«Готовність повернутися до того, з чого починав»

Розмова про багатство

 

Святитель Іоанн Златоуст сказав: «Багатий не той, хто багато надбав, а той, хто багато роздав». З цієї точки зору наш сьогоднішній співрозмовник — людина досить заможна. Непросто вмовити на інтерв’ю хорошу людину, якщо вона не публічна особа. Олексію Омельяненку, молодому бізнесмену, члену спостережної ради «Укргазбанку», депутату Київради, батьку п’ятьох дітей і постійному парафіянину Іонінського монастиря, довелося давати інтерв’ю, як то кажуть, «за послух», та й тема дісталася не з приємних. Гроші, багатство, глянцевий світ великих капіталів — з одного боку, і євангельські цінності, категоричні слова Спасителя про багатіїв — з іншого... Роздуми не теоретика, але практика ми пропонуємо увазі читачів.

Багатство — це благо чи тяжкий хрест?

На мою думку, багатство — це випробування. І якщо ти християнин і хочеш спастися, то яким би не було багатство, ти повинен вибудовувати свою життєву позицію певним чином — за Євангелієм.

Тобто поєднання багатства і життя за Євангелієм принципово можливе?

Я вважаю, що можливе. У тому ж Євангелії про багатія — «що мені зробити, щоб увійти в Царство Небесне?» Христос сказав «Роздай усе». І хоча юнак не зміг роздати все й пішов засмучений, ніде не сказано, що він не увійшов у Царство Небесне. Не зміг, тому що це дуже складно. Складно жити по-євангельськи і відчувати на собі тиск багатства... Неможливо служити двом господарям — Богові та мамоні. Якщо багатство не є богом, що йому ти молишся і заради нього живеш, — у тебе немає проблем. Щойно позиція змінюється, ти живеш тільки підтримкою свого багатства — тоді почнуться проблеми. На жаль, їх не всі помічають.

Які вони — багаті люди України?

Вони дуже різні. Чимало людей порядних, чимало таких, які через багатство все життя змінили. Є й такі, хто живе заради багатства — щоб витрачати гроші, насолоджуватися життям. Загалом, намалювати загальний портрет багатої людини неможливо, вони різні. У будь-якому випадку багата людина обтяжена своїм багатством, змушена витрачати чимало сил, щоб його підтримувати. Гроші роблять гроші, і якщо цим не займатися, то їх скоро не стане. Проблема нашого суспільства в тому, що у свій час багато хто отримав своє багатство просто «з неба», тому не цінували того, що їм було дане, не знали, що з цим робити. Гроші, які отримуєш без особливої праці або ж неправедним шляхом, як правило, швидко закінчуються.

Зараз існує типаж «новий руський», чи він залишився тільки в анекдотах?

Думаю, малинових піджаків і товстих золотих ланцюжків уже немає, тому що зазвичай такі люди своє багатство розгубили. Хто не вміє керувати своїми ресурсами, той дуже швидко їх втрачає. Я знаю численні подібні приклади, коли гроші, зароблені у 90-х, програвалися в казино, «прогорали» в результаті неправильних вкладень та й просто віднімалися за якісь сумнівні справи... Тому ті люди, котрі зуміли зберегти своє багатство, вже не купують малинові піджаки, у них інші культурні запити, вони естетично розвиваються, колекціонують, здійснюють свої витрати, скажімо так, вишуканішим способом.

Музеї, театри поки не будують?

Про нових Терещенків я поки не чув. Думаю, це наступний етап. Поки будують церкви, школи, дитячі будинки.

Наскільки змінюється психологія людини із тим, як зростають її статки?

Психологія змінюється відчутно. Важко після звички до чорної ікри з шампанським їсти виколупані з кільки очі, запивати «Живчиком» і уявляти, що це шампанське з чорною ікрою. Стиль життя залишає свій відбиток на людях, і досить складно потім відступати назад. Зрозуміло, що не всі народилися багатими. Багато хто з нинішніх багатих людей у свій час жив бідно і тяжко працював. Оціночний ряд, за яким можна визначати, наскільки людина віддалилася від Бога, маючи багатство, — це те, наскільки вона готова повернутися до того, з чого починала і при цьому дякувати Богові, що є можливість і так пожити. Якщо можеш так — проблем немає. Але коли людина не готова позбутися тих благ, що її оточують, статусу, іншого— це вже проблема. А якщо людина живе за Євангелієм — їй не страшно жити, бо вона знає, що на все воля Божа.

І в стосунках з людьми цей черв’як — багатство — буде точити, ми ж усі люди, нас тільки десь похвали — ми відразу піднеслися духом. Чому Святі отці вважали ворогами тих, хто хвалив їх? Тому що людина так улаштована, що від схвалення і лестощів негайно гордощі починають піднімати голову... Тут те саме: коли ти можеш собі дозволити те і се, якось тебе може осяяти думка, що ти обраний Богом, ти кращий за інших і тому подібне.

Так що психологія справді сильно змінюється, але кому вдається втримати своє сприйняття світу у попередніх рамках — у того проблем набагато менше. Хто контролює себе, той нормально почуватиметься, а хто зміниться — тому буде тяжко.

Багато хто із заможних людей не знає навіть, чим живе звичайна людина, народ. Офіс, дім, ресторан, фітнес-зал — і скрізь на хорошій машині. Від реалій життя вони дуже далекі. Як може у людини бути адекватна реакція на навколишній світ, якщо вона його не бачить і не знає: у метро не їздить, у черзі на маршрутку не стоїть, на базар за картоплею не ходить. Тому заможні люди, як правило, справді неадекватні стосовно більшості.

Як визначити різницю між багатством і статками?

Складно сказати. Атрибутика багатства: машина, будинок, престижні костюм і годинник, весь цей зовнішній антураж... Та багато хто цим працює. Недаремно ж кажуть, що зустрічають за одягом... Якщо ти у відповідному костюмі, взутті, годиннику, приїхав на певній машині — ти крутий, з тобою можна мати справи, тобі можна вірити на слово. Це твоя презентація, грубо кажучи. Багатьом доводиться жити у своїй «презентації», щоб відповідати вимогам того суспільства, у якому вони бувають. Чому в мене такий дорогий годинник? Я ним працюю, і купувався він не для того, щоб потішити моє себелюбство, а щоб я прийшов на переговори, поклав руки на стіл і зайві питання щезли. Хоча це, зрозуміло, діє не на всіх.

Різниця між багатством і статками — дуже суб’єктивна штука. Людині із зарплатою в три тисячі гривень що треба? Бензин у машину, їжу хорошу, ну одяг... Для неї 10 тисяч гривень — істотні гроші. А в іншого 10 тисяч гривень — це тільки зарплата охоронця, що їх потрібно четверо, плюс вісім няньок удома, плюс обід у ресторані за дві тисячі гривень, тому що ділові переговори... Витрати тут обчислюються сотнями тисяч гривень на місяць, і складно визначити, чи називається це багатством. Коли людина починає з глузду з’їжджати — ванни шампанського, маски з чорної ікри за 600 євро, які тут-таки викидаються, — це, вочевидь, надмірність. А коли людина витрачається на організацію та підтримку свого іміджу — можливо, високі витрати виправдані. Головний критерій того, чи загруз ти у надмірностях, повторюю, — це готовність повернутися до того, з чого починав.

Зараз в Україні активно починає зароджуватися середній клас. Люди стали набагато більше заробляти. Бюджет того ж міста Києва складається на 80 відсотків з податків, що їх сплачують городяни. Щороку ця сума подвоюється. 2006 рік — 7 мільярдів гривень, 2007 — 12 мільярдів зібрали, на 2008 заклали 20 мільярдів гривень. Це свідчить про те, що прибутки населення зростають, і по Україні в цілому відбувається те саме. Потім, кредити зараз може взяти хто завгодно, і беруть. Я вважаю, що цих грошей достатньо для того, щоб у нас зароджувався нормальний середній клас. Але середній клас — це не ті люди, котрі мають доступ до грошей, а ті, у яких голова нормально працює, котрі професійно можуть виконувати свої обов’язки і отримувати за це хороші гроші. Це дає поштовх і до освіти і решту всього... Так от, статки людини середнього класу і багатство — звісно, різні категорії.

Що є обов’язковими атрибутами середнього класу?

Ми всі приймаємо за зразок європейські стандарти життя: машина, чітка зарплата, маса соціальних гарантій, медична страховка, можливість забезпечити освіту дітей, не думати, де взяти завтра гроші. Правда, у європейців від такого життя духовні проблеми з’являються. Думаю, цей перелік і є критеріями середнього класу. Але вимоги і стандарти повсякчас зростають, і коли це зупиниться — я не знаю, але те, що середній клас у нас зароджується, це точно.

Чи правда, що «зайвих» грошей не буває?

Якщо у людини є голова на плечах — звісно, не буває. Гроші завжди потрібно намагатися правильно використовувати. А якщо людина не знає, що з ними робити, — краще їй зайвих грошей не мати. Починаються гральні автомати, казино. Чи зайві гроші — залежить від того, у чиїх вони руках.

Чому заможні люди витрачають дуже багато часу на розваги? Нудно жити, коли все доступне?

Мабуть, це так. Навіть шкода людей, котрі за певної кількості грошей починають вигадувати собі все більш і більш химерні розваги, оскільки рано чи пізно доведеться зрозуміти, що все це не має ніякого смислу. Один мій знайомий каже: хочу в усіх 126 країнах побувати! Ну а якщо, кажу, вони почнуть ділитися, їх же стане більше, ніж 126, доведеться «відзначатись» і там, і там.. Думаю, ці розваги багатіїв якраз для тих, кому зайвих грошей краще не мати. Звісно, відпочивати необхідно, але слід думати ще і про тих людей, які чекають, мов Лазар, крихт зі столу євангельського багатія. Тому що потім нікому буде змочити кінець перста свого у воді та освіжити язик любителя розваг, котрий мучиться у пекельному полум’ї.

Чи притуплюється разом зі зростанням можливостей у людини здатність радіти простим речам — світанкам, пташиному співу?

Ці речі можуть викликати радість у всіх. Тільки хтось радіє світанку в наметі біля вогнища, а хтось зустрічає його на борту власного літака. А почуття при цьому — однакові. Але якщо дивитися вглиб запитання, то, звісно, радість притуплюється. Наприклад, для звичайної людини покататися на яхті, посмажити на острові шашлики — вражень на цілий рік! А цей думає — «поїхати, може, сьогодні покататися на яхті, посмажити шашлики?» Зовсім інакша реакція — звісно, приглушена. Думаю, коли настає поворотний момент цього приглушення, коли все перестає радувати, коли ванни шампанського стають звичайним явищем, тоді людина вже починає замислюватись. Утома від задоволень — це шлях до того, щоб людина замислилася про смисл свого життя.

Саме здатність повертатися до того, з чого починав, про яку ми вже говорили, не дозволяє втрачати уміння радіти. Інша справа, якщо почуття приглушені від утоми, коли ти багато працюєш. Утома від життя і втома від праці — різні речі.

Чи є у Вас відчуття, що бідні в нашій країні ненавидять багатих?

Не ненавидять. Просто заздрять. «Чому я не такий?» Адже в нашій країні початок шляху практично у всіх був однаковим. Хтось отримав колосальне «лаве», а хтось п’є безпробудно. І починається: «От негідник, украв!» Хоча була б у нього така сама можливість — точнісінько так само вкрав би, катався б на яхтах: «А хто це мені там з берега кричить?»

За Вашими спостереженнями, серед багатих людей шлюб з кохання — рідкісне явище?

Така складна тема. Моє бачення таке. Багата людина — вона ж не народилася багатою. У неї було якесь життя до цього. Якщо людина зуміла зберегти свою родину такою, як вона була в неї ДО, це адекватна ситуація. Але, на жаль, справді надто багато випадків, коли людина із набуттям певного статусу починає підганяти під нові рамки свою родину. «Я ж такий молодий, гарний, багатий...» Відносно молодий, звісно, але, скажімо, п’ятдесятилітній чоловік і п’ятдесятилітня жінка — це різні речі. Якщо чоловік у 50 років сповнений сил і драйву від достатку грошей, молодий душею і тілом, а його дружина, хоча і намагається триматися відповідно, та вигляд у неї вже не такий, як у Дарини Жукової, — він без усякого сорому підпорядковує себе своєму новому статусу: мені потрібна молода і гарна дружина. У цьому основна проблема.

Тобто статусні шлюби кохання не передбачають?

На мою думку, ні. Багато хто зі знайомих мені багатих людей одружений вдруге, втретє... Будинок крутий, машина крута — і дружина крута. Хоча трапляються, звичайно, винятки, але це з ласки Божої.

Існує думка, що трудом праведним не наживеш хоромів кам’яних. Невже це правда?

Процес збагачення — процес тривалий. Коли ми говоримо про серйозне багатство, то його не порівняєш зі скарбом капітана Флінта або виграшем у лотерею. Один мій знайомий каже: перший мільйон дається тяжко, потім, до десяти, — набагато легше, а після десяти вони починають самі сипатися. Набуваєш певного статусу — цей статус дає тобі синергію для розвитку. І взагалі, все залежить від того, яким був період накопичення. Зрозуміло, далеко не всі наживають гроші праведним шляхом. Будь-яке збагачення — це комусь плюс, але комусь мінус. Коли ти продаєш, скажімо, їжу, ти закладаєш у ціну додаткову вартість. Якщо це три копійки — тобі нецікаво, а двадцять — цікаво, при цьому ти в сосиски починаєш додавати сою, харчові барвники і тому подібне. Це праведний бізнес? Ні. Але підприємець скаже: я продаю сосиски, маю рентабельність 30%, сплачую податки, — що неправильно? Я ж не вкрав... Або, скажімо, люди все життя торгували курятиною. В Америці за окістами контролюють рівень гормонів і термін придатності, і ось коли вони там 11 місяців полежать у морозилці, термін закінчується, наші компанії їх купують на утилізацію, перемелюють і додають у сосиски. Ось ти смієшся, а це шалені гроші. Там вони отримали гроші за утилізацію, провезли, не розмитнюючи, і тут додали в ковбасу і взяли з нас гроші за те, що ми це з’їмо.

Або, наприклад, фармацевтичні компанії — думаю, не треба розповідати, як вони досягають успіхів. З ігровим бізнесом усе зрозуміло... Або, наприклад, банки. У Писанні чітко сказано, що лихварство — гріх. Але заробити на людині один відсоток різниці — це одна справа, а коли ти починаєш лупити з людей — зовсім інша. Тому я вважаю так: праведно нажиті гроші — це коли людина заробляє таку суму, котра дає можливість їй зрозуміти, що вона заробила, а споживачу — почуватися комфортно та радісно.

Спаситель сказав якось, що легше верблюду пройти крізь голчане вушко, ніж багатому ввійти до Царства Небесного. Як слід розуміти цю притчу?

Я був у Єрусалимі й сам бачив «голчані вуха». Так називається отвір у стіні, через який проганяють овець. Це робиться для того, щоб їх було зручно рахувати. Так ось, отвір цей досить великий, і верблюда туди проштовхнути в принципі можливо. Тяжко, але можна. Я думаю, тут вкладається той смисл, що коли верблюд не жере і не п’є стільки, що не може пролізти, а нормально почувається, до міри вгодований, що може і за вівцю зійти, — тоді він пролізе крізь «голчане вушко». Знову ж таки, наскільки ти готовий повернутися до того, з чого починав? Готовий — завжди пролізеш, не готовий — застрягнеш, як Вінні Пух у норі, і доведеться витратити час для того, щоб прийти до норми.

Бесіду вела Катерина Ткачова

Опублiковано: № 2 (32) Дата публiкацiї на сайтi: 05 June 2008

Дорогі читачі Отрока! Сайт журналу вкрай потребує вашої підтримки.
Бажаючим надати допомогу прохання перераховувати кошти на картку Приватбанку 5457082237090555.

Код для блогiв / сайтiв
Розмiстити анонс

Результати 1 - 15 з 15
11:28 06.03.2011 | Fruzenshtein
Уважение
11:13 16.12.2010 | Татьяна
Лицо у автора статьи светлое. Некоторые моменты статьи спорны, для человека не богатого. И только потому что нет у него того опыта денежного достатка который есть у автора.Статья написана не зря.С уважением.
16:06 04.09.2009 | Светлана
Не напрасно написано интервью "за послушание" - сколько осуждения. И ничего не сказано о благотворительности Алексея, хотя в ней я ни капли не сомневаюсь. Думаю она есть и в таких количествах,которые критикующим и не снились. Правильно говорил Господь. Пришел Иоанн Креститель, не пьет вина, пророк, а фарисеям не угодил, пришел Сын Человеческий - друг мытарям и грешникам (тоже не то). И оправдана премудрость чадами ее. Так и здесь: хороший человек - то не так, то не эдак, не очень хороший - и того хуже. Бревно мы у себя не видим, только соломинки в чужих глазах, забывая расхожую детскую поговорку - по себе людей не судят:)
22:25 02.02.2009 | Sergey
Все в принципе правильно и справедливо. НО! "Не ненавидят. Просто завидуют. «Почему я не такой?» Ведь в нашей стране начало пути практически у всех было одинаковым. Кто-то получил колоссальное «лавэ» — а кто-то пьёт беспробудно. И начинается: «Ах негодяй, украл!» Хотя была бы у него такая же возможность — точно так же украл бы, ездил бы на яхтах: «А кто это там мне с берега кричит?»" Значит же УКРАЛ!! Не осуждаю, констатирую.
22:17 23.07.2008 | Ирина
Сплошное лицемерие,неискренность,скользкость!
18:27 30.06.2008 | Сергей
Слава Богу,что такие люди есть. Особенно сейчас мир полон завистливых и злых людей,здорово,когда находятся личности способные пересмотреть жизненные приоритеты и начать жить жертвенно,воцерковляться.Внемай себе, а чужая душа потёмки-это касается злых коментарий.Спаси Вас Господи.
17:03 25.06.2008 | Bayard
Вполне адекватная статья. Главное - оставаться с Богом, исполнять его Заповеди, не зависимо от материального положения. Ведь, так же как и богатому порой сложно войти в Царствие Небесное, и возгордившемуся бедняку сложно сделать это.
Спасибо автору за статью!
09:22 25.06.2008 | Roma
неоднозначне враження.якось красиво так все у пана Банкіра.В житті щоденному не так просто виходить.Є багато таких ,хто не крав,коли можна було-совість у людей була.А в нагороду -залишився майже на дні суспільства.і працює далі і пробує якось вижити ....і важко неймовірно.Може зміг би цей багатий дядечко поділитися своїм статком?на скільки десятків сімей цього вистачило?не все так просто.Ситий голодного не зрозуміє...
22:51 09.06.2008 | vit
Дядя знает, куда деть деньги. У него же 5 детей!

Какие могут быть здесь обвинения? Не на себя же тратит...

И в Ионинский ходит, а там дел разных много, все молятся, чтоб Бог спонсора послал... Например, я каждый день слушаю по радио Эра передачу Ионинского монастыря. Эфир ведь не бесплатный.

Короче, молодец дядя.
20:12 08.06.2008 | Алла
Простите за опечатки. Конечно, социальных, неприятно, "заколачиваешь".
20:09 08.06.2008 | Алла
Мне довелось общаться с людьми разных соцыальных слоёв. Мне непрятно, когда люди колют глаза своей нищетой, неприятно, когда кичатся достатком. Разве колличество денежных знаков может спасти? Я по себе чувствую: когда деньги "зараколачиваешь", все, больше ни о чем думать нельзя. Деньги портят всех. Я бы хотела пойти в монастырь!
00:43 07.06.2008 | Dmitry
Средний класс никогда не сможет стать основой общества, ведь зарождается он от лишних денег - кредиты, сверхприбыли ТНК и прочее. Он нужен как красивый фасад для "сильных мира сего" - вот это мол и есть американская (украинская, да любая с учётом культурных особенностей) мечта, чтобы указать на заведомо ложный путь.
15:26 06.06.2008 | sergei kozmin
А разве христианство поощряет ростовщичество? Или Украгазбанк не "отдает в рост брату твоему.."? Интересно, чтобы на это ответил наш молодой ростовщик.. пардон банкир???
12:48 06.06.2008 | vladimir.osaulenko
Спасибо за статью. Познавательно.
09:52 06.06.2008 | Александра
Молодому человеку было велено раздать все, потому что ему на данный момент так нужно было. Вот если бы он раздал, его отношение к собственному богатству изменилось бы, он стал бы свободнее. Потом он мог бы опять разбогатеть или остаться нищим, но это его уже не должно было больше заботить, для это стало бы уже не важно. М.б., он так и сделал потом, мы ведь не знаем.

Додати Ваш коментар:

Ваш коментар буде видалено, якщо він містить:

  1. Неповагу до авторів статей та коментарів.
  2. Висловлення думок щодо особистості автора або не за темою статті, з’ясування стосунків між коментаторами, а також інші форми переходу на особистості.
  3. З’ясування стосунків з модератором.
  4. Власні чи будь-чиї поетичні або прозаїчні твори, спам, флуд, рекламу і т.п.
*
*
*
Введіть символи, зображені на картинці * Завантажити іншу картинку CAPTCHA image for SPAM prevention
 
Дорогие читатели Отрока! Сайт журнала крайне нуждается в вашей поддержке.
Желающим оказать помощь просьба перечислять средства на карточку Приватбанка 5457082237090555.
Отрок.ua в: