Музика в твоєму житті

Ти молодий і православний. Чим є музика для тебе? Прикрашає чи спокушає? Заважає чи допомагає? Що лишилося за порогом Церкви, а що ти взяв із собою в дорогу до «Міста золотого», котре «над небом голубим»?

Катерина, музикант, 23 роки:

Слово «музика» для мене синонімічне до слова «життя». Я люблю життя, намагаюся повнозвучно проживати кожен день, дарований Богом. Прикрощі й печалі лише відтіняють тріумфальну радість буття. Так само музика може мене засмутити, надихнути, здивувати, але вже заздалегідь я завше її люблю. Немає поганої музики, як немає поганої людини, адже Церква вчить у кожній людині бачити образ Божий.

Коли мимохіть стаю бранкою бездарної попси, наприклад, на зупинках в очікуванні транспорту, можу лише журитися тим, що паплюжиться божественна сутність музики. Музика виражає духовний стан свого творця, виявляє ступінь його наближеності чи віддаленості від Бога. Ми воліємо слухати музику, що відповідає нашому духовному стану, красу якої ми здатні розрізнити.

Стрижнем музики можна назвати гармонію — безперервно змінюване, але постійне у своїй недосяжній красі співвідношення звуків. Музика прагне відкрити людині велич і красу Божого світу, і тим самим сприяє її духовному вдосконаленню.

Богдана, 21 рік, мистецтвознавець:

Для мене музика — саундтрек мого життя, щоденник, альбом із фотографіями. Як і запахи, вона може викликати певний настрій. У період «гормонального буму» мене приваблювали драматичність тексту й рокові пасажі, з часом уподобання змінилися. Джаз та сучасні довколаджазові варіації, лаунж-музика, етнічні мікси — у цих напрямках центром композиції є мелодія та ритм. А драми й рокового скреготу в реальному житті і так забагато.

Якось із друзями каталися на сноубордах у горах. Мені дуже не вистачало правильного ритму, що його може дати музика. На це друг, котрий розуміє, в чому сіль катання, заперечив мені: «Шелест снігу, вітер в обличчя і природний ритм гір — це той саундтрек, якого було б нерозумно себе позбавляти». Він цілковито правий. Але сприйняття життя у великому місті без музики було б чорно-білим. Місто наповнене какофонією звуків, людина з гострим відчуттям дійсності може збожеволіти. Пам'ятаєте фільм «Та, шо танцює у темряві»? Героїня Бйорк, що втрачає зір з розміреної роботи станків, постукування потяга по шпалах, звуку краплі, що падає, видобувала і складала свою рятівну пісню... Ідеальної мелодії виживання у великому місті немає. Але можна нанизати на болванку найближчі тобі вібрації — і впевненіше крокувати в натовпі...

Олександр, 25 років, випускник Київської духовної академії:

Якось у семінарській аудиторії почалася суперечка. Двоє друзів із колишніх «рокерів» говорили про рок-музику. Я ж зайняв суворо ортодоксальну позицію: все це погано, слухати не варто. Довго ми сперечались, але ні до чого не дійшли. Зрештою, один із них сказав: «Слухаючи цю музику, ми прийшли до Церкви. Якщо тобі не важко, послухай хоча б що-небудь, а потім скажеш свою думку». Намагався бути чесним, тож купив першу-ліпшу касету Шевчука. Чесно хотів послухати й викинути. Послухав — і викинути не зміг, а купив іще.

Найголовніше, про що нагадує мені ця музика — про правду. Часто ми звикаємо до євангельських рядків, уже не відчуваємо їхньої актуальності в нашому житті. Часом творчість деяких рок-музикантів говорить про те саме, лише іншими засобами. А те, що форма часто не така, як ми звикли, — що ж, не будемо судити музикантів суворо, бо ж вони ще тільки йдуть до Світла...

Георгій, програміст, 26 років:

У своєму прагненні перевтілити людину православне богослужіння використовує певні слова, музику, священні зображення, приписує певні положення тіла і т.д. Таким чином, воно охоплює людську природу у всій її повноті і веде до зміни людини у цілісності її природи. А відтак, «музична» складова нашої природи невід'ємна, вона є дуже важливою. Музика може мати величезний вплив на людину, може передавати їй певні емоції і схильності: дітей заколисують за допомогою колискових, солдатів до бою раніше готували за допомогою спеціальних мелодій — ембатеріїв, у супермаркетах у час пік награють жваві пісеньки і т.д. Тому мені здається, що у кожної православної людини повинен бути внутрішній «фільтр», котрий відхиляв би більшу частину сучасної комерційної музики, яка паразитує на ницих людських почуттях і пристрастях.

Ніка, молода мама, 22 роки:

Питанням «а чи можна?» стосовно сучасної музики перейнялась одразу ж після воцерковлення, але безрезультатно. Неактуальним це питання зробила вагітність, оскільки музика бурхливої юності стала недоречною, а бажання вишукувати, чим би заповнити утворену нішу, особливо не було (я ніколи настільки не любила музику). Безумовно, деякі вподобання маю, та вони сформувалися під впливом найближчого оточення і любові до поезії. Часто слухаю, що доведеться, аби тільки не било по вухах. Вважаю таку свою позицію не зовсім чесною стосовно доньки: моє ж дитинство було достатньою мірою насиченим музикою (експериментальний музклас загальноосвітньої школи, приватні уроки і т. д.). Слава Богу, мій чоловік добре співає, а сестра — студентка музучилиша. Саме вони й допомагають.

Поки що пропонувала доні слухати вибране (улюблене) з Вертинського, Бреговича, Бачуріна, «Піккардійської Терції», «Плачу Єремії», народних пісень, духовної музики, концертів Моцарта, також Шопена (ноктюрни) та деяких невідомих широкому загалу ав-торів.

Павло, 27 років, журналіст:

Розмови про музику в православних виданнях найчастіше зводяться до рок-культури. А говорити про рок, мені здається, щонайменше, безглуздо.

Рок як певний специфічний соціокультурний феномен давно вже мертвий. Про це було сказано вже всередині 80-х. Справа в тім, що у свій час рок-культура була... своєрідною сектою. І саме цим була небезпечною. З одного боку, рок-н-рол звільняв від вульгарності (на Заході — від вульгарності суспільства споживання, у нас — від вульгарності побудови «світлого майбутнього»). Заводив натомість в андеграунд — у певну башту під землю.

Вже з кінця 70-х у великих містах виник певний прошарок людей, які вирішили, що необхідно найрадикальнішим чином відмежуватися від дійсності радянського життя і втекти в свою, внутрішню еміграцію. Вся ця Система почала продукувати свою міфологію і, звісно, свою культуру. Вияви якої стали знаками. Досить було сказати про те, що слухаєш те і те, як грамотний співрозмовник міг реконструювати позицію приблизно так: слухає те, значить, читає те, шанує оце, а до того ставиться ось так. І т. д.

Прапором цієї альтернативної культури — цієї башти під землю — і був рок-н-рол. І небезпечний він був саме тим, що звільняв людей від буденності, але найчастіше вів зовсім не до Неба, а все ж таки в підземелля.

Ще раз повторюсь: я не випадково кажу про рок-н-рол у минулому часі. Він саме «був». Рок-н-рол мертвий. Нині існують певні поп-виконавці, котрі користуються стилістикою рок-музики, є навіть певний прошарок некомерційних музикантів та шанувальників їхнього таланту. Але все це вже не має нічого спільного з тією системою, втіленням якої була рок-музика.

Стосовно ж рогів на обкладинках дисків, то, за влучним зауваженням о. Сергія (Рибка), «Роги носять не лише біси, але й барани...»

Людмила, регент, ЗО років:

Не варто говорити про те, яка музика «правильна», а яка — ні. Якщо для людини в даний момент певна музика актуальна, народжує певний відгук у душі, то поки вона її не переросте, переконувати її в чомусь марно. У моєму житті склалося так, що в міру знайомства з церковною музикою сама собою відпала необхідність слухати, наприклад, джаз, який любила раніше. Для мене в духовній музиці відкрилися такі обрії, що решта стала просто нецікавою. Звісно, у кожного свій шлях і свій досвід. Тут не може бути загальних правил.

Ну і, звичайно, особливе місце належить класиці, що їй, на жаль, молодь зараз приділяє так мало уваги. Я вважаю, що класика на певному етапі — це виховання душі. Вона, безсумнівно, ушляхетнює і може стати сходинкою до пізнання добра і зла.

Дмитро, 27 років, фінансист:

Нічого не слухаю навмисно, касет і дисків не купую. Люблю почути по радіо пісні мого дитинства, у тому числі й попсу: «Депеш Мод», Анну Герман, Антонова. Зараз непогані фольклорні стилізації є... Поважаю Цоя. Для мене головне, щоб пісня не була пустим набором слів, а музика не складалася з одних ударників.

Єлена, 32 роки, редактор:

Я стала слухати рок-музику ще підлітком. Це був шквал, лавина, каменепад: можна жити, не застібаючи сорочку на верхній гудзик, не затягаючи шию піонерською краваткою (і взагалі ніякою краваткою!), — можна дихати вільно і глибоко, сміливо! Можна не носити міні-спідницю (як усі!), а вдягти джинси з вишитими ромашками, можна писати у творі: «Перемен требуют наши сердца!», можна ходити дахами будинків і співати: «2-12-85-06», можна купатися у фонтані, а потім шльопати босими мокрими ногами по асфальтових ріках міста, можна за 6 крб. за студентським доїхати до Москви чи Пітера: о, Сайгон!

І ще можна на електричках доїхати до Оптиної пустині...

А можна доїхати туди і без усього цього — із застібнутим комірцем і в міні-спідниці, без пісень і без дахів, абсолютно цивільною людиною... Можна, тому що веде до Бога благодать: не ви Мене обрали, але Я вас. Можливо, тут збіглося все: юність (такий це вже буремний час), політика держави (доля совка) і благодать Божа., що випереджує. І справа геть не в рок-музиці. Але в моєму житті було ТАК: саме ця культура, спілкування з людьми із цього середовища дали перший поштовх до духовних шукань. Із цього почався дотик до істини, тому що ця музика, народжувана в андеграунді як альтернатива радянській естраді та попсі, котрі оспівували сурогатні цінності й фальшиве кохання, звучала чесно, щиро, чисто, по-справжньому. Як стежкою, я прийшла нею до Церкви, що у всій повноті вічно й незмінно зберігає Істину Живого Бога.

І, звичайно, як і годиться неофіту, на рок наклала особисте табу: бо ж сатанізм! Щоправда, у мене не піднялася рука викинути вінілові платівки Елвіса і The Doors, але чималий ступінь початкового максималізму все-таки мав місце: коли траплялося послухати що-небудь «із того життя», починала посилено молитися, щоб цей «сатанізм» не осквернив мій слух. Так тривало кілька років. Та поступово все стало на свої місця: Богу — Боже, кесарю — кесареве. Дух нудиться без молитви, душі й тілу потрібен свій відпочинок, і коли все гармонійно в цьому житті — слава Богу!

Зараз рок-музику майже не слухаю, може, тому, що кожній речі своє місце під сонцем... Але є інша музика, не обов'язково духовна, — класична, сучасна, — яка прикрашає життя і (чому ні?) своєю красою підносить думку до Творця.

Опублiковано: № 6 (17) Дата публiкацiї на сайтi: 09 September 2007

Дорогі читачі Отрока! Сайт журналу вкрай потребує вашої підтримки.
Бажаючим надати допомогу прохання перераховувати кошти на картку Приватбанку 5457082237090555.

Код для блогiв / сайтiв
Музика в твоєму житті

Музика в твоєму житті

Журнал «Отрок.ua»
Ти молодий і православний. Чим є музика для тебе? Прикрашає чи спокушає? Заважає чи допомагає? Що лишилося за порогом Церкви, а що ти взяв із собою в дорогу до «Міста золотого», котре «над небом голубим»?
Розмiстити анонс

Результати 1 - 3 з 3
13:20 26.07.2009 | Ксю
Не могу себе представить,как бы я жила без наушников в ушах и жизнеутверждающих песен ДДТ!Но...в перечне грехов есть такая строка:''Слушал мирскую музыку....''И как быть?Каждый выбирает сам.
16:44 23.04.2009 | Doston Eshqulov
Musiqa bu hayot demakdir.Musiqasiz yashab bo'lmaydi.Masalan maen hayotimni qo'shiqsiz tasavvur qila olmayman . Menga Ozodbek Nazarbekovni, Rayhona G'aniyevani qo'shiqlarini miriqib tinlayman.
22:07 15.01.2008 | Антон, 24 года,
Здравствуйте, редакторы, авторы и читатели этого прекрасного журнала! Побольше бы таких сайтов! Бог вам в помощь!
Прочитал комментарии раздела о музыке в жизни православного, о ее роли в обществе. И как-то само собой написалось стихотворение. Оно - не без изъянов, естественно, возможно, даже где-то грубоватое, но уж простите меня, грешного! На одном порыве практически (кстати, к вере меня Господь привел, кроме всего прочего, и через творчество группы DDT, Цоя и, как ни странно, довольно мрачной Lacrimos'ы):

РУССКИЙ рок

В этих ритмах ударных, в этих жестких аккордах
Боль души на распутье, поднявшей глаза;
Благомыслы пищат: «в их невыбритых мордах!..»
Но они-то – живые, и знают: гроза!

Тот, кто больше молчать был не в силах – тот крикнул,
Тот вопил в этом морге, желая поднять
Все покойничьи лица вверх, к звездам, да – к звездам!
Но не к тем, что в прокладках, а с тем, чтоб –понять!

Чтоб понять, чтоб увидеть, вдохнуть, прикоснуться
И упасть опаленным бессмертной «Звездой»,
Чтоб не спать мертвым сном, попытаться проснуться,
Чтобы блудному сыну вернуться домой.

Им не всем удалось пересечь это поле.
Враг не спит, но и тем лишь его побеждать,
Кто не прятался в яму а, сдохнув от боли,
Продолжал воевать, воевать, воевать.



Додати Ваш коментар:

Ваш коментар буде видалено, якщо він містить:

  1. Неповагу до авторів статей та коментарів.
  2. Висловлення думок щодо особистості автора або не за темою статті, з’ясування стосунків між коментаторами, а також інші форми переходу на особистості.
  3. З’ясування стосунків з модератором.
  4. Власні чи будь-чиї поетичні або прозаїчні твори, спам, флуд, рекламу і т.п.
*
*
*
Введіть символи, зображені на картинці * Завантажити іншу картинку CAPTCHA image for SPAM prevention
 
Дорогие читатели Отрока! Сайт журнала крайне нуждается в вашей поддержке.
Желающим оказать помощь просьба перечислять средства на карточку Приватбанка 5457082237090555.
Отрок.ua в: