Християнинові XXI століття складно знайти правильний шлях до спасіння, бо ми практично не знаємо живих при¬кладів святості. Єдине джерело інформації для нас — це книги, твори святих отців. Багато хто з новонавернених християн, не знаючи святоотецького вчення, має хиб¬не уявлення про мету духовного життя. Вони шукають не духовне здоров’я, що досягається тяжкою боротьбою з гріхами, а захоплення, чудес. Це відбувається тому, що вони не вважають себе хворими, тобто грішниками, а вва¬жають себе здоровими, тобто близькими до праведників. Лише здоровий шукає розваг, насолод, а хворий шукає здоров’я, йому не до розваг. Хворий заради здоров’я го¬товий на багато чого: і на гіркі ліки, і навіть на операцію. Хворий ладен пролити кров заради здоров’я. Саме таким шляхом йшли всі святі.
Якщо людині все ж вдасться примусити себе читати суворі аскетичні твори давніх святих отців, які закликають до боротьби з гріхом, то тут виникають нові перешкоди. Сучасне життя суттєво відрізняється від того, яким жили подвижники перших століть, і тому неможливо все їхнє вчення механічно застосовувати до нашого життя. То як бути? Звернутися до творів святих отців новітнього часу. Особливо цікаві в цьому відношенні твори святителя Ігнатія (Брянчанінова), вони полегшують розуміння сказаного давніми аскетами.
Твори свтятителя Ігнатія глибокі, багатогранні і дуже дохідливі. Вони написані чудовою літературною мовою, і це не теорії вченого богослова, а думки перш за все мо¬наха, набуті досвідом. Сам він зізнавався в листах: «Бу¬вали в житті моєму хвилини: або під час тяжких скорбот, або після тривалого мовчання, — хвилини, в які з’являлося в серці моєму „слово“. Це слово було не моє. Воно втішало мене, наставляло, сповнювало невмирущим життям і раді¬стю — і потім відходило. Траплялося записувати думки, які так яскраво сяяли в ці блаженні хвилини. Читаю пізніше, читаю не своє, читаю слова, котрі йшли з якогось вищого середовища і залишалися повчанням»... В іншому місці святитель пише про «Аскетичні досліди»: «Це не мій твір: з цієї причини я висловлююсь про нього вільно. Я був лише знаряддям ласки Божої до сучасних православних христи¬ян, які вкрай потребували зрозумілого викладу душевного християнського подвигу, що вирішує довічну долю кожного християнина».
Святитель Ігнатій (Брянчанінов) — один із визначних аскетичних письменників у Руській Православній Церк¬ві. Його літературна спадщина просто величезна, твори складають сім томів. Найбільш відомим твором святителя Ігнатія є, на нашу думку, його «Аскетичні досліди», ми про¬понуємо увазі читачів розділ про любов до ближнього.
Що може бути прекраснішим, милішим за любов до ближнього? Любити — блаженство, ненавидіти — мука. Увесь закон і пророки зосереджуються в любові до Бога і ближнього. Любов до ближнього є шлях, що веде в лю¬бов до Бога: бо Христос благоволив таємно вбратися в кожного ближнього нашого, а у Христі — Бог.
Природна любов наша зіпсута падінням; її слід умертвити — велить таке Христос — і почерпнути з Єван¬гелія святу любов до ближнього, любов у Христі. Ні¬чого не варта перед Євангелієм любов від руху крові й плотських відчуттів. І яку може вона мати ціну, коли при розгаряченні крові присягається покласти душу за Господа, а за декілька годин, коли кров встигла охоло¬дитись, присягається, що не знає Його?
Євангеліє відкидає любов, що залежить від руху крові, від почуттів плотського серця. Воно каже: Не думайте, що Я прийшов принести мир на землю; не мир прийшов Я принести, а меч, бо Я прийшов роз¬ділити людину з батьком його, і дочку з матір’ю її, і невістку зі свекрухою її. І вороги людині — домашні її (Мф. 10, 34-36).
Падіння підпорядкувало серце верховенству крові, і, через кров, верховенству миродержця. Євангеліє звільняє серце з цього полону, з цього насильства, при¬водить під керівництво Святого Духа. Святий Дух навчає любити ближнього свято. Любов, запалена і живлена Святим Духом, — вогонь. Цим вогнем гаситься вогонь любові природної, плотської, зіпсованої гріхопадінням.
«Той, хто каже, що можна мати ту й іншу любов, тішить сам себе», — казав святий Іоанн Ліствічник.
У якому занепаді наше єство? Той, хто за своєю вдачею здатен гаряче любити ближнього, має надзви¬чайно силувати себе, аби любити його так, як велить любити Євангеліє. Найпалкіша природна любов легко обертається на відразу, на непримиренну ненависть. Природна любов виявлялася і кинджалом.
В яких виразках наша любов природна! Яка тяжка на ній виразка — пристрасть! Охоплене пристрастю серце здатне до всякої несправедливості, до всякого беззаконня, аби лише прислужитися хворобливій лю¬бові своїй.
Справжня любов до ближнього ґрунтується на ві¬рі в Бога: вона — у Богові. Усі єдино будуть, — мовив Спаситель світу до Отця Свого: Як Ти, Отче, у Мені, і Я в Тобі, так і вони хай будуть у Нас єдино (Ін. 17, 21).
Коли серце твоє не вільне, — це ознака пристрасті. Свята любов — чиста, вільна — уся в Богові. Вона є дією Святого Духа, що діє в серці, у міру його очищення. Відкинувши ворожнечу, відкинувши пристрасті, відмовившись від плотської любові, здобудь любов духовну; вхились від злоби і створи благо. Вшановуй ближнього як образ Божий, — пошана в душі твоїй, непомітна для інших, очевидна лише для совісті твоєї.
Діяльність твоя нехай буде таємниче відповідна твоєму душевному настрою.
Вшановуй ближнього незалежно від віку, статі, ста¬ну — і поступово почне з’являтися в серці твоєму свята любов. Причиною цієї святої любові — не плоть і кров, не потяг почуттів, — Бог. Позбавлені слави християнства не позбавлені іншої слави, яку отримали при створенні: вони — образ Божий.
Але якщо ти думаєш, що любиш Бога, а в серці твоєму живе неприхильне ставлення хоча б до однієї людини, то ти перебуваєш у гіркому самообмані. Хто каже: «Я люблю Бога», а брата свого ненавидить, той брехун: бо хто не любить брата свого, котрого бачить, як може любити Бога, Котрого не бачить? І ми маємо від Нього такий заповіт, аби той, хто любить Бога, любив і брата свого (Ін. 4, 20-21). Поява духовної любові до ближнього — ознака онов¬лення душі Святим Духом: Ми знаємо, що ми перейшли зі смерті в життя, тому що любимо братів; той, хто не любить брата, перебуває в смерті (Ін.3,14).
Досконалість християнства — у цілковитій любові до ближнього. Цілковита любов до ближнього — у лю¬бові до Бога, для якої немає меж, для якої немає кінця у поступу. Поступ у любові до Бога — без кінця і краю: бо любов є нескінченний Бог. Любов до ближнього — основа у будівлі любові.
Любий брате! Шукай (можливість) розкрити в собі ду¬ховну любов до ближніх: увійшовши до неї, увійдеш у любов до Бога, до врат воскресіння, до врат Царства Небесного.
