Лист-сповідь

Я не прошу суду й не прошу виправдання. Я лише хочу, щоб ця невигадана історія послугувала уроком сотням таких же, як я, двадцятилітніх дівчат. Прочитавши в різдвяному номері журналу статтю «І знову “про це”», я не могла залишитися байдужою і вирішила написати в редакцію.

Я народилася й виросла у звичайній сім’ї, де батьки люблять одне одного і виховують у своїх дітях усе тільки найкраще й найчистіше. Віра в нашій родині існувала, так би мовити, опосередковано, ніхто не говорив мені, є Бог чи ні, не нав’язував свого світогляду. Читати я почала рано, роки в чотири. Не пам’ятаю точно, яким чином у мене в руках опинилася «Біблія для дітей», але я її «проковтнула» і попросила ще. Мама купила книгу «Моя перша священна історія», потім іще щось. Коли розпався Союз, мені було 6 років. У дворі періодично з’являлися якісь люди, голосно співали псалми й відкрито молилися за всіх охочих. Потім «у гості» почали приходити «Свідки Єгови». Мені було неймовірно цікаво, моя душа з дитячим захватом тягнулася до всього незвіданого, а вони влаштовували зустрічі, запрошували на зібрання.

Тато був категорично проти. Я плакала, просила, ображалася, але він був непохитний. Зараз, обертаючись назад, я безмежно вдячна своїм батькам, що вони не поступилися й утримали мене від такого небезпечного кроку. З того часу тема Бога в нашій сім’ї була за сімома замками. І я просто забула про те, що Він є.

Коли в 17 років я поїхала навчатися в Дніпропетровськ, для мене існувала лише Я сама. Езотерика, живі енергії, торсіонні поля, виходи з тіла, медитації, візуалізації. Не хочу описувати всі подробиці, але у 18 років я вміла читати думки, маніпулювати людьми й бачила найбільш вразливе місце навіть у дуже сильної і «непробивної» людини. Я могла «пробити» будь-кого. Усі земні блага я отримувала на замовлення, мені варто було лише особливим чином попросити про щось і я відразу отримувала це. Одного не розумію, чому мені, такій розумній і начитаній, не спало на думку, що за все в цьому житті треба платити? Чому я не запитала себе, від кого я отримую ці «подарунки»?

Єдине, в чому я «відставала» від інших, була моя невинність. Потрапивши у гуртожиток, я була там чи не єдиною, хто «цього» ще не робив. Чим ближчим був день мого 18-ліття, тим більше мені хотілося позбутися цього дошкульного «непорозуміння». Випадок не змусив на себе чекати, я отримала, що хотіла, і не розчарувалася. Потім була внутрішньоматкова спіраль і три больових непритомності, поки вдалося її встановити. Лікарі-гінекологи, ну чому ви слухаєте нас, 18-річних дуреп? Адже ви не маєте права ставити цю спіраль дівчатам, які ще не народжували! Так, ми просимо, нам хочеться ні про що не турбуватися і не боятися «залетіти». Але що робити нам потім, коли ми усвідомлюємо всю незворотність шкоди, нанесеній нашій душі і, зрештою, жіночому здоров’ю цією маленькою металевою штукою?

У мене було п’ятеро чоловіків, але любила я лише одного. Хтось просто прив’язався, інший справді був хорошою людиною, третьому я не змогла відмовити, не хотіла образити. Дурепа. Ще одного я знайшла через інтернет у той день, коли посварилася з коханим, відкритим текстом домовилася провести з ним ніч. Без обов’язків, без наслідків. Але себе не обманеш. Фізичне задоволення змінюється спустошенням і глибоким відчаєм. Чим солодшою була ніч, тим гидкіше дивитися вранці одне одному в очі.

Але найцікавіше в моїй історії не це. Більша частина моїх «пригод» сталася зі мною вже тоді, коли я стала воцерковленою людиною. Мене, як і багатьох інших, у храм привело горе. Я майже місяць ходила туди, допомагала по господарству і лише потім наважилася підійти до Батюшки для розмови. Ця людина була доброю до мене, вислухала мою, по суті, таку банальну проблему з увагою і любов’ю, і я не могла не прийти знову. Цього разу на сповідь.

Я звертаюся до вас, наші православні батюшки: якби ви лишень знали, як багато залежить від вас! Як необхідні людині, особливо, якщо вона прийшла вперше, ваші тепло й елементарна людська тактовність! Як важливо їй відчути, що перед нею точно така ж людина, як і вона сама, а не безгрішна істота, яка поглядає на інших звисока. Як багато значать для нас ваша любов і довготерпіння!

У мого дорогого Батюшки все це є з надлишком. На кожній сповіді він ненастанно повторював мені, що не можна так жити далі, що потрібно змінюватися на краще, що це справді можливо. Він говорив, що варто людині лише щиро захотіти змінитися ― і сам Господь буде тоді їй головною поміччю. Що потрібне поєднання доброї людської волі з могутністю Бога.

Я ж зовсім не вірила тоді йому. Не вірила, що можна залишити блуд, що можна цього не хотіти й можна навчитися говорити тверде «ні» чоловікам. Мене мучили біси, я не могла позбавитися від голосів, які розмовляли зі мною якоюсь дикою мовою. Над моїм ліжком стояла велика чорна істота і часом намагалася мене душити. Я більше року не спала з вимкненим світлом. «Вони» ніколи й нікого не відпускають без бою.

З яскравої, самовпевненої дівчини «без комплексів» я перетворилася тоді на сіру засмикану істоту з нестійкою психікою. Це тепер я розумію, що потрібно було без заперечення вірити Батюшці від початку. Але тим, хто не побував у шкурі «просунутого» біоенергетика, не зрозуміти психології цих людей. Всі ці науки й здібності виховують у людині жахливу гординю. Визнати, що ти був неправий і тобі потрібна допомога, виявляється часом непосильним кроком. Смирення ці люди не знають в принципі, цього слова немає в їхньому лексиконі.

Було дуже тяжко, іноді нестерпно. У мене були хвилини, дні, навіть місяці, коли я фізично не могла змусити себе прийти в храм. Я свідомо не ходила на сповідь, тому що боялася: Батюшка почує, що я накоїла, і вижене мене з храму. А мені більше нема куди йти. Але потім брала себе «за шкірки» й ішла. Думала: вижене то вижене! А я знову прийду, і буду просити, набридати, благати. А Батюшка все з тією ж незмінною любов’ю і добротою продовжував говорити мені прості і ясні речі. Я не могла зрозуміти: як людина, котра знає про мене все тільки найгидкіше й найгірше, може так добре до мене ставитися? Так не має бути, це суперечить усім законам логіки!

І Батюшка переміг. Мене, таку горду і самовпевнену, таку логічну, він переміг людяністю й любов’ю. Переміг Божим словом у славу Божу. Я навчилася говорити «ні». Рік тому я позбавилася спіралі. Я мрію зустріти хорошого простого чоловіка і створити з ним повноцінну християнську сім’ю. От тільки що я йому скажу, якщо він запитає мене про моє минуле життя? Як я виправдаюся перед ним? Сподіваюся й вірю в милість Господа Бога нашого, Котрий усе влаштує на Свій мудрий розсуд.

Мені складно сказати, що для віруючої людини є визначальним: любов до Бога і до людей чи цілковите усвідомлення того, наскільки тебе любить Господь. Перше допоможе вижити на землі, друге не дасть загинути опісля. Батюшка колись казав на проповіді: «Можливо, Господь не стане запитувати нас, наскільки ревно ви дотримувалися посту, як часто ставали на молитву і скільки добрих справ ви здійснили. Він запитає просто і прямо: скажи, чи був ти людиною? Чи вмієш ти любити?»

Я знаю, попереду ще багато битв і можливих поразок. Але часто, щоб почати шлях, важливо спочатку наважитися на перший крок. З Божою допомогою сподіваюся не падати більше так боляче й так низько. Незайманість ― це великий дар, який потрібно віддавати лише законному чоловіку, як велів нам Господь. Ця втрата страшна саме своєю незворотністю, потім дуже тяжко навчитися заново думати й любити безневинно, тому що ти вже винен.

Мені більше не треба пристрасних ночей із чужими, випадковими людьми й гострих відчуттів. Я не прошу ні багатства, ні успішної кар’єри. Я цілком обійдуся без подарунків і кави в ліжко.

Лише б храми стояли і Батюшка був здоровий. Лише б зустріти Його, того чоловічка, який призначений Небом, який поруч, день у день, точно так само, зі страхом, і вірою, і любов’ю буде радісно співати: «Вірую во Єдиного Бога Отця, Вседержителя».

Від  редакции
Незважаючи на надмір відвертості, ми зважилися на публікацію цієї статті. Щоправда, довелося трохи «підчистити» зміст, тож ви читаєте відредагований матеріал. Подібні зламані долі рахуються тисячами. Нам же хочеться поставити акцент не на негативних подіях життя автора, а на одному дуже знаменному факті. Батюшка попрацював на славу. У наш час це не так часто трапляється. З одного боку, багато людей стежку до храму все ніяк не протопчуть. З іншого боку, благодатні православні ієреї і протоієреї часто можуть поспішити кудись і тебе не вислухати, не прийняти. Пройти повз. На ці факти гірко жаліються багато християн. Декому з боями вдається воцерковитися. А багато хто, зіткнувшись із церковною байдужістю або грубістю, відкидаються назад, і шлях їхній до Христа болісно видовжується. Дорогі співбрати ієреї! Будьте, будь ласка, схожими у співчутті до скорботних парафіян на того батюшку, про якого Вікторія пише з великої літери.

Опублiковано: № 3 (22) Дата публiкацiї на сайтi: 09 September 2007

Дорогі читачі Отрока! Сайт журналу вкрай потребує вашої підтримки.
Бажаючим надати допомогу прохання перераховувати кошти на картку Приватбанку 5457082237090555.

Код для блогiв / сайтiв
Розмiстити анонс

Результати 1 - 9 з 9
14:26 30.09.2011 | Антонина
Помню как на меня ночью напал не видимый бес, душил изо всех сил. Я не могла пошевелиться и сбросить его с себя. Я только безмолвно кричала от ужаса. И вдруг я стала молиться: -Господи, помоги! И бес сразу отпустил, словно и не было. Я рассказала это матери ,и она подтвердила, что с ней тоже такое было в детстве. Так что всегда надо быть на чеку. Читайте молитвы на ночь из молитвослова. Храни вас Бог, браться и сестры!
16:55 07.08.2011 | Наташа
Эта история один к одному про меня: изотерика, потом храм,дикие голоса. Просто жуть. как вспомню так вздрогну... Когда читала, плакала... невыносимо было.
Также на исповеди стояла и думала, что батюшка меня сейчас ударит и выгонит из храма при всех. и по делом... Помню даже, что сказала и зажмурилась. Минуная пауза, тишина, а он слушает дальше молча. Я так удивилась, что забыла, что хотела сказать дальше...
В общем, спасибо! Очень отрезвляет.
14:01 17.01.2011 | татьяна
Спасибо огромное автору и сайту за статью!
23:46 12.12.2010 | Наталія
Это скорее не коментарий а пожелание втом что вы Виктория главное верьте и развивайтесь! у вас всё для этого есть а главное поддержка БОГА! Троици,Богородици! и всех всех святых за все времена!!!! а еще Ангелов и всех небесных сил! Предствляете какой силой Вас поддерживают там на небесах!!!!!!и тут на земле ваш батюшка, родители, и мы читатели провославные люди,помните и знайте это!Очень надеюсь что Вы Виктория это прочитаете
22:00 15.09.2009 | Наталия
Спаси Господи за такую открытую и честную статью.очень рада,что вы осознали свою ошибку и приняли ту самую настоящую исповедь. Спаси Господи!
12:00 19.06.2009 | Александра
Виктория, я тебя очень хорошо понимаю и могу сострадать твоему горю. Мне тоже нелегко.
Добро всегда побеждает зло. Я молилась Петру и Февронии, Богородице перед "Неувядаемій цвет", Николаю и Ксении Петербуржской, ездила по монастірям, причащалась, исповедовалась и где-то через год Бог послал мне мужа. Уже 10 месяцев как мі повенчались и все хорошо. Молись и Господь ответит тебе на твои молитві. А по поводу скорбей - не отчаивайся. Пройдет. Повторяй Иисусову молитву. Помоги Вам Господи. Ангела-Хранителя.
15:22 13.12.2008 | Валерий
"Первый подвиг подлинно христианской души - увидеть свою греховность" (это не мои слова). Без смирения этого сделать невозможно... Второй подвиг - доверить себя Христу и вступить в брань против лукавого... В этом вся человеческая жизнь... Как тяжело бывает своим греховным привязанностям сказать "нет". Но с помощью Божьей мы сильны сделать это, правда? Виктория! Спаситель любит Вас! Кто из людей, живя на земле, не согрешает? - Нет таковых, ни одного. И, благодарение Господу! за то, что есть настоящие БАТЮШКИ. При нашем храме всего двое БАТЮШЕК служит. Но оба НАСТОЯЩИЕ! И, поверьте, это великое благословение Божье - всегда ощущать рядом своего доброго духовного наставника - БАТЮШКУ! Многая им лета!.. У каждой души свои духовные недуги. Мы все находимся во врачебнице Великого Врача. Не падайте духом!.. А кто осуждает - виновен ещё более... Потому не будем упражняться в суде, но - в бескорыстной и нелицеприятной любви... Спаси, Господи!
17:55 22.11.2008 | Алексей
Умничка и молодчинка, спаси Христос!!!! Благодарю Бога за эту встречу на страницах журнала. Виктория- твоё имя значит победа- с Христом мы все непобедимы.
21:53 08.06.2008 | Ксения
Когда человек решается на такую откровенность, это можно сказать подвиг! Вы уже расскаялись и главное осознали свои поступки! А на счёт осуждений - сколько людей, столько и мнений! Желаю Вам встретить единственного и верного мужа!!!

Додати Ваш коментар:

Ваш коментар буде видалено, якщо він містить:

  1. Неповагу до авторів статей та коментарів.
  2. Висловлення думок щодо особистості автора або не за темою статті, з’ясування стосунків між коментаторами, а також інші форми переходу на особистості.
  3. З’ясування стосунків з модератором.
  4. Власні чи будь-чиї поетичні або прозаїчні твори, спам, флуд, рекламу і т.п.
*
*
*
Введіть символи, зображені на картинці * Завантажити іншу картинку CAPTCHA image for SPAM prevention
 
Дорогие читатели Отрока! Сайт журнала крайне нуждается в вашей поддержке.
Желающим оказать помощь просьба перечислять средства на карточку Приватбанка 4149439318442625.
Отрок.ua в: