Обіцянка раю

Найважче говорити про те, без чого не можеш жити: Крим став уже такою частиною мого світу, таким моїм обраним місцем на світі, що я не спроможний подивитися на нього відсторонено і розкрoth,frити таємницю його привабливості. Часом я шкодую, що народився не тут, а часом радію з цього: звісно, я не так любив би його, аби випало мені тут зростати і сприймати усю його розкіш як норму. Хоча енергетика цієї місцевості (ненавиджу це поняття, та інакше сформулювати не можу) відчувається навіть звичними уродженцями: вони відчувають, що Крим ідеальний для творчості, що тут краще розуміється щось вічно невловиме. Думаю, справа в його межовості, приналежності до двох світів — російського та українського, грецького та слов’янського, християнського та мусульманського. Протилежності сходяться тут , як вода й суходіл, і не заперечують одна одну, а підкреслюють складність і багатство світу. У Криму все — межа, і тому тут можна за неї зазирнути, побачивши іноді — на обрії, у просвіті хмарин, у призахідному диму — небесні барви прихованої, справдешньої реальності. Пелевін сказав якось, що саме сюди — ймовірно, до Артеку, — утекли грецькі боги.

Багато хто нарікає на те, що Крим небагатий, що відпочинок тут некомфортний, — любителі гламуру нехай їздять у Ніццу, а простіші понтовили обирають Туреччину. Мені чомусь і прославлений Капрі здався лише блідою тінню Артека: Лазуровий грот? — таж у нас є Пушкінський, у вас у Лазуровому все синє, а в нас там усе зелене. Може, уся справа в тому, яке враження виявилося першим, — а я побачив Крим дуже рано, у сім років; але то була Євпаторія, місце не найтиповіше, а Ялта була пізніше, у дванадцять, а в Артек я потрапив уже тільки журналістом, після армії. Начебто після двадцяти років щорічних — а то й по три рази на рік — поїздок на Південний берег настав час позбутися підліткової захопленості, — але я щоразу із почуттям гострого щастя перетинаю Ангарський перевал, знаючи, що зараз буде море. І запах, звичайно, — так не пахне більше ніде: тепла хвоя, суха глина, морська сіль, розчинена в повітрі, відчутна навіть у Сімферополі. Утім, гоже і кримське небо, бліде від спеки, небо, з якого море випило всю синь, — море в Криму головне, воно найкраще, і тут воскресає якийсь найдавніший інстинкт, якому немає пояснення. Поруч із морем усі наші проблеми мізерні, а самі ми — чомусь ні. Море — обіцянка й виклик, відкрита стихія, можливість усього на світі, і, незважаючи на всі свої небезпеки, ці брижі чомусь ваблять. Напевно, тут спогад про материнське лоно — звідси й «лоно вод»: як-не-як життя вийшло звідси. Рідний простір чудес і пригод, Одіссейова мрія, і Крим — дивовижне поєднання затишку й відкритості: ось вона, безкрайність, — поруч, але ж ми поки що на березі й милуємося всіма цими чудесами здаля. Щоб гостріше відчувати затишок, потрібне сусідство безодні, і ось воно — але Крим, завдяки численності бухт, саме затишний: стихія тут — ручна, шторми нечасті навіть узимку. І ще те, про що говорив Бунін: «огіркова свіжість» води, якої не відчуєш більше ніде. Це — не говорячи вже про серпневе світіння, про міріади блакитних лампочок, що світяться в серпневій нічній воді. І навіть узимку ці зелені вали здаються рідними й ручними — може, тому, що їх одомашнив для нас Волошин, хранитель Криму, товстий ангел російської поезії. Я завжди плачу в Коктебельському музеї — не тому тільки, що мені нестерпно шкода старого Макса, змушеного проводити екскурсії по власному помешканню для нових, найчастіше тупих гостей, а тому, що подвиг його дотепер не оцінений, що фігура його досі викликає не тільки захват, але й глузування. Але ж саме Волошин створив найкраще у світі літературне середовище — Будинок Поета, де примудрялися жити поруч вічно ворогуючі російські літератори; будинок, що став для сотень людей найкращим образом раю. «Я рай уявляю собі, як під’їзд до Судака», — зізнався Кушнер. Та що розмінюватися на дрібниці, чому Судак, а не весь Крим? І Мандельштам би під цим підписався, автор кращого у світі віршованого рядка — «Я сказал: виноград как старинная битва живёт»...

Крим прекрасний своєю легкою, недратівливою необов’язковістю і певним нехлюйством, невмінням і небажанням перетворюватися на дорогий та престижний курорт: тут все дещо занедбане, та якби було інакше — хто б їздив сюди?! Крим схожий на величезну квартиру початку ХХ століття: саме таку облаштували в Ялті замість звичайного міського музею. Заходиш — як у будь-яку зі старих квартир, де всього багато, де однаково сильно відчуваються багатство і невлаштованість. Ось так і Крим: усе дано — від гір до цілющих джерел. Зробити з усього цього гламур та комфорт заважають не лише чиїсь лінощі, а загальна непристосованість до гламурного існування. Він втратить весь шарм, щойно тут виростуть «комфортабельні готелі». Тут усе має відбуватися з тією ж мірою необов’язковості, легкості, шляхетного пофігізму, з якою ми зустрічаємо любих, але не парадних гостей: зрозуміло, що над усе дорожча духовна близькість.

Крим наскрізь літературний — може, більше, ніж Кавказ, і література про Крим здається мені кращою за кавказьку. Кавказький цикл російської літератури — весь про підкорення, про битву, чи принаймні про похмурі легенди, як лермонтовський «Демон». А Крим — це пізній Чехов, Бунін, Грін, Вересаєв, той-таки Волошин, Цвєтаєва, Мандельштам, Бєлий, із пізніших — Щербаков з його «Кримом», який став гімном цілого покоління вісімдесятників. Простір, але не порожній, а живий, сповнений невидимими та доброзичливими сутностями, — так я сприймав цей півострів від самого початку. Аксьоновський «Острів Крим» — втілення вічної інтелігентської мрії про місце, де збираються хороші люди, які не заважають один одному, творять і думають разом. «Щось є в самих обрисах Криму, що гріє душу,» — казав Аксьонов; і щось є в самому його повітрі, що дозволяє саме жити й працювати разом, без ворожнечі та ревнощів, у пориві спільної вдячності Творцеві. Саме таким середовищем був для мене — і залишився, хоча дуже змінився, — Артек, і його головний вожатий Володимир Вагнер, кращий мій друг, котрого немає більше.

Визначні пам’ятки Криму як такі цікавлять мене мало — туристи нехай відвідують Бахчисарайський палац, Альтанку вітрів, Ластівчине гніздо, Казантип та Демерджі; для мене Крим не ділиться на селища й міста, хоча, Севастополь і Ялта — звісно, два його центри, два дивовижних білих міста, кожне зі своїм обличчям. Ай-Петрі — також острів окремого блаженства, таємничий і страшнуватий, коли дивишся з вершини вниз і бачиш трипалубний корабель розміром із сірник. Та в Криму, правду кажучи, немає нудних місць. Мені скажуть, що на всьому цьому панегірику лежить певний відбиток Массандри — що вдієш, так. Але Массандру ми любимо не за пиятику, а за сп’яніння — зовсім інша справа. У Криму п’єш не для того, щоб відчути захват, а, навпаки, щоб його притлумити: інакше впадеш в ейфорію від надмірності.

Гостро пам’ятаю, як в один із перших артеківських приїздів йду асфальтовою (є ще нижня, через парк) дорогою з Артека в Гурзуф, обертаюся з тієї верхньої точки, що з неї Адалари видаються суміщеними, малі губляться на тлі великих, — і раптом з невимовною гостротою розумію: це моє місце на світі, моє, я знайшов його. Цей схил з кипарисами — увічнений Чюрленісом на полотні «Похорон сонця», ці сухі трави, яруси кедрів, шари туфу, ця гостинна, вічно жива давнина, лагідна спека, Генуезька фортеця і щасливі дитячі верески з пляжу — ось місце, звідки я б не хотів їхати ніколи, місце, де погляд, нюх, слух насичуються найкращою, невичерпною поживою. Ось природа, що ніколи не витісняє людину, велич, що не принижує її; союз нечванливої розкоші та благородної бідності, селище з мрії Гріна, що амфітеатрами збігає до моря, — лише тут я й потрібний, адже також умію робити свою справу й не заважати нікому.

Та їхати звідси все одно треба — просто щоб пережити спалах майже нестерпного щастя, коли повертаєшся.

Спеціально для журналу «Отрок.ua»

Опублiковано: № 4 (52) Дата публiкацiї на сайтi: 05 July 2011

Дорогі читачі Отрока! Сайт журналу вкрай потребує вашої підтримки.
Бажаючим надати допомогу прохання перераховувати кошти на картку Приватбанку 5457082237090555.

Код для блогiв / сайтiв
Розмiстити анонс

Результати 1 - 9 з 9
20:33 28.12.2011 | Елена
Браво, Дмитрий! Мои ощущения Крыма абсолютно совпадают с Вашими! Спасибо за великолепное изложение! Я живу в Сибири, в Хакасии, где множество интереснейших и красивейших мест, но Крым - это моя душа и вспышка почти невыносимого счастья, когда туда возвращаешься, это истина! Я каждый свой отпуск собираюсь в Тайланд и т.п. (вроде как неудобно перед друзьями - все туда, а я патриот),интересуюсь турами и в итоге понимаю, что хочу в Крым.И когда я выхожу из самолета ,нет, когда только подогнали трап и открыли двери и запах Крыма...Смесь старых улочек, можжевельника и моря, это уже счастье... Я очень рада, что еще сохранилась целостность этого места, хотя действительно появляются новострои, закрывающие уникальную панораму Крыма. А Севастополь! Только там тебя просто распирает гордость за Отечество! И только там ты понимаешь, что не нужен нам берег турецкий) Есть города, которые нужно смотреть сверху, а крымские города нужно смотреть изнутри. Я называю Крым жилеткой с потайными карманами - никогда не знаешь сколько их и какие секреты в них спрятаны. Вроде все знаешь, и вдруг -оох, открывается что-то неожиданно -неизвестное! Благодарю Вас!
18:21 18.10.2011 | Елена
Огромная благодарность из Севастополя за оду нашей земле.Замыленность взгляда не позволяет мне так тонко выражать чувства,которые томят душу после очередного осеннего посещения Херсонеса или зимней прогулки на ЮБК...
23:07 30.07.2011 | Наталья
Большое спасибо за статью. Мне как жительнице Ялты, родившейся в Крыму очень приятно и удивительно читать такие высказывания. С одной стороны когда всю жизнь живешь действительно в окружении такой красоты очень редко задумываешся над этим. С другой стороны со всех сторон в последние времена больше критики , и она правдива. В отношении же того, что южный берег Крыма не превращается в дорогой и престижный курорт могу сказать, что есть попытки собственников воплотить идеи организации высоко комфортабельных курортов. Но на данное время все сводится к тому, что как раз и застраиваются самые лучшие и живописные места Крыма как раз разного рода отельного типа зданиями. Из-за которых порой не видно не живописной местности, ни даже моря. А очень часто и даже чаще чем отели, строятся частные виллы доступ в которые не имеют даже туристы. Чего стоит только Цорская тропа.Везде одни заборы. И даже те родные и знакомые с детства места, где гуляли детьми, влюблялись, мечтали мы теперь не можем показать своим детям и приезжим гостям.
09:56 08.07.2011 | Наталия
Здорово! это точно "Крым не делиться на города и посёлки". Но есть любимые места - мои Гурзуф, Артек -страна детства. Спасибо.
00:23 08.07.2011 | ОЛА
Мне немного грустно читать...
Я была только в Евпатории и в Керчи, а на ЮБК - никогда...А так хочется! Особенно когда читаешь эти строки. К сожалению не могу. Вот только фотографии в интернете просматриваю и слёзки лью:) Что ж, хорошего всем отдыха! Счастливы те, кто побывал в Крыму!
17:57 07.07.2011 | Nino
Очень здорово написано. Дам ссылочку ВКонтакте. Большое спасибо.
09:47 06.07.2011 | Галина
Подписываюсь
13:15 05.07.2011 | Николай
Мне кажется, автор переборщил немного с похвалами. Слишком сладко вышло, можно сказать, приторно. Надо же меру знать. Що занадто то не здраво.
11:53 05.07.2011 | Катя
Яка чудова стаття! Сьогодні у нас останній день відпочинку в Криму. Здавалось би почуття захоплення від цього райського місця не виразити словами, але прочитавши статтю - бачу, що це не зовсім так. Ви ніби зазирнули в душу і виразили весь спокій і благодать, що панує в атмосфері Криму. Дякую! Тепер вже не так сумно пакувати валізи додому, прощаючись із ще однією рідною душі місциною. Справді, просто так потрібно, щоб наступного разу знову пережити "спалах щастя" від довгожданної зустрічі...

Додати Ваш коментар:

Ваш коментар буде видалено, якщо він містить:

  1. Неповагу до авторів статей та коментарів.
  2. Висловлення думок щодо особистості автора або не за темою статті, з’ясування стосунків між коментаторами, а також інші форми переходу на особистості.
  3. З’ясування стосунків з модератором.
  4. Власні чи будь-чиї поетичні або прозаїчні твори, спам, флуд, рекламу і т.п.
*
*
*
Введіть символи, зображені на картинці * Завантажити іншу картинку CAPTCHA image for SPAM prevention
 
Дорогие читатели Отрока! Сайт журнала крайне нуждается в вашей поддержке.
Желающим оказать помощь просьба перечислять средства на карточку Приватбанка 5457082237090555.
Отрок.ua в: