«С любовью встретиться — проблема трудная»
Перед кожною доброю справою, як кажуть, треба помолитися. І тим більше перед тим, як обирати наречену. Адже молитва, як збільшувальне скло, збирає всі сили нашої душі й тіла в одну точку, в серце, і спрямовує в один бік ― туди, де кохана людина. Тільки цей лазер молитви здатний пропалити всю товщу егоїстичної самозакоханості й запалити в одному серці двох людей любов. Тому що Господь, Якому ми молимося за кохану людину, за словами святих отців, ближче до неї, ніж її дихання.
Проте це зовсім не значить, що молитва ― це замовлення до небесної канцелярії на людину, яка повинна бути «постачена» у певний строк і яка мені більше підходить, та ще й з гарантією на випадок розлучення: «Господи, дай мені таку, з такою фігурою, і щоб... і т.д. і т.і.» Сюди, найпевніше, личить інший тон звертання, смиренніший: «Господи, чи це вона, та дівчина на зупинці? Ну то й що, що вона в облиплих джинсах, а може, вона в храм їде? Навіщо ще вставати так рано в неділю?»
Тут, думаю, виникає безліч запитань, які часто доводиться чути, але відповідь на які, чесно кажучи, не хочеться приймати. Часто переконуєш себе: «А може, все набагато простіше. Може, не варто надто вже й замислюватися над цим: познайомився, полонив, переміг... А то так і посивієш і не зрозумієш, чи то від старості, чи то від думання?» І все це справді простіше, але річ у тому, що сучасна людина складна. І спілкування між людьми навіть у церковному середовищі зумовлено безліччю соціально-культурних прошарків, які ми не можемо не враховувати, обираючи наречену. Як же зрозуміти, зрештою порозгрібавши всі ці численні «проте», чи це вона, Богом мені дана, чи не вона? Але не будемо забігати вперед ― у Православ’ї все поступово, й усвідомлення того факту, що це все ж таки вона, також.
«Одной-единственной ждём, как чуда»
Одне з перших запитань, які виникають на цьому хресному шляху всіх порядних женихів, звучить приблизно так: «Невже Бог мені наречену визначає, як у стаді парують самку й самця?» Ну звісно ж ні. Бог, як каже Іоанн Дамаскін, не визначає наперед, а передбачає, що чи хто для нас краще. Ви ж бо навіть у своїх друзів питаєте: «Як вона тобі?», часто маючи на увазі цілком матеріальні дані. Ми інтуїтивно ніби перевіряємо самих себе у своєму виборі, тому що збоку ж краще видно ваду, яка з часом може призвести до фатальної для шлюбу з-вади. А тим більше «згори» Богу краще видно душу людини.
Пригадується тут один випадок із життя «служки» Серафима Саровського Мотовілова. Побачив він якось одну рабу Божу, котра й у церкву ходила, і хустку неухильно носила, й акафісти читала... ну весь православний макіяж перед очима. Здавалося б, що іще потрібно для людини, яку ви хотіли би бачити в ролі своєї майбутньої благочестивої дружини? Ось Мотовілов і пішов брати благословення на одруження. Яким же був його подив, коли старець із дитячою безпосередністю відповів, що не знає такої для нього у Господа, а є інша, і вона ще зовсім дитина. Звісно ж, Мотовілов не послухав і все-таки освідчився, і йому пощастило ― вони не одружилися. Ощасливила ж його саме та, яка в Господа для нього була. Але це не значить, що Господь нам нав’язує пару. Він просто передбачає, знаючи нас краще за нас самих, хто нам більше до серця. Іншими словами, це значить, що до своєї нареченої треба просто дорости, не тільки тілесно, але й психологічно, і духовно дозріти, щоб не зірвати плід зеленим передчасно, тобто не одружитися через пристрасть.
Зрозуміло, що далеко не кожен із нас настільки духовно досвідчений, щоб розрізнити під «православним макіяжем» жало пристрасті, котре з часом дасть про себе знати. Але найголовніше, ми чітко повинні усвідомлювати, що отрута цієї пристрасті живе в нас самих, і це ми робимо цілком свідомий вибір: короткочасна втіха у формальному шлюбі ― чи відповідальність за людину перед Богом у шлюбі духовному. Святий Іоанн Ліствичник, щоб уникнути самовиправдання з боку чоловіків, каже безкомпромісні слова: «Якби Господь не дав жінці сорому, то не врятувалася б жодна плоть». І ми знову повертаємося на круги своя: для того, щоб наша обраниця не стала детонатором для наших пристрастей, треба молитися, щоби Бог зберіг від нещасливого шлюбу, адже жертви таких помилок очевидні ― це не тільки ми самі, але й наші майбутні діти.
«Скажи, узнать мы могли откуда, что ты моя, а я твоя любовь и судьба?»
Питання номер два, думаю, цілком очевидне: «Ось вона, ось він я», ― як співає Шевчук. І якщо я молюся, щоб Господь мені її послав, то як мені її випадково не пропустити, як дізнатися, що ось нарешті й настав той довгоочікуваний момент зустрічі зі своєю долею? Дійсно, ми ж не святі отці, котрих безпосередньо осявають одкровення від Бога, як Адама в раю. У нас, простих смертних, ситуація схожа на те, якби ви домовилися по телефону зустрітися з дівчиною, яку ви ніколи не бачили. Ви знаєте якісь загальні риси її образу й місце зустрічі, і у вас ще є надія, що все інше вам підкаже серце. Це означає, що молячись про людину, яку ви ніколи не бачили, ви вже маєте внутрішній духовний зв’язок із нею, ви маєте можливість осмислити свій вибір, поглянути на нього творчо, крізь призму власного серця. Адже правильне й тверезе розуміння свого внутрішнього світу ― ось шлях до правильного вибору своєї половинки. Тому що серце, як казав святий Іоанн Кронштадтський, це і є вся людина. І з часом ви починаєте розуміти, що якщо до питання про вибір нареченої підходити розумно, то це дуже цікавий і глибокий творчий процес, в якому беруть рівноправну участь як Бог, так і ті, хто закохується з Богом у серці. Як ємно висловився Іоанн Златоуст: «Людина припускає, а Бог розпоряджається».
Ви плануєте, наприклад, тверезо оцінюючи свої матеріальні можливості й інтелектуальний потенціал, що вона буде одного з вами соціального статусу. Адже тоді є шанс, що вас не куплять, як симпатичний експонат до передпокою багатої нареченої, а навпаки, ви будете допомагати один одному долати ті ж матеріальні й пов’язані з ними психологічні труднощі. «Хто взяв багату жінку, той узяв собі господиню. А хто взяв рівну собі й біднішу, той узяв собі помічницю й співпрацівницю» (свт. Іоанн Златоуст).
Ви, звісно ж, думаєте, що її освіта не буде поступатися вашій, адже інакше, як каже преподобний Макарій Оптинській, ми спокушаємо свою половинку шукати спілкування «на стороні». Ви, звісно ж, хотіли б, щоб її вік відповідав вашому, адже велика вікова щілина загрожує перерости у величезний світоглядний катаклізм. Чинників, які ми для себе визначаємо як важливі, може бути більше чи менше, але їх наявність обов’язкова. Це дуже важливо, тому що ми мислимо й саме так осмислюємо Промисел Божий про нас, роблячи цілком свідомий вибір ― чи йти назустріч Промислу, чи ні.
Зрозуміло, що все вищесказане не значить, що нам повинні в «небесній канцелярії» склепати дівчину на замовлення. Ми просто сподіваємося, розраховуючи свої сили таким чином, щоб на півдорозі не кинути хреста сімейного життя, коли останнє буде гірше за перше (Мф. 12, 45).
Місце зустрічі краще не змінювати...
Але найголовніше ― ми знаємо, де шукати нашу обраницю. Звісно ж, у будь-якому правилі бувають винятки, але все-таки «місце зустрічі змінити не можна» ― це храм, тобто церковне середовище. Це значить, що я хотів би, щоб дівчина, про яку я молюся, була церковною у всьому ладі свого життя, а не в «камуфляжі» церковності. Адже релігійність, а точніше церковна релігійність, охоплює найглибинніші риси людського життя. Саме релігійність розглядає особистість «ціломудрено», тобто цілісно, у всій її сукупності. Зовнішня краса людини, її розум чи характер, які, як нам здається, нам «підходять», ― усе це лише шматочки, з яких складається людина. А ось церковна релігійність створює особливий присмак усього людського життя, його моральну якість, яка підтримується благодаттю. І якщо немає єдності в цій морально-етичній основі людських відносин, то вони просто при перших же труднощах загинуть, як насіння, яке впало при дорозі похоті, чи на кам’яний ґрунт розпусти, чи в терня корисливих відносин. Бо ж як посієш, так і пожнеш.
І якщо ви серйозно замислювалися про свою майбутню обраницю й розумно молилися про неї, маючи такі детальні описи її невидимого, духовного образу в своєму серці, ви навряд чи пропустите її. Тому що сумління порядного жениха ― непідкупна митниця. Вона так само пильно помічає те, що нам корисно, як і те, що нам зашкодить.
Що скаже сумління?
Ми не дарма згадали про сумління. Саме тут постає питання номер три. Воно найголовніше ― і тому здається дещо незрозумілим. Це питання про внутрішній мир. Той самий, про який казав Господь: мир Свій вам даю! (Ин. 14, 27). Св. Іоанн Кронштадтський у свій час зауважив, що щастя ― це і є мир у душі. Наш спосіб життя, наше мислення й наші почуття створюють умови в нашій душі, які сприяють установленню цього миру. Відповідно, якщо ми мислимо про якусь дівчину як про свою наречену й ці думки знищують мир у нашій внутрішній державі ― значить, ми неправильно мислимо про неї. Тут не йдеться про нормальні переживання юнака при зустрічі з дівчиною ― вони тільки прикрашають стосунки. Мова йде про втрату елементарного здорового глузду й здорового відчуття, коли інстинкти нав’язують серцю кохання.
Уявіть собі. Ось ви, зваживши свої думки й свої почуття, вирішили: «Це вона, і мені варто все-таки йти й познайомитися». До того моменту, коли ви прийняли, нарешті, це рішення, більше було вашої праці. Далі ж трудиться Господь, Він або благословляє ваш намір, і ви набуваєте сміливості на цей крок, або, що, звісно ж, прикро, ви відчуваєте внутрішнє збентеження при одній лише думці про знайомство. І як би ви не описували всі переваги вашого вибору, ваш непідкупний прикордонник, який пильнує на межі реального й ірреального, ― сумління ― однозначно заявить, що це не вона.
Святий Амвросій Оптинський в одному зі своїх листів каже, що якщо навіть усі ваші рідні наполягають на вашому одруженні, а ви при цьому відчуваєте збентеження, то, незважаючи на тимчасові незручності в стосунках із ними, треба відмовлятися. Тому що на кін поставлено питання про вічність, про спасіння. У цьому сенсі вороги чоловікові домашні його (Мф. 10, 36). Ваша наречена в цьому і є вам помічницею, а ви їй. І якщо з погляду цієї стратегічної перспективи нашого життя ми обираємо собі наречену, то думаю, проблем на митниці з прикордонником нашої внутрішньої держави не буде.
Отже...
Можна сказати, що вибір нареченої ― це своєрідний підсумок усього нашого попереднього життя й початок нового. Адже якщо ми вміли правильно приймати рішення в будь-якому іншому питанні, не жертвуючи при цьому моральними цінностями, то зможемо і в цьому ніби за звичкою зробити правильний вибір... чи неправильний, також за звичкою: вірний в найменшому, і в великому вірний (Лк. 16, 10). Показовий тут випадок із життя одного з архієреїв. Коли він іще навчався в академії, то одна дівчина безустанно допомагала йому майже в усьому «найменшому»: возила передачі, прала, прибиралася... тощо. І все це робила, очевидно, з однією метою ― вийти заміж. Вона була до кінця вірна в найменшому, а студент ― у великому: він став ченцем і, віддячуючи, молився про спасіння її душі.
Звісно ж, усе вищесказане ― це лише загальні принципи побудови правильного духовного життя й правильних відносин з Богом і між людьми. Але в кожного це відбувається неповторно, індивідуально і по-своєму цікаво.
Причём, всё зависит как раз от знания этой «технологии» и старания её придерживаться.
А изложена она в Евангелии, в послании Апостола Павла к Ефесянам:
«Жены, повинуйтесь своим мужьям, как Господу, потому что муж есть глава жены, как и Христос глава Церкви, и Он же Спаситель тела. Но как Церковь повинуется Христу, так и жены своим мужьям во всем. Мужья, любите своих жен, как и Христос возлюбил Церковь и предал Себя за нее… Так должны мужья любить своих жен, как свои тела: любящий свою жену любит самого себя. Ибо никто никогда не имел ненависти к своей плоти, но питает и греет ее, как и Господь Церковь… Посему оставит человек отца своего и мать и прилепится к жене своей, и будут двое одна плоть… Так каждый из вас да любит свою жену, как самого себя; а жена да боится своего мужа».
– Батюшка! А почему боится? Разве страх укрепляет любовь?
– Дело в том, Лидия Александровна, что страх, о котором говорит здесь Апостол Павел, сродни страху Божьему, то есть – благоговению. А благоговение и есть истинное проявление любви. Благоговейный христианин или жена боится не насилия со стороны Бога или мужа, но боится чем-либо оскорбить Божью или мужнину к себе любовь." Наверное если бы все мы и мужчины и женщины всегда боялись хоть чем то оскорбить чувства своей половины, малейшим ветерком нарушить любовь,то наша нежность и теплота друг другу длилась бы всегда.