Нині відпускаєш раба Твого

Слово про старість

Чи доречно писати в молодіжний журнал статтю про старість? Щоб відповісти на це запитання, задумаймося над схожим: чи доречно багатим думати про бідність? На мою думку ― доречно, бо ж якщо черговий життєвий поворот і не покарає заможну людину бідністю, то все одно смерть розлучить людину з усім, що вона має. Правильний погляд на багатство — це розуміння його відносності, або навіть мізерності. Лише таким шляхом можна правильно сформувати власне ставлення до майна та володіти ним, не даючи йому полонити себе.

У такий же спосіб спробуймо поглянути на молодість. Вона багата часом, силами, прагненнями. Вона буквально кипить багатством, яке, на лихо, швидкоплинне і зникає раптово, як ранковий туман. Сучасна культура чемно нехтує тими, хто переступив межу старості. Ні, звичайно, ми пам'ятаємо, що мірка гуманізму — це ставлення до жінок, дітей, калік і людей похилого віку. Але все ж, західна культура орієнтована на молодшого та здоровішого. Варто тільки впасти в неміч, як тебе відразу ж пересадять у шлюпку, а «Титанік» життя, спалахуючи вогнями та гримлячи оркестрами, відпливе геть. Сучасному життю старість не потрібна. В ідеалі людей похилого віку потрібно ізолювати в комфортний притулок, де обслуговчий персонал за гідну плату надасть їм комплекс необхідних послуг. А життя поспішатиме вперед — за фантомами та фантазіями.

На Заході з досягненням літнього віку люди відчувають це, і тому панічно бояться перестати розуміти молодь, стати для неї нецікавими та немодними. Перебуваючи в поважному віці вони одягаються в спортивний одяг, намагаються подорожувати, якщо їм дозволяє достаток, жадібно вслухаються в гучне багатоголосся сучасності, намагаються «бути в курсі».

Та й у нас, на сьогодні, немає культу старого, культу «аксакала». Не виникає навіть думки про те, що вони ж жили довше, знають більше, і тому можуть дати корисну пораду. У Православ'ї збереглася любов до старців ― до людей, які не лише досягнули благословенного прозріння, але просто благовидних і мудрих, що прожили свій вік і готуються переступити межу, яка відокремлює час від вічності. Але це лише в Православ'ї, бо в повсякденності людина похилого віку ― це особа гідна жалю, а не поваги.

На Сході традиційно прислухалися до думки старших. Запитати, порадитися та зробити так, як скажуть, ― це аксіоми життя багатьох суспільств, що перебувають за межами європейської цивілізації. І в цьому вони кращі за нас. І в старості люди зі Сходу кращі за наших. Не кожна старість, на жаль, мудра, і не кожна ― багата досвідом. Для того, щоб вона була гарною, потрібно, щоб життя було прожите правильно. Доброта в очах, статечність та небагатослівність мови, зворушлива сивина ― все це та багато іншого ― ознака свободи від пристрастей, які або переможені й потоптані, або випалені скорботою та болем минулих літ.

Страшно дивитися на людину, чиє немічне від близькості до могили тіло, яке вже й пахне землею, переповнюють усе ті ж пристрасті, що й за молодості. Огидні старигани, які заздрять і метушаться, які киплять злістю і не здатні знайти інших тем для розмови, як лише засуджувати. Оскільки біси ― безсоромні, вони здатні розбудити будь-яку пристрасть навіть у вмираючого. Якщо все життя минуло в гонитві за комфортом і без думки про вічність ― людина й у старості може бути схильною до юнацьких гріхів (див. образ і філософію Федора Павловича — старшого Карамазова).

Якщо світло Євангелія глибоко проникне в нашу пострадянську дійсність, ми зуміємо захиститися від зухвалих спроб омолодитися та перемогти час, над якими б'ється сучасна медицина, що забула про Христа. Сильні світу цього завжди замислювалися над проблемою продовження власного життя. Китайські імператори вірили, що життя буде вічним, якщо оволодіти тисячею незайманих. Римські імператриці купалися то в крові рабів, то в кобилячому молоці. Фантазія не вгамовувалася, але й неміч та смерть були невблаганними.

Сьогодні багатії залучили до цих спроб і медицину. «Булгаківський» професор Преображенський до дослідів над песиками був відомий тим, що повертав багатим пацієнтам силу та статеву потенцію: приміром, пересаджував пристаркуватим дамам яєчники мавпи, щоб уможливити повноцінне життя з молодими коханцями. Це комічно, але й далекоглядно ― сучасна медицина саме цим і займається.

Класичний образ старечої краси, глибокої, мудрої, відбито Церквою в іконах Симеона Богоприємця. Вдивіться в очі цього чоловіка, який прожив довге життя з вірністю та сталістю, гідними захоплення. Ось він, готуючись до смерті, тримає на руках Немовля, Яке нещодавно з'явилося на світ, та водночас — Давнє днями. На схилі літ він тримає на руках Славу Ізраїлю, Того, Кого любив усе життя навіть не бачачи: а тепер бачить і вмирає з радістю. Він каже «нині відпускаєш раба Твого…» не як приречений на смерть, а як звільнений раб.

Були, та й зараз є, люди, які, проживши вік, відходять у вічність тихо й радісно. Вони залишали цей світ з надією побачити рідних та близьких, з якими смерть їх розлучила, і з якими Христос їх поєднає. Були і є такі, котрі, досягнувши певного віку, вже не шукали в житті задоволень, а жили просто ― з послуху, лише очікуючи на скорботний подзвін за собою. Тисячі таких людей забрали в могилу свою таємницю, а багато з них частково нею поділилися. Зі спогадів, листів, віршів ми знаємо, що в старості світ стає пронизливо прекрасним. І нічого особливого не потрібно для того, щоб бути щасливим: лише зміни дня і ночі, і пори року зі своїм розкішним різноманіттям, і старенький Псалтир на столі, і фотографії рідних, і онуки…

Вона підійде до нас раптово, з-за спини. Вона прикриє наші очі долонями, і ми не відразу здогадаємось, хто це. Її м'які кроки вже до нас наближаються. Якщо не вірите ― згадайте наскільки старшими видавалися вам десятикласники, коли ви слухали «перший дзвоник». Згадайте, якими поважними віком видавалися тридцятирічні жінки, коли вам купили перші сережки. Згадайте, як сміялися ви над 50-тирічними молодятами, коли вперше йшли на побачення. Душа не відчуває віку, і лише дзеркало та люди в транспорті, звертаючись на «Ви», підтверджують мої слова.

В архієпископа Іоанна Шаховського є вірш на цю тему. Там є рядок: «… я тебе вже люблю і знаю…», – це про старість. Автор вітає її, дякує Богові за те, що дожив до неї, а наближення її розпізнав за загостреним сприйняттям краси світу.

Її не треба боятися. Вона не менш гарна, ніж дитинство чи юність. Діти знають про це й горнуться до літніх людей, наче й вони посвячені в ту ж таємницю. А вони платять малюкам тією ж ніжністю та прихильністю.

Викликані з небуття в буття божественною любов'ю, люди ― гарні завжди. Світ стане одномірним і страшенно зубожіє, якщо його позбавити краси заходу сонця та багряних фарб осіннього лісу. Цим шедеврам природи у світі людей відповідає старість.

Опублiковано: № 7 (18) Дата публiкацiї на сайтi: 11 September 2007

Дорогі читачі Отрока! Сайт журналу вкрай потребує вашої підтримки.
Бажаючим надати допомогу прохання перераховувати кошти на картку Приватбанку 5457082237090555.

Код для блогiв / сайтiв
Розмiстити анонс

Результати 1 - 5 з 5
21:12 20.06.2012 | sergija
Спасибо.
А комментариев потому и мало, наверное, что очень полны чувства словами самой статьи. До слез. И говорить, добавлять к сказанному нечего и незачем; можно почтительно и благоговейно молчать.
08:24 19.02.2012 | Валя
мне тоже очень понравилась статья. Почему-то мало сейчас говорят на эту тему. Когда вспоминаешь какими большими казались десятиклассники на первом звонке и вправду осознаешь как быстро летит время.
07:06 25.03.2010 | Галина
Какая прекрасная статья! Это надо же ТАК подобрать слова! Она меня так тронула, что даже решилась написать комментарий (первый мой на этом сайте). Удивительно, что так мало откликов!
19:00 06.07.2009 | Фотина
Очень новый для меня взгляд на старость. Очень светлый. Спасибо.
Почему-то мало встречается таких стариков. Но, знаете, хотелось бы стать воплощением "красоты заката и багряных красок осеннего леса "... И ещё: хотелось бы поучиться (на будущее) у таких людей.
12:09 25.01.2008 | Катя
Мне очень-очень понравилась эта статья!

Настолько живие образы встают перед глазами! Настолько правдиво все, что тут написано.

А после строчки "И ничего особого не нужно, чтоб быть счастливым, только смена дня и ночи, и времена года со своим пышным разнообразием, и старенькая Псалтырь на столе, и фотографии родных, и внуки…" хочется заплакать...

Спаси Господи!

Додати Ваш коментар:

Ваш коментар буде видалено, якщо він містить:

  1. Неповагу до авторів статей та коментарів.
  2. Висловлення думок щодо особистості автора або не за темою статті, з’ясування стосунків між коментаторами, а також інші форми переходу на особистості.
  3. З’ясування стосунків з модератором.
  4. Власні чи будь-чиї поетичні або прозаїчні твори, спам, флуд, рекламу і т.п.
*
*
*
Введіть символи, зображені на картинці * Завантажити іншу картинку CAPTCHA image for SPAM prevention
 
Дорогие читатели Отрока! Сайт журнала крайне нуждается в вашей поддержке.
Желающим оказать помощь просьба перечислять средства на карточку Приватбанка 5457082237090555.
Отрок.ua в: