Навернувшись до Бога і вперше переступивши поріг церкви, багато хто переповнений якимсь упередженим чуттям, що життя людини віруючої — це суцільні труднощі та духовні спокуси, такі які описуються в житіях древніх святих. Надто величним та недосяжним для простої людини здається життя у Христі.

Так само сприймають і життя родини священика: поважне, урочисте, відповідно до свого незвичайного призначення, без буденних проблем, що оточують нас, звичайних смертних, кожного дня. Священик має особливу відповідальність перед Богом: кому дано багато, з того багато і вимагатимуть. Великою є відповідальність і перед суспільством, прихожанами — священик і його родина завжди в центрі уваги. Його робота — храм, кожна річ у його руках — святиня, а люди, які стоять у храмі, чекають на його мудру пораду.

Автор статті — Наталія Миколаївна Соколова — донька відомого вченого, богослова і професора хімії Миколи Пестова, якого зараз називають одним із видатних богословів ХХ століття. У важкі повоєнні роки, коли радянська влада повстала проти Церкви, Наталя Пестова вийшла заміж за сільського псаломника Володимира Соколова, майбутнього протоієрея Володимира.

Дуже докладно своє життя матушка описує в автобіографічній книзі «Під покровом Всевишнього», яка присвячена православним жінкам. Щиро радимо прочитати цю повчальну повість, де головні герої — наші з вами сучасники — своїм життям виконують заповіді Христові. Перед нами життя звичайної радянської родини, де багато дітей та буденних турбот. Для читачів, особливо тих, які нещодавно навернулись до Бога, корисно та повчально побачити приклад православної родини.

Антоній, митрополит Сурозький, на запитання про те, якою повинна бути християнська родина, відповідав, що в першу чергу вона має бути щасливою. У центрі родини повинна бути любов, повинна бути радість, а не постійна мука в ім’я якогось ідеалу, часто вигаданого... Бути щасливим — це не гріх, ось що можна зрозуміти з довгої, але захоплюючої розповіді Наталії Соколової.

Наталія Миколаївна взялася за мемуари у старості, коли знайомі, які мали можливість чути її розповіді, порадили записати все. А вона ніде не бувала, ніколи не працювала, в житті своєму ні з ким не зустрічалась. Знала вона лише свою родину і домашнє господарство. «Нікому не буде цікаво дізнатися історію мого замкненого провінційного життя».

«За своїх сімдесят років я переконалася в тому, що Христос бажає Сам бути Другом душі людської», — так міркує матушка, якій зараз 79 років. Продовжуючи тему журналу про жінку-християнку, ми запитали матушку, що означає бути дружиною священика, наскільки важливою та значною є ця роль.

Хрест дружини священика є настільки важким, що без гарячої молитви до Бога і без Його допомоги не витримати.

Матушка розділяє подвиг чоловіка. Вона повинна бувати на богослужіннях там, де править чоловік, щоб їх разом бачили в дорозі, в храмі, а якщо потрібно, то й на требах. Матушка зможе прочитати хворому молитви перед причастям, підготувати душу до хрещення, порекомендувати книги. Дуже добре, якщо вона вміє співати на кліросі — тоді для свого чоловіка вона «скарб». Ласка, увага, відданість матушки, слухняність і покора чоловікові — все це скріплює родину і робить її зразком для всіх. Слова «мені хочеться» матушка повинна забути з моменту вінчання і замінити їх словами «як ти бажаєш», «як тобі краще». Матушка має пам’ятати, що за нею слідкують сотні очей, що «сатана ходить, як рикаючий лев, шукаючи їх загибелі». Тому постійна молитва, благання Бога про допомогу повинні супроводжувати її кожну мить.

Коли в родині з’являється дитина, то ситуація змінюється, іншим стає і подвиг матушки. Боже благословення зійшло на подружжя, і життя їх наповнилося новим натхненням: виростити ще одну душу для Царства Божого. Страждання вагітності, пологів, безсонні ночі біля колиски малечі, гори раніше невідомих господарських турбот — все це матушці треба знести як мученицький подвиг, про це нагадує і вінець при вінчанні.

Часто буває, що любов до дитини (особливо первістка) відсуває турботу про чоловіка на задній план. Цього не має бути. Дитину розпещувати не можна. Варто малюкові здійняти галас, як і мати, і батько все кидають, намагаючись встановити тишу вдома. Малюк звикає, що на його крик швидко реагують: беруть на руки, дають пляшечку, іграшку. Так росте егоїст, маленький тиран, з яким усі клопочуться, дорікаючи одне одному. Бурчить свекруха: «З одним не можеш ради дати, що ж буде, коли ще дітей народиш?!» Матушці не слід ображатися і хвилюватися за майбутнє, а мовчки, з Божою допомогою, потерпіти. Адже досвіду вона набуде з роками і буде спокійно ставитися до крику та плачу дитини, до його примх і хвороб. Аби чоловік був задоволений атмосферою в родині, чистотою та порядком вдома. До його приходу матушка повинна підготуватися і привчити до цього дітей: «Зберіть іграшки, складіть книги, допоможіть мені помити посуд, підмести підлогу... Незабаром прийде тато, треба, щоб він був нами задоволений. А на того, хто кричить у ліжечку або стоїть у кутку, не звертайте уваги — вони самі все зрозуміють і заспокояться. А тато прийде втомлений, його треба пожаліти...» Матушка приводить себе до порядку, перевдягає сукню, знімає фартух, зачісується. Благоговіння перед саном священика передається і дітям: «Поправте одяг, вмийтеся, з чистими ручками підійдіть під благословення». «Не будемо засмучувати татка розповіддю про нашу сварку. Потім, коли він відпочине, я йому все сама розповім», — каже мати. Хтось полегшено зітхає. Матушка часто буває посередником між батьком і дитиною. Вона то хвалить дитя, досягаючи поблажливості батька, то, навпаки, чекає чоловічої допомоги при вихованні. Часто батько мовчки вислуховує, не караючи. Але його суворий вигляд, важкий погляд викликають тріпотіння у дитячому серці. Тоді матушка всміхається, цілує тата, показуючи, що батько добрий і боятися його не варто, але треба любити і поважати.

Обговорювати проблеми з чоловіком, виказувати йому своє незадоволення будь-чим у його поведінці при дітях або інших родичах матушці не варто. Якщо вона не погоджується з чимось, треба змовчати. Потім, в особистій розмові, без докорів, з ласкою та любов’ю, вона висловить йому свої міркування, вкаже на помилки, на несумісність його дій із Євангелієм. «Одна голова добре, а дві краще, — може вона сказати, — для того нас Господь і поєднав, щоб ми разом боролися за правду Божу, проти гріха та зла». Любов і благоговіння перед священицьким саном може навіть поліпшити характер чоловіка, змінити якісь оманливі думки.

Якщо священик просить бути з ним на званому вечорі, на концерті і т. д., а дітей немає з ким залишити, то вона повинна просити його, щоб він сам знайшов їй заміну. Добре, якщо є близька родичка, інакше знайти помічницю для дому — проблема. Тому матушці не можна ні на кого сподіватися. У всіх свої погляди, свої судження. Нова людина невимушено, навіть намагаючись догодити господарям, приносить дисгармонію в дім. Батюшка з матушкою незабаром побачать у своїх дітей нові манери, почують нові слова, що не відповідають їх вихованню.

На матушці лежить відповідальність перед Богом за дітей у будь-якому віці. Вона має знати, в які родини ходить син або донька; чи немає в їх колі людей, що палять, п’ють, вживають наркотики; хто батьки їх друзів, чим вони захоплюються, що читають. Матушка мусить вибирати відповідну літературу, оточення, щоб вона могла спокійно відпускати своїх дітей. І в усьому вона потребує поради чоловіка. Як часто дітям причащатися, як готуватися до таїнства, які молитви читати, до якого духівника ходити на сповідь. Треба бити на сполох, якщо дитя починає обманювати і не слухатися, лінуватися. Це означає, що мати втратила керівництво над юною душею, значить, хрест її став іще важчим, а відповідальність — ще більшою. А отже, і молитва матушки повинна стати ще палкішою, гарячішою. А сил із роками стає все менше. Але на допомогу прийдуть святі Православної Церкви, котрим зможе вилити у слізній молитві матушка свої жалі, свої побоювання. І святі відгукнуться, Матір Божа її почує і Бог допоможе.

Н. М. Соколова

 

Зі спогадів Галини Соколової, дружини протоієрея Федора Соколова, який трагічно загинув у 2000 році. Протоієрею Федору Соколову був усього сорок один рік. І, за всіма земними мірками, йому би ще жити і жити, та незвідані шляхи Господні... За християнським поняттям, людина помирає тоді, коли її душа найбільше визріла для переходу в інше життя.

Мати о. Федора Наталя Соколова: «Я старанно просила Господа влаштувати шлюб сина так, аби „святилося Ім’я Господнє“ в його союзі з майбутньою дружиною. Мені і на гадку не спадало, що Федір помітив серед дівчат, які обслуговували їдальню семінарії, біляву вісімнадцятилітню Галочку. Вона виділялася з-поміж усіх своєю веселою вдачею, привітністю і пишною, дитячою ще, красою. Федору вона сподобалась, але він не встиг іще познайомитися з нею, як прийшло літо, почалися канікули, і всі студенти роз’їхались».

Галина Соколова: «Півтора роки мого життя в Лаврі — це джерело, з якого я черпаю і по сьогодні. Саме там я побачила і відчула світле і чисте життя, абсолютно інше, ні на що не схоже. Я вдячна Господу, що Він зберіг юність мою і наповнив Своєю благодаттю. Теплим світлом опромінюються мої спогади про перші зустрічі з Федюшою. Федір мені розповідав потім, як він вперше мене побачив:

— Хлопці наші всі про тебе говорили: «У нас новенька з’явилася, така вже весела!» Я стояв із хлопцями, а ти столи витирала. Я подивився на тебе збоку і кажу їм: «От гарна матушка буде.» І все. Без будь-якого зв’язку з собою.

Коли ближче до вересня Галя повернулася з відпустки, то Федора між студентами ще не було.

Галина Соколова: «...Коли я вперше побачила його очі, я відчула, що він не такий, як усі, чимось він відрізнявся. В той час знати цього я не могла, я тоді ще навіть імені його не знала. Мабуть, це наші душі одна одній знаки давали: ось я».

Він літав із Патріархом у США. Повернувшись у Росію, Федір поспішив до семінарії. Під час обіду в їдальні він не побачив Галю. Хлопець пішов на кухню. Галина мила тарілки. «Добрий день!» — сказав Федір, підійшовши до неї. Вона випросталась, підняла на нього свої великі блакитні очі, з яких раптом ринули сльози. Руки дівчини опустилися, тарілки з гуркотом посипались до її ніг: «Вас не було тут, я думала, що більше ніколи Вас не побачу», — тихо сказала вона, закриваючи обличчя рушником.

Галина Соколова: «Була у нашій пам’яті така історія. Якось він зі своїми друзями проводжав нас із Вірою та Марією додому з роботи. Ідемо, а перед нами калюжа. Зупинилися всі перед нею, думають, як би обійти, а я й кажу:

— Ну, кудою підемо: тудою чи сюдою?

Вже й не знаю, як це в мене так язик вивернувся. Федір мені потім казав: «Мене просто вразила твоя простота, безпосередність. Так це мені сподобалось! Побачив я, що не намагалася ти справити на мене враження, не розмірковувала, що і як сказати, а була сама собою. Я тебе люблю за цю простоту і доброту. Більше мені нічого не потрібно».

Після Покрови Божа Матір взяла нас під Свій покров. Буквально після першої ж прогулянки він спитав у мене:

— Галочко, ти вийдеш за мене заміж?

Що я пережила в той момент — не беруся й переказати. Пам’ятаю, що розгубилася, не чекала, що так от одразу все станеться, і кажу:

— Ой, страшно навіть і подумати. Я ж із села, а ти — з Москви. У тебе родина он яка, а ми прості люди.

А він ніби й не чує:

— Ну як, ти вийшла б за мене заміж?

— Звісно, — кажу.

Довго ми потім говорили. Про те, як він познайомить мене зі своїми батьками, як будемо просити їх благословення на шлюб.

— Я тебе поквапив із відповіддю, але ти не поспішай, подумай. Ти маєш знати, на що зважуєшся. Ти знаєш, якою має бути матушка? Ти тільки до віри прийшла і багато чого не знаєш, а чи зможеш нести хрест матушки, дружини священика? В житті все може бути, навіть глузування «дружина попа». Чи відчуваєш ти готовність до цього?

Я так подивилася на нього і кажу:

— Федюша, куди ти, туди і я. Я тобі повністю довіряю. Будемо молитися, щоб Господь нас зберіг, щоб я зуміла бути твоєю матушкою, діток виховати.

- Треба буде жертвувати собою. - Як жертвувати, чим? -

Своєю молодістю, своїм життям. Ми з тобою зараз одружимося і, якщо Господь нам дасть діточок, не будемо жити і веселитися, як зараз. Це тепер нам із тобою так весело, так добре. Скінчаться суцільні неділі, настануть будні. Буде своя парафія, треба буде триматися в якихось рамках. Чи зумієш ти все це витримати?

- Я знаю одне, Федюша, ти у мене є, і я намагатимусь поводитися так, як ти мені будеш підказувати, і докладу всі свої сили, щоб тобі ніколи не довелося за мене червоніти.

У храмі Адріана і Наталії, де настоятелем був отець Володимир Соколов, Федір і Галина обвінчались.

Галина Соколова: «Одружилися ми з Федюшою, весілля відсвяткували, а наступного ранку йому треба було їхати в семінарію на іспит. О 5:30 ранку він встав і поїхав у Лавру. Приходить на іспит, тягне білет і читає питання — «Християнський шлюб»! Весь клас просто зареготівся. Викладач питає: «В чому справа?» «Та, — кажуть, — у нього вчора весілля було». Склав на «відмінно».

За вісімнадцять років подружнього життя матушка Галина народила дев’ять чудових дітей.

Галина Соколова: «Цікаво, що, маючи дев’ять дітей, міг би і звикнути до батьківства, а він кожній дитинці так радів! Він сам був, як дитина, і тішитись умів, як дитина. Якщо приносив у дім якусь іграшку, спочатку сам грався нею із тим, кому вона була призначена. І так заразно, так щиро, настільки захоплено катав машинки чи показував, як стрибає зайчик! Я думаю, в ці хвилини він дійсно ставав дитиною, повертався у своє дитинство. Він і сміявся, як дитина, не боячись, що матиме вигляд легковажної людини. Він був таким чудовим татом!»

 

За книгою Наталії Соколової «Під крівлею Всевишнього»; зі спогадів Галини Соколової.