Підписатись на розсилку нових статей

С 2009 года журнал издается при поддержке Международного благотворительного фонда в честь Покрова Пресвятой Богородицы


Журнал «Отрок» приглашает авторов для сотрудничества! Пишите нам на адрес: otrok@iona.kiev.ua

Рекомендуємо відвідати

Свято-Троицкий Ионинский монастырь Молодость не равнодушна Покров Страничка православной матери Журнал Фамилия Ольшанский женский монастырь

Наші друзі

Не від миру сього

«Наше покликання не тут, на землі, наша батьківщина й наша мета там, у тому світі, до якого покликав нас Господь. Цією думкою ми іноді схильні виправдовувати своє неуважне ставлення до того, що нас оточує, і нашу холодність до тих людей, з якими ми живемо», — пише єпископ Михаїл (Грибановський) у книзі своїх роздумів «Над Євангелієм». Ми публікуємо фрагмент цієї чудової книги, в якому міститься ключ до розуміння слів Спасителя: «Боже Царство всередині вас».

Ми, християни, не від миру сього. Але це не означає, що наш світ десь за мільярди верст звідси, десь за нескінченними зоряними світами. Зовсім ні. Він усередині нас же самих, у природі, що оточує нас, на будь-якому місці, в кожній душі. Він відділений від нас не зовнішніми далекими просторами, а лише поверхнею того ж життя, яке на цій землі з усіх боків охоплює нас. Його світло та дихання безпосередньо близькі до нас; вони обвівають мене із внутрішньої глибини духу саме в цю хвилину, на цьому місці, де я пишу, в моїй же власній душі, яку я зараз відчуваю, через ось цю природу й обстановку, що оточує мене.

Прагнути з цього світу в той — не означає гнатися і рватися кудись у нескінченну зоряну далечінь, в невідомі простори сонць і сузір’їв. Ні, — це означає просто увійти всередину того, що знаходиться в нас самих і навколо нас. В моїй душі, якою б вона зараз не була, все ж просвічує щось вище, щонайблагородніше і святе, хороші думки, почуття й бажання, та ж душа, але в досконалішій і прекраснішій формі буття. Йти туди, до цього просвіту, освоюватися з тим, що відкривається крізь нього, вживатися в його атмосферу, ткати з неї свої життєві нитки — це й означає йти в той небесний світ, до якого ми покликані Господом. У моєму тілі багато поганого, але й у ньому, в його Богом створеній формі, у хвилях його життєвої енергії, відчувається вища краса, вище благо буття, відблиск чистого щастя життя. Опускати свій дух і своє серце в цю щонайблагороднішу стихію свого власного тіла, в цю досконалість його ідеальних форм, які заховані всередині нас же самих, вдихати в себе лише найчистіший аромат життя, що віє в його гармонійних проявах; напружувати й збирати свою життєву увагу лише в цю витончену світлу область свого ж тілесного самовідчування, ніяк не розпускаючи себе і не даючи розлитися грубим хвилям похоті, не піддаючись на зовнішні та внутрішні дисгармонійні впливи, одухотворюючи й просвітлюючи кожен свій життєвий рух, — усе це й означає іти в Царство не від миру сього.

Навколо мене природа, ось на цьому шматку простору, який обіймає мій погляд. Якщо я неуважно пробігаю по ній своєю свідомістю або грубо ставлюся до неї зовні, то вона не є для мене нічим особливим: я або проходжу повз неї, або зовні користуюся нею, або ж знищую її. Але варто мені з любов’ю, з цілісним відчуттям і свідомістю, по-дитячому, по-Божому, не розбігаючись навсібіч, а цілковито віддаючись їй, вдивитися в неї, — і кожен листочок деревця, кожна малесенька квіточка, кожна билинка, травинка раптом засяє для мене такою променистою райською красою, обдасть мене таким теплом і світлом життя, такою вишуканістю кожного вигину й кожного тону, що перед моїми очима постане рай...

Що це означає? Звідкіля таке дивовижне перетворення? Дуже просто: ми проникли всередину того, що кожного дня бачили зовні; ми своїм цілісним відчуттям відчули те цілісне життя природи, яку постійно роздроблюємо своєю розсіяною зовнішньою увагою; ми в спогляданні любові віддалися на мить усім серцем оцьому деревцю, цій квітці, замість того щоб егоїстично думати, чи не можна зрубати одне і зірвати другу. Одним словом, у цю чудову мить природа лишилась тією ж, але ми увійшли в той просвітлений божественний світ її буття та її форм, який приховано у ній же, але якого ми, через розсіяність і грубість, досі не помічали... Намагаючись віддавати свою глибоку й цілісну увагу всьому живому, що оточує нас, усьому, що існує біля нас, будь-якій билинці чи речі, входити своїм умиротворенням у те світле та прекрасне буття, яке проникає в усе й відображається в усьому, — споглядати все в Богові, відмовившись від себе, — це означає йти у Царство не від миру сього.

Ми не від миру сього; але це не означає, що ми відвернулися від цієї природи, дивимося в якусь порожнечу, у щось темне й абсолютно невідоме. Ні, той світ є лише просвітлення, витончення і одухотворений розквіт цього. Ми дивимось на те саме, на що дивляться й інші, але бачимо в ньому той світ, який для інших поки залишається прихованим. У видимо мертвому — для нас тріпотить внутрішнє духовне життя; в німому — для нас звучать небесні глаголи; у випадковому й механічному — нам відкривається чудесний смисл і вища розумна краса. Чи можемо уявити собі, що говорила непомітна квітка — лілія — серцю й очам Господа, коли Він усю славу Соломона повергав перед нею долу?

І цей світ краси та вищого життя — який відкривається духовно — не ілюзія, не фантазія поета. Він є, він реально існує за тими ж формами, за тією ж природою, що оточує нас. Те, що для поетів світу цього лише ідея, мрія, те у ще більш просвітленому вигляді для християнина не від миру сього — вища реальна дійсність, у якій він живе, яка прихована від тілесних очей і нечистих сердець, яку неможливо висловити грубою людською мовою і передати блідими земними фарбами.

Ми не від миру сього. Однак це не означає, що ми повинні внутрішньо відчужуватися від тих людей, з якими зводить нас реальне життя, і мріяти про інших істот, які більше підходили б до нашого ідеалу. Так, ми повинні бути якомога далі від усього поганого і в нас, і в інших; наш обов’язок — боротися з цим невтомно й нещадно. Але ж це погане і є тим, що відчужує людей одне від одного і чинить між ними ворожнечу й негаразди. Віддаляючись від цього, християнин відходить саме від цього стихійного світу, де люди — взаємні вороги, у той світ, де вони можуть бути друзями й братами. Але цей світ не в мрійливих висотах фантазії, а якраз у тому ж середовищі й у тих же людях, серед яких ми живемо. Як би вони не ворогували між собою, вони все ж відчувають, що в них є якийсь вищий світ добрих почуттів: любові, істини, доброзичливості й самопожертви. Зовні й за інерцією пристрастей вони ведуть жорстоку взаємну боротьбу, але всередині вони не можуть не шанувати загальну і єдину святиню всіх, яка невидимо й нечутно проходить у самі глибини їх грішних душ. Ось у цій реальній святині людей, що реально оточують нас, і є «той» світ, у якому ми повинні жити, як християни.

Християнин своїм духом безпосередньо проживає реальність цієї святині. Він відчуває, що цей світ любові та гармонії вже існує, уже є в глибині духу і в кожному з тих, хто його оточує, тільки треба захотіти й зуміти увійти в цей світ. Він усвідомлює, що це не його лише творіння, але його лише благий порив, що це набагато більш об’єктивна й вічна дійсність, ніж усе інше, що видимо стоїть перед нами. Він проникає до тієї внутрішньої глибини, де люди, що ворогують навколо нього, зійшлися невідомими їм самим коренями свого духовного буття й занурені у благодатний світ Царства Небесного. Цей світ всередині них, але тільки так глибоко і за стількома покривалами й масками (зітканими часто ними ж самими), що вони не знають його добре й не відчувають ­усієї краси й сили його цілком реального життя. Християнин бачить його і йде до нього.

Християнин повинен усім своїм єством жадати цього внутрішнього царства. Але це не означає, що через це він повинен бути задубіло-бездіяльним або бездіяльно-мрійливим у цьому світі. Благодатне життя неба відкривається для нас у міру вільного просвітлення землі. Робити душу й тіло свої чистими й святими; підносити навколишню природу до її найдосконаліших форм; просвітлювати всю сферу даного нам конкретного життя; животворити ближніх тим диханням, яке ми самі отримуємо згори; передавати їм ту радість, ту благодать, яка охоплює нас; відкривати в них небо, яке відкрилося в нас; віддавати їм своє життя, щоб воно відродилося й зацвіло в них; одним словом: наслідувати Христа, апостолів, святителів і мучеників, — ось найкращий і належний шлях до Царства «не від миру сього».

Таким чином той, хто вірує в «те» Царство, входить у щонайвнутрішніше спілкування з тими, хто його оточує, хоч це часто їм і невідомо. Не поза ними він шукає того неба, до якого покликаний, а в них самих і через них же. Він іде до того світу через діяльне спілкування з ближніми цього світу, чи воно у сфері думки, справи або невидимої молитви та любові. Те, що може здаватися усамітненням християнина, лише видимість. Він ближчий до своїх ближніх, ніж самі ближні між собою і до самих себе. Він не мріє, а реально живе в тому дійсному світі, який приховують від нашого духу наші земні мріяння. Його Царство «не від миру сього», — не в туманній далечі просторів і часів, не в абстрактній порожнечі вигадок і привидів, як у земних поетів та мислителів, а зараз, у цю мить, на цьому невеликому просторі, в цьому середовищі, між оцими ближніми. Він крізь них же, у їх власній глибині, бачить просвітлений дивовижний світ того царства краси, життя та гармонії, який завжди обіймає їх, але в який вони ніяк не можуть увійти, нестримно ковзаючи по блискучій поверхні цього світу в ряд грандіозних зовнішніх перспектив, що розгортається перед ними. Боже Царство всередині вас (Лк. 17, 21).

Опублiковано: № 1 (67) Дата публiкацiї на сайтi: 24 February 2014

Дорогі читачі Отрока! Сайт журналу вкрай потребує вашої підтримки.
Бажаючим надати допомогу прохання перераховувати кошти на картку Приватбанку 5457082237254938.

Код для блогiв / сайтiв
Розмiстити анонс

Результати 1 - 1 з 1
15:15 25.02.2014 | Анна
Спасибо.

Додати Ваш коментар:

Ваш коментар буде видалено, якщо він містить:

  1. Неповагу до авторів статей та коментарів.
  2. Висловлення думок щодо особистості автора або не за темою статті, з’ясування стосунків між коментаторами, а також інші форми переходу на особистості.
  3. З’ясування стосунків з модератором.
  4. Власні чи будь-чиї поетичні або прозаїчні твори, спам, флуд, рекламу і т.п.
*
*
*
Введіть символи, зображені на картинці * Завантажити іншу картинку CAPTCHA image for SPAM prevention
 
Дорогие читатели Отрока! Сайт журнала крайне нуждается в вашей поддержке.
Желающим оказать помощь просьба перечислять средства на карточку Приватбанка 4149439318442625.
Отрок.ua в: