Є багато речей, які руйнують людину. Серед них є місце для моди. Вона — не вірус і не ядерний вибух, але нав’язує людині уявлення про саму себе. Тобто ти, наприклад, маєш уявлення, що тобі до лиця, а що ні, який краще мати вигляд у тій чи інший ситуації. А мода насильно вимагає звужувати штани або робити їх кльошем, стригтися наголо або заплітати сотні косичок. І ось ти вже соромишся свого власного вигляду, почуваєшся білою вороною і сяк-так намагаєшся прилаштуватися до панівного смаку. Але смак не довготривалий. Як ураганний вітер, кілька разів на рік модні течії змітають попередні і змушують людей то копирсатися в бабусиних скринях, то надягати на себе шось «ультра-». Річ зовсім не в одязі, а в тому, що людині прищеплюють уявлення про красу тричі на рік, і, врешті-решт, може виявитися, що слово «краса» втратить значення для людини як таке.
Подібні експерименти раніше робили революційні керівництва. Вони змінювали назви днів тижня і місяців, пересували календарні дати, вигадували нові свята. Звідси всі ці брюмери і термідори у французів, нові імена, народжені радянською владою аж до абсурдних — Даздраперма («Да здравствует первое мая») або Оюшмільд (Отто Юльевич Шмидт на льдине). Ви посміхнулись? Але цей сміх коштував крові і сліз тим, хто жив у скажених 1917-18 рр. А всі новації запроваджуються з метою розгойдати усталений внутрішній світ людини. Сьогодні цим займаються зовсім інші люди, нав’язуючи суспільству нові незвичні ідеї, смаки. Маразматичний комунізм повернувся у вигляді сучасного лібералізму. Людина стає вразливою перед ляльководами. Вона швидко погоджується, що вчорашнє гидке — сьогодні гарне, вчорашнє дурне — сьогодні не позбавлене смислу. З таких людей — ліпи, що заманеться.
А моди бувають різні. Є, наприклад, мода «чтиво». Варто лише з’явитись якій-небудь розкрученій книжці, як її до дірок зачитують навіть ті, що крім газет, нічого не читали з часів закінчення школи. Хто сьогодні не чув про «видатного письменника сучасності» Пауло Коельо? Запитаймо себе, звідки виросла популярність цієї людини? Невже всі його читачі — давні шанувальники латиноамериканської літератури? Якби вони читали Маркеса або Кортасара, то навряд чи після першої книги Коельо прочитали б другу. А якщо вони не читали ні Маркеса, ні Кортасара, то чим так вирізнився Коельо, котрий обскакав усіх латиноамерикан-ських грандів?! Мода, панове.
Література, написана про Гаррі Поттера, перевершує, напевно, тиражі «Гаррі Поттера». І шо ми бачимо? Невже дійсно геніально? Я думаю, та ж мода. Комерційний проект. Розкручування. Людині може бути соромно у відповідь на запитання «а ви читали?» випасти з соціального контексту, знизати плечима, пробелькотати «ні». І це ніщо інше, як важке рабство і мерзенна залежність мільйонів людей від сформованої кимсь громадської думки. В XIX столітті Росія зачитувалась французькими романами. В. В. Розанов, відповідаючи на запитання, яке його ставлення до Золя, казав: «Я не читав, але мені не подобається». Позиція дещо зухвала, іронічна, як усе у Розанова, але внутрішньо дуже вільна.
Або, наприклад, нашуміла книга «Код да Вінчі». Спочатку захоплює, на першій третині книги розумієш, що читаєш байку, а в останній третині дістаєшся до найголовнішого. Вся книга — лише обрамлення однієї ключової глави, в якій устами одного професора озвучується антихристиянський і антицерковний пасквіль і формулюються основи «релігії майбутнього». Христос нібито мав дружину і дітей, віра в Його Божество нібито була авторитарно затвердженою ідеєю, Церква нібито століттями обманює, хоча потай знає деяку правду. І хай би виникло це вперше. Так ні ж, ідеї старі, як світ. В кожну епоху були їх адепти і проповідники. І клюють на них люди неглибокого розуму, хай навіть широких знань. Це ніби формування широких верств «співчутливих» до майбутнього світового порядку, створити який потрібно на руїнах християнства. Видання таких книг великими тиражами — річ зовсім не випадкова. Це — зондування грунту, індикатор масової безблагодатності. А ви, мабуть, думали, що проковтнувши бестселер, опинились на гребені світової цивілізації? Повірте, першими посміються з вас ті, хто написав бестселер.
Тебе ледь не за барки підтягають до помийного корита, змушують з нього хлебтати; ти запихаєшся, пересилюючи позиви до блювоти, дивишся праворуч і ліворуч на довгі шеренги подібних до тебе, і ви одне одному всміхаєтеся. Підморгуєте: мовляв, смачно, так? Ми на вершині. Ми прилучилися до культури. Це, по-моєму, фотопортрет споживання сучасних «геніальних» опусів у світі літератури і мистецтва.
Стає, зрозумілою геніальна прозорливість оптинських старців. Вони до революції провіщали час надзвичайного змішування понять і радили прищепити молодим людям смак до гарної музики, живопису, літератури для того, щоб гарний смак став протиотрутою від грядущої низькопробності.
Низькопробність прийшла, нагрянула. А з протиотрутою — проблеми. Мільйони людей навчили читати, але не навчили відбирати «чтиво», для мільйонів людей відеокасети доступні, але вміння вибирати з гною перлину — ні. Якою страшною не була неосвіченість, теперішня освіченість за відсутності віри і смаку — ще страшніша.
Це, може, в XIX столітті до читання Тургенєва або Вальтера Скотта не заохочували духівники і воно було ознакою духовного занепаду людини. Сьогодні це ознака підйому і знак того, що внутрішній світ людини збагачується і шліфується. Тим, хто думає, складніше маніпулювати; того, хто знає, важче обдурити.
Люди і так читатимуть книги в друкованому та електронному вигляді, поглинатимуть аудіо- та відеопродукцію в таких об’ємах, у яких Гаргантюа снідає. А отже, слід виховувати читацький і глядацький смак, потрібно робити людям щеплення від низькопробності так само регулярно і наполегливо, як роблять щеплення від скарлатини в дитячих поліклініках.
Крім свіжовиданих книг і фільмів, які виходять на екрани, у світі є безліч «нових» речей, невідомих споживачеві. Будь-яка книга, яку ви не читали, для вас — нова. Кожен фільм, який ви не дивилися, — також, як не дивно, новий. Тому як приємно було б почути в метро або кафе такий діалог:
— Дивись, яку я нову книгу купив
— Дайте «Божественна комедія». Читав?
— Ні. Я ще свою нову «Іліаду» дочитую.
Важливо зрозуміти, що в Бога немає мертвих. Книги, залишені нам у спадок, — це ніби телеграфний дріт, спосіб спілкування з тими, хто їх написав. Людина — це сучасник усіх лю-дей, які будь-коли жили і будуть жити на землі. Згадайте, якшо ви бачили фільм «Той самий Мюнхгаузен», таку сцену: Мюнхгаузен хоче розлучитися зі своєю жінкою й одружитись із Мартою. З цього приводу він сперечається зі священиком і каже: «Сократ сказав мені одного разу — одружися. Трапиться хороша — будеш щасливий, трапиться погана — будеш філософом». Усіх, звісно, шокує ця заява барона про дружбу з видатними людьми древності. Але Мюнхгаузен абсолютно правий. Сократ, Шекспір, Джордано Бруно — ті, з ким дружив барон, можуть дружити і з нами, вони наші сучасники. Від нас залежить, кого і з якої епохи обрати собі у співрозмовники. Звужувати свої безбережні можливості до короткої миті сучасного життя, і навіть не життя, а мишачої метушні — це зрада свого покликання і гріх перед лицем вічності.
Дружбі з Гоголем можна пожертвувати масу суєтних і дрібних захоплень. Точно так само дружбі з будь-якою іншою видатною людиною. Провітрювати мозок повітрям інших епох корисно ще й тому, що це саме людське спілкування з людьми, які раніше жили. Ми розуміємо їх не тому, що носимо той самий одяг і слухаємо одні й ті ж новини. Якраз ні — нас по-різному вчили, ми дуже багато чим відрізняємось, а якщо розуміємо одне одного, то тоді розуміємо на глибокому сердечному рівні.
Не можна шукати друзів серед тих, хто буде слухати тебе з відкритим ротом. Потрібно шукати людей, які мудріші за тебе, треба мати бажання сидіти мовчки біля їх ніг або оббивати їх пороги. Бажання і вміння вчитися є ознакою мудрості. Ось чому знову-таки потрібно запитувати в тих, хто був раніше за нас (Еккл. 1-10).
З усього того, що необхідно для людини, головне те, що людині потрібна людина. Не безлике «ми» і не диктатура більшості над меншістю повинні керувати нами, а в усьому і всюди слід прямувати за ароматом особистості. Не читайте в прес-релізах або рекламних анонсах про те, що варто почитати і переглянути. В людини, яка у ваших очах розумна, глибока, правильна, запитайте, яку останню книгу вона читала. Якщо вже когось наслідувати і до чогось прислухатися, краще прислухатися не до безликого шуму а до виразної думки того, хто кращий за нас.
Від редакції: 3 цього номера на сторінках нашого журналу ми будемо намагатись інфор-мувати читачів про новинки у світі книг, не претендуючи, звісно, на повноту істини, а також нагадувати про найдостойніші, на нашу думку, його скарби.
