Хрест на скелі Іфігенії

Кримське селище Кастрополь не помітне з дороги. Від мальовничого шосе між Форосом і Сімеїзом взагалі не видно приморських поселень. Лише повороти-серпантини, що спускаються донизу крутим схилом, густо порослим південним лісом. Аж ось посеред цих зелених хвиль, що спадають до хвиль синіх, на кам’янистому мисі з’являється високий хрест. А неподалік з-над кипарисів виринає склепіння білосніжного храму. Це хрест на скелі Іфігенії і Казанська церква. Вони огортають, покривають Кастрополь — непомітний і невідомий курорт, що глибоко западає в серце кожного романтика і кличе повертатися сюди знов і знов.

Більшу частину своєї історії селище називалося Кастропуло — це грецьке зменшувальне від «каструм», що означає «фортеця». Лише в останні роки ХІХ століття чужоземний суфікс назви переробили на вже звичне закінчення «поль», тобто поліс, місто (до речі, існує давнє містечко Кастрополь в Іспанії). Проте містом, зрозуміло, маленький кримський Кастрополь від такої величної назви не став — і це якраз добре.

А фортеця (невеликий форт римського, а потім візантійського часу) тут справді була — розкопана археологами поруч зі скелею Іфігенії. Ось звідси і починається найважливіше в атмосфері цього містечка.

Згідно з давньою легендою, на верхів’ї цієї скелі римляни розпинали таврійських християн у часи гонінь — для залякування мореплавців. Ніяких підтверджень цьому в документах чи відомостях археології не існує. Хіба що кримські вчені підрахували: за античних норм мореплавання (судна трималися на відстані не менше 180-ти і не більше 360-ти метрів від берега) з корабля хрест зі страченими міг бути помітним лише якщо він знаходився на кам’янистому мисі висотою 60-80 метрів над водою (вище або нижче з кораблів було б не видно). При цьому ще й позаду мису мала бути широка долина, яр, інакше хрест з корабля не побачити: він розчинився б на тлі гірського схилу.

Таких мисів на Південному березі дуже мало. А подібних скель з римськими фортами на них рівно три. З кожним пов’язана легенда, яка вказує місце страти гнаних християн (мис Ай-Тодор у Гаспрі, скеля Іфігенії в Кастрополі та Кріпосна гора в Балаклаві). При цьому в горах над сусіднім з Кастрополем селом Мухалаткою ще мандрівникам ХVІІІ століття показували печеру, яка, за легендою, слугувала гнаним християнам за таємний храм. Нарешті, біля тієї ж скелі Іфігенії археологами були розкопані й рештки монастиря візантійської доби.

Логіка, звичайно, підказує, що «те, що можливе, не є обов’язковим». Але це тут і не важливо. Тому що існує ще один зовсім антинауковий аргумент. Характерне відчуття, що охоплює на кастропольській землі десятки і сотні відвідувачів (не всіх — але багатьох, і від ступеня релігійності або її спрямованості це ніяк не залежить). Ми не будемо це відчуття змальовувати пафосними словами. Скажемо просто: це місце особливе, що відзначається багатьма людьми. У тому числі тими, хто встановив хрест на верхів’ї Іфігенії. А хто не вірить, нехай мерщій їде до Кастрополя — перевіряти.

Друге народження

У добу Кримського ханства квітуче грецьке селище Кастропуло було, мабуть, не таким мальовничим, як зараз. Відомо, що всі схили його були засіяні пшеницею, тобто були голі, а не вкриті хорошим середземноморським лісом, який прикрашає селище зараз. Проте шляхи Господні незбагненні: як «пожежа Москви чимало посприяла її оздобленню», так і страшне запустіння Криму в перші півстоліття після завоювання його Росією (1783) — коли три чверті населення залишили півострів, а заселятися в його спорожнілі простори майже ніхто не прагнув — посприяло відновленню приморських лісів.

Як наслідок — у другій чверті ХІХ століття після півстолітнього животіння на межі зникнення багато кримських міст і селищ пережили друге народження. Так сталося і з Кастропуло, коли в 1823 році порожні його схили придбала родина уральських мільярдерів Демидових.

Відпочивати тут, у тодішній глухій околиці, підприємці не збиралися. Вони просто хотіли до свого бізнесу додати виноробну «економію» (щось на зразок сучасної агрофірми). На місці колишніх вулиць спорожнілого селища Микола Микитович Демидов наказав розбити виноградники, замовив для них дорогі лози з Іспанії й Франції, відкрилась тут і велика мануфактура з виготовлення бочок. Нарешті, вихований на класицизмі Демидов присвоїв місцевій скелі ім’я античної героїні Іфігенії.

Проте для хорошого виноробного господарства слід було бути Левом Голіциним (власником маєтку Новий Світ під Судаком) у тому розумінні, що безперервно, десятиліттями вкладати в господарство величезну працю і гроші. А Демидови, перебуваючи все більше в Петербурзі й за кордоном, забули про свої кримські володіння — та й підрядники їхні виявилися непрофесіоналами. Виноградники вразили хвороби, гарних кастропольських вин не вийшло. Але, знову-таки, лихо не без добра: місцевий ліс був врятований від повного винищення на потреби виробництва бочок і підпорок для лоз.

Черговий спадкоємець власності, тодішній київський «мер» Павло Демидов-Сан-Донато продав у 1870-х роках величезний приморський маєток, що стояв пусткою, відомій родині баронів Толлів. А ті через двадцять років продали його ще декільком власникам, котрі вибудували тут для здачі внайми низку дач та вілл. Утім, ще через двадцять років революція знову об’єднала ці дачі в «санаторію для вчителів».

Засновниця Червоного Хреста

Але поки що повернемося в1880-і роки, коли в Кастрополі проживала хвороблива дочка барона Толля Маргарита (у майбутньому — дружина відомого дипломата Олександра Ізвольського, міністра закордонних справ в уряді Столипіна). Цікавий цей час для Кастрополя тим, що молода, глибоко релігійна баронеса дала притулок на своїй віллі літній подвижниці, біографія котрої захоплююча, як роман.

Її звали Марфа Сабініна (1831-1892),і була вона прямим нащадком героя Івана Сусаніна. Народилася ж Марфа в родині православного священика, який служив у Німеччині. Там у дитинстві вона стала свідком відвідин свого батька Миколою Гоголем — і мемуари Сабініної вже в ХХ столітті стали вагомим свідченням у суперечках про релігійність письменника.

Замолоду Марфа була піаністкою, ученицею великого Ференца Ліста, після чого кілька років гастролювала як популярна виконавиця-віртуоз. Після цього російська дівчина, яка виросла в Німеччині, опинилася нарешті на батьківщині своїх предків — її запросили викладати музику дітям імператора Олександра ІІ. За кодексом імператорського Двору, це для викладачки означало кінець артистичної кар’єри і заборону на шлюб. Марфу долали сумніви, але вона обрала Двір. Навчала музиці сина імператора Сергія (згодом чоловіка святої преподобномучениці Єлизавети) і його сестру Марію, з часом стала й вихователькою великої княжни.

Залишаючи через десять років Двір, вона скористалася знайомством із імператорською родиною — і здійснила велику справу заснування російського Червоного Хреста (1867). Більше того, на фронтах прусько-французької війни Марфа Сабініна вивчала лазарети європейських армій, а потім створила перший солдатський шпиталь і в Росії — він став зразком для розгортання мережі таких установ. А на фронтах російсько-турецької війни 1870-х років Марфа сама працювала в заснованих нею лазаретах.

При цьому, покинувши Петербург, Марфа Сабініна та її родина (мати і чотири сестри) поселилися в Криму, у Джемієті під Ялтою — в маєтку Марії Фредерикс, Марфиної подруги з часів перебування при дворі. Там Марфа несподівано виявила в собі якості талановитого менеджера, відновлювача вкрай занедбаного виноградарського і виноробного господарства. Вже через три роки маєток Джемієт став високоприбутковим, а його винна продукція почала одержувати медалі на профільних виставках. Основною ж метою застосування отриманих прибутків, справою життя Марфи Сабініної та Марії Фредерикс стало спорудження храму біля маєтку і заснування при ньому безкоштовної лікарні. По закінченню будівництва Марфа взялася керувати й роботою лікарні.

Однак невдовзі сталася сімейна трагедія — грабіжники вбили літню матір і всіх чотирьох сестер Марфи Сабініної. Переживання благодійниці посилилися тим, що на суд присяжних подіяли ліберальні аргументи адвокатів, які захищали убивць, — і учасників злочину відпустили без покарання.

Бажаючи покинути місце, пов’язане з тяжкими спогадами, Марфа і Марія Фредерикс переїхали в розташований неподалік Кастрополь на запрошення власниці маєтку, молодої Маргарити Толль. Тут і пройшли останні десять років життя Марфи Сабініної. Тут же вона записала свої знамениті мемуари. І, звичайно ж, у Кастрополі невтомні подвижниці Марфа Сабініна і Марія Фредерикс заснували православний храм — перший з часів другого народження селища, єдиний на дванадцятиверстову округу.

Працівники-літератори

У 1890-х роках на одній із щойнозаснованих кастропольських дач проживав український письменник Михайло Коцюбинський — він кілька років працював у комісії по боротьбі з філоксерою (комаха, шкідник винограду). До речі, Крим, поза сумнівом, подіяв на уяву чутливого до екзотики письменника, та й безпосередньо відобразився в сюжетах кількох новел Коцюбинського.

Невдовзі на цих же дачах розташувалась експедиційна база ще одного невтомного, за визначенням Горького, «веселого праведника» — Миколи Гаріна-Михайловського. Він був за основною професією проектувальником-прокладачем доріг — але водночас і популярним письменником (автор культового «Дитинство Тьоми»), і агротехніком-експериментатором у власному величезному маєтку, і спонсором, і активістом соціальних рухів, і, нарешті, батьком великої сім’ї (одинадцять рідних і троє прийомних дітей).

Базуючись у Кастрополі, експедиція Михайловського вивчала топографію і властивості південнобережних схилів, і в результаті розробила проект залізниці Севастополь-Ялта. Це був сміливий рейковий проект прем’єр-міністра Вітте (у минулому залізничника), який, на жаль, не здійснений і досі. Але саме на основі тих розробок 1903 року через сім десятиліть було проведене сучасне автомобільне шосе Севастополь-Ялта — «нова траса», що замінила стару з її майже трьомастами поворотами.

«Виразно пам’ятаю ці дні в Кастрополі на березі моря, — згадував письменник Олександр Купрін, який товаришував з Гаріним. — Усі інженери й студенти разом із Миколою Георгійовичем та його родиною сходилися до спільного столу в довгу алею, сплетену з виноградних лоз. Вечорами ми довго, великим товариством, сиділи у нього на балконі, не запалюючи вогню в темних сутінках, коли кричали цикади, пахтіла біла акація і блищало у світлі місяця листя магнолій. І ось саме тут іноді М.Г. імпровізував свої чудові дитячі казки. Він промовляв їх тихим голосом, повільно, з відтінком подиву, як розповідають зазвичай казки дітям. І мені не забути ніколи цих чарівних хвилин, коли я був присутнім при тому, як народжується думка і як вбирається вона в ніжні, вишукані форми».

Дорогою на купол і хрест

У радянські часи в Кастрополі з’явився, звісно, пансіонат. Проте великим курортом загублений на схилі Кастрополь, на щастя, так і не став. Зате з другої половини ХХ століття він перетворюється на улюблене місце тих, хто полюбляє тихий відпочинок у наметах, наметових таборах. Адже тут виявився чи не єдиний кілометр Південного берега, на якому середземноморський ліс спускається прямо до моря, не забудований, не огороджений або суворо заповіданий. З 1990-х років тут відпочиває багато київських художників.

Утім, можливо, справа і не в останній у Криму ділянці приморського лісу. Адже й ті, для кого не прийнятним є відпочинок у наметах в лісі, знову прагнуть сюди: у місцеві пансіонати, у приватний сектор. Можливо, просто знову хочеться насититись елегійним і світлим — але не розслаблюючим, а дуже бадьорим — тутешнім «нетутешнім» настроєм. І знову йти тутешніми дорогами-серпантинами — над якими, куди не повернеш, попереду і вгорі, немов провідна зоря, випливають хрест на скелі Іфігенії та біло-золотий масив Казанського храму.

Іфігенія в Тавриді

Античний міф про Іфігенію в Тавриді неймовірно заяложений літераторами, які пишуть про Крим. А ще більше — авторами незліченних путівників по півострову. Але на всіх, кому цей міф ще не надокучив, історія про дівчину справляє незабутнє враження.

Сюжет у стислому викладі такий. Герой Троянської війни цар Агамемнон прогнівив богиню; за це мав принести їй у жертву свою найвродливішу дочку Іфігенію. В останній момент богиня змилостивилась; дівчина на жертовнику не загинула, а вмить опинилася на околиці світу, у Криму. Тут двадцять років як жриця вона приносила в жертву мореплавців, які потрапляли в полон до місцевих варварів. Але коли жертвою мав стати її брат, вона втекла разом із ним на батьківщину.

У цій історії поєдналося відразу кілька привабливих мотивів. По-перше, звичайно, «жіноче питання». Зведена на ешафот царівна, яка дивом рятується й потім стає священною особою у далеких варварів — цей мислено-візуальний ряд не поступається голлівудському.

По-друге, конфлікт можливостей і відповідальності. Жінка, два десятиліття займаючи високу священну посаду, не хоче цього, діє всупереч волі, не забуває про батьківщину, страждає — але, тим не менше, під час розмов з братом у ній змагаються обов’язок служительки (нехай і підневільної) і родинні почуття. Теж низка ідей, близьких для багатьох. Тому роздуми Іфігенії та діалоги у всіх присвячених їй текстах напружені й цікаві. Особливо у Гете, який змусив героїню своєї «Іфігенії в Тавриді» не тікати таємно, а наполегливо вимолювати благословення на від’їзд у царя Тавриди. Ох, і вірив же класицизм у розумні пояснення і шляхетні почуття!

По-третє, Іфігенія рятує брата і його товариша, а вони рятують і відвозять її — це так мило і так правильно. Пушкін сказав саме про цей сюжет: «святе дружби торжество». Почуття братерського і товариського обов’язку багатьом у житті так бракує, що хочеться бодай у казці нагадати собі про нього.

Ці три причини діють на весь світ — наприклад, на таких класиків, як Тьєполо, Расин, Глюк, Шлегель, Скарлатті, Керубіні, Гауптман, Мірча Еліаде і вже згаданий Іоганн Вольфганг Гете, котрі писали про Іфігенію словами, мелодіями і фарбами.

А ось четверта причина — наша власна. Тому що Іфігенієва Таврида — також наша. Міф про цю діву виявляє живий зв’язок усім нам рідного Криму із самою класичною Елладою. Для багатьох цей зв’язок реальніший за кримські руїни античних полісів з усіма їхніми знахідками.

Легко сказати, дочка самого Агамемнона — практично кримчанка! Про неї дві з половиною тисяч років назад написали драми і Есхіл, і Софокл, і Еврипід, тобто батьки театру в повному складі. І це про наш Крим і мало не про нашу родичку (кримчанки, люди особливі, впевнений, співвідносять себе з цією героїнею ледь не на рівні колективної підсвідомості). Воістину для нас при звуках цього імені вже «Гомер мовчить», оскільки, «витійствуючи, шумить» Чорне море, накочуючись на таврійський берег.

Взагалі, запал шукачів місця служіння Іфігенії в Криму можна зрозуміти. До того ж йдеться не просто про казку — але про міф, що до дрібниць збігається з даними археології та історії. Десятки античних поважних джерел підтверджують, що таври промишляли чорноморським піратством — а захоплених чужоземців приносили в жертву своїй верховній богині Діві (як називали її греки: Партенос), жрицями якої саме діви й були. «Храми», тобто капища таврського язичництва, і справді знаходили шукачі на скелях, з яких, очевидно, скидалися тіла жертв.

Таким чином, сформований ще двісті років тому список можливих місць примусового жрецтва Іфігенії і до сьогодні не має контраргументів. Усе сходиться — кримські миси Фіолент, Айя, Аюдаг і розташоване поруч з останнім селише Партеніт («Дівочий»), на яких найчастіше «прописували» Іфігенію, — мають сліди таврських святилищ.

Є такі сліди і на мисі в Кастрополі, який його власники в1820-х роках назвали скеля Іфігенії.

Опублiковано: № 4 (52) Дата публiкацiї на сайтi: 22 August 2011

Дорогі читачі Отрока! Сайт журналу вкрай потребує вашої підтримки.
Бажаючим надати допомогу прохання перераховувати кошти на картку Приватбанку 5457082237090555.

Код для блогiв / сайтiв
Розмiстити анонс

Результати 1 - 6 з 6
22:56 22.04.2016 | Галина Шишмарёва(Андрущенко)
25 апреля 1997 года в день Страстной пятницы был поставлен кипарисовый крест на Ифигении всем погибшим в море. Крест поставили жители Верхнего Кастрополя. Галина и Владимир Шишмарёвы, Юрий Медведев, Андрей Мирончук. А на следующий день родилась наша внучка-Андрущенко Ариша.
15:25 06.04.2012 | Виталий
Время шло, а эллинам так и не удавалось закрепиться на берегах Таврики. Тогда, Зевс
направил, сына своего Гермеса к богине Орсилохе, на которую он, не мог влиять.
Вдоль морского берега юга Таврики тянулась гряда скалистых гор. Здесь, по верхушке гор, приехав с долины, на запряженной быком колеснице, часто проезжала девственная Богиня. Сюда спустился Гермес, но богиня в этот день захотела побыть на берегу моря. К вечеру Гермес все же нашел ее. Она была на скале с тайным гротом. Морские волны бились об эту скалу. Гермес опустился рядом со скалой возле журчащего ручья и снял свои сандалии. Орсилоха разрешила ему подойти к ней, и он передал ей приглашение Зевса на Олимп. Богиня погрузилась в раздумья, а Гермес терпеливо ждал ответа. В это время, по небу на своей четверке превосходных коней запряженных в летящую колесницу, проезжал Гелиос. Открывшийся со скалы вид на море и горы, за которые скрывалась солнечная колесница, сильно поразил сына Зевса. Залюбовавшись, он выразил свое восхищение. Богиня приняла приглашение Зевса и утром, Гермес провел ее через врата Олимпа.
15:17 06.04.2012 | Виталий
Знаю,менее распространенный миф "Дева и Олимпийские боги",связанный со скалой,которую теперь называют Ифигенией.Согласно мифа на этой скале Гермес нашел таврийскую богиню и передал ей приглашение Зевса посетить Олимп. Кто был на этой скале,скажите где такой эпизод еще мог произойти?

18:59 08.10.2011 | ОлК
2 Наташа - памятник Ифигения изучался шурфами разведки от экспедиции Л.Фирсова и О.Домбровского на Исар-Кая (скале над Кастрополем), 1966-67: "вскрыты фрагменты кладки фундамента ХІІ столетия с использованием фрагментов римской кладки І столетия, характерной для военных лагерей", найдены отдельные немногочисленные артефакты позднеримского времени и раннего средневековья.
06:08 05.10.2011 | наташа
А крепость, небольшой форт римского, а затем византийского времени тут действительно был — раскопан археологами рядом со скалой Ифигенией. - проверяйте пожалуйста исторические сведения.Какой форт? какая византийская крепость? Кто капал?
23:12 23.08.2011 | Мария
Кастрополь, действительно, особое место на Южном берегу Крыма. Я была там в 2010 году и надеюсь, что еще хоть раз в жизни увижу "крест на скале Ифигении и бело-золотой массив Казанского храма".

Додати Ваш коментар:

Ваш коментар буде видалено, якщо він містить:

  1. Неповагу до авторів статей та коментарів.
  2. Висловлення думок щодо особистості автора або не за темою статті, з’ясування стосунків між коментаторами, а також інші форми переходу на особистості.
  3. З’ясування стосунків з модератором.
  4. Власні чи будь-чиї поетичні або прозаїчні твори, спам, флуд, рекламу і т.п.
*
*
*
Введіть символи, зображені на картинці * Завантажити іншу картинку CAPTCHA image for SPAM prevention
 
Дорогие читатели Отрока! Сайт журнала крайне нуждается в вашей поддержке.
Желающим оказать помощь просьба перечислять средства на карточку Приватбанка 4149439318442625.
Отрок.ua в: