Твоя книжкова полиця. №7 (18)

Розумне

Євген Гришковець. «Ріки»

Помічено багатьма: варто поринути у спогади дитинства, і ти добрішаєш, стаєш більш сентиментальним. Навіть якщо дитинство було далеко не ідеальним (виключаючи концтабір і подібні жахіття), все одно ти був невинним і дивувався навколишньому світу. Усі дерева тоді були великими, і все робилося вперше.

Здається, про це мелодійна й повільна, як течія ріки, книга Є. Гришковця. Вона одночасно сумна і трохи глузлива. У ній є щось від широко розкритих очей людини, яка вперше подивилася на світ. А ще вона цнотлива, що за нинішніх часів уже скарб. І до того ж вона ― не роман, який став тяжким для метушливого сучасника, а повість, яку можна з задоволенням розпочати і скінчити, не встаючи з верхньої полиці по дорозі в яке-небудь відрядження.

Непогано, непогано. Рекомендуємо!

Добре

Вільям Шекспір. «Гамлет, принц датський»

Твір цього англійця називають «світською Біблією». Багато з його творів здаються такими ж знайомими, як і казки Пушкіна ― з дитинства. Але досвід каже, що найбільш невідоме ― це те, що нам здається з дитинства знайомим.

Перед нами ― «Гамлет», який набив оскому ― і все ж невідомий. Зіграти його на сцені для найкращих акторів світових театрів ― все одно, що альпіністу зійти на Еверест.

Про що ця споконвічна трагедія? Про протиборство правди вічної та правди земної, яка твориться грішними руками. Про ту внутрішню боротьбу, яка роздвоює душу людини, яка стоїть перед доленосним вибором. Про удаване божевілля людини, яка вирішує споконвічні питання...

Шекспір був англійцем, а дітей своїх, народжених його фантазією, він поміщав у різні країни. Отелло ― мавр венеціанський, Ромео та Джульєтта ― з Верони. Наш Гамлет ― датський принц. Данці ― нащадки вікінгів, неприборканий північний народ, який увесь сенс життя бачив у війні, який сторіччями наводив жах на всіх тих, до кого могли допливти його човни. Данія часів Гамлета ― це країна, яка нещодавно прийняла християнство. «Буря помислів сумнівних» усередині Гамлета ― це, на думку о. Павла Флоренського, боротьба нової християнської свідомості зі старою і жорстокою природою вчорашнього вікінга. Так це чи ні, світ Шекспіра ― це вулкан, що клекоче, тотожний нашому власному внутрішньому світу.

Бери та перечитуй!

Вічне

Миколай Сербський (Велимирович). «Індійські листи»

Не кожному народу пощастило мати свого Златоуста. Сербам пощастило. Їхній святитель Миколай Жичський став для свого народу і златословесним проповідником, і глибоко вченим архієреєм, подібно до Василія Великого, і тайновидцем, співцем Святої Трійці, подібно до Григорія. Він писав багато, і все, що вийшло з-під його пера, треба облобизати й полюбити на все життя. Але оскільки неможливо осягнути неосяжне, порекомендуємо одну з його книг ― «Індійські листи».

Це погляд на Європу, європейську релігію, звичаї та звички очима язичників ― індусів, які не знають істинного Бога, але які вміють відрізняти брехню від правди, хоробрість від боягузтва, хворобу від здоров’я. Для них Європа виявилася безумцем, який видає себе за розумного; хворим, що вихваляється здоров’ям, якого немає. Ця книга про те, як ті, хто знає істину, нехтують нею, а ті, хто не знає, шукають її.

Історія продовжується, і ми не знаємо, хто завтра зникне з її сцени, а хто раптом у славі з’явиться з-за куліс. На думку святителя Миколая, індуси можуть перейняти в нас естафету християнського творення...

У топку!

Патрік Зюскінд. «Парфумер»

Який негідник найнебезпечніший? Не знаєте? Я вам відповім: негідник талановитий. Іскряний. Переконливий. Який висловлює свої вбивчі думки соковитою і опуклою мовою. Це, власне, диявол, який знає, що прошептати з густого листя наївній Єві.

З густого листя сучасної літератури диявол усе шепче та шепче, і Єва не «відвертає слух». Перед нами талановитий твір талановитої людини. Але талант цієї людини подібний до таланту інженера Гаріна, а сам твір подібний до його гіперболоїда. Вже не знаю, кому прийшло в голову ввести «Парфумера» до шкільної програми. Нічим не гірше було б увести кліпи Мерліна Менсона у програму музичної освіти.

Герой твору майже не розмовляє, мало думає, нікого не любить. Його світ ― це світ запахів, він винюхує свій всесвіт і вбиває тих, хто пахне краще за нього. Його важко судити, оскільки його створив жорстокий світ, який погано пахне, і живе він так, як уміє, ― без надії на зміни до кращого.

Загалом, ця книга не про людей і, відповідно, не для людей. Навіть якщо вам потрібно її прочитати на уроках «зарубіжки», краще буде отримати двійку і не читати. А якщо ви вже закінчили школу, сміливо відправляйте на смітник цю талановиту гидоту.

Опублiковано: № 7 (18) Дата публiкацiї на сайтi: 12 September 2007

Дорогі читачі Отрока! Сайт журналу вкрай потребує вашої підтримки.
Бажаючим надати допомогу прохання перераховувати кошти на картку Приватбанку 5457082237090555.

Код для блогiв / сайтiв
Розмiстити анонс

Результати 1 - 2 з 2
12:06 26.10.2012 | Диана
Парфюмера - в топку это уж точно. Слушала как аудиокнигу - собственно, из-за того, что роман нашумел в то время... Фу... более брезгливого ощущения что-то не припомню... Но дослушала до конца - было интересно до какого маразма докатится - и надо же в конце совершеннейшая порнография. Была поражена, что такое в школах ввели... Надеюсь, что или уже убрали или скоро уберут из школьной программы.
В жизни бы не тратила время на это.
15:54 19.10.2007 | Евгения
Прекрасная книга - "Индийские письма"! Вот только составитель примечаний "порадовал". Такое чувство, что он совершенно поверхностно объясняет - словно из примитивного толкового словаря берет. Достаточно посмотреть, как он объяснил слово "Ом". Сказал, что слово утратило первоначальное значение! Бессмыслица какая-то! Это не слово, это звук, вибрация. Если посмотреть хотя бы основы индийской философии и музыки, "Ом" считается первоначальным звуком, вибрацией, а не "словом". Это как музыка, которую воспринимаешь не набором нот, а душой, сердцем. Наверное, просто составитель в стремлении "опустить" Индию не смог найти слово в словаре и написал язвительный комментарий. А Индия - прекрасная страна. Если бы там царила такая безнадежность и глупое почитание мертвых и жестоких богов, наши русские люди не приезжали бы оттуда с такими счастливыми глазами и не плакали бы, желая вернуться. И женщины там не забиты, а очень даже почитаемы. Да и духовности, к стыду наших, там побольше пока что. У нас, конечно же, есть оправдание вследствие 70 лет безбожия. Но необязательно принижать других, чтобы сказать: "Мы, православные, круты, а остальные - глупые овцы, ничего не понимающие в истинном Боге". Православие лучше утверждать своей жизнью и светлым отношением к людям ("чистя сапоги иноверцев", как монах в "Письмах"), а не высокомерием и чувством превосходства.

Додати Ваш коментар:

Ваш коментар буде видалено, якщо він містить:

  1. Неповагу до авторів статей та коментарів.
  2. Висловлення думок щодо особистості автора або не за темою статті, з’ясування стосунків між коментаторами, а також інші форми переходу на особистості.
  3. З’ясування стосунків з модератором.
  4. Власні чи будь-чиї поетичні або прозаїчні твори, спам, флуд, рекламу і т.п.
*
*
*
Введіть символи, зображені на картинці * Завантажити іншу картинку CAPTCHA image for SPAM prevention
 
Дорогие читатели Отрока! Сайт журнала крайне нуждается в вашей поддержке.
Желающим оказать помощь просьба перечислять средства на карточку Приватбанка 4149439318442625.
Отрок.ua в: