Роздуми про щастя

На свята заведено дарувати квіти та подарунки, а також зичити щастя. Ці побажання лунають настільки часто, наскільки нечасто можна зустріти щасливу людину. Чому ж щастя так і залишається для нас синім птахом, що живе в позахмарній далечі?

«Сухо та комфортно»

Із того самого моменту, коли між словами «щастя» й «комфорт» було поставлено знак рівності, щасливих людей більше не стало. ХХ століття обіцяло бути найщасливішим за всю історію. Людство стояло на порозі нечуваних відкриттів у сфері медицини, хімії, фізики — все це дозволяло перейти межу століття, залишивши позаду багато «довічних» проблем. Чудодійні вакцини й вітаміни обіцяли зробити людину здоровим довгожителем. Відкриття органічної хімії пророкували майбутнє без голоду та скрути. Радіо, залізнична дорога, автомобілі, електрика дозволили зберегти людські сили, зменшити відстань та забезпечити інформацією.

Пройшло більше ста років. Зроблені відкриття привнесли в життя багато комфорту, зручностей і навіть надлишку. Та не принесли нам щастя. Стало зрозуміло, що щастя мало пов’язане з досягненнями науки й техніки. Також щастя має мало спільного з матеріальними цінностями. Скільки б реклама не маніпулювала словом «щастя», ми з сумом розуміємо: ні довгоочікувана нова річ, ні канікули в екзотичній країні, ні людська слава не здатні зробити нас справді щасливими.

Життя як парк розваг

Як сталося, що в нашій свідомості слова «щастя» та «веселощі» стали синонімами? В епоху поклоніння пристрастям ми безупинно шукаємо можливості для приношення нової жертви на вівтар своїх примх. У гонитві за непритаманною людині ейфорією, ми шукаємо розваг, атракціонів, видовищ. Нас приваблює все, що обіцяє веселощі та кураж. Вирішивши, що бути щасливим означає сміятися незалежно від приводу, людство вчиться ходити на голові, — проте за безтурботними усмішками та сміхом приховується відчай та безпорадність. Щастю просто ніде оселитися! Людина, котра поклоняється богові свого «я», все більше незадоволена тим, що має, вона все запекліше б’ється за свої бажання, які стають іще ненаситнішими.

Відвідавши нещодавно розважальний центр, я була вражена кількістю слів «веселощі», «розваги» та «щастя»: хоча сміх доносився звідусіль, у ньому не було ні радості, ні щастя. Це було схоже на відбуття повинності для розважання свого тіла. Сміх у даному випадку — не більше, ніж мимовільна реакція на те, що відбувається.

«У чому сила, брате?»

Чи справді для щастя потрібен «веселий» зовнішній антураж? Я згадую відомого філософа ХХ століття Віктора Франкла, який побував у таборах і в’язницях та дожив майже до ста років. Він казав, що вперше відчув щастя в концтаборі, і з того часу він щасливий. Думаю, таке ж щастя — без штучних посмішок та повітряних кульок — відчували святі й ті, хто зазнав злиднів, принижень та нестатків. Вони не повинні були сміятися над невдалими жартами, перебуваючи завжди у «веселому» гуморі. Але їм була відома справжня радість.

Отже, щастя — талан сильних! Тут варто визначитися з поняттями, оскільки сьогоднішні значення слів «щастя» й «сила» перевернулися догори ногами. Сьогодні сильна особистість — це успішна людина, що ніколи не плаче, все зневажає, такий собі «ходок» по трупах. За нинішніми уявленнями «слабким» виглядає Христос, котрий добровільно йде на страту, якої не заслуговує, котрий відмовився застосовувати силу, яку Він мав. Такими ж «слабаками» здаються численні святі в порівнянні зі своїми «успішними» катами й карателями. А життя доводить, що «багаті теж плачуть», і для реалізованих й успішних людей, щастя лишається недосяжним. Чи не розумніше буде погодитися з історією, яка визнала справжню силу, передусім за тим, хто зумів підкорити себе самого? Ця перемога коштує дорожче, ніж перемога над багатьма царствами.

Школа вдячності

Є думка, що щастя — це певний абстрактний ідеал, який існує лише для підтримки «бойового духу» людей. Розуміння щастя стає все більш розмитим. До того ж, складається враження, що сучасна людина просто не має сил зносити щастя. Дивно: їй простіше блукати в темряві журби та смутку, зрідка виходячи до сумнівного світла «успіху» й «задоволення».

Якщо придивитися, нинішня філософія та психологія мас — це наука нещасних людей. Ми слухаємо поради, як позбавитися від депресій, припинити страждати, навчитися не зневірятись. На цьому фоні Козьма Прутков виглядає якось недоречно зі своїм закликом: «Хочеш бути щасливим — будь ним!». Як же тут бути щасливим, коли кредит не сплачено, фігура не відповідає глянцевим ідеалам, а друга половинка так і не поспішає з’являтися на горизонті твоєї самотності?

Більшість із нас не можуть і навіть не намагаються стати щасливими. Мабуть, справа в тому, що бути нещасним, бути жертвою — досить зручно. Бути щасливим, так само як і бути сильним — це велика відповідальність. Сильна людина здатна нести відповідальність за себе та за свої вчинки, думки, слова — перед собою, людьми, Богом. Сильна людина не буде нарікати на спадковість, середовище або кризу через те, що відбувається в її житті. Тому вона й сильна, що вважає себе автором власного буття. Бути сильним — означає відмовитися від позиції того, хто просить, від відчуття, що всі тобі винні — сусіда, брат, Бог, увесь світ. Треба лише зрозуміти, що в житті вже є все необхідне для щастя.

Визнати себе щасливим — це мужність, що потребує такої важливої риси, як вдячність. Адже істинно щасливій людині завжди є кому й за що подякувати. І хоча слово «спасибі» знайоме нам із дитинства, сама суть подяки часто залишається за дужками традиційної ввічливості. Вочевидь, що «дякувати», яке походить від «давати» — означає не отримувати, не чекати, не завойовувати та не вигравати. Це означає віддавати задарма й за власним бажанням. Хто з нас здатний на це?

Бути частиною

У тому самому ХХ столітті, яке обіцяло людству всі блага, світ уразили страшні війни. Серед сумних результатів Першої світової мало місце й позитивне явище: вперше в історії виник рух волонтерів. Загони молоді за власним бажанням, безоплатно ліквідовували наслідки війни: відбудовували будинки та ферми. Все це сталося у Франції, тому й слово «волонтер» прийшло звідти. В українській мові є його точний переклад — доброволець, тобто людина доброї волі. Озираючись сьогодні на появу цього соціального феномену, думаю, що волонтерство з’явилось як певний протест проти філософії речизму, що полонила весь світ.

Безумовно, волонтерство існувало зажди — приклади ми бачимо ще в дохристиянську епоху. Але саме з минулого століття воно перетворилось у значуще соціальне явище.

Життя щодня ставить нас перед вибором: задовольняти себе — чи служити ближньому. І добра воля буде там, де ми зможемо зректися власних інтересів заради іншої людини, пам’ятаючи, що перед нами не просто фізичне тіло, а образ Бога, Його улюблене дитя. Беручи участь у житті іншого, того, кому зараз гірше, намагаючись принести йому хоч трішки щастя, кожний знаходить нову підставу для особистої вдячності Богу. Приймаючи на себе чужий біль і віддаючи частину себе, люди стають частиною один одного. Дивовижно й те, що слово «щастя» має один корінь зі словом «частина», «співучасть».

Рецепт щастя вкладається в один рядок. Щоб домогтися щастя для себе,— необхідно шукати його для інших. Але в одному цьому висловлюванні, яке є простим за своїм значенням, криється складний зміст: шлях зречення себе та своїх пристрастей, дорога до сили, зіткнення з життям іншого і, звісно ж, школа вдячності Богу.

Виходить, що шляхи до святості й щастя зливаються в єдине ціле. І якщо ми вирішили бути щасливими, то необхідно узгодити свій шлях з дорожніми знаками. А це — заповіді Христові й детальний опис маршруту, залишений тими, хто вже одного разу пройшов цим нелегким шляхом і дійшов до Щастя.