«Люблю тебе, дитя Петрове…»

Центр Санкт-Петербурга, ця вишукана природно-рукотворна галерея шедеврів, безумовно — свято. Ні Париж, переповнений галасливо-настирними афро- й арабо-французькими торговцями, ні будь-які інші столиці не дають ефекту такої «антибуденності», такого подолання метушливості, такого відчуття наче ти — дівчина-дворянка, вперше «вивезена» на бал, такого потужного й піднесеного «драйву» від гармонійності та взаємопов’язаності архітектурних ансамблів, від естетичної цілісності центру міста та його палацових околиць, від його історії та сучасної ментальності.

Воно й добре, що місто — давно вже не столиця. Це рятує Пітер від неминучого тавра «запрацьованості» людей, що з’їжджаються звідусіль, від занадто різких проявів духу «інстанцій» та «ходаків по них», від знеособлювання та машинно-відчуженого ставлення до всього індивідуального. Принаймні, хоч зараз Пітер майже врятований від цього самовдоволеного, твердого й зубастого «нового міщанства», яким просякнута нинішня Москва, і яке на наших очах наповнює Київ — воно багато в чому псує враження від столиць навіть невеликих країн.

Якщо Москва — місто до нутра кісток імперське, то Петербург, радше — місто імператорське (а іноді, так би мовити, імператрицине — що, до речі, велика різниця). Елементи міста визначаються не лише використаними історико-культурними стилістиками: ампірною, класицистичною, бароковою, неоренесансною, еклектичною, модерністською, функціоналістською — але й впливають на певні особливості психологічного портрету його жителів.

Адже літератори давно відкрили, що «північна Пальміра» відрізняється не лише багатообразністю, а й взаємовиключеністю цих образів. Тобто, в одному місці вас оточує палацовий Санкт-Петербург: імпозантний, куртуазний, статечний; в іншому місці — щось зовсім протилежне — просто Петербург: респектабельний і впевнений, романтичний, але стриманий, місто зведених над проспектами й каналами прибуткових будинків. Він розділяється на абсолютно несхожі підтипи: «пушкінський» Петербург (початок ріки Мойки й Невського проспекту), кілька Петербургів Достоєвського (середня течія каналу Грибоєдова та район Кузнєчного ринку), Петербург Некрасова (Літейний проспект), Блока (нижня «припортова» течія Мойки й Фонтанки), Ахматової (верхня «стародавня» Фонтанка) і навіть «БГ»-шний, «ДДТ»-шний, розенбаумівський Петербург — усі вони співіснують, але й не змішуються.

Ще один, зовсім інший культурний шар — Пітер: гуманний і гостинний, іскрометний і бітломанський, богемний і «кафешний» центр арт-виробництва. Звідти потрапляєш (як в іншу цивілізацію) у новобудовне і блокадно-монументне місто-герой Ленінград. Або навпаки — у застиглий гекзаметричний Петрополь: сад скульптур та «псевдо» античних споруд. Подекуди зустрічаєш і похмуро-цегельну личину — «революцією відмічений» Петроград, для якого є і характерна дефініція — «бандитський». Та через усі ці маски зненацька зривається раптовий та гучний, немов каркання вороння, Saint Petersburg (вимовляти лише з англійської транскрипції): місто-іноземних-туристів. До речі, йому пощастило з «євро-перекладами» назви: адже французький Сен Петрбур — це вже зовсім інше враження, ніж італійський Сан П’єтробурго.

Врешті-решт, є ще й така «планета» — білі ночі Петербурга. І, що цікаво, їхній фантасмагоричний, карнавальний і феєричний світ пронизує наскрізь окремі утворення усіх вищенаведених іпостасей.

Ще раз підкреслюю: Санкт-Петербург вигідно відрізняється від більшості великих столиць надзвичайним «бізнесовим» гуманізмом. Більша половина пітерських магазинів працюють цілодобово; як вони жартома пишуть: «25 годин на добу», — адже місто розвідних мостів, в якому влітку повсюдно така неземна краса після заходу сонця, живе найактивнішим нічним життям. О 3-4 годині ночі на Невському ви можете спокійно купувати квіти, книги, аудіо- та відеопродукцію, фрукти, морозиво; а фаст-фуди, взагалі, і вдень, і вночі наповнені, як мурашники.

Ціни музейних квитків у Петербурзі, як і скрізь, суттєво різняться для росіян (близько 1 дол. США) та для іноземців (близько 10 дол. США). Винятки роблять лише в окремих музеях для студентів з країн СНД (Російський музей) або студентів з усіх країн світу (Ермітаж). Тому — поспішайте! Також, якщо маєте посвідчення «дитини, що постраждала внаслідок аварії на ЧАЕС», то в деяких місцях (Царське Село, Павловськ) ви можете розраховувати на безкоштовний вхід. В інших музеях (наприклад, у всіх майже двадцяти музейних об’єктах Петергофа) українці повинні сплачувати повну вартість, на рівні з рештою іноземців. Тим паче, що український та інші «немісцеві» акценти російської мови там миттєво розпізнають навіть продавці.

Щоправда, більшість українських студентів перед музейними касами Петербурга та інших російських міст просто починають по можливості «гава-аріть с ма-асковскім а-акцентам», щоб платити за квитки «як росіяни». І ось виникає начебто й незначне, але цілком актуальне для сучасної молоді питання: з одного боку, безсумнівно, є привід для духовного розчарування від таких хитрощів, якщо їх розцінювати як «таємну крадіжку», а з іншого боку, буде, все ж, перебільшенням однозначно затаврувати молодь, що так чинить, як «безсовісних лукавих брехунів». Не все настільки просто в проблемах «побутової гріховності», тому автор залишає це питання відкритим.

Краса Санкт-Петербурга та пов’язане з нею «пітерство» як феномен — це, напевне, найбільше виправдання того періоду історії, який у Росії так і називають: петербурзький. Або, як з подивом і повагою викрикнув при мені якийсь юний американець, слухаючи екскурсійну лекцію про засновника міста та роззираючись навколо: «Оh-yea, tsar Peter is really the Great!!!»

Втім, усе це стосується лише тіла міста та його «шат». А ось серцем і джерелом внутрішнього сяйва Петербурга є трохи інший світ, незмінний від самого заснування міста. Це — православний «град святого Петра»: такий прохолодний і ласкавий, несуєтний і ненав’язливий.

І хоча замислювалося місто Санкт-Петербург майже як розрив з усім минулим Русі, і хоча народжувався він на тлі загальноросійських підозр в «антихристовій» сутності єства його засновника, й під повсюдну віру в швидке справдження пророцтва «Петербургу пусту быти» — однак північна столиця Русі все ж отримала у свою назву ім’я не царя, а святого, і навіть — саме слово «святий» (хай і в голландській транскрипції).

В історії Церкви діяльність Петра І та інших «пташенят гнізда Петрового» нерідко описана виключно в «темних тонах», але ж саме завдяки царю та його оточенню новозаснована столиця була благословенна перенесенням у неї великих святинь: ікони Богородиці Казанської, а також святих мощей князя Олександра Невського, який колись звершив свій ратний подвиг на цих берегах.

Ще не завершені в новозбудованому місті ні фортеця, ні улюблене дітище царя — перший на Русі справжній корабельний завод (Адміралтейство), ні фундамент «вікна в Європу» — торгівельний порт. Ще зовсім не було палаців, і навіть для самого царя — але вже тоді придворні архітектори Петра І та зібрані ним з усієї країни майстри-ремісники зводили Александро-Невський монастир. Будувалася обитель, яка через сторіччя отримає високе ім’я Лаври.

Та й щодо згаданої фортеці хоч усі ми й знаємо, що вона називається Петропавлівською, але не часто замислюємося, що назва ця — пов’язана з храмом. А саме, із собором святих Петра й Павла, розташованих усередині фортеці, котрий і є «усипальницею» російських імператорів. А один із символів Петербурга — Ісаакієвский собор, має настільки рідкісну для Русі назву у зв’язку з тим, що Петро І народився саме в день святого Ісаакія Далматського. Цього святого цар вважав одним зі своїх небесних заступників, на честь його побудував церкву; згодом, на цьому місці й було зведено шедевр Монферана.

У зовсім ще «молодому» Санкт-Петербурзі ХVІІІ століття несла свій подвиг юродства блаженна Ксенія, її ім’я назавжди залишиться невіддільним від назви міста. У Петербурзі ХІХ століття обрав свій чернечий шлях святитель Ігнатій (Брянчанинов), після чого більша частина його подвижницького життя минула в сані настоятеля невеликої обителі, розміщеної між Петербургом і Петергофом. З Петербургом пов’язане служіння й інших великих подвижників-письменників: святителя Феофана Затворника, а також архімандрита (потім архієпископа, а згодом Патріарха всієї Русі) Сергія (Страгородського), які були ректорами Петербурзької Духовної Академії. З ненабагато віддаленим від Пітера Кронштадтом та самим Петербургом пов’язане служіння святого праведного Іоанна Кронштадтського — його мощі нині є однією з петербурзьких святинь. Знаменна зустріч російської світської культури з Церквою — спочатку в романах Достоєвського, а потім у релігійно-філософських збірниках та виданнях початку ХХ століття, відбулася, в першу чергу, на петербурзькій землі.

У ХХ столітті, у страшні роки репресій, освятили цю землю своєю кров’ю митрополит Петроградський сщмч. Веніамін, та безліч інших мучеників. В 1920-30-ті роки «обновленського» й інших розколів, коли в канонічної Церкви у величезному «місті трьох революцій» залишалося лише два-три храми, звершували тяжкий подвиг переможної боротьби з розколом митрополит Ленінградський Алексій (Симанський) — згодом Патріарх всієї Русі Алексій І — та багато інших поборників православ’я.

Історики кажуть, що Санкт-Петербург, як «найбільш навмисне місто у світі», через свою появу з царської волі, через споконвічну «претензію на зразковість» — найлегше порівняти з трьома прадавніми середземноморськими столицями подібного походження: єгипетською Александрією, сірійською Антіохією й балкано-малоазійським Константинополем. Як відомо, ці три міста були головними центрами раннього східного християнства. Але дивовижно, що вже зараз Петербург, заснований усього 300 років тому, має для історії Православ’я не меншу значимість, ніж Александрія й Антіохія (засновані за 300 років до Христа) або Константинополь (заснований через 300 років після завершення земного життя Спасителя).

Тож не дарма найбільш відвідувані паломницькі маршрути сучасної Русі пролягають через це таємниче й священне місто — Санкт-Петербург.

Опублiковано: № 5 (10) Дата публiкацiї на сайтi: 09 September 2007

Дорогі читачі Отрока! Сайт журналу вкрай потребує вашої підтримки.
Бажаючим надати допомогу прохання перераховувати кошти на картку Приватбанку 5457082237090555.

Код для блогiв / сайтiв
Розмiстити анонс

Результати 1 - 1 з 1
11:50 27.04.2008 | Надежда
я в восторге:))))

Додати Ваш коментар:

Ваш коментар буде видалено, якщо він містить:

  1. Неповагу до авторів статей та коментарів.
  2. Висловлення думок щодо особистості автора або не за темою статті, з’ясування стосунків між коментаторами, а також інші форми переходу на особистості.
  3. З’ясування стосунків з модератором.
  4. Власні чи будь-чиї поетичні або прозаїчні твори, спам, флуд, рекламу і т.п.
*
*
*
Введіть символи, зображені на картинці * Завантажити іншу картинку CAPTCHA image for SPAM prevention
 
Дорогие читатели Отрока! Сайт журнала крайне нуждается в вашей поддержке.
Желающим оказать помощь просьба перечислять средства на карточку Приватбанка 5457082237090555.
Отрок.ua в: