Будь-яка проблема, що дороговказом стоїть на перехресних стежках історії, зовсім не нова і націлена не на світле майбутнє, а в минуле.

В простір невинних анекдотів із гірким присмаком байдужої іронії в адресу... людини. Одними з найулюбленіших і найдревніших їх персонажів є наркомани. І від ярличка «наркоман» ніяк не абстрагуєшся. Тут кожному з нас можна присвоїти звання наркоділера зі стажем. Хоча б тому, що наркоманія — це пристрасть, а пристрасть, як-то кажуть, і в Африці пристрасть: духовний механізм завжди ідентичний, хоча психологічний її «дизайн», шо вдосконалювався віками, безперечно, представлений у широкому асортименті:

Все в мире изменил прогресс,

Меняется и бес.

И. В. Гете «Фауст»

Наркотики просто прискорюють дію цього механізму і розганяють до максимуму психічні процеси, виснажуючи до мінімуму енергетичні ресурси особистості.

І незважаючи на те, що ми сьогодні живемо вже в постіндустріальному суспільстві, якщо ми вважаємо себе хоч більш-менш чесними християнами, то повинні мати мужність визнати, що за своєю внутрішньою природою ми є тими ж самими древніми ідолопоклонниками-практиками. Тобто вважаємо за Бога те, шо не є Ним: кайф, ейфорію, «випадання в осад» і т. ін. Усе те, що створює штучну ілюзію щастя та спокою на заквасці духовного нарцисизму. Однак у тому й полягає сіль, закваска християнства, шоб «радостетворною печаллю» врівноважувати свою внутрішню людину, приводити її до тями: «На ріках Вавілонських сиділи і плакали...»

Але проблема полягає у тому, шо зі своєю «внутрішньою людиною» ми не знайомі. І в той час, коли ми «балдіємо», вона у сусідній кімнатці в нашому серці вже лежить на смертному одрі, а ми навіть і сльози не пустимо. Людина занадто немилосердна стосовно самої себе та, відповідно, інших, і навіщо рюмсати, просто не розуміє. А щодо плачу, про який писали Святі отці, то до нього нам дуже далеко.

Читаючи їхні творіння, дивуєшся, чому такі люди, які гостро реагували на будь-яку проблему в суспільстві, оминають тему наркотиків. Це твердження неправильне, адже вони, по-перше, просто писали мовою тієї епохи, в яку жили, а по-друге, їм важливо було визначити не зовнішні причини наркоманії, а внутрішнє її сім’я, яке ще в Едемі було посіяне у духовну природу людини. Вже в XIX столітті єпископ Михаїл (Грибановський) писав, що суспільство своїми тільки засобами бореться з проблемами поверхово, шляхом здійснення соціальних акцій, ніби обрізуючи гілки, на місці котрих виростають нові. А християнство дивиться в корінь проблеми, в саму людину. І таким чином, оздоровлюючи сам корінь, зцілює суспільство. «Пошкоджений дух — страждає і хворіє душа. Хворіє душа — не слухається і хворіє тіло», — писав митрополит Ієрофей (Влахос). «Не плоть, а дух растлился в наши дни» (Ф. І. Тютчев).

Людина, замкнувшись у своїй самості, потрапила у світ викривлених дзеркал, де матеріалізація духу, а не одухотворення матерії стає явним і приносить свої плоди. Іншими словами, не екстаз, а екстезі (нехай це слово буде синонімом наркотиків узагалі) стало на вершині аксіологічної піраміди людської моралі.

Слово «екстаз» зустрічається в грецьких перекладах Біблії. Воно виражає молитовний стан Адама, вихід людини за межі свого «я», як писав Блаженний Августин: «Ти, Господи, створив нас із устремлінням до Тебе і не може заспокоїтися душа, поки не знайде Тебе». Однак «спотворюючи своє ставлення до Бога, людина тим самим спотворює і все моральне, а потім — і тілесне життя» (о. Павел Флоренський). Екстезі — це ПОМИЛКОВИЙ шлях, шо веде до фальшивого бога, до фетишу нашого «я», роль якого виконує заслужений артист космосу, шо має звання «мавпи Бога», присвоєне йому Святими отцями, — диявол. Людина ціпеніє від жаху при зустрічі з ним, адже етимологія слова «наркотик» (з фр. «ціпеніння») дає саме таке пояснення горезвісного кайфу. Чому ж людина прагне до того, чого найбільше боїться? Чому людина, за висловом Іоанна Ліствичника, схожа на пса, що облизує пилку та насолоджується своєю кров’ю? Чому вона ловить кайф від процесу своєї поступової смерті?

Святитель Ігнатій (Брянчанінов) користується буквально аналогічним до етимології слова «наркотик» виразом. Він називає «ціпенінням», як від холоду, реакцію душі на невидиму присутність злого духа. Здається, парадокс, але саме за цією «благодаттю ціпеніння» прямували і прямують у паломництво по астральних світах тисячі людей, а особливо це стосується молоді.

І коли з тобою діляться враженнями від спілкування з духами після астральних вечірок десь на задвірках космосу, на які без проблем можна потрапити після першої ж дози ЛСД, то хочеться запитати: а ви часом єгипетську міфологію або ше щось у такому дусі не читали? А то, знаєте, персонажі занадто схожі. А от Карлос Кастанеда, наприклад, дасть вам детальний інструктаж по вживанню кактусів перед вильотом на зустріч із «небесними інформаторами». А харизмати просто на ліфті з гаслами боротьби з наркоманією доставлять вас на будь-який поверх «небесних осель» (Ін. 14,2) і забезпечать вам ділову зустріч із будь-яким небесним жителем, включаючи Ісуса Христа, в залежності від замовлення.

Звичайно, це гірка іронія, але наркоманом можна бути без наркотиків. Наркотичні речовини просто підкореговують нашу душевно-тілесну природу на приймання потрібної хвилі. Таку ж психокорекцію за таку ж «помірну оплату» вам забезпечать безліч спеців, починаючи від бабки, закінчуючи екстрасенсами, гуру та пасторами. А далі — за сценарієм, оспіваним гуртом «ВВ»: «Тримай зі мною зв’язок, і знову вийдемо в ефір». Підтримувати ж цей зв’язок сьогодні, звичайно, задорого. Як за фізичні, так і за духовні наркотики людина розплачується не тільки грошима, але й здоров’ям душі та тіла. Тому що наркотик — це отрута повільної дії, чужорідне тіло, що входить в організм людини. Зрозуміло, що він бореться з отрутою, використовуючи свій Богом даний енергетичний ресурс. Ті енергоресурси, які розраховані на все життя, використовуються в максимально стислі строки.

Зрозуміло, що отрута не була б отрутою, якби її не підливали в щось невинне для того, щоб обійти свій природній інстинкт самозбереження — біль душевний (совість) або тілесний: «Диявол спокусив мене надією бути божеством, заманив сили мого єства насолодами» (Максим Сповідник). Святитель пояснює далі, що людина шукає втіху в пристрастях, які, в свою чергу, є смертоносними для неї. Отже, до такого невинного слова, як «містика», філологічний факультет Льюїсівського професора Баламута просто приплюсував черговий «ізм» і вийшов «містицизм», або одержимість містикою, бажання особливих переживань, і якась пропаганда здорового способу життя тут на заваді не стане, адже закинувся таблеткою — і перед тобою розкривається невичерпний світ віртуальної реальності, «чудеса на віражах».

У Святих отців така візуалізація духовних переживань називалась одним словом — облесливість. У духовній практиці існує повна заборона на будь-які видіння та яскраві враження. Психологічна тканина таких вражень сплітається з найтонших психічних емоцій і почуттів, що зберігаються в нашій підсвідомості. Як казав Антоній Великий: «Біс являється нам таким, яким ми його мислимо». В «Лавсаїку», який був написаний у VI ст., міститься непоганий містичний трилер, не гірший за такі твори XXI ст., в яких людина бачить одкровення після прийому ЛСД. «Диявол же, дивлячись, що Валент піддався його обману, приймає на себе вид Спасителя і вночі приходить до нього, оточений сонмом демонів у вигляді Ангелів із запаленими світильниками. І ось являється вогняне коло, і всередині його Валент ніби бачить Спасителя. Один із демонів в образі ангела, підходить до нього і говорить: «Ти догодив Христу своїми подвигами і свободою життя, і Він прийшов бачити тебе...» Обманутий дійшов до того у своєму безумстві, шо, прийшовши на другий день до церкви, сказав при всій братії: «Я не маю потреби в причасті; сьогодні я бачив Христа». Здається, вимальовується основний, глибинний мотив уживання наркотиків — це гординя:

А гордый ангел так прекрасен,

Так лучезарен, так могуч.

Господень ангел тих и ясен,

Как теплый солнца луч.

А. Ф. Тютчев

Адже людина відчуває себе виключним персонажем історії в своєму віртуальному світі. А що далі?..

Коли один петербурзький чиновник описував святителю Ігнатію (Брянчанінову) свої духовні подвиги та видіння, то мудрий старець запитав його: «Вибачте, а у вас випадково не з’являлося бажання покінчити життя самогубством?» Той здивовано відповів, що з’являлось. І гадаю, що особливо прозорливим тут бути не треба, адже від одержимості містицизмом недалеко до одержимості суїиидом. Коли крізь лицемірну посмішку біса вже виривається назовні гостре бажання поглинути свою жертву.

І це стосується дії як духовного, так і фізичного наркотику. Святитель Ігнатій називає перший облесністю, але дія їх, як було зазначено вище, ідентична, просто методологія різна. Коли, наприклад, в Америку з Індії прибув пройдисвіт світового масштабу, засновник кришнаїзму Прабхупада, то майже всі наркомани, включаючи наркомана світового рівня Джона Леннона, перестали «ширятись». Що це? Новий Месія? Але Месія зцілював усіх, хто просив, а цей спеціалізувався на «прибаксованих». Як кажуть в народі, «поміняли шило на мило». «Про те, що практично всі методики зміни свідомості є наркотизуючими і викликають звичку, говорилось давно», — кажуть відомі психоаналітики Бочаров і Чернишова. Річ у тім, що мозком людини виробляються особливі опіоїдні речовини білкової структури (ендоморфіни). Вони викликають ейфорію та легку зміну свідомості. В нормі їх небагато, вони потрібні в особливих ситуаціях: при вагітності та пологах, при болі та стресах для покрашення адаптації. Саме вони, наприклад, викликають особливий стан у закоханих, коли об’єкт закоханості вбачається у рожевому світлі. Певними методами можна стимулювати їх виділення, однак це досить небезпечно. Як і будь-який наркотик, вони здатні створювати вогнища домінантного збудження в мовчазних зонах кори великих півкуль головного мозку. Ці вогниша, згідно теорії О. Ухтомського, і визначають будь-яку залежність.

Висновок наркомана: «Адже цей світ такий сірий і нецікавий у порівнянні з тим яскравим потоком життя, що переповнює тебе після прийому кокаїну». Залишається згадати вже відомого нам Баламута, який повчав свого підлеглого: «Переконай клієнта, що це і є життя». Тут убачається цілеспрямована, послідовна боротьба проти особистості та розчинення свого «я» в ілюзії щастя за чужий рахунок, причому, як би це не було неприємно чути, але біси відіграють роль офіціантів, а замовником виступає людина.

Богословський аналіз розвиває цю думку, але в іншій перспективі. Святитель Ігнатій (Брянчанінов) говорить, що кожній людині властиве відчуття духовного світу, з яким вона безбоязно контактувала до гріхопадіння. Але після нього вона втратила здібність розрізняти духів, і Господь закрив від неї духовний світ ширмою тілесності і смертності, зі стратегічною метою привести людину до покаяння та усвідомлення своєї немочі. Людина ж намагається завчасно, без підготовки зазирнути туди і... ціпеніє, або, кажучи мовою сучасного сленгу, «випадає в осад», «ловить кайф».

Це не значить, що людині неможливо дістатися туди, «за ширму». Ні, кожна людина має можливість досягнути Царства Небесного, пройшовши митарства крізь товщу «духів злоби піднебесних», але за рецептом Аліси Селезньової: «своим ходом, год за годом». А наркотик є свого роду штучним прискорювачем, який штовхає людину «поперед батька в пекло» під ритм мантри «нас не догонят».

Думаю, що релігієзнавець теж не заперечить нічого проти того, що наркотик, нарівні з будь-якою психотехнікою зі зміни свідомост, і є засобом для полегшення контакту людини з духом. В зороастризмі, наприклад, культовий елемент — божественна трава Хома. А в світі богів індуїзму відбулися серії космічних війн за божественний напій «сома», що є для них джерелом життя, і без нього богам загрожує, в прямому смислі цього слова, ломка. Не краща картина в грецькому універсумі: тут боги ласі на божественний п’янкий напій нектар та амброзію. Навіть для богів зміст життя — це кайф, гіпертрофована втіха, радість синтетичного щастя, незважаючи на те, що в кожній міфології світ богів проголошується ідеальним світом, «царством небесним».

Ієромонах Серафим (Роуз), неабиякий спеціаліст в області релігієзнавства, ставить різні шаманістичні ритуали з використанням наркотиків в один ряд із медитативними техніками сучасних східних сект, контактами з НЛО, спіритуалізмом та гіпертрофованим містицизмом католицької аскетики. Адже мета одна — несанкціоноване втручання в духовний світ із знаком «мінус». А між двома полюсами буття виникає коротке замикання, що розриває психіку людини на дрібні частини. Для наочності не варто шукати психо- чи наркодиспансер, сходіть до харизматів — і ви побачите там цей жахливий електрошок від холодного поцілунку лукавого духа, ви побачите людей, які знаходяться під впливом духовного наркотику: в конвульсіях від високовольтних розрядів «благодаті».

Підсумовуючи все вищесказане, можна зробити сміливий висновок: в основі наркосиндрому лежить зіпсованість духу. Як говорив Іоанн Лествічник: «Є такі хвороби, які лікуються від людей, а є такі, які лікуються тільки Богом». Преподобний особливо наголошував тут на гордості. Він підкреслював, шо це пристрасть, яка вміщує в собі всі пристрасті. Виходячи з цього, дозволю собі припустити, що Господь, аби запобігти більшому (гордині, духовному наркотику), попускає меншому (наркотику фізичному) зруйнувати камінь гордині хворобами, нестатками, скорботами. Або, як кажуть у народі, клин клином вибивають. Попускає — не значить підштовхує вживати наркотики, а просто залишає людину перед вибором, який вона робить сама.

Іноді це буває вибір між сильнішим і слабшим наркотиком. Або спочатку часто вживають просто алкоголь. І важливий не так сам напій, як ситуація, що спричиняє випивку, призводить до стану релаксації. Людина розслабляється: дає проявитися тим внутрішнім комплексам (пристрастям), які варто було б при ясній свідомості озвучити для свого розуму, для своєї совісті і звільнитися від них через сповідь. Під впливом алкоголю людина просто виявляє себе такою, якою вона є насправді. Вона знімає маски різних соціальних ролей, які були нав’язливим гальмом для грішків. Іншими словами, людина не грішила не тому, що вона не хотіла, а тому, що це було незручно робити. А тепер є виправдання: що з п’яного візьмеш. Недарма кажуть: що в тверезого в голові, те у п’яного на язику. Дуже часто при цьому виникає ілюзія покаяння. Але насправді — це афект від реальної, якісної переміни життя.

Однак при вживанні навіть легких наркотиків відбувається воістину гідне диявола лукавство: створюється ілюзія реальної та якісної зміни життя, його оновлення новими друзями і враженнями, і цей обман переконливий, адже демонструється на яскравих білбордах, намальованих нашою уявою. Недарма для людини, що спробувала наркотик, алкоголь — просто «попса». Адже наркотик, на її думку, не так шкодить здоров’ю, викликає більш «естетичні» і навіть «високі» переживання та почуття.

Але важлива не так речовина, як навичка (звичка), котра, за словом Іоанна Лествічника, є кайданом, яким нас тримає в полоні диявол. А швидкість формування навички визначається якістю наркотику. Вона залежить від того, наскільки глибоко ця речовина збуджує чуттєво-емоційну природу особистості. «А що входить в почуття (в серце), те не просто звідти виходить, але через злостраждання», — пишуть Святі отці. І якщо підходити до цього питання суворо з точки зору аскетики, то не важливо, до якої матерії ми приліплюємося (нехай це буде їжа, чи гроші, чи наркотики), важливіше, наскільки швидко і з якою інтенсивністю формується звичка. Тому що пристрасті, як ланцюг, одна без іншої не існують, а кінець їх — смерть.

Нам, християнам, важливо знати хоча б у загальних рисах, як той або інший наркотик впливає на духовну природу людини. Для того, щоб на тому чи іншому етапі проходження хвороби мати змогу допомогти людині, доки отрута не заволоділа найсокровеннішим — серцем людини.

Після того, як людина скуштувала «травку», її психофізичний стан налаштований на постійне перебування в тонусі, який поки що просто бажано підтримувати. Амплітуда психодинамічних процесів велика: від нестримного вибуху емоцій до їх повної відсутності. Це, можна сказати, буферний, проміжний стан, в якому людина живе за принципом: хочу — палитиму, а хочу — не палитиму. Вона навіть не помічає, як поступово в її життєвому принципі слово «хочу» зникає, а залишається слово «палитиму!!!».

В аскетиці така схема розвитку подій відома. Коли людину оминають якісь великі, явні пристрасті, вона не помічає малих. Але в глибинах підсвідомості Баламут проводить тонку політику. Він переконує вас, що ви не здатні впасти так низько, як впали закінчені наркомани, шо ви не такі, що у вас достатньо сили, щоб відмовитися від важкого наркотику, не говорячи вже про якусь «травку». «Вершина гордості — відмова від Божої допомоги, надія на свої сили, бісівський характер» (Іоанн Лествічник). А далі «похвали возносять на висоту душу, коли ж душа вознесеться, тоді обіймає її гордість, котра возносить до небес і скидає з цієї висоти в безодню» (Іоанн Лествічник).

Більш важкі наркотики — це переживання ейфорії цього польоту в безодню. Вживаючи кокаїн, героїн, ЛСД,.. людина переживає екстрим на грані життя та смерті, адже приземляєшся дуже швидко.

Людина перестає реагувати на світ навколо себе. Вона повністю замкнена в собі, а тому перестає мислити: вона лише сприймає, не підключаючи свій аналітичний апарат і сприймаючи розшарування своєї свідомості лише як потік інформації. В результаті усвідомлення себе як особистості зникає, існує лише потік. Про присутність душі в тілі нагадують тільки ломки. Для того, шоб повернути самовідчуття себе і реальності навколо себе, людина випробовує все: від легкого струменя крижаної води до паломництва в Серпухово. Її нерви стають оголеними дротами, що болем реагують на будь-який подразник зсередини або ззовні. І спасіння в цьому випадку ввижається тільки одне — наркотик. Думаю, більше ніж достатньо описав ці переживання М. Булгаков у своєму «Морфії».

Стратегічна мета тут одна: спочатку відділити душу від Бога, що призводить до духовної смерті, а потім поступово відділити її від тіла, що супроводжується повною втратою надії на спасіння і занурює людину в безодню відчаю. Господь, на думку Іоанна Златоустого, по Промислу Своєму попустив прив’язатися душі до тіла. Щоб душа, побачивши свою красу та усвідомивши свою Богообра ність, не загордилася і не стала самозакоханим Нарцисом, але, щоб, будучи в тілі, вона могла послужити іншим і таким чином училася любити. Тому душа так болісно реагує на смерть, тобто на розлучення з тілом. Наркотик цей спасительний біль нейтралізує, і душа стає безстрашним сатаною, для якого «море по коліна», а Бог під п’ятою. Звичайно, це продовжується, доки на горизонті не з’явиться інша реальність...

Ейфорія, кайф, «випадіння в осад» — усе це було лише рекламною паузою. До тих пір, поки душа не скинула спасительну тілесність, поки не померла. Іноді Бог попускає зустрітися передчасно з цією реалією, шоб людина, тільки зазирнувши туди, знайшла сили вирватися зі стану ціпеніння кайфом. Одна моя подруга написала мені про одну таку «зустріч», яка відбулась на перехресті світів у психіатричній лікарні. Вона забилась у куток, і страх став самою її суттю. Вона відчула свою повну неміч перед чорним орлом (головний персонаж книг Карлоса Кастанеди) з пустими очима, шо викльовував у неї, як у Прометея, різні органи тіла, а потім схопив її кігтями і хотів добратися до серця, однак не зміг. Якийсь промінець світла злякав його.

Який довгий шлях пройшла людина, щоб нарешті змиритися і прийти до тями! А скільки абсолютно аналогічних симптомів, духовних шрамів від необережного поводження з духовністю спостерігається і навіть оспівується в різних окультних практиках, починаючи з найдревніших часів і дотепер. Їх ідентичність наводить на думку про те, що, як йог, так і шаман; як екстрасенс, так і гуру; як наркодилер, так і пастор харизматичної секти; так і змій, шо був найхитріший з усіх звірів польових, котрих створив Госполь Бог (Бут. 3,1), є постачальниками універсального наркотику. В книзі Буття він, і процес його збуту описуються так: І побачила жінка, шо дерево добре длля їжі (перший етап — пропозиція) і що воно приємне для очей (другий етап — згода) і бажане, тому що дає знання (клієнт готовий) (Бут. З, 6). Зрозуміло, що саме дерево із плодом, на думку більшості Святих отців, нічого особливого не представляють, як, в принципі, й речовина, яка сприймається як наркотик, адже Бог нічого поганого не створив. Просто людина сама і свідомо робить неправильний вибір, а все інше відбувається за природою речей, некерованих благодаттю. Варто зізнатися в цьому, усвідомити необхідність Іншого в своєму житті, і нам стане набагато легше, і ми відчуємо допомогу Божу.

Кожна людина знає, можна сказати, в метрах за секунду швидкість, з якою обертається маховик історії. Вона прямо пропорційна швидкості, з якою людина втікає від самої себе, побоюючись залишитися наодинці з Богом. Наркотик тут — просто паливо, засіб, прискорювач, який штучно розганяє психічні процеси і виштовхує душу за орбіту віри, надії, любові в астрал і повну прострацію духу, в ілюзію щастя. Думаю, що паливо нічого не значить, адже двигуном є свобода волі людини, її вибір.

Денис Таргонський

І ще до теми (by Дмитро Лисицький):

Питання про наркоманію нагадало мені нещодавню розмову в компанії приятелів. Мова несподівано зайшла про наркоманів, і один із співрозмовників, дуже інтелігентна і вихована людина, несподівано заявив, шо бувають люди і не-люди. Невимушена розмова раптом несподівано увірвалася, всі з подивом замовчали.

Він пояснив, що наркомани, алкоголіки, бомжі — це вже не люди, у них не лишилося нічого людського. Від них походить загроза, і їх необхідно знищувати. Інші учасники розмови, зрозуміло, пригадали, що саме цих принципів дотримувалися всі диктатори останнього століття і що демократичні цінності передбачають захист прав усіх людей, тому необхідно досягти того, щоб вони просто не завдавали шкоди нормальним людям крадіжками та розбоєм, дотримувалися громадського порядку. Хтось висловився щодо необхідності ізолювати їх, інший сказав, що це порушує їхні права і чинити так негуманно, а ось міліція повинна слідкувати за порядком задля забезпечення нам права на безпеку.

Ніхто не помітив, що у розмові інтелігентних, освічених і вельми миролюбних людей, котрі сповідують демократію та гуманізм, так чи інакше зберігся поділ людства на людей і нелюдей, а обговорення перейшло в площину обговорення того, що потрібно робити з другими, аби захистити перших.

Багато хто, коли чує про наркоманію, думає: «Як добре, що я не такий, зі мною все гаразд». Звісно, наступне, що спадає на думку, — це засудження людей, котрі стали на шлях руйнування своєї особистості. Існує думка, що наркоманія, зрештою, спирається на гординю та благополучні люди впадають у той самий гріх, перебуваючи в омані від почуття власного благополуччя. І якщо з наркоманією сучасне суспільство ще якось бореться, то ця омана благополуччя паралізувала душі представників середнього класу і навіть пропагується як цінність, увергаючи нас у кінцевому результаті в той самий гріх гордині, який ми відкидаємо, відкидаючи наркоманію.

Чи є надія, що сучасне суспільство зможе перемогти наркоманію? Навряд чи можна перемогти гріх тим самим гріхом. Збільшення кількості країн, котрі легалізують наркотики, а разом із ними й одностатеві шлюби та інші гріховні пристрасті, підтверджують цей сумний факт.