На Берлін!

Є міста на мапі світу, чиї назви збуджують уяву: Антананаріву, Маракаїбо, Ріо-де-Жанейро... А є міста, з якими нас пов’язує історична і генетична пам’ять, і тому в нас є своє ставлення до них, навіть якщо ми ніколи там не бували. Для мене Берлін — саме таке місто.

«...Как много в этом звуке»

Берлинская стенаЯкщо в часи Пушкіна для руського серця хвилююче бриніло ім’я «Москва», то для радянських людей «Берлін» і «Німеччина» також звучали по-особливому. Остання війна з Німеччиною залишила тривалий і глибокий слід у нашій історії та в нашій пам’яті. Фільми і книги про ту війну були головним інструментом патріотичного виховання. Тому, мабуть, поїздка у Берлін так хвилювала мене — десь на підступах до цього міста, 8 травня 1945 року, пав у бою мій двоюрідний дід. А скільки разів я сам гинув і перемагав у боях за Берлін — адже радянські хлопці воювали незмінно з «німцями». І тепер я ловив себе на думці, що їду не У Берлін, а НА Берлін, хоча, звісно, це «інша Німеччина, інша».

Однак те, яка ця Німеччина, залежить не лише від німців, але й від нашого ставлення. Пам’ятаєте, герой Сергія Бодрова-молодшого («Брат-2») із обуренням каже персонажу на прізвисько «Гітлер» (російський хлопець у формі вермахту): «У мене взагалі-то діда на війні вбили», на що той філософськи знизує плечима: «Буває». Що ж, чиясь пам’ять обтяжена минулим, а чиясь не тяготиться нічим. Виявилося, що пам’ять німців ще більш обтяжена минулим, ніж моя, — та про це нижче.

Непередбачувані шляхи історії

Мені запам’яталося з якогось історичного роману, що у давнину Берлін був поселенням одного зі слов’янських племен. Наші предки (або їх родичі), що витиснули германців з Полаб’я, закидали свої сітки у мутні води Шпреє і Гафеля, а вечорами поверталися під стріхи своїх хатинок — у сільце Берлін на одному березі та сільце Кельн на іншому (пізніше, у 14 столітті, вони об’єдналися у одне місто). Та сьогодні, з гранітних набережних цих річок генетична пам’ять марно намагається розгледіти щось своє, рідне — хвилі німецької і французької колонізації змили усі сліди тих давніх слов’ян. Крім одного — самої назви міста; за однією з версій, вона походить від слов’янського «бар» — ведмідь. Доволі правдоподібно — символом Берліну дійсно є ведмідь.

Навряд чи у звуці «Берлін» багато поєдналося для німецького серця, адже Німеччина існувала як єдина держава із столицею у Берліні недовго, з 1871 до 1949. Після Другої Світової Війни країна була знову розділена, і з 1949 до 1991 столицею ФРН був Бонн, а НДР — Східний Берлін. Та справа навіть не в цьому: Німеччина — федеративна держава, і кожна з 16 земель, об’єднаних у «Bundesrepublik» (союзну республіку), вирізняється місцевим патріотизмом. Для баварця столиця — у Мюнхені, а для саксонця — у Дрездені. Таким чином, у країні було й залишається багато «центрів тяжіння», і тому все краще не акумулюється у столиці, як це часто трапляється у нас або в Росії. Навіть урядові установи розташовані як у Бонні, так і в Берліні.

Історія Берліна тривала й насичена подіями, але у ХХ столітті ці події вирізнялися трагізмом. Німеччина розв’язала і програла дві світових війни, пройшла крізь революції, фашизм і нацизм; була розірвана — колючим дротом, режимом і світоглядом — на 3 частини... Мабуть, жодна інша держава на континенті не потерпала від такої кількості поразок, як Німеччина; однак німці виявилися на диво старанними у винесенні уроків із власних поразок. Можна стверджувати, що Німеччина залишалася у виграші від кожного свого програшу.

Берлін неодноразово був окупований ворогами і заселений мігрантами. Його захоплювали російські війська — у 1760 і 1813; наполеонівська армія — у 1806; радянська, американська, британська і французька армії — у 1945. Правителі Пруссії  cтолицею якої був Берлін до об’єднання Німеччини) з династії Гогенцоллернів (1440-1918) вирізнялися релігійною і національною терпимістю, і тому в Берліні знаходили притулок ті, кого утискали в інших країнах: французькі гугеноти, австрійські євреї. Шукали тут свого щастя вихідці з Польщі і Богемії. Так у місті формувалася унікальна громада, своєрідний релігійно-культурний конгломерат. Тим більш дивно, що фашистам вдалося в такому космополітичному середовищі роздмухати расову і національну ненависть... Однак це у минулому, і сьогодні серед офіційних мов Німеччини — ромська мова.

Здание РейхстагаВиховання почуттів

Розповідаю знайомому німцю, що у радянський час ледь не щовечора ми дивилися фільм про Велику Вітчизняну війну. Тоді в цій війні та у цьому кіно нам усім було абсолютно ясно, хто ворог; крім героїзму і мужності, від «наших» ми не очікували нічого іншого. Для нас це була священна війна, воєнні пісні примушували нас плакати, а фільми і книги про війну виховували нас патріотами. Мільйони героїв дали нам простий і переконливий приклад безоглядної любові до Батьківщини. Лише у мутні 90-і почалася «переоцінка цінностей» — маємо тепер парадокс руського фашизму. «А у вас, — питаю німця, — є фільми про другу світову, про стійкість німецьких солдатів?». Нема, каже, в нас таких фільмів ...

Дійсно, німці визнали війну і фашизм злочином, і тема героїзму тут недоречна. Їх офіційною позицією стало відчуття провини — і мені здалося, що більшої небезпеки, ніж це офіційно виплекане відчуття провини, не може бути. Кожен знає по собі, яке це неприємне відчуття. Це відчуття є двічі неприємним, якщо його джерело — не щире каяття і співчуття до жертв, а шкільна програма. Тут легко і ненавистю спалахнути до того, перед ким тебе виховують винним... Мабуть, цей урок Німеччина зрозуміла занадто буквально; ось, тепер має справу із проявами неонацизму.

Місто-музей

Сьогодні Берлін для людини, хоча б поверхнево знайомої з історією ХХ століття, є містом-музеєм минулого століття. Рим, наприклад, залишається музеєм Римської імперії, хоча будь-який місцевий мешканець покаже вам: «А ось із цього балкончика промовляв Муссоліні». Після закінчення Другої світової війни переможці розділили Берлін, як і усю Німеччину, на окупаційні зони, однак уже скоро між учорашніми союзниками зав’язалася «холодна війна», і Берлін став прифронтовою смугою цієї жорстокої війни. Німеччина виявилася розділеною на дві держави і два лади: на капіталістичні ФРН і Західний Берлін і соціалістичну НДР. Уряд НДР влаштувався у Східному Берліні, тобто прямо на кордоні із «ворожим капіталістичним оточенням». Який соціалістичний уряд працював так близько від збройних сил США, Франції та Англії? А яка ще країна мала лінії метро, що проходили під територією сусідньої — в принципі, ворожої — держави?

Спочатку Берлін залишався розділеним на частини лише юридично, і рух між Західною і Східною частинами був загалом вільним. Однак німецький варіант соціалізму не припав до смаку занадто багатьом берлінцям, і у 1961 році Берлінська стіна перекрила шлях на Захід (стіна також обмежила прагматиків: берлінці полюбляли отримувати безплатну освіту у Східному Берліні, а працевлаштовуватися — у Західному або у ФРН). Цей паркан став одним із символів епохи «холодної війни». З залізобетонною безцеремонністю стіна пролягла крізь вулиці й будинки, крізь життя і долі. Поблизу Рейхстагу є невеличкий імпровізований меморіал, присвячений тим, хто загинув, намагаючись подолати цю стіну. На паркані прикріплені роздруковані на принтері фото. Чоловіки, жінки, люди молоді і не дуже, навіть діти, вони намагалися покинути Східну Німеччину; їх убивали власні прикордонники. Дата загибелі останньої жертви — 6 лютого 1989 року, тобто вже у рік падіння стіни. За різними оцінками, при спробі втечі загинуло від 125 до 1245 осіб (а засуджено було 75000 осіб). Хтось усе ж таки втік — через підкопи, проломивши стіну бульдозером, перепливши річку, на дельтаплані, на повітряній кулі, по мотузці для білизни, натягнутій між двома будинками по різні боки стіни, — а 215 тисяч громадян і 34 тисяч політв’язнів були просто викуплені урядом ФРН в уряду НДР (за 3,5 млрд. марок).

Після об’єднання Німеччини східні землі виявилися економічними аутсайдерами; майже два десятиліття мало змінили ситуацію: рівень життя східних німців усе ще нижчий, ніж західних. Берлін теж спіткала така доля — у країні місто вважається депресивним регіоном. Тому, на відміну від багатьох європейських столиць (включаючи Київ) та інших великих міст Німеччини, тут є надлишок недорогого житла (нового і реконструйованого). Однак при цьому середня зарплата у східних землях у півтора разу нижче середньої зарплати у західних. Як у анекдоті: «Большие по три, но вчера».

Берлін — ще й музей «описуваного минулого». Історія Російської імперії і Німеччини так часто перетиналися, що герої наших улюблених книг і фільмів, та й історичні персонажі мають свої адреси у Берліні. Штірліц бував на прийомах у радянському посольстві на Унтер-ден-Лінден — а в скількох анекдотах про нього дії розгортаються саме на цьому бульварі! Герой роману Пікуля «Каторга» Полинов опинився у похмурій берлінській в’язниці Моабіт, «де дуже високо цінували щиросердне зізнання, не переймаючись тим, якими засобами це зізнання отримано від людини». У Моабіті «сиділи» кращі люди Німеччини (цікаво, чи є там книга почесних відвідувачів? Наприклад, у Лук’янівському СІЗО Києва зберігають клопотання Дмитра Ульянова про побачення з матір’ю). Ну, звісно ж, Рейхстаг — тут і казати нічого... В Берліні я був у січні; дощ не припинявся ні на мить. Коли ми з колегою повернулися з прогулянки, змерзлі і мокрі, німці були здивовані нашим маршрутом: Унтер-ден-Лінден — Рейхстаг — Моабіт...

Пам’ять і пам’ятники

У Берліні можна побачити поєднання дуже різних за своїм ідейним змістом пам’ятників, символів і видатних місць. Здається, що німці старанно закарбовували свої й чужі досягнення і помилки. Поблизу Червоної Ратуші сидить Карл Маркс, поруч стоїть Фрідріх Енгельс. Вигляд у них, за нашими мірками, якийсь «неканонічний» — в нас, здається, їх ніколи не зображували разом. Над усім цим височіє берлінська телевежа, в яку в народі називають «шприц» — за зовнішню схожість. Є легенда, нібито ця вежа мала бути збільшеною копією Останкінської телевежі, та Брежнєв Хоннекеру цього не дозволив. Неподалік — Кафедральний собор, найбільший протестантський храм країни (хоча всередині — суто католицька пишність). Чомусь очікував побачити готичну споруду, але Собор — цілком барочний. Ще один видатний храм — меморіальна церква кайзера Вільгельма на Курфюрстендам. Побудована наприкінці 19 століття, церква сильно постраждала від бомбардувань союзників у 1943 році. Крізь завісу дощу я не одразу розгледів проломлений купол, якому церква завдячує прізвиськом «порожній зуб». Церква так і зберігається у напівзруйнованому стані — берлінці категорично проти її реконструкції. Є в Берліні пам’ятник, що живо нагадав мені наш затишний Київ (як би мало спільного не мав він з імперською столицею). Це — Бранденбурзькі ворота на Паризькій площі (оригінальна назва — Ворота світу). Ворота ці колись дійсно були воротами міста (до речі, єдині, що збереглися), але тепер вони знаходяться у центрі, поруч із Рейхстагом і офісом федерального канцлера. У роки «холодної війни» Бранденбурзькі ворота стали частиною берлінської стіни, а в них знаходився прикордонний пункт (блокпост). Так і наші київські Золоті ворота тепер не в’їзд до міста, а врата історії. Для пам’яті, яку збурюють події Другої світової війни, в Берліні також є немало символів. Радянським воїнам присвячені три меморіали — пам’ятник Воїну-визволителю в Трептов-парку, меморіал загиблих воїнів у Тіргартені і пам’ятник у Шенхрльцер-хайде. У центрі міста — меморіал жертвам Голокосту; тисячі безіменних могильних плит просто оглушують своєю німотою... Є і пам’ятники перемогам Німеччини, яких німці не соромляться, — це, перш за все, Колона перемоги на площі Велика Зірка. На вершині колони — статуя богині перемоги Вікторії (берлінці кличуть її Золота Ельза) на ознаменування перемоги над Данією у 1864 році, Австрією у 1866 і Францією у 1871. Поруч з Колоною — пам’ятник пруському генералу Роону, чиї армійські реформи слугували зразком для цілої Європи.

Не туристичне місто

Хоча Берлін — місто не туристичне, у цей список можна багато чого додати. Але ось яка штука впала мені у око: в одному з парків, яких у Берліні безліч, група пенсіонерів-інвалідів під наглядом інструктора займалася відновлювальною гімнастикою. Йшов дощ; старі за командою тренера повільно нахилялися, присідали, розводили руки у сторони... Закінчилося заняття, старі, спираючись на свої милиці й ціпки, розбрелися, хто куди. Один з них з трудом видерся за кермо припаркованого неподалік таксі (у Берліні усі таксі — Мерседеси). Він віз мене містом, а я дивився на нього й думав, що людина — найдивовижніше створіння Господа, тому що здатна на прекрасні і страшні справи; може розстрілювати інвалідів і слабоумних, а може терпеливо займатися їх реабілітацією; може безмовно гинути за свою віру, а може заперечувати свого Творця, тому що Він захищає «расово неповноцінних, хворих, слабких і убогих»... Я дивився на старика за кермом «Мерседеса» і розумів, що не лише суспільство і держава заборгували своїм пенсіонерам, але вже й я накопичив перед ними великий борг — борг турботи і уваги. Я дивився на цього старого, який був дивним чином схожий на мого покійного діда, і сльози душили мене, тому що я вже ніколи не почую його грубих жартів і сварливих скарг, не поверну йому свій борг поваги й тепла. Жоден несплачений борг ще не пік мене таким соромом і каяттям ...

Літак стрімко рвонув вперед і вгору, і Берлін скоро потонув у дощі й тумані. Ми здіймалися вище і вище, а я все згадував таксиста ... чи свого діда? Не можу сказати, що я повернувся звідти іншою людиною, але в мені немовби знову народилося, болісно прорізалося розуміння того, що любов до ближнього — не фігура мовлення, а потреба моєї власної душі. Я зрозумів, що зекономлена любов украдена — не лише в ближнього, але й у мене самого, тому що я не скористався шансом піднятися ще на одну маленьку сходинку до неба... Може, тому Берлін — не туристичне місто?

Опублiковано: № 1 (37) Дата публiкацiї на сайтi: 30 March 2009

Дорогі читачі Отрока! Сайт журналу вкрай потребує вашої підтримки.
Бажаючим надати допомогу прохання перераховувати кошти на картку Приватбанку 5457082237090555.

Код для блогiв / сайтiв
Розмiстити анонс

Результати 1 - 14 з 14
23:11 19.04.2009 | А.И.
Создателям же "Сталинграда" и "Лодки"- респект, у нас, увы, таких жестких, непафосных фильмов маловато...
Навскидку могу вспомнить только "Торпедоносцы".
22:59 19.04.2009 | А.И.
Кстати, "Кукушка" вовсе не о т.н. Зимней войне, а о завершающем этапе войны Отечественной.
И, на мой взгляд, странно, почему у нас об этом историческом эпизоде ничего не снято.
Боевые действия против финнов вести было необходимо, ведь их отмобилизованная армия стояла всего в 25 км.от Ленинграда.
Мало кто знает, что СССР предлагал Финляндии за небольшой участок на Карельском перешейке (что отодвинуло бы границу) значительно бОльший кусок Карелии. Но, увы, конфликт пришлось решать военным путем, ценой гибели многих героев как с финской так и с нашей стороны.
И стыдиться нам этого не к лицу.
А о Польской кампании и говорить нечего- бравые поляки "легли" под немцев за 18 дней, советские войска вступили на отведенную им территорию не менее резво.
Так что стыдиться, как мне кажется, нужно нашим гонористым соседям.
16:18 16.04.2009 | Stanislaw
Ну а то что друг не знает, тому может быть объяснение, как уже написал, ему это не интересно и своего рода компелкс неполноценности, чувство вины. Плюс это им вдалбывают со школьной скамьи. И школьники (да и взрослые) говорят, что в войну победили американцы. А русские, так, чутъ помогли.
Но тем не менее фраза "таких фильмов там ОЧЕНЬ мало, и смотрят их редко" неверная. Фильмов хватает. И очень качественные. Вполне доступные как на телевидение так и в свободной продаже. И смотрят их с удовольствием. Ради интереса зайдите на немецкие форумы что ли, понаблюдайте, что другие немцы на эту тему пишут.
В Бундесвере новобранцам также прививают патриотизм и Kameradschaft (товарищество). Делайте оценку не только со слов друга, а и сами поищите что-нибудь.
15:25 16.04.2009 | Stanislaw
модератор посчитал, что комментарий был грубый, переделал, но буду краток
1) Фашист - это юмор. Немножко может неуместен, но это так. Не уподобляйтесь немцам с их комплексом неполноцености из-за второй мировой. Это у них порой доходит до абсурда
2)Приводил список фильмов - удалили (посчитали, что я грубиян :)), набирать лень по новому. Но минимум 10 было, вполне известные и популярные, которые мои знакомые немцы почему-то видели и знали в отличии от вашего немца.Есть подозрение, что вашему другу или по барабану все это или же просто школьник.
3) Сталинград - фильм немецкий. снимали в Германии, а также в Финляндии и Чехии вроде. Очень даже известный. Даже на Украине и в Роcсии. Странно, что вам за него неизвестно.
4)Художественные военные фильмы - это скорее пропаганда, нежеле историческая правда. Судить историю по фильмам - не есть правильно (не грубо написал ? :)) Фильм может поддержать патриотизм, но не более. Историю в любом случае учат немного по другому
10:02 10.04.2009 | Автор
RE Stanislaw: Какие у Вас основания думать, что мой знакомый немец - фашист? Вот когда такое слово-клеймо превращается в расхожее словечко, употребляемое со смайликом, начинается новая эпоха. Из фильма Э. Ромма «Обыкновенный фашизм» - после Первой мировой войны у одного историка, философа, спросили: "А будет ли вторая мировая война?". Тот говорит: "Конечно будет! Лет через 20. Потому что к этому времени уже вырастет поколение, которое не знает ничего о Первой мировой войне»... Важен не только факт НАЛИЧИЯ кино о войне - важно то, что это кино и эта война ЗНАЧАТ для народа (см. начало статьи). Журналист Иван Толстой: «по количеству снятых фильмов и по тому отпечатку в коллективной душе общества, которые произвели фильмы советского периода, они не могут равняться, они на много корпусов впереди того, что отпечаталось в эпоху новейшего российского кино» -что тогда говорить о немецких фильмах о войне, которых раз-два и обчелся (кстати, упомянутый Вами «Сталинград» снят в США)? Поэтому у меня нет сомнений в том, что у нас есть кино о войне, я на этом кино вырос, - а мой немецкий друг, мой ровесник, на вопрос о таком кино ответил отрицательно - не соврал, а искренне ответил, потому что таких фильмов там ОЧЕНЬ мало, и смотрят их редко... Чтобы было понятнее, о чем речь, рекомендую Вам вспомнить, сколько у нас фильмов о т.н. Зимней войне. Я насчитал 4 фильма, причем 3 из них были сняты в 1941-1942 гг., а 4-ый - только в 2002 (Кукушка). А сколько фильмов о вторжении в Польшу в 1939 году - и что мы знали об этом вторжении?
09:34 09.04.2009 | Stanislaw
«А у вас, — спрашиваю немца, — есть фильмы о Второй мировой, о стойкости немецких солдат?» — «Нет, — говорит, — у нас таких фильмов...» врет фашист :) Есть такие фильмы и немало. Навскидку, фильмы которые известны и на русском пространстве :) : "Stalingrad", "Das Boot", "Steiner – Das Eiserne Kreuz". Последние 2 особенно показывают о мужестве и стойкости немцев. "Das Boot" -у меня вообще один из любимых фильмов
11:28 03.04.2009 | капитан
Спасибо,сынок!
14:57 01.04.2009 | Галина
Спасибо автору! Понравились рассуждения! Действительно, упоминая немцев, -всплывает Великая Отечественная война, хоть и прошло 60 лет. Интересно отметить, что в 37-м тоже гибли мои родные, но я езжу в Россию и люблю ее. А вот из-за гибели родных в войне снемцами, - принципиально не хочу съездить в Германию, хотя приглашают русскоговорящие немцы :-) Почему так?
00:04 01.04.2009 | Андрей
Очень уважаю немцев. Они, как это ни странно, близки по характеру нам, русским(и великороссам, и малороссам, и белоруссам). Очень трагично, что в прошлом веке кое-кому два раза удалось нас столкнуть. Но посмею предостеречь автора от прекраснодушного космополитизма, которым проникнута статья. Времена жесткие, как никогда. Отечество разделено и в опасности!
18:49 31.03.2009 | Аня З
Я тоже накопила порядочный долг перед своими близкими. Эта статья как колокол напомнила мне. Спешите делать добро
15:12 31.03.2009 | Николай Б.
сэкономленная любовь украдена...
22:35 30.03.2009 | Автор
RE В.А.С.: Я бы даже сказал не странно, а подозрительно...
21:40 30.03.2009 | В.А.С.
Странно, но в моём комментарии, во втором куплете, сьелось слово "как", а в третьем - слово "Патриоту".
21:35 30.03.2009 | В.А.С.
Опять «На Берлин!», только внуки – не деды…
Им память покоя душе не даёт.
Зачем вам туда, где осколки победы
Глядят молчаливо, как время течёт.

……………………………………….
………………………………

Додати Ваш коментар:

Ваш коментар буде видалено, якщо він містить:

  1. Неповагу до авторів статей та коментарів.
  2. Висловлення думок щодо особистості автора або не за темою статті, з’ясування стосунків між коментаторами, а також інші форми переходу на особистості.
  3. З’ясування стосунків з модератором.
  4. Власні чи будь-чиї поетичні або прозаїчні твори, спам, флуд, рекламу і т.п.
*
*
*
Введіть символи, зображені на картинці * Завантажити іншу картинку CAPTCHA image for SPAM prevention
 
Дорогие читатели Отрока! Сайт журнала крайне нуждается в вашей поддержке.
Желающим оказать помощь просьба перечислять средства на карточку Приватбанка 5457082237090555.
Отрок.ua в: