Якщо батьки проти...

фото: Марк Такер

Я не знаю, як говорити про це. Чи не все одно? Головне ― сказати про те, що дійсно турбує тебе.

У нашому житті діє одне дуже дивне правило: ми соромимося хороших речей значно більше, ніж поганих. Робити те, що роблять усі ― це захисна реакція, яка ніколи не підводить. Ми ніби стоїмо у строю, і той, хто робить крок уперед, опиняється один ― перед цілою шеренгою. Це неприємне відчуття схоже на те, яке переживають оперні співаки, коли їм сниться «професійний страшний сон»: ти виходиш на сцену, завісу піднімають ― і тут виявляється, що на тобі абсолютно нічого немає! Добрі вчинки розкривають у нас щось, що має бути (і, зазвичай, буває) приховане від сторонніх. «Бути хорошим» якось непрестижно, а головне, смішно. Хлопчик, який доглядає за своїм молодшим братом надворі; той, хто побачив на траві пластмасову пляшку, взяв і поклав її до урни; той, хто подає милостиню дорогою до інституту, піддаються трьом найбільшим небезпекам: нерозумінню, глузуванню й самотності. Зрозуміло, що тих, хто бажає ризикнути своєю репутацією не так уже й багато, тому ми непогано одягаємося, читаємо «останні новинки», зустрічаємося в «правильних» затишних місцях, замовляємо свій коктейль і намагаємося не помічати пластмасових пляшок і жебраків.

Віра в Бога робить життя нормальної людини дуже незручним, хоч кого візьми. Навряд чи Мойсей усе життя мріяв про те, щоб вести свій народ по пустелі й відповідати за все, що може трапитися на шляху. Апостол Павло, освічена людина, наділена великими повноваженнями, одного чудового дня повівся дуже дивно: замість того, щоб, маючи на руках необхідні папери, виявляти й арештовувати послідовників Ісуса Христа, він пішов проповідувати, несучи, як великий скарб, те, що ще вчора вважав дурною й небезпечною вигадкою. Коли людина так раптово змінює свої погляди, це, як правило, не додає їй популярності, зате додає проблем.

Стало цікаво: чи дійсно людина може зустріти Бога ― раптово й «по-справжньому»? І якщо так, то як це буває? Якщо прослідкувати життя і вчинки пророків, апостолів, святих, а то й звичайних людей, здається, що, по-перше, зустріч з Богом може траплятися раптово, а по-друге, після цієї зустрічі людина може дуже сильно змінюватися. Багато хто з людей каже: «Якби я сам побачив Бога, то, звісно, я б у Нього повірив». Інші, які колись, десь дійсно відчули Його присутність, так не говорять. Вони в основному думають, і думають вони про те, що тепер робити. Адже не побіжиш рідною вулицею, як Архімед, з криками: «Еврика! Еврика!» Найпевніше, не зрозуміють. Але й у тому випадку, якщо нікуди не бігти, а просто купити торт, зібрати ввечері своїх рідних і сказати: «Уявляєте, я, здається, розумію, про що й про Кого написано в Євангелії!» ― все одно не зрозуміють. Найзвичайнісінький тато подивиться так, ніби нічого хорошого з тебе все ж таки не вийшло, і вже краще б ти й далі слухав Міка Джаггера й лагодив свій мотоцикл. А найзвичайнісінька мама скаже: «Я знаю, що тепер буде: ти зовсім збожеволієш, підеш до монастиря, і ми тебе втратимо. І взагалі, їж негайно».

При цьому в більшості своїй наші старші все ж не атеїсти, у них свої стосунки з Богом. Різниця в тому, що «їхній» Бог ніби «знає своє місце»: в Нього вірять, але рівно настільки, наскільки це доступно й не ламає звичок.

Проте якщо Бог ― живий і справжній, хіба Він Сам не може шукати спілкування з людиною? Недарма Його іноді порівнюють з гостем, Котрий приходить і тихенько стукає до нашого серця, як у двері, і чекає, коли Його впустять. І тому хочеться сказати всім батькам, бабусям і дідусям: «Дорогі всі! Якщо трапилося так, що ваші діти чи внуки тягнуться до Церкви, а вас це лякає, не поспішайте знизати плечима і відвернутися від тих, хто з дитинства звик довіряти вам свої почуття. Будь-ласка, не кажіть: «Ти поводишся незрозуміло, і за це я забороняю тобі розповідати мені про твої пошуки чи просити про допомогу. Дивись, я зачиняю двері й вікна, я вішаю замки. Якщо ти вирішиш розповісти мені про новий фільм, свої оцінки чи тобі знадобиться нова куртка ― прошу. Але ніколи не говори зі мною про Бога». Що, як прийшов час, і Бог саме зараз хоче поговорити з вашою дитиною ― про те, що відомо лише їм? А може, людина відчула, що Бог справді є, ― не той Бог, про якого пишуть у збірках «Біблійних сказань», а справжній справжнісінький ― живий і близький? Що, як рідна вам людина відчула особливу радість, спокій і впевненість у тому, що вона шукала й кликала не дарма? Що відбувається тоді?

Звичайно, відразу за радістю приходить бажання поділитися, наскільки це можливо, хоча б якось описати цю чудову зустріч, скоріше принести її додому як дивну знахідку чи подарунок. Але вдома ніхто не радіє й навіть не намагається зрозуміти, в чому справа. Чому радіти? Звичний лад життя порушений якимись дивними чи то «знахідками», чи то «подарунками». Усім стає незатишно і якось незручно, як, мабуть, буває, коли доводиться розмовляти з божевільним. Але одна справа ― стороння людина «трохи не в собі», і зовсім інша ― якщо це ваші власні діти.

І починаються муки. Як будівельники Вавилонської вежі, ви раптово починаєте говорити різними мови. Про все ― однією й тією самою прекрасною мовою, і тільки про Бога ― різними. І нічого не можете з цим удіяти. Тоді ви перестаєте говорити й починаєте ховатися один від одного: батьки бояться побачити, як їхня дитина читає Біблію, а дитина розуміє, що ні з ким не може розділити свою найбільшу радість. Як пояснити мамі, з якою ми завжди чудово розуміли одна одну, чому я хочу піти до церкви, а не мирно провести недільний ранок із нею, як раніше? Коли твоя мама плаче (чи не плаче, а просто сидить сумна) від того, що ти чогось не їси по середах і п’ятницях чи рано-вранці йдеш до храму, їй здається, що її дочка потрапила під чийсь дивний вплив. Вона не розуміє, що за задоволення стояти в натовпі й щось слухати, «мучити себе», вічно в чомусь розкаюватися? Знаходяться тисячі заперечень, і ніде не говориться про те, як поводитися в таких випадках. Я думаю, це тому, що автори й самі не знають, що порадити. Мабуть, це єдина ситуація, коли батьки й діти міняються місцями. Тут не має значення вік і навіть вища освіта, але тут має значення чуйне серце і власний досвід. Живий досвід спілкування з Богом людина не може заперечувати. Її можна переконувати, на неї можна ображатися чи навіть пригрозити. У відповідь вона або «зануриться в себе», або почне сперечатися, але навряд чи скаже: «Так, звісно, мамо, мені здалося. Нічого не було».

Батьки, які тебе розуміють, ― це скарб. І страшно не хочеться втрачати їхню дружбу. Але й той яскравий, кольоровий, сповнений сенсу світ, який ти іноді бачиш, коли читаєш слова молитви, і вони захоплюють тебе, ― цей світ також не хочеться втрачати. Митрополит Антоній (Блум), видатний богослов й автор багатьох дивовижних книжок, сказав, що «всі в домі робляться святими, як тільки хтось захоче видряпуватися на небо, тому що всі повинні терпіти, смирятися, все витерплювати від «подвижника». Ясно, що справа це непроста. Але, можливо, якщо все робити з любов’ю і проявити достатньо такту, наполегливості, терпіння й віри, то колись «підпільне церковне життя» стане справжнім церковним життям?

Опублiковано: № 8 (19) Дата публiкацiї на сайтi: 11 September 2007

Дорогі читачі Отрока! Сайт журналу вкрай потребує вашої підтримки.
Бажаючим надати допомогу прохання перераховувати кошти на картку Приватбанку 5457082237090555.

Код для блогiв / сайтiв
Якщо батьки проти...

Якщо батьки проти...

Юлія Кіріцева
Журнал «Отрок.ua»
Найзвичайнісінький тато подивиться так, ніби нічого хорошого з тебе все ж таки не вийшло, і вже краще б ти й далі слухав Міка Джаггера й лагодив свій мотоцикл. А найзвичайнісінька мама скаже: «Я знаю, що тепер буде: ти зовсім збожеволієш, підеш до монастиря, і ми тебе втратимо. І взагалі, їж негайно».
Розмiстити анонс

Результати 1 - 2 з 2
15:26 24.02.2012 | Светлана
Все это прекрасно, только с каких пор митрополит Антоний Сурожский стал "выдающимся богословом"?!
21:45 26.01.2009 | Мария
Большое спасибо за статью! Очень знакомая проблема.

Додати Ваш коментар:

Ваш коментар буде видалено, якщо він містить:

  1. Неповагу до авторів статей та коментарів.
  2. Висловлення думок щодо особистості автора або не за темою статті, з’ясування стосунків між коментаторами, а також інші форми переходу на особистості.
  3. З’ясування стосунків з модератором.
  4. Власні чи будь-чиї поетичні або прозаїчні твори, спам, флуд, рекламу і т.п.
*
*
*
Введіть символи, зображені на картинці * Завантажити іншу картинку CAPTCHA image for SPAM prevention
 
Дорогие читатели Отрока! Сайт журнала крайне нуждается в вашей поддержке.
Желающим оказать помощь просьба перечислять средства на карточку Приватбанка 5457082237090555.
Отрок.ua в: