Піст – до нормального життя міст

Піст, хоч зовні і схожий на дієту, однак зовсім іншу має суть. І перш за все тому, що піст — це не частина спортивно-оздоровчого комплексу, а одна із граней життя Церкви. Як ознакою, наприклад, школяра являється шкільна форма, яку він іноді носить, а іноді ні, так і ознакою християнина являється піст. Іноді християни постяться, а іноді веселяться, але радіють життю завжди.

Церковна культура посту називається аскетикою. З грецького «аскео» перекладається як «тренування». Спортсмени, як відомо, ведуть такий образ життя, щоб завжди бути в формі. В них є ціль — досягнути максимальних результатів на змаганнях. В християн своя ціль — досягнути такого блаженства в цьому віці, яке буде супроводжувати людину в вічності.

Піст не для того існує, щоб принизити природу людини чи чогось природного позбавити. Людина «починається» зверху. Людське коріння, що потребує постійного живлення благодаттю, занурюється далеко вглиб духу. А потім слідує душа, з її естетичними інтересами і етичними смаками, і все це виражається назовні — тілом. Лише тоді, коли дух задоволений, радується душа і бадьорим перебуває тіло. «Таку всезадоволеність природи людини я називаю Царством Небесним», — писав святитель Феофан Затворник. Тому піст — це по суті така культура життя, що дає можливість душею радіти і тілом не хворіти.

Піст — це природна потреба людини відпочити, на деякий час віддалитися від того, що дорого для серця, щоб воно не стало ідолом. Сите життя виснажує людину більше, ніж утримування. «Песимізм виникає від пересичення, а не від голоду», — писав Честертон.

Піст дарує смак хорошій їжі чи музиці, тому що не дає нам до неї звикнути і просто ковтати. Адже ми особливо радіємо тому, чого чекаємо.

Не від всього того, що ми так довго любили, ми можемо швидко відвикнути. Але саму потребу відмовитись від чогось ми можемо відчути вже тоді, коли скуштуємо смак іншого життя.

Піст можливий тільки в межах Церкви, а інакше він просто нашкодить як серцю, так і тілесним ресурсам. Так само фізичні вправи за межами спортивної культури можуть зробити нас інвалідами. В модному стремлінні схуднути людина втрачає здоровий глузд, тому що бачить лише предмет своєї пристрасті і не помічає краси навколишнього світу. Коли людина зосереджена на Господі, вона відкриває для себе і широту, і глибину, і висоту у всьому, що її оточує. І навпаки, коли вона зациклена на здоров’ї за системою голодування, наприклад, Поля Брега, вона втрачає свою внутрішню красу, виснажує свої внутрішні ресурси, що Богом дані для любові і милосердя. Адже нерідко голодна людина, як пес, здатна тільки відгавкуватись, коли до неї звертаються по-людськи.

Піст — вузький шлях, і розбещеній людині він видається надто складним. Людська природа схожа на автомобіль із зіпсованим рульовим управлінням. Таким авто керує не водій, а дорога. Стаючи на вузький шлях посту, людина пізнає свою неміч і просить Бога керувати її душею, щоб вона сама могла керувати своїм тілом. Саме тому цей шлях видається вузьким, що його потрібно проїхати по своїй смузі і з обмеженою швидкістю, щоб дістатися до мети. Але ж так кортить дати по газам — і на всю дорогу... Дай Боже розуму в цей момент помолитись. Піст по суті і являється тренуванням такої молитви.

Всі люди різні, і дорога в кожного своя, а тому піст ми проводимо по-різному і потребуємо кожен свого. Для мене, крім всього іншого, вся гострота посту, що завдає душевних страждань, полягає в відмові від вафель «Артек» і гри на гітарі. Я утримуюсь від цього не тому, що це щось погане, а тому, що є дещо краще. Як в євангельській притчі про вино: І ніхто, старе пивши, молодого не схоче, бо каже: Старе ліпше! (Лк. 5,39). В цій премудрій притчі Господь розкриває ще одну дуже важливу рису, що характеризує людське життя (і в цьому — один з уроків посту). Щось може бути постійним лише тоді, коли досягається поступово. І ніхто не вливає вина молодого в старі бурдюки, а то попрориває вино молоде бурдюки, і вино розіллється, і бурдюки пропадуть (Лк. 5,37).

«Золоте правило посту, — писав блаженний Ієронім, — підтримувати свої сили». Я в юності зірвав собі м’язи в тренажерному залі, тому що тренувався за системою Арнольда Шварценегера, будучи по суті «чайником». В мене перед очами стояли тоді плакати славетних культуристів, як деяким християнам не дають спокою подвиги преподобних, які вкушали одну просфору на день. Нам варто приглядатись до тих любові і тепла, що осяювали святих нашої Церкви, а вже потім — до їхніх аскетичних висот. Ми повинні усвідомлювати свою міру можливостей. Адже логіка посту проста: вона веде людину через відмову від себе — до любові до ближнього. Чим менше ми закохані в себе, тим більше любимо інших. «Висота духовної досконалості, можливої для людини на землі, — писав преподобний Максим Сповідник, — це любов і милосердя».

Дата публiкацiї на сайтi: 21 March 2013

Дорогі читачі Отрока! Сайт журналу вкрай потребує вашої підтримки.
Бажаючим надати допомогу прохання перераховувати кошти на картку Приватбанку 5457082237090555.

Код для блогiв / сайтiв
Розмiстити анонс

Результати 1 - 1 з 1
09:35 22.03.2013 | Галина
Очень хорошие мысли!!!

Додати Ваш коментар:

Ваш коментар буде видалено, якщо він містить:

  1. Неповагу до авторів статей та коментарів.
  2. Висловлення думок щодо особистості автора або не за темою статті, з’ясування стосунків між коментаторами, а також інші форми переходу на особистості.
  3. З’ясування стосунків з модератором.
  4. Власні чи будь-чиї поетичні або прозаїчні твори, спам, флуд, рекламу і т.п.
*
*
*
Введіть символи, зображені на картинці * Завантажити іншу картинку CAPTCHA image for SPAM prevention
 
Дорогие читатели Отрока! Сайт журнала крайне нуждается в вашей поддержке.
Желающим оказать помощь просьба перечислять средства на карточку Приватбанка 5457082237090555.
Отрок.ua в: