Дух степової фортеці

Один сучасний український патріот мріяв побачити запорожців часів Хмельницького. Бідолаха не знав, що ці славні запорожці могли скарати на горло усіх наших патріотів, націоналістів, депутатів, демократів і гуманістів заодно.

Жаль, що немає машину часу. Нашому «щирому» українцю добрий урок не завадив би. Запорожці були б раді прийняти новоприбулого товариша. Його б нагодували і дали роботу десь біля свиней. А вже трохи згодом, за доносом свідків, нашого патріота взяли б під арешт. Його спіймали б на тому, що він зранку й на ніч не читає молитов, не так хреститься і не знає Символу Віри, хоча запевняє, що православний. У протоколі спеціальної комісії було б зазначено, що «сумнітільна особа» була визнана носієм невідомої форми «поганського зловір’я». Таку людину, як правило, чекали довгі катування та нагла смерть. Наприклад, протестантів запорожці топили.

Сьогодні більшість з нас навіть не підозрює про свою повну відірваність від національної духовної традиції. Милуючись архітектурою українських храмів, ми й гадки не маємо, що там відбувається. Ми не знаємо, що таке таїнство та обряд. Не можемо назвати основи віровчення і зовсім не ознайомлені з церковним життям. Ми не маємо православного світогляду і максимум, на що ми здатні, це освятити сало на Великдень. З такими здобутками вижити в козацьку епоху було неможливо.

Тоді людина мусила чітко визначитись стосовно власної віри і своєю поведінкою підтверджувати зроблений вибір.

На територіях Війська запорізького перебування іновірців без спеціального дозволу суворо заборонялось. Можна було придбати документи, вивчити чужу мову та звичаї, але видати себе за православного було майже неможливо. Запорожці могли викрити іновірця практично одразу. Під час простої розмови православний оперує специфічними поняттями, які доступні тільки своїм.

Байдужа до своєї віри людина в принципі не могла прижитися серед січового лицарства. Щоденний побут запорожців узгоджувався з церковними вимогами, які неможливо витримати поза вірою. Спільне життя в казармі не дозволяло приховувати своїх звичок та пріоритетів. Тут кожного було видно. Ніхто не міг уникнути виконання щоденних молитовних правил та церковної служби. Спільне харчування не дозволяло порушувати православні пости, які припадають майже на половину календарних днів. Запорожці мусили утримуватись від статевого життя протягом багатьох років і довічно. Окреме проживання в паланках постійно контролювалось і часто було більш суворим, ніж у самій фортеці.

В січовій церкві правилось щодня за чернечим уставом. При читанні Євангелія козаки наполовину виймали шаблі з піхов на знак своєї готовності захищати Православну віру. Вони любили порівнювати себе з мальтійцями і багато в чому були дійсно схожі з релігійним орденом.

Як і будь-які православні, запорожці відрізнялись один від одного рівнем благочестя. Однак кожен із них був носієм православного містичного досвіду. Січовий лицар не міг уникати головних церковних таїнств — сповіді та причастя. Інакше це б одразу помітили і вжили б відповідних заходів. Тоді той факт, що приймати причастя без страху Божого та віри небезпечно для життя, був загальновідомим. Отже, лишалось або щиро прийняти віру, або тікати геть.

Вивчати українську історію поза православним розумінням немає сенсу. Не можна логічно пояснити вчинки людей, які замість державності та добробуту шукали вічного спасіння.

Між нами та козацькою культурою пролягає не просто час, а радикальна різниця принципу буття. Найосвіченіший сучасний інтелігент міг би вразити запорізьку громаду своїм «скотоподобієм». Суспільство, яке ми створюємо, з точки зору запорожців — це світ «бісоводімого народу». Наш закон про релігію та фантазії стосовно прав людини могли викликати у кошових товаришів бажання різати всіх без розбору.

Для степового лицаря земне життя було тільки мистецтвом помирання заради життя вічного. Коли одного разу запорожцям довелось супроводжувати звільнених із кримського полону православних українців, частина людей забажала повернутись назад. Їм сумно було покидати місця, до яких вони вже звикли. Запорожці відпустили бажаючих, а потім відрядили спеціальний загін і всіх винищили. Для них це був надійний спосіб врятувати християнську душу від вічної загибелі. Козаки свідомо йшли на цей гріх, поступаючись своєю совістю заради спасіння ближнього. Поглянувши сьогодні на український хрещений люд, який забув, де храм стоїть, вони зробили б з нами те ж саме, проливаючи при цьому гіркі сльози.

В одному селі під Києвом збереглась старовинна козацька церква. Вона діяла без перерви більш ніж триста років. Але з двох тисяч дворів на недільну службу приходить не більше десятка стареньких пенсіонерів. Навряд це можна списати тільки на радянську владу. Може, ми здавна мріяли бігати за комсомольцями, тільки боялися козацького гніву.

Незважаючи на церковне відродження та активну відбудову храмів, загальна кількість практикуючих православних в Україні лишається мізерною.

Нам страшно йти за козаками, бо якщо сьогодні утопити сектантів, всі води вийдуть з берегів. Уже не сяде мученик за віру на палю обабіч дороги. Там тісно від голих дівчат. Ми уже не можемо наздогнати останнього п’яничку-січового, що читав акафісти напам’ять. Коли криваві розбишаки співали на кліросі псалми — дух степової фортеці лякав лукавих за морями.

Тепер вже нікого боятись. Ми хочемо спокійно жити за своїми поняттями, де Бог — наче казка, церква — як пейзаж і козаки — як залишки народного фольклору.

Опублiковано: № 4 (9) Дата публiкацiї на сайтi: 13 September 2007

Дорогі читачі Отрока! Сайт журналу вкрай потребує вашої підтримки.
Бажаючим надати допомогу прохання перераховувати кошти на картку Приватбанку 5457082237090555.

Код для блогiв / сайтiв
Розмiстити анонс

Результати 1 - 1 з 1
19:56 08.08.2015 | Сергей
и все таки меня воспитывали, что настоящий казак - это вольный человек по воле Божьей, а не царской или панской, не ирод, не душегуб и не раб греха...

Додати Ваш коментар:

Ваш коментар буде видалено, якщо він містить:

  1. Неповагу до авторів статей та коментарів.
  2. Висловлення думок щодо особистості автора або не за темою статті, з’ясування стосунків між коментаторами, а також інші форми переходу на особистості.
  3. З’ясування стосунків з модератором.
  4. Власні чи будь-чиї поетичні або прозаїчні твори, спам, флуд, рекламу і т.п.
*
*
*
Введіть символи, зображені на картинці * Завантажити іншу картинку CAPTCHA image for SPAM prevention
 
Дорогие читатели Отрока! Сайт журнала крайне нуждается в вашей поддержке.
Желающим оказать помощь просьба перечислять средства на карточку Приватбанка 5457082237090555.
Отрок.ua в: