Підписатись на розсилку нових статей

С 2009 года журнал издается при поддержке Международного благотворительного фонда в честь Покрова Пресвятой Богородицы


Журнал «Отрок» приглашает авторов для сотрудничества! Пишите нам на адрес: otrok@iona.kiev.ua

Рекомендуємо відвідати

Свято-Троицкий Ионинский монастырь Молодость не равнодушна Покров Страничка православной матери Журнал Фамилия Ольшанский женский монастырь

Наші друзі

Давид: пастух, цар, псалмоспівець

У минулому випуску мова у нас зайшла про встановлення монархії у прадавньому Ізраїлі. Перший цар, Саул, виявився негідним свого обрання, і тому пророк Самуїл вирушив у дорогу, щоб у маленькому Віфлеємі помазати нового царя.

Пророки Давид и Соломон

Бог відкрив Самуїлу, в якому будинку шукати царя, але не сказав, хто це буде. І коли господар будинку, Єссей, провів перед ним своїх синів, на жодного з них Господь не вказав як на майбутнього царя. Тільки наймолодшого не було в будинку — він був іще занадто малий, його залишили стежити за отарою овець... Саме Давида й обрав Господь.

Самуїл тоді помазав його на царство, але перш, ніж правити, Давиду довелося навчитися підкорятися своєму попередникові, Саулу — юнак був його слугою та зброєносцем. Потім був двобій із Голіафом, заздрість Саула й втеча геть від його гніву. Бігти допомогли власні діти Саула — Мелхола, яку Саул видав за Давида заміж після перемоги над Голіафом, і Йонатан, що став йому кращим другом. Дивний союз: адже Йонатан замість того, щоб чекати своєї черги, свідомо допомагав зійти на престол Давиду.

Утім, ніяких переворотів вони не влаштовували — Давид нічого не вживав проти Саула навіть тоді, коли той вирішив його вбити, запідозривши недобре. Давид не міг підняти руку на помазаника Господнього й просто переховувався від нього в пустельних місцях. До Давида сходилися «усі засмучені душею», так що в результаті в нього з’явився цілком боєздатний загін. У безвихідній ситуації йому навіть довелося влаштуватися на службу до заклятих ворогів, філістимлян. Але й тут він залишився вірним своєму народу та царю: робив набіги на ворожі племена, а не на ізраїльтян, як він удавано звітував перед філістимлянами (приписки у звітності — зовсім не винахід нашого часу).

При цьому загін Давида зовсім не був групою пацифістів. Вони, наприклад, охороняли череди, що належали заможним людям, розраховуючи на їхню подяку. Один з таких багатіїв на ім’я Навал відмовився винагородити їх за охорону, і тоді загін Давида виступив у похід. Доля Навалу була б незавидною... якби не його кмітлива й миловидна дружина на ймення Авіґаїл. Вона сама зібрала провізію для загону Давида та вийшла йому назустріч, потайки від чоловіка. Припавши до ніг Давида, вона благала його вибачити чоловіка й не заподіювати йому ніякого зла.

Повинну голову, як відомо, меч не січе, а тим паче таку симпатичну. Відповідь була воістину царська: «Благословенний Господь, Бог Ізраїлів, що послав тебе на це навпроти мене! І благословенний розум твій, і благословенна ти, що стримала мене цього дня, щоб я не пішов на пролиття крови, і щоб рука моя не відімстила за мене». Після цієї зустрічі Авіґаїл повернулася назад, загін Давида — теж. Але історія на цьому не закінчилася. Авіґаїл розповіла Навалу про його очікувану страшну долю і про свою миротворчу місію, і його схопив удар, а через десять днів він помер. Коли Давид почув про такий розвиток подій, він відправив до мудрої красуні гінців... Так у нього з’явилася ще одна дружина, адже в ті часи багатоженство вважалося цілком природним, особливо для такого славного героя та царя.

А перша його дружина, дочка Саула Мелхола тим часом була віддана заміж за якогось Фалтія. Чи любили вони один одного? Чи згадувала вона про Давида? Про це ми нічого не знаємо. Але Давид іще згадає про неї: незадовго до того, як остаточно зійде на престол, він забере її в нового чоловіка, і той із плачем буде проводжати її, поки його не проженуть геть... Про почуття самої Мелхоли можна тільки здогадуватися, але, здається, сімейний мир так і не буде відновлено.

Ішов час, і Саул разом зі своїми синами поліг у битві з філістимлянами. Тоді царем нарешті став Давид, і йому потрібно було вибрати столицю. Він звернув увагу на фортецю на кордоні декількох ізраїльських племен — ідеальне місце для столиці держави, що поєднувала різні племена, відносини між якими не завжди були гармонійними. Ця фортеця називалася Єрусалим, і в ній жило вороже ізраїльтянам плем’я євусеїв. Фортецю було взято штурмом і відбудовано заново. Для Давида, який провів півжиття в похідних наметах і під відкритим небом, було споруджено палац із ліванського кедра.

Згодом Давид переніс у Єрусалим і Ковчег Завіту — головну святиню ізраїльтян, яка сприймалася ними як престол для Бога, Котрий жив серед Свого народу. Його синові Соломону належало побудувати Храм — сам Давид не удостоївся цієї честі, тому що він пролив у своєму житті занадто багато крові.

Біблія так описує поведінку славного царя під час перенесення Ковчега: «Давид танцював перед Господнім лицем зо всієї сили». Це були часи, коли релігія не обов’язково сполучалася з похмурою серйозністю, і танець міг виявитися найблагочестивішою формою поведінки перед святинею. Але знайшлися люди, яким веселощі Давида видалися неналежними. Його дружина Мелхола дорікнула його, що він танцював, задерши одяг, «на очах невільниць своїх рабів, як обнажується який з пустунів!». Давид відповів їй: «Буду веселитися перед Господнім лицем! І коли я буду погорджений ще більш від того, і буду низький у своїх очах, то при невільницях, що ти говорила, і при них я буду шанований!». А Мелхола назавжди залишилася бездітною — а в ті часи бездітність уважалася важким покаранням від Бога.

Біблія, яка піклується про Істину більше, ніж про імідж, не соромиться говорити відкрито не тільки про славні, але й про ганебні сторінки історії Давида. От що оповідає вона: «І сталося надвечір, і встав Давид із ложа свого, і проходжувався на даху царського дому. І побачив він із даху жінку, що купалася. А та жінка була дуже вродлива. І послав Давид, і запитався про ту жінку. А посланий сказав: Таж то Вірсавія, Еліямова дочка, жінка хіттеянина Урії! І послав Давид посланців, і взяв її. І вона прийшла до нього, і він поклався з нею. А вона очистилася з нечистости своєї, і вернулася до свого дому. І завагітніла та жінка. І послала вона, і донесла Давидові й сказала: Я завагітніла!». Характерно, що оповідач нічого не повідомляє про почуття й думки самої жінки, вона тут — просто об’єкт жадання царя, який бере собі те, що йому придивилося.

Тепер перед царем стояла серйозна проблема. Чоловік Вірсавії, Урія, був одним з його вірних воїнів, тоді він саме був на війні. Як поставиться його військо до такого повороту подій: поки вони воюють за царя, той спокушає їхніх дружин? І тоді Давид викликав Урію з походу — нібито для того, щоб дізнатися про хід воєнних дій. Далі, здавалося б, усе просто: звичайно ж, Урія відвідає дружину, і вагітність Вірсавії не викличе ніяких підозр... Нічого подібного. Вірний воїн навіть не зайшов додому, адже похід вимагав від воїна повної концентрації сил. Та й як міг він насолоджуватися домашнім відпочинком, коли його товариші були в поході?

Наступного вечора Давид напоїв Урію. Але й п’яний, він залишився ночувати в палаці зі слугами. Що залишалося робити Давиду? Розкрити таємницю й постаратися примиритися зі своїм вірним воїном? Наказати йому мовчати? Убити його? Але всі ці варіанти означали б серйозну втрату авторитету, а що таке цар, якому не довіряє власне військо? Тоді Давид пішов іншим шляхом. Наступного дня Урія вирушив у дорогу назад, він віз секретний наказ полководцеві, сам не знаючи його змісту: «Поставте Урію напереді найтяжчого бою, і відступіте від нього, щоб він був ударений, і помер». Так і було зроблено. Його загибель було списано на мінливості війни, а Вірсавію — взято в царський гарем.

На цьому б усе й закінчилося, якби в Біблії не було ще однієї Дійової Особи — Бога. Він послав до Давида пророка Нафана, і той, почавши здалеку, розповів йому таку історію: «Два чоловіки були в одному місті, один заможний, а один убогий. У заможного було дуже багато худоби дрібної та худоби великої. А вбогий нічого не мав, окрім однієї малої овечки, яку він набув та утримував при житті. І росла вона з ним та з синами його разом, із кавалка хліба його їла й з Келіха його пила, та на лоні його лежала, і була йому як дочка. І прийшов до багатого чоловіка подорожній, та той жалував узяти з худоби своєї дрібної чи з худоби своєї великої, щоб спорядити їжу для подорожнього, що до нього прийшов, і він узяв овечку того вбогого чоловіка, і спорядив її для чоловіка, що до нього прийшов...».

Розгніваний цар негайно засудив невідомого багатія до страти. І тоді Нафан відповів йому: «Ти — та людина». Покарання повинне було відповідати злочину: «Так сказав Господь: Ось Я наведу на тебе зло з твого дому, і заберу жінок твоїх на очах твоїх, і дам ближньому твоєму, а він покладеться з жінками твоїми при світлі цього сонця. Хоч ти вчинив потаємно, а Я зроблю цю річ перед усім Ізраїлем».

Крім того, новонароджена дитина Вірсавії повинна була померти. Давид постився й молився, намагаючись відвернути лихо. Але дитина все одно вмерла. Сьогодні ми можемо сприймати це як несправедливість — адже сама вона не була ні в чому винна. Але як би жилося людині, над якою із самого народження тяжіло б подвійне клеймо блуду та вбивства? Можливо, її відхід на самій зорі життя був для неї благословенням. Подальша історія одного із синів Давида, Авессалома, натякає саме на це.

Давид молився, лежачи на землі, коли наближені зі страхом повідомили йому, що син помер. Тоді, на превеликий подив, він устав, умився, поїв. Враженим слугам він відповів: «Коли те дитя ще жило, я постив та плакав, бо казав: Хто знає, може Господь учинить мені милість, і буде жити дитя те? А тепер, померло воно. Нащо то я б постив? Чи зможу ще повернути його? Я піду до нього, а воно не вернеться до мене...».

А далі Біблія повідомляє з дивовижною стислістю та простотою: «Потішив Давид жінку свою Вірсавію, і прийшов до неї, і ліг із нею. І вона вродила сина, а він назвав ім’я йому: Соломон». Йому і судилося стати спадкоємцем Давида та найуспішнішим правителем на ізраїльському престолі, чому чимало посприяла його матір Вірсавія. Але справа була не в інтригах: Сам Господь обіцяв, що відтепер на престолі Ізраїлю будуть тільки нащадки Давида, і не випадково Христа називали «сином Давидовим», указуючи на Його царське походження й гідність.

Отже, у Давида, як і в багатьох східних царів, було чимало дружин і ще більше дітей. Однак і платити за таке задоволення йому доводилося недешево. Царевичі суперничали один з одним за майбутній престол, та й просто бешкетували. Так, Амнон заманив до себе в будинок і зґвалтував свою сестру Фамар, дочку Давида від іншої дружини. За це брат Фамари, красень Авессалом, убив Амнона, дочекавшись слушного випадку, а потім утік у чужу країну. Згодом Давид пробачив Авессалома, той повернувся в Єрусалим, але спокійно йому не сиділося. Він почав справжню передвиборчу кампанію в популістському дусі, обіцяючи народу, що за його правління все буде набагато краще, ніж зараз. А коли домігся популярності, то й зовсім вирішив не чекати смерті батька, а підняти заколот.

Давиду довелося бігти з Єрусалима з небагатьма прихильниками, а його власний син захопив його столицю і на очах у всіх увійшов до його гарему, що було для східного царя найвищою образою. Так збулося пророцтво про покарання Давида за гріх з Вірсавією, так почалася громадянська війна.

Тут Біблія оповідає про тонку спецоперацію, проведену партією Давида. На боці Авессалома виступав мудрий радник Ахитофел. Він пропонував йому відразу погнатися за Давидом і покінчити з ним одним ударом. Очевидно, у такому випадку шанси на перемогу були непоганими. Але Давид підіслав до Авессалома ще одного мудреця, Хусія, щоб той став агентом впливу у ворожому таборі. Він умовив Авессалома спочатку зібрати величезне військо — і так виграв час для військових приготувань Давида, а заодно й повідомив його про всі плани заколотників.

Нарешті відбулася вирішальна битва. Давид переміг, а Авессалом під час втечі з поля бою заплутався своєю розкішною шевелюрою в гілках розлогого дерева й потрапив у руки воїнів Давида. Всупереч наказу царя, вони негайно вбили голову заколотників. І для Давида радість перемоги померкла перед звісткою про смерть улюбленого сина. Військо тріумфувало, Давид ридав: «Авессалом! Син мій Авессалом! О, хто дав би мені вмерти замість тебе, Авессалом!»

Так прийшла старість царя. Його діти боролися за престол за допомогою його прибічників, а сам він уже навіть не вирішував, з ким йому лежати в одному ліжку. Біблія описує, як старий цар постійно мерзнув, і наближені вирішили: «Нехай пошукають для пана царя молоду дівчину, і стане вона перед царем, і буде йому за доглядачку. І буде вона лежати при лоні твоїм, і буде тепло панові цареві!». Таку дівчину на ім’я Авішаґ справді знайшли, і вона стала прислуговувати Давиду, але він так і не пізнав її. Ми навіть не знаємо, як він поставився до Авішаґ, чи сподобалася вона йому, чи добре вона за ним доглядала: тепер він сам виявився в тому становищі, у яке колись поставив Вірсавію. Зате саме Вірсавія тепер влаштовувала справу про спадщину, домовляючись із наближеними Давида про підтримку Соломона...

Але Давид, звичайно ж, відомий нам не тільки як цар, але ще і як псалмоспівець. Не всі біблійні псалми написані особисто ним, але Псалтир пов’язують із його іменем — він був родоначальником жанру. Хвала Господу та покаяння в гріху, благання про допомогу і торжество перемоги, спокійне сповідання віри та крик стражденної душі — усе є в цій книзі, усе знаходить свій відгук у нас самих, як і життя цієї великої людини. Він не був бездоганним, але не було для нього нічого важливішого за безмежну довіру Богові. І це ще одна причина, чому ми називаємо Христа не тільки Сином Божим, але й Сином царя Давида.

Опублiковано: № 1 (43) Дата публiкацiї на сайтi: 26 April 2010

Дорогі читачі Отрока! Сайт журналу вкрай потребує вашої підтримки.
Бажаючим надати допомогу прохання перераховувати кошти на картку Приватбанку 5457082237090555.

Код для блогiв / сайтiв
Розмiстити анонс

Результати 1 - 2 з 2
03:03 04.11.2010 | Н
Прекрасен Урия,светлая личность Библии. Урия был человеком принципа, им нельзя было манипулировать.
Урия поступает не так, как хотелось бы Давиду, а царь, который некогда сам был примером честности, не может понять честности Урии.Это отупляющее действие блуда. Цари - языческое извращение,на которое повелись и евреи вопреки предостережениям Бога.


13:53 28.04.2010 | Степан
"Давид не мог поднять руку на помазанника Господня и просто скрывался от него в пустынных местах."

Цікаво, що Давид не підняв руку на помазаника Божого, навіть, коли від нього відступив Святий Дух і почав мучити злий дух від Бога...
Смерть царя Саула прийшла не від рук филистимлян. Коли військо противників було близько, він спробував покінчити життя самогубством і впав на свій спис, але не помер відразу. Тоді, побачивши поблизу юнака, амалікитянина, попросив його "подойди ко мне и убей меня, ибо тоска смертная объяла меня, душа моя все еще во мне...". Той так і зробив, вбив Сайла, а його корону приніс Давиду.
Рекція останнього була просто дивовижною:
"схватил Давид одежды свои и разодрал их, также и все люди, бывшие с ним, [разодрали одежды свои,] и рыдали и плакали, и постились до вечера о Сауле и о сыне его Ионафане, и о народе Господнем и о доме Израилевом, что пали они от меча. И сказал Давид отроку, рассказывавшему ему: откуда ты? И сказал он: я - сын пришельца Амаликитянина. Тогда Давид сказал ему: как не побоялся ты поднять руку, чтобы убить помазанника Господня? И призвал Давид одного из отроков и сказал ему: подойди, убей его. И тот убил его, и он умер. И сказал к нему Давид: кровь твоя на голове твоей, ибо твои уста свидетельствовали на тебя, когда ты говорил: я убил помазанника Господня."

Для чого це написав?
Не судіть помазаників Божих, які б їх падіння ви не бачили. Колись я дозволяв собі це робити, тепер розумію, що дарма...

Додати Ваш коментар:

Ваш коментар буде видалено, якщо він містить:

  1. Неповагу до авторів статей та коментарів.
  2. Висловлення думок щодо особистості автора або не за темою статті, з’ясування стосунків між коментаторами, а також інші форми переходу на особистості.
  3. З’ясування стосунків з модератором.
  4. Власні чи будь-чиї поетичні або прозаїчні твори, спам, флуд, рекламу і т.п.
*
*
*
Введіть символи, зображені на картинці * Завантажити іншу картинку CAPTCHA image for SPAM prevention
 
Дорогие читатели Отрока! Сайт журнала крайне нуждается в вашей поддержке.
Желающим оказать помощь просьба перечислять средства на карточку Приватбанка 4149439318442625.
Отрок.ua в: