити ще краще. А інакше ми так і будемо жити, вважаючи Великдень всього лише «святом із нагоди Світлого Христового Воскресіння».
Від серця до серця
08.09.2007
Віра ― це не товар, і її не можна просувати на ринок людських сердець. Просто нічого з цього не вийде. Навіть Господь залишає людині право вірувати в Нього й бути з Ним ― або ж не вірити й не бути. Віра ― це вогонь, який передається від серця до серця нашим життям, нашими вчинками, нашим сповіданням віри.
Чи можна врятуватися поза Церквою?
08.09.2007
Шлях зцілення полягає у тому, що Христос у Собі, у Своїй Божественній Особистості зцілив сприйняту Ним людську природу і її, вже зцілену, подає нам у Причасті, щоб через зцілення самої природи зцілити особистість кожного з нас. Там, де ця нова людська природа живе, — там Тіло Христа, там Церква. Тому й немає порятунку від світу падшого космосу поза Церквою Христовою.
Церква + я =?
08.09.2007
Як правило, чим довше людина живе в Церкві, тим більше у неї зростає бажання чимось допомогти їй. Є два шляхи. Один шлях — зовнішній: запропонувати Церкві свої сили, час або професійні якості, як робили багато святителів, філософів, письменників і музикантів. А інший — внутрішній: жити повноцінним церковним життям і при цьому щосили намагатися якнайчастіше залишатися православним християнином.
Монастир: похмура темниця чи райський куточок?
08.09.2007
Мирські радощі — земна любов, спілкування з друзями, захоплення, мандрівки — це прекрасно і має право на існування, але без Бога все — піна морська: наринула — і нема її. А якщо ти живеш для Бога і з Богом, то все решта, взагалі-то, вже не обов’язково...
«Без почуття, без толку, невиразно»
07.09.2007
До храму приходять різні люди, з різними потребами і почуттями. Церковні молитви (і перш за все — біблійні Псалми) містять усю палітру людських почуттів — від гніву до зворушення, від славослов’я до покаяння. Взагалі ж мета православного богослужіння не в тому, щоб викликати якісь почуття, а в тому, щоб перетворювати їх.
Коли розплющуться очі
07.09.2007
Дива траплялись всупереч моєму розкладу — швидко, в найважчі для мене моменти, і не там, де я очікувала. Дивом виявилось ні з чим не порівнюване відчуття полегшення після сповіді. Як іще можна було пояснити підбадьорливе слово чи дзвінок у хвилини душевної порожнечі і небажання молитись; як пояснити стан, коли напівпорожній вагон метро везе тебе на ранню Літургію...
З підземелля
07.09.2007
Хто ми? Народ підземелля — ледарі, боягузи, невдахи, застиглі в незграбних позах перед сходами, наче персонажі Дантового «Пекла»? А якщо ми все ж таки Люди — тоді чому ми живемо в підземеллі та живимося пацюками? Чому наше життя горизонтальне, коли Богом всім нам даровані крила?
Навіщо ходити до храму, якщо Бог у мене в душі?
07.09.2007
Не можна любити, не проявляючи своєї любові, не роблячи хоча б якихось рухів до коханої людини. Так само не можна вірити, ніяк не виявляючи своєї віри в зовнішніх діях. Троянда, яку дарують коханій, сама по собі їй не потрібна. Ця квітка їй дорога не своєю власною красою, а тим відблиском, який поклала на неї любов того, хто її подарував.
Cповідь однолітку
07.09.2007
За нас вирішували, що «молоде покоління» має вибрати саме «пепсі-колу». І раптом ми відкрили, що справжній вибір — це не вибір між пепсі й квасом, між тією або іншою маркою телевізора. Це вибір між сенсом і нісенітницею. Ми не секта. Ми просто люди, які знають, що справді «над небом голубым есть город золотой».
Звідки в Церкви гроші?
07.09.2007
Ось парадокс міського церковного життя: постійні парафіяни, справжні духовні діти священика грошей у храм практично не приносять. Храм натомість живе не на пожертвування парафіян, а на гроші «захожан». Насамперед — на гроші тих, кого приносять у храм двічі в житті: перший раз, щоб хрестити, другий — щоб відспівати.
| Дорогие читатели Отрока! Сайт журнала крайне нуждается в вашей поддержке. Желающим оказать помощь просьба перечислять средства на карточку Приватбанка 5457082237090555. |
| Отрок.ua в: |  |
 |
 |