Нормальне положення шлагбаума

Протоієрей Дмитро Струєв широко відомий як надзвичайно цікавий блогер, публіцист, керівник молодіжного відділу Липецької єпархії, настоятель липецького храму на честь ікони «Віднайдення загиблих», у нерозривній єдності з яким діє молодіжний культурний центр «Екклезіаст». Важко уявити, як батюшка, батько дев’ятьох дітей, знаходить в собі стільки сил та енергії на всі ці види діяльності. Говорити в інтерв’ю про себе геть відмовився, підкріплюючи відмову фірмовою гострою самоіронією. Наша розмова відбувалася в Одесі — столиці гумору, — і розмова логічно увійшла в береги тематики гумору, сміху, радості. Батюшка — противник будь-якого офіціозу: розмовляли в звичайному одеському дворику, сидячи на лавочці, довкола кружляли діти за грою — чи не найкраще тло для розмови про радість і сміх?

— Богослови й філософи вже багато століть намагаються знайти відповідь на запитання: чому Христос ніколи не сміявся? У Аверінцева є дивовижне тлумачення: «Христос не сміявся тому, що сміх — це зітхання несподіваного звільнення, а Він завжди вільний». А як ви думаєте, яким є механізм звільнення сміхом?

— Сміх — це реакція на невідповідність якихось явищ одне одному, реакція на певну дисгармонію. У Царстві Небесному не буде потреби в сміхові, оскільки воно буде царством абсолютної гармонії. Це може здатися нудним: як так?! Але там будуть радощі іншого плану. Якщо сміх — це ліки від невідповідності, то ліки можуть радувати лише тоді, коли є що лікувати. Якщо немає необхідності у виправленні, то й ліки безглузді. Я саме так розумію слова Сергія Сергійовича Аверінцева про те, що Христос завжди вільний. Смішно, коли якісь серйозні речі подаються в ігровій формі. Смішною є пародія, тому що ми бачимо часткову відповідність одного явища іншому, і ось ця неповнота відповідності викликає сміх. Смішною є плутанина, тому що в ній невідповідність, нестикування, незбіжність — а в абсолютній гармонії для цього немає місця.

— Багато хто розмірковує про почуття гумору в Бога. Якось один сучасний старець на запитання, чи має Бог почуття гумору, відповів: «Подивіться на гіпопотама та жирафу, — і ви переконаєтесь, що має». Усе Писання просякнуте тонкою іронією: достатньо згадати відомі висловлювання Спасителя про колоду в твоєму оці (Мф. 7, 3–4), голчане вушко (Мф. 19, 24) чи епізод з гучноголосими, бурхливими братами Яковом та Іоанном (синами Зеведея), яких Христос жартома прозвав «синами грому» (Мк. 3, 17) та ін. Що це за Божественна іронія?

— На ваше запитання я відповім довгою історією... Точніше, відповіддю слугуватиме лише її фрагмент, але вона прекрасна повністю. У цієї історії є передісторія, хоча вона зовсім не смішна. У місті Вороніж жила дівчинка Наталя. Дівчинку в якомусь ранньому підлітковому віці привели лікуватися до якоїсь бабки. Та зайнялася своєю народною магією. Лікувала, лікувала, тоді стала пильно вдивлятися в дівчинку: «Я бачу, тебе Господь готує. Якщо ти до 22 років заміж не вийдеш...» Вона не доказала і, продовжуючи бурмотіти: «Я бачу, що тебе Господь готує...», — взялася дівчинку душити по-справжньому. Бідолашна Наталя в шоці ледве відбилася від цієї бабусі. І на деякий час забула про цей епізод. Років десь так у 15–16 дівчинка опинилася в секті кришнаїтів. Це було близько 1990-го року, коли в Радянський Союз ринули всілякі «проповідники», у тому числі й східних релігій, квазірелігій. Вона зазнала впливу проповідників Товариства свідомості Кришни. І була не лише прийнятою до громади, але й дала обітниці, аналогічні чернечим. Там є також ступені посвячення, як у нас «рясофор — мантія — схима». Вона була «рясофором» кришнаїтським; носила потрійні кантхімали (дерев’яне намисто на шиї) і ще якісь атрибути, що відповідали її кришнаїтському «іночеству». При посвяченні їй дали ім’я: Тулусе Махарані Деві Дасі. Подвизалася Тулусе у своєму кришнаїтстві близько семи років. Настав той час, коли в Росії готувався закон «Про свободу совісті». І ось «альтернативні» релігійні об’єднання побачили загрозу в Руській Православній Церкві, яку вони підозрювали в лобіюванні цього закону, і почали налагоджувати між собою екуменічні контакти з метою спільної боротьби проти православ’я. Це було неофіційно — просто «альтернативні віряни» стали між собою якось спілкуватися і обговорювати проблему. У цьому обговоренні Тулусе Махарані Деві Дасі брала активну участь, зі своїм ще досить юним запалом вона виявилася втягненою в переживання з приводу цієї «Загрози». Якось вона вирішила із самими православними поговорити, з’ясувати, що вони про себе думають, чому щось мають проти тих «людей доброї волі», які вірять не так, як вони. І вона вирішила закрастися в довіру й спробувати зрозуміти цих православних «зсередини». Представники Церкви в очах обивателів — це хто? Чернецтво плюс інше духовенство. Зі священиками говорити вона для себе не вважала можливим: у неї з дитинства зберігся спогад про п’яного священика, який за відспівування її бабусі вимагав більше грошей, а потім жадібно вгризався в курку на поминках. Зважаючи на решту деталей її спогадів, належить мати на увазі те, що знає кожен кришнаїт: якщо людина їсть м’ясо, то вона з духовністю не може мати нічого спільного. У результаті в очах нашої героїні священики — це страшне лицемірство, гра в духовність за її повної відсутності. Тому вона не могла поговорити зі священиком — це було нижче від її гідності. Проте Наталя дізналася, що ченці не їдять м’яса. І вона вирішила: чом би не поспілкуватися з ченцями? Найпопулярніший для тих місць монастир — Задонський. Тоді це ще була єдина єпархія — Воронезько-Липецька. І от Наталя, вона ж Тулусе, поїхала в Задонськ, приєдналася до якоїсь екскурсії. Там стали розповідати про життя святителя Тихона Задонського. Виявляється, хорошою людиною був святитель Тихон, і жив за кришнаїтськими заповідями, — подумала вона. Усвідомила, що поважає його, і нічого поганого не побачила в тому, щоб, як усі, прикластися до мощей. Підійшла до раки, що була відкрита, приклалася безпосередньо до мощей і відчула, як по ній пройшла якась фізично відчутна хвиля, яка чимось нагадувала слабкий удар струму, лише це був не струм. Потім їй дуже важко було описати свої почуття, але принаймні це було щось фізично відчутне. І вона, підводячи голову від раки з мощами і спускаючись зі сходів підвищення, на якому розташовується рака, похитнулася, але не впала. Вона відійшла від раки з відчуттям: щось невловиме в ній змінилося. Наталя раптом відчула ірраціональний сумнів у правильності свого духовного вибору: чи так вона молиться? так живе? чи все в неї гаразд у духовному житті? Вона сама не зрозуміла, звідки в неї всі ці думки взялися. Дівчина розвернулася й поїхала із Задонська назад, тому що зрозуміла, що не треба нікому втиратися в довіру і з’ясовувати, чому православні така «сволота». Треба спершу із собою розібратися. І ось вона почала молитися: «Господи! Творцю! Сотворителю, Той, Хто мене створив! Відкрийся мені! Дай знати, як Тебе правильно звуть. Навчи, як Тобі молитися... Дай мені знамення! Дай мені знак!» Минає тиждень, другий. Вона намагається медитувати в ашрамі, але статуя Кришни не викликає в неї жодних благоговійних почуттів. Нібито все рідне й знайоме, довкола друзі по вірі, з якими вона стільки років разом, усе наче своє, але — цілковито нерідне, стороннє. Наталя не розуміє, що відбувається, її намагаються якось утішати, але ніщо не допомагає. Звідкись із дитинства вона згадала чиїсь слова про Божу Матір. Дивовижно, але кришнаїтка вирішила помолитися Богоматері: «Але ж Ти людина, Ти ближче, Ти маєш мене почути і зрозуміти... Дай мені знамення!» Після того як увечері вона перед сном усе це промовила, уві сні бачить ікону: ось стоїть перед образом з тими самими словами («Божа Мати, дай мені знамення!»). Вона детально запам’ятала ікону, хоча ніколи не бачила такий образ — Богородиця зі здійнятими руками, якісь святі обабіч, Немовля в колі. Наталя здивувалася, що якась дивна ікона їй примарилася. Уранці пішла на базар за продуктами, побачила там людей у чернечому одязі й звернулася до них: «Ось у мене такі й такі проблеми. Може, ви мені щось підкажете...» — «Ми люди духовно недосвідчені, неосвічені, грішні, але є в нашій Курській Корінній пустині старець Іоанн (ієросхимонах Іоанн (Бузов), вихованець архімандрита Серафима (Тяпочкіна), — приїжджай, він тебе напоумить». Вона це сприйняла як вказівку з неба. Вирушила на вокзал, доїхала до Курська, від Курська — до Курської Корінної пустині, увійшла в храм і побачила ікону — це була Курська Корінна ікона, та сама незнайома їй раніше ікона зі сну. От лише уві сні не було на цій іконі напису, а наяву він був: великими літерами — «ЗНАМЕННЯ». Отець Іоанн сказав їй: «Ти принесла Богу обітницю, хоч ти Його і не знала, — не зрікайся цих обітниць. У миру тобі нема чого робити. Залишайся в монастирі, де тебе Господь покликав до православ’я». Хоча це чоловічий монастир, там є корпус, де тимчасово живуть насельниці жіночої статі. І ось вона не була парафіянкою жодного дня, вона із секти одразу потрапила в послушниці, через деякий час її постригли. Зараз її звуть черниця А. Для мене ця історія є вичерпною відповіддю на запитання: «Чи є в Бога почуття гумору? Чи в Божої Матері?». До речі, я потім довго думав, чому ж не було відгуку, коли вона тижнів зо два голосила: «Господи, дай мені знамення!» Чому Творець не відгукувався, а щойно вона звернулася до Божої Матері, одразу виник ланцюжок чудесних подій? А потім я зрозумів, що сама думка у свідомості кришнаїтки молитися Богоматері — це й була відповідь Господа на її прохання про напучування знаменням.

— Коли читаєш житія святих, навіть старців-аскетів, вражає, що вони не були далекі від відчуття радості життя, смаку життя, часто жартували (наприклад, старовинна легенда про апостола Іоанна, що бавиться з куріпкою, або сучасні спогади про старця Силуана, який любив «чай із варенням»). Виходить, почуття гумору і радості є необхідним у духовному життя як рятівне коло, що не дозволяє зануритися у вир зневіри? Радість — як жест удячності?

— Я думаю, радість є самоцінною і самодостатньою. «Радість — то форма порятунку від зневіри» — ну, це із серії: «Бог як засіб порятунку від сатани». Це все ж таки визначення, яке далеко не вичерпує розуміння Бога. Я пам’ятаю, у моєму дитинстві в рідному містечку коло залізничного переїзду була табличка: «Нормальне положення шлагбаума — відкрите». То радість — це нормальне положення шлагбаума, людини, якою Бог її замислив. Падіння цього «шлагбаума», відповідно, буде гріхопадінням. Радість — це те, до чого ми покликані.

Але я б тут не став плутати радість і сміх. Сміх — це, як ми говорили, вихід із певної дисгармонії.

— Як провести межу між злим і добрим гумором? Що є індикатором вульгарності в гуморі, іронії? Бо ж, наприклад, жарти юродивих були вельми бентежливими...

— Межа між злим і добрим гумором? Наявність або відсутність любові — ось єдиний критерій. Стосовно почуття гумору... Тут важливо ще певне чуття смаку як критерій додати. Зрозуміло, що людина, яка має в собі любов правдиву, не буде казати гнилі слова, та все ж поняття вульгарності з поняттям смаку якось пов’язане, а не лише з поняттям любові. Мені дуже подобається в Наталії Леонідівни Трауберг епізод її спілкування з таким ксьондзом, отцем Станісловасом, до якого з легкої руки Наталії Леонідівни масово стали їздити її знайомі, що шукали Бога: «Я тільки скажу, не втримаюся, що після себе шукачі істини з московських кухонь залишали страшний безлад, що його патер іменував „хтонічним хаосом“. Він був людиною надзвичайно акуратною і потім годинами прибирав за просунутими візитерами. У відчаї Добровольскіс повторював: „Навчи дитину черевички ставити рівно!“» Вульгарний жарт — це невміння в гуморі «рівно ставити черевички».

Бесіду вела Анна Голубицька

Опублiковано: № 2 (80) Дата публiкацiї на сайтi: 07 February 2017

Дорогі читачі Отрока! Сайт журналу вкрай потребує вашої підтримки.
Бажаючим надати допомогу прохання перераховувати кошти на картку Приватбанку 5457082237090555.

Код для блогiв / сайтiв
Розмiстити анонс

Додати Ваш коментар:

Ваш коментар буде видалено, якщо він містить:

  1. Неповагу до авторів статей та коментарів.
  2. Висловлення думок щодо особистості автора або не за темою статті, з’ясування стосунків між коментаторами, а також інші форми переходу на особистості.
  3. З’ясування стосунків з модератором.
  4. Власні чи будь-чиї поетичні або прозаїчні твори, спам, флуд, рекламу і т.п.
*
*
*
Введіть символи, зображені на картинці * Завантажити іншу картинку CAPTCHA image for SPAM prevention
 
Дорогие читатели Отрока! Сайт журнала крайне нуждается в вашей поддержке.
Желающим оказать помощь просьба перечислять средства на карточку Приватбанка 5457082237090555.
Отрок.ua в: