І корабель пливе…

...И если цель одна и в радости, и в горе,
То тот, кто не струсил и весел не бросил, —
Тот землю свою найдет.
«Машина времени»

Багато хто питає: чому в православних храмах не ставлять лавок, як у католицьких костьолах. Насправді іноді ставлять — в Америці або інших західних країнах. Але це рідкість.

Думаю, не ставлять, щоб підкреслити особливий характер стосунків православних християн між собою і з Богом. Недарма ж головна православна служба називається літургією — це слово в перекладі з давньогрецької означає «спільна робота». Колись «вийти на літургію» означало зібратися «усією громадою» для будівлі корабля, зведення стін і т.д.

У лексиконі дев’ятнадцятого століття з’явилася фраза «вислухати» — молебень, обідню і т.д. Але потім вона знову зникла, тому що не вислухати, і навіть не відстояти службу приходимо ми. (До речі, знайти стілець або лавку й посидіти дуже втомленій або хворій людині можна зараз практично в будь-якому храмі, тільки не в центрі церкви, а біля стіни чи в притворі).

Проте ми приходимо не відстояти. Ми приходимо, щоб разом потрудитися, щоб своєю участю в богослужінні перетворити церковну споруду немов би на величезний корабель, спрямований до Бога. Але для цього потрібні не місця «у партері» — потрібна палуба. Коли ми молимося, коли священик обходить із кадилом наш храм — всі ми по-особливому рухаємося, нахиляємося, хрестимося, слухаємо звернені до нас заклики, шикуємося до Хреста і Чаші, збираємося біля ікони чи послухати поминальний канон, співаємо «Символ віри» й «Отче наш».

Мені пощастило кілька разів перебувати у вівтарі під час літургії, і це «корабельне» відчуття затвердилося в моїй душі.

Іноді цю асоціацію перебивало оманливе відчуття: начебто перебуваєш у зовсім окремому від решти храму місці. Така тиша, спів хору приглушений, молитви — інші, ніж за вівтарною завісою...

Але раптом вразить сама поза священика. Навіть якщо він стоїть обличчям до Престолу (отже, спиною до тих, хто поза вівтарем), він все одно — потилицею, спиною — не перестає надзвичайно напружено стежити за загальним ходом літургії.

Раптом помітиш, як гостро зреагував він на збій у співі хору або чиюсь сторонню розмову «там», за стіною. Як він занервував, коли у «відкритій» — загальній — і «таємній» — вівтарній — службі стався розлад. І розумієш: так само капітан, що стоїть на містку або поруч із кермовим, хвилюється, якщо його команда підняла не ті вітрила!

Розумієш, що храм наш, корабель наш — єдиний, і кожен виконує на ньому якісь свої обов’язки, де б він не перебував — на палубі або біля штурвала.

Чи легко нам служити матросами? Чи легко бути на палубі? Чи легко відстояти вахту? Ми й ремствуємо як матроси, коли скаржимося на важкість церковної служби. Але — чи легко ввійти в Царство Небесне? Пам’ятаєте Євангеліє? Хіба Христос говорив, що буде легко? Навпаки, Він попереджав саме про труднощі, навіть про небезпеку. Навіть про можливу катастрофу...

Одного разу кожному з нас спадає на думку: «Піду з корабля. Не буду більше ходити на службу, де навіть не гарантована винагорода, де тільки обнадіюють». І хтось (а можливо, твій близький друг або рідна людина) йде.

Ти дивишся туди, де він зник — і бачиш тільки хвилі, тільки важкі темні хвилі до обрію... «Куди ж він?..» І відчуваєш, як ріже в очах — мружишся — невже сльози? Ти раптом бачиш, як небом, над щоглами корабля, летить птах. Птах — отже, десь поруч (уже зовсім поруч) була земля! «Повернися, пливи назад, земля, незабаром земля!..»

Звучить нова команда. Люди, штовхаючись, поспішають на свої місця. Вітрила наповнюються вітром. І корабель пливе.

Опублiковано: № 4 (9) Дата публiкацiї на сайтi: 07 September 2007

Дорогі читачі Отрока! Сайт журналу вкрай потребує вашої підтримки.
Бажаючим надати допомогу прохання перераховувати кошти на картку Приватбанку 5457082237090555.

Код для блогiв / сайтiв
Розмiстити анонс

Результати 1 - 2 з 2
17:36 15.09.2011 | Антонина
Неожиданное для меня сравнение с кораблём. Это гениально и просто. Не дай, Господи оставить свой корабль. Спасибо автору за простоту изложения и за краткость.
10:11 10.09.2009 | Светлана
Потрясающая статья. Обидно что кто-то выпадает за борт, ведь спасение, как и Спаситель, всегда рядом. Надо только не усомниться, как Петр, и пойдешь по волнам. Легко ли нам "неапостолам" веру такую иметь? "Верую, Господи, помоги моему неверию.

Додати Ваш коментар:

Ваш коментар буде видалено, якщо він містить:

  1. Неповагу до авторів статей та коментарів.
  2. Висловлення думок щодо особистості автора або не за темою статті, з’ясування стосунків між коментаторами, а також інші форми переходу на особистості.
  3. З’ясування стосунків з модератором.
  4. Власні чи будь-чиї поетичні або прозаїчні твори, спам, флуд, рекламу і т.п.
*
*
*
Введіть символи, зображені на картинці * Завантажити іншу картинку CAPTCHA image for SPAM prevention
 
Дорогие читатели Отрока! Сайт журнала крайне нуждается в вашей поддержке.
Желающим оказать помощь просьба перечислять средства на карточку Приватбанка 5457082237090555.
Отрок.ua в: