Підписатись на розсилку нових статей

С 2009 года журнал издается при поддержке Международного благотворительного фонда в честь Покрова Пресвятой Богородицы


Журнал «Отрок» приглашает авторов для сотрудничества! Пишите нам на адрес: otrok@iona.kiev.ua

Рекомендуємо відвідати

Свято-Троицкий Ионинский монастырь Молодость не равнодушна Покров Страничка православной матери Журнал Фамилия Ольшанский женский монастырь

Наші друзі

Людина на ім’я Ісус

Господь наш Ісус Христос є, без сумніву, сущий над усіма Бог. Його Божественна природа достатньо проявила Себе в ділах, які ніхто, крім Нього, не творив: воскресіння мертвих, вигнання бісів, влада над істотами сотвореного світу... Але ж і людиною Ісус теж був реально. Це не було ілюзією.

Якою ж Він був людиною?

Н. Майков. Голова Иисуса Христа. 1840 год

Ісусу була властива та відкритість і вразливість, та незахищеність душі, яку ми можемо помічати (незрівнянно меншою, звісно, мірою) в людях більш-менш чистих або тих, які прагнуть чистоти. Господь сміливий без нахабства. Він щедрий без вихваляння і співчутливий без сентиментальності. У Ньому споглядається та моральна міра і той «золота середина», якої дошукуються всі, хто шукає чесноти без домішок. Але Він — людина. Не лише ідеальна Людина, але й «просто» людина. Фізично Йому близькі і зрозумілі втома, голод, біль, а також ситість, радість м’язової активності, солодкість відпочинку. Психологічно Йому також відомо все, що може бути назване людським, окрім гріха.

Цей додаток «окрім гріха» змушує нас напружити розум і переворушити внутрішній досвід. Гріх так зрісся з людиною, що ми, без усякого страху помилитися, можемо сказати, що не знаємо, що значить «без гріха». Вся людська діяльність отруєна гріхом, і сто разів має рацію незабутній Гоголь, який говорив про себе, що журиться, не бачачи «добра в добрі».

Зустріч із безгрішністю можлива тільки у Христі. Ми лікуємося Христом і живимося Ним, як би утилітарно і грубо це не звучало. Але так і має бути. Христом не можна захоплюватися здалеку, визнавати Його історичність і «внесок у вчення про моральність». Це захоплення здалеку або визнання заслуг є достеменна маячня і лузга під виглядом «духовності». Христом треба саме живитися, бо Він є Хліб, Котрий зійшов із Небес. Ним треба лікуватися, бо Він — єдиний дієвий і цілющий пластир для виразок, якими вкриті наші душі.

Але я все ж хочу говорити, хоча б частково, про те, що відчував Ісус як Людина, живучи на землі, що тривожило Його, що оточувало Його і впливало на Його безгрішну душу.

Він був самотнім; Його переслідували і обплітали сітями підступів; Він був Жертвою задовго до смерті; Йому був відомий біль — і всім цим Він дуже близький для нас і дуже нам потрібен. Адже ми оточені густою хмарою нерозуміння, нам страшно, нам боляче, ми помремо...

З того часу, як Він почав учити і проповідувати, Його постійно хотіли вбити. Цими словами — «хотіли вбити Його» — майорить уся євангельська оповідь. «І ще більше хотіли вбити Його»; «і шукали схопити Його»; «Тут знову іудеї схопили каміння, щоб побити Його»; «За що хочете вбити Мене?» Ці та подібні до них вислови передають характер тих незабутніх подій. А характер їх полягав у цькуванні Безгрішного і пошуку можливості, щоб пролити Його кров.

Три коротких роки, що минули у подорожах і проповіді, — і, разом з тим, три довгих роки очікування смерті. Це були роки невидимого для звичайного ока цькування, роки погоні за Боголюдиною. Від звуку Його слів мертві воскресають і демони тікають, але живі люди раз у раз хапаються за каміння, а книжники поспішно відходять, щоб радитися про зручний спосіб усунення «цієї Людини». Хіба це не жахливо? Чи відчуваємо ми цей жах? Чи помічаємо, як він проходить через всю історію, адже що таке історія, як не боротьба гріха і святості й не спроба загасити полум’я праведності до кінця?

Він віддасть Себе людям Сам. Власне, вже віддав, утілившись. Адже втілення в людину Сина Божого — це вічне людей із Богом єднання. Але мало людям стати родичами Богу. Вони звикли знущатися над родичами, і цього нового Родича їм треба вбити.

Він знає це. Навіть у Гефсиманії Він покаже владу, сказавши Це Я і змусивши пасти на землю озброєний натовп. Тобто Його взяття під варту, подальші знущання і смерть були з Його боку добровільними. Їх не було б, якби не захотів цього Він. Але ж для цього Він і прийшов. Тут знову згадаємо, що Він — не просто Всемогутній Бог у людській подобі, але й справжня людина, «просто людина». Отже, Він жив три роки в умовах постійної небезпеки, в атмосфері неминучої тривоги, яку породжує небезпека. Чи був Він завжди царствено спокійний, чи нерви Його знали напругу в передчутті небезпеки?

Ми, забиті по вінця телевізійним сміттям, так часто дивимося фільми, де когось хочуть убити, і цей хтось тікає, переховується, шукає допомоги в різних людей. Ми лоскочемо свої нерви чужим награним страхом, сидячи у зручних кріслах, і спостерігаємо за тим, як вдається герою обманути ворогів і лишитися живим. А нам варто згадувати хоча б інколи про те, як мучився Господь в очікуванні неминучих страждань, заради яких Він і прийшов у цей світ. Він так і казав: Я ж маю хреститися хрещенням, — і як Я мучуся, поки те сповниться! (Лк. 12, 50).

Серед частих погроз, то тікаючи від ворогів, то наздоганяючи їх, жив на землі цар Давид. Навіть удавати з себе божевільного доводилося йому, пускаючи по бороді слину і шукаючи притулку в сусідніх царів. Нічого такого не робить Ісус, названий сином Давида. Він не тікає від ворогів, а просто пішки обходить міста Ізраїля. Але Його так часто зустрічають ворожістю й оточують змовами, що і Його переходи з міста в місто часом схожі на втечу.

Іоанн Предтеча, який народився на півроку раніше Ісуса Христа, мав і померти трохи раніше. Його смерть в очах Ісуса мала стати ознакою наближення й смерті Його Самого. От чому як Ісус те почув, (про смерть Іоанна), Він відплив звідти човном у місце пустинне і самотнє (Мф. 14, 13). Йому часто треба бути одному. І не лише тому, що Він думав про майбутні страждання і розмовляв у молитві з Отцем. Ці часті віддалення від усіх, ці ночі, проведені в молитві, — це ж не лише подвижництво, але й спосіб виживання. Інакше, не віддаляючись на деякий час від людей, серед людей не виживеш. І закон цей тим суворіше діє, що праведнішої людини стосується. Тим більше, коли йдеться про святих Святійше Слово.

Йому, напевно, було важко навіть просто жити серед людей, не те що вчити їх і готуватися до смерті за них. Адже Він по суті — єдина здорова Людина, вимушена жити серед озлоблених і хворих грішників. Кровоточиві, біснуваті, паралізовані складають густе тло, на якому так чітко вимальовується фігура приреченого на смерть молодого, безгрішного і досконалого Ісуса.

Він не просто зцілює людей. Він думки їхні знає (Мф. 9, 4), бачить помисли їхні! Непроникне для звичного ока покривало, під яким ворушиться хаос і жах людського серця, для очей Ісуса відкинуте. І це також джерело страждань. Страждань, зовсім не зрозумілих для нас; страждань нестерпних, якщо ти не любиш тих, чиї таємниці тобі відкриті.

Отож, Він дуже самотній, Чоловік на ім’я Ісус. Він умалив Самого Себе, прийнявши вигляд раба, ставши подібним до людини (Флп. 2, 7). Він став у всьому, крім гріха, як ми, але поки Він не закінчить служіння, поки не повернеться туди, звідки вийшов, Він дуже самотній на землі. З Його рук їдять, торкаючись до Його одеж, зцілюються хворі, але Він усе одно самотній серед велелюдності, і це — також мука.

Рідкісні душі подібно до Лазаря втішають Господа своєю простотою і щирістю. Вони навіть, як Лазар, можуть дістати наче титул ім’я Ісусового друга. В них удома, серед люблячих і доброзичливих людей, Христос знаходить рідкісний і дорогоцінний відпочинок. Марфа, Марія, Лазар... Здавалося б, найближчі до Нього ті, кого Він обрав, апостоли. Але вони настільки жахливо далекі від Його способу мислення, від розуміння Його місії, що Він якось був змушений сказати Петру: Відступися від Мене, сатано, — ти спокуса Мені, бо думаєш не про Боже, а про людське! (Мф. 16, 23). А це ж було одразу після відомого сповідування Петра!

Вони сходять із Ним в Єрусалим і сперечаються при цьому, хто з них має бути більшим. Він іде розпинатися, а вони сперечаються про славу. Спосіб думок Його і їхніх розділені прірвою, і чи не про це казав Ісайя? — Наскільки небо віддалено від землі, настільки Мої думки віддалені від ваших думок.

Він увійшов у нашу свідомість і пам’ять як Той, Хто любить нас. І ми готові уявити Його усміхненим і веселим. Протестантські листівки і буклети так і представляють Його нам — усміхненим другом, добрим знайомим із відкритими обіймами. Але це зовсім історично неправильно. Люблячий, якщо йдеться про Ісуса, — означає, розіп’ятий. «Люблячий» відносно Христа не значить «весело усміхнений», але значить «скривавлений і знесилений, зі схиленою головою на Хресті». Євангельська оповідь жодного разу не каже про Нього як про усміхненого. Але багато разів каже про Його гнів. Він із гнівом дивиться на фарисеїв, тужачи, що їхні серця такі закам’янілі. Він із гнівом забороняє апостолам заважати дітям приходити до Нього. Ревність до Дому Божого породжує в Ньому гнів двічі, і Він жене із храму торговців. Можна продовжувати наводити приклади.

Гнів є зворотною стороною любові, точніше, однією з форм дії любові. Той, хто не вміє любити, не вміє і гніватися. Він уміє дратуватися, коли його самолюбство зачепили, але гніватися він не вміє. Він толерантний — байдужий, тобто. Ісус у вищому ступені не толерантний.

Це дійсно найдивовижніша Людина. І вся історія, яку ми називаємо християнською, у кращій своїй частині наповнена зусиллями, спрямованими на справжнє і глибоке пізнання Його. Він шукає нас, а ми забуваємо про Нього. Коли нам весело, ми часто Його не потребуємо. Але зате коли нам страшно, важко, самотньо, ми стаємо здатними на зустріч із Ним. І це тому, що Сам Він не мав на землі місця, де голову прихилити. Його переслідували, не розуміли, неодноразово казали про Нього неправду і зводили наклепи, Він жив під загрозою смерті й нарешті зробив те, заради чого прийшов, — помер за наші гріхи та воскрес.

Опублiковано: № 1 (49) Дата публiкацiї на сайтi: 13 April 2011

Дорогі читачі Отрока! Сайт журналу вкрай потребує вашої підтримки.
Бажаючим надати допомогу прохання перераховувати кошти на картку Приватбанку 5457082237090555.

Код для блогiв / сайтiв
Розмiстити анонс

Результати 1 - 22 з 22
23:07 12.01.2014 | Валентина
как интересно...люди до сих пор спорят Кем и Каким был Иисус, думают о Нем, пытаются представить себя рядом с Ним (по крайней мере мне иногда хочется представить как бы я поступила), а ведь это удивительно - как Он близок к нам, и Ему наверное интересно и сейчас что мы о Нем думаем, ведь Он нас сначала создал, потом выкупил. Чтобы как-то сгладить восприятие Его гнева я подумываю себе, что это похоже на гнев любящего, который говорит в приближенном к отчаянию состоянии "Я же так тебя люблю - почему ты уходишь от меня?" Кто любил и расставался - тот поймет.
13:49 24.12.2012 | Никола
От подобных протестантских "откровений" про "Иисуса-просто-человека" и веру потерять недолго.

Искренне сочувствую автору. До православной веры, от веры Отцов и Соборов его текст, увы, далече отстоит..
11:55 05.06.2012 | Гончаров
(00:54 24.01.2011 | interesting)
(
Вопрос к автору- как вы пишите в своей статье про Иисуса и Бог и Человек, хотя Иисус признавал себя сыном Бога, не уравнивая себя со своим Отцом?)
Сын Бога -Бог,а сын осла-осел
13:22 01.03.2011 | Александр
А в журнале автором статьи выступает Иван Андреев... странно...
21:54 25.01.2011 | Александр
Спаси вас Господи,отец Андрей за ваши проникновенные статьи и прошу вас, будите нас,наставляйте нас,просвещайте наш засоренный всякой нечистотой ум своими статьями почаще.Ваша статья попала прямо в десятку, в сердце.
00:54 24.01.2011 | interesting
Иисус гневался часто не потому,что он постоянно был раздражён кем-то или угнетён. он проявлял гнев в случаях,когда происходящее было не угодно его Отцу( ведь Иисус любил своего Отца и с радостью подчинялся ему).
По поводу того, что Иисус был постоянно больше в гневе или скорби сказать так нельзя. Есть много примеров в Библии, где Иисус призывает к радости- в Матфея 6:16 он говорит, чтобы постящиеся не напускали на себя печаль, чтобы это видели другие. В Матфея 12:34,35-Иисус ясно говорит, что не может человек говорить доброе будучи злым. Иисус учил на протяжении всей своей жизни доброму и с любовью. То как можно изображать его страдающим на всех иконах или мудрым и любящим?
Вопрос к автору- как вы пишите в своей статье про Иисуса и Бог и Человек, хотя Иисус признавал себя сыном Бога, не уравнивая себя со своим Отцом?
15:37 19.01.2011 | Павел Днепропетровск
Батюшка,с Праздником Богоявления!Прочитал очередную Вашу статью и... был бы сентиментальнее наверное бы заплакал.В Вашей статье,как мне кажется, Христос Есть Тот, кто пришёл подарить нам Любовь,а мы отказались от этого Дара. Как часто Ему приходится слышать от нас "уйди Ты нам мешаешь".
Спаси Вас Бог за прекрасную статью !

14:49 18.01.2011 | Ольга
спасибо!
03:46 17.01.2011 | Ирина
Спасибо за статью о.Анрей. Прочитав сегодня главу из ветхого завета, думая о исправлении себя (о исповеди) из глубины сердца вышли такие строки:Господи! Если я больна -исцели меня;
Если я грешна - прости меня; Если я слепа - просвети меня;
И как просительное обращение:
Если я бедна - обогати меня. Простите может немного не по теме, но искренне.(вопрос: можно ли так молиться в Православном Храме на или лучше дома?
23:36 16.01.2011 | Евгений
Спасибо Отец Андрей ! Ваша статья абсолютно созвучна с моими мыслями о земной жизни Иисуса, он чувствовал все, что может чувтсвовать человек созданный по образу и подобию Своему, но был безгрешен и поэтому одинок среди людей:" Но они так ужасающе далеки от Его образа мыслей, от понимания Его миссии".Сейчас я много размышляю о том что такое ЛЮБОВЬ ? Бог есть - ЛЮБОВЬ ! Это как результат , но путь к этому результату у каждого свой и наверное не многие доходят! Пару дней назад я прочитал в 1 Послаии Коринфянам гл. 13 стихи 4 - 8,(первый раз я прочитал эти строки в 1993г.) которые считаю как отправную точку для познания ЛЮБВИ (и сейчас как никогда хочу приблизиться к пониманию этого чувства/состояния) ! У Вас я с интересом прочитал новое для себя: "Гнев есть обратная сторона любви, вернее, одна из форм действия любви. Не умеющий любить не умеет и гневаться".Сейчас размышляю еще над понятием НАСТАВНИК и МИССИЯ, первое не дается просто так , хороший наставник дается тем кто ХОРОШО и настойчиво Его ищет/готов к принятию наставничества и осознает свою миссию,созвучную с жизнью человека по образу и подобию создателя. Спасибо.
14:12 10.01.2011 | Анна
Спасибо !
11:32 10.01.2011 | Наталия
Спасибо за статью. Позволила как то по новому взглянуть на Христа, критичнее посмотреть на свою жизнь, на свою любовь к людям, на свою толерантность, часто проявляемую не там, где она нужна.
19:49 08.01.2011 | Славик
Благодарим о. Андрей ! С Рождеством Христовым ! Спаси Господи !
15:09 08.01.2011 | Василий
Христос раждается!Славиме его!Похвалой автору за статью да будет наша молитва,наше принятие того малого.что нас сподобит рожденный Богомладенец сделать для ближнего во имя Его.А нащот одиночества-так никто и не обещал что легко будет...Спаси Вас Господь всех,читая отца Андрея я благодарю Господа,что дал ему талант выразить словом то,что мы все думаем,переживаем но не можем изложить вот так.Дерзну сказать что напрашивается написать мы все ниже подписавшиеся...
14:43 08.01.2011 | Aleks
"похоже,что одиночество и некая грусть у христианина - это закономерность,следствие отрыва от земных привязанностей. когда еще не ТАМ, но уже и не ЗДЕСЬ..." -- Георгий, респект! Проблема одиночества очень актуальна, животрепещущая, особенно среди молодежи. Я бы сказал скрытая рана, которая наконец появилась на ружу, чтобы ее вылечили. И ты теперь реально видишь что она есть, а как вылечить не знаешь... Был бы очень рад увидеть статью по этому поводу...

Коментар:
Отец Андрей однажды писал на эту тему: https://otrok-ua.ru/sections/art/show/laboratorija_odinochestva.html

12:51 08.01.2011 | Лидия
Спаси Господи! О. Андрей, Ваши проповеди всегда радуют, даю слушать их другим.С праздником Рождества Христова!
02:13 08.01.2011 | Андрей
С Рождеством Христовым о. Андрей. В мирском понимании одиночества хотел би привести такой пример. Не редкость в православный семьях молодые люди и их родители мало воцерковленные люди. И если вера одного из них, мужа, жени, отца, матери возрастает по благодати божей, а при этом в лице своих родный не видиш или нету этого роста, то те, хто с этим живут или видят смогут понять, что такое одиночество в повседневной молитве, осуждениях за пости и всякое старание уловить тебя в каком то "грехе", на взгляд кого со стороны. И при всем этом найбольшие одиночество чувствуешь в церкви, но не в коем случае не завить, когда на исповедь и причастие ходят всей семьею (муж, жена и дени)
19:25 07.01.2011 | Георгий
похоже,что одиночество и некая грусть у христианина - это закономерность,следствие отрыва от земных привязанностей. когда еще не ТАМ, но уже и не ЗДЕСЬ...
13:45 07.01.2011 | OLKI
Да нет , Влад.Чувство одиночества просто пронизывает, как ощущение хлолода.
""Есть норы у лис и гнёзда у птиц небесных, но нет места у сына Человеческого"
Все мы , наверное, не раз испытывали чувство одиночества и не понимания, когда что -нибудь постигали и вырастали над общепринятыми понятиями.
Одинок был Галилей,
"Восстал он против мнений света.Один, как прежде... и убит!"
Это очень тяжелое состояние, когда тебя не понимает подавляющее большинство.
Но все это относится лишь к нашим суетным человеским понятиям.
А каково было Иисусу, зняния которго были абсолютны, а Сам Он был совершенен.
Он ведь постоянно чувствовал это непонимание даже со стороны апостолов.
А вспомните Сталкера из фильма Тарковского.
Сколько страдания в этом
человеке . которому приходилось даказывать простые истины людям , из чистого любопытства вторгшиммся в его Зону.
Мы все не совершенны.
Да, мы можем верить но не понять Все.
И мне почему-то кажется , случись нам на пути ОН , но в облике незнакомца , прхожего без пиара, то мы бы Его до конца и не приняли.
Зарекаться не нужно.
Петр тоже ведь зарекался.
В этом , по-моему , и заключается одиночество.
12:16 07.01.2011 | vlad
С Рождеством Христовым! Позволю себе не согласиться с Вами, о.Андрей. Не был Он одинок! Один среди людей, не принятый ими, непонятый и непризнанный - да. Но не одинокий, как не может быть одиноким и верующий человек. Ощущение Неодиночества, постоянное чувство Причастности - это величайшее из благ, которым Он одарил нас, грешных и суетных. Извините, но мне кажется, что это так. Еще раз с Праздником, и спасибо
11:25 07.01.2011 | Игнатий
Аминь.
С Рождеством!
07:35 07.01.2011 | Алла
С Рождеством Христовым! Спасибо, о.Андрей!

Додати Ваш коментар:

Ваш коментар буде видалено, якщо він містить:

  1. Неповагу до авторів статей та коментарів.
  2. Висловлення думок щодо особистості автора або не за темою статті, з’ясування стосунків між коментаторами, а також інші форми переходу на особистості.
  3. З’ясування стосунків з модератором.
  4. Власні чи будь-чиї поетичні або прозаїчні твори, спам, флуд, рекламу і т.п.
*
*
*
Введіть символи, зображені на картинці * Завантажити іншу картинку CAPTCHA image for SPAM prevention
 
Дорогие читатели Отрока! Сайт журнала крайне нуждается в вашей поддержке.
Желающим оказать помощь просьба перечислять средства на карточку Приватбанка 5457082237090555.
Отрок.ua в: