Підписатись на розсилку нових статей

С 2009 года журнал издается при поддержке Международного благотворительного фонда в честь Покрова Пресвятой Богородицы


Журнал «Отрок» приглашает авторов для сотрудничества! Пишите нам на адрес: otrok@iona.kiev.ua

Рекомендуємо відвідати

Свято-Троицкий Ионинский монастырь Молодость не равнодушна Покров Страничка православной матери Журнал Фамилия Ольшанский женский монастырь

Наші друзі

«Папа может всё что угодно... только мамой не может быть

Усупереч твердженням попсових журналів молодість не закінчується зі вступом у шлюб. Не закінчується вона і з народженням дитини. Судячи з листів, що надходять до редакції, серед читачів «Отрока» багато молодих батьків, що вже відчули смак «дорослого життя», але ще не зовсім визначилися у питаннях виховання. Їхні запитання склали основу бесіди з протоієреєм Андрієм Ткачовим, батьком чотирьох дітей.

— Усі матері, природно, хочуть у майбутньому бачити своїх дітей щасливими. Проте в це слово «світські» і православні мами вкладають різний зміст. Для перших щасливий — значить живе на гідному рівні в сучасному світі, тобто впевнений у собі, незалежний, успішний. Православна ж мати вбачає щастя дитини у спасінні її душі. Чи сумісні ці «два щастя»? Чи можна виховати християнина, якому буде затишно у світі? Чи можна виховувати у православної дитини такі якості, як упевненість у собі, прагнення до достатку?

— Ці дві мети — спасіння і життєву успішність — можна спробувати поєднувати. Але успішність не в тих категоріях, про які Ви говорите: безкомплексність, матеріальна незалежність і повна самодостатність. Потрібно прищепити людині кілька найголовніших опорних якостей, на яких будуватиметься і її спасіння, і її нормальне мирське життя. Тут я посилаюся на митрополита Інокентія Московського — він був удівець-священик, тобто знав і сімейне життя, і життя чернече. Він пише, що людині необхідно прищепити терпіння і працьовитість, які будуть потрібні їй і в справі спасіння, і в будь-якій життєвій ситуації, незалежно від того, який шлях вона обрала: шлях фінансиста, політика, музиканта, водія... Виховуючи таким чином людину, загартовуючи, а не розбещуючи, ми полегшуємо їй майбутні труди спасіння, полегшуємо і життєвий шлях. Саме на такі прості, здавалося б, речі і потрібно робити ставку. Причому одразу, з пелюшок. Додамо сюди і виховання милосердя — співчуття до тих, хто хворий і старий, плюс естетичне виховання. Погодьтеся, усім без винятку в талантах і матеріальному благополуччі потрібні терпіння, цілеспрямованість, працьовитість.

— Якщо конкретно, як виховувати терпіння у трирічній дитині? Психологи кажуть, що є періоди кризи (три роки, шість років і т.д.), є криза особистості, яка висловлюється через протест. Чи потрібно батьківською волею пригнічувати цей протест?

— Потрібно ставити адекватні завдання й вимагати їх виконання. Дитина повинна керуватися не стільки словами «хочу — не хочу», скільки словами «повинна і зобов’язана». Виховання можна будувати на противазі між прощенням і покаранням. Іграшки повинні бути зібрані, деяка частина домашньої роботи повинна бути на дитині. «Руки мий, тарілку свою неси, попросив їсти і отримав — з’їж усе до кінця, адже поросят у нас немає». Масу речей можна сміливо виховувати вже сьогодні. А от сльози й істерики потрібно припиняти. Те, що дитина в змозі робити, — вона повинна робити. Дитину, що розперезалась, потрібно ставити на місце, без будь-якої філософії.

— Чи завжди єдина дитина в сім’ї — егоїст?

— Я переконаний, що доки у вас одна дитина, ви не зможете її правильно виховати. Ви дуже сильно зменшуєте шанс дитини вирости справжньою людиною. Дитина живе не в соціумі, вона — одна на білому світі. Їй нема з ким ділитися, нема за кого переживати, нема кого захищати. Вона не несе колективну відповідальність, наприклад, за порядок у загальній кімнаті. Адже людина повинна знати, що вона не одна на світі, що любов призначена не лише їй... Дві дитини — теж замало. Багато чого, звичайно, залежить від статі дітей, від різниці у віці. Але де один — там егоїзм, де два — там антагонізм. А ось де троє — там можливість християнської любові, там переможена ворожнеча. Троє — це вже осередок суспільства, маленький соціум. Це — сім’я.

— Так, я чула, що «на трьох мама не ділиться». А яке значення має різниця у віці між дітьми?

— Я вважаю, що якщо різниця між дітьми становить 10 років — у вас не дві дитини, а одна і одна. Якщо старша вже ходить у сьомий клас, а у вас на руках — молодша, то старша випаде з поля вашого зору, почне жити сама і від вас відірветься. Неминучі проблеми. У вихованні молодшої вам доведеться починати все спочатку. Ваші діти будуть як дві монади, між якими ви будете розриватися. Бажано, щоб різниця не була критична, а була, наприклад, така, щоб ви обох могли тримати в одних руках. Вони повинні разом гуляти, разом їсти...

— Чи потрібен дитині садочок?

— Якщо дітей троє — у них і вдома дитсадок. Не думаю, що садочок неминучий. Хіба що в якихось окремих ситуаціях. Адже садочок виник не так давно, коли дитину намагалися відчужити від сім’ї й усуспільнити...

— Є думка, що в дитсадок треба віддавати чим раніше, тим краще. Мовляв, так відбувається необхідне «гартування».

— Можливо, це так, якщо дитина в сім’ї одна. Тоді є необхідність віддати її «в люди». Якщо дітей більше — без садочка можна обійтися. Садчок — річ прикладна, від неминучості, на той випадок, якщо не можна інакше. З дитсадка приносяться нові слова, новий досвід. Занадто багато виходить у дитини вихователів...

— Чи потрібно обмежувати спілкування дитини православним колом?

— Хороше коло спілкування не слід обмежувати, і стерильною свою дитину робити не треба.

— Коли я читаю поради старців із виховання дітей, мені іноді здається, що для мене надія виховати гідне чадо Христове в принципі відсутня. Тому що на те благочестя, яким я повинна володіти як мати, щоб виховувати дитя своїм прикладом, і натяку немає. Як я можу прищепити доньці байдужість до вбрання, якщо сама до нього небайдужа? Вийде подвійний стандарт, а дитина все одно скопіює поведінку, а не послухається ради.

— Боюся видатися настирливим — народжуйте другу дитину. Ви почнете жити аскетично, у вас залишиться менше часу на себе. Дитина буде пам’ятати маму працюючу, маму турботливу. Адже діти копіюють не слова, а образ. Мама виховує дітей саме своїм прикладом. Ваше життя ускладниться, іноді Ви навіть пошкодуєте про це... Але потім самі собі зізнаєтеся, що тільки це і є життя. Ви станете тим «муравлем», до якого бабки, які «літо красне проспівали», приходять за хлібом.

— Як Ви вважаєте, «професія матері» несумісна з професійною діяльністю? Чи мусить потреба займатися чимось іще, крім виховання дитини, витіснятися з душі?

— Людина — це і природа, і особистість одночасно. Що стосується природи, жіноча професія — це материнство і той комплекс речей, який з ним пов’язаний. Це і домоведення, і рукоділля, і кулінарія, і організація дозвілля, і багато іншого. У материнстві сконцентровані десятки професій, якими сьогодні займаються вузькі фахівці. Хороша мати — це фахівець у п’яти-шести професіях. Послуги в цих царинах нинішні безрукі ледарки купують за гроші. Варто замислитися над тим, що хороша мати — це мультипрофесія. Проте жінка — ще й особистість. Напевно, є особистості, які обдаровані в математиці, архітектурі, дизайні... Їм належить поєднувати ці два способи життя. Або щось одне приносити в жертву. Але якщо жінка приносить материнство в жертву, скажімо, художньому таланту — вона, швидше за все, потім пошкодує. Питання поєднання особистих обдарувань з природною спрямованістю, питання повноцінної реалізації, мені здається, — найважливіше для жінки питання. А якщо жінка розчинена в материнстві — значить, не треба її мучити чимось іншим.

— А коли діти виростуть?

— Онуки! Хороша бабуся потрібна всім у всі часи. Ми страждаємо від відсутності хороших бабусь! Скільки бабусь — пліткарок, ледарок, базік... Адже ми потребуємо таких, як Арина Родіонівна, які знають фольклор, не бояться роботи, завжди працьовиті, які зварять щось таке, чого ти не звариш, розкажуть казку, притчу, легенду... Бабуся — незамінна людина! І народиться вона з хорошої мами. Інакше — виходить така бабуся, яка робить хімічну завивку, палить, каже «Не чіпайте мене, я хочу пожити для себе» і увосьме виходить заміж. Так що будьте хорошою мамою, і коли виростуть діти — ви будете дуже їм потрібні як бабуся.

— Часто чула, що діти надто релігійних батьків часто відходять від віри через те, що бувають нею «перегодовані». Як правильно себе поводити, аби цього не сталося? Наскільки повинно бути «пронизане» церковністю життя дитини? Чи залежить це від віку?

— Залишити людину на самоплив у очікуванні її майбутнього пробудження — це неправильно. Перевантажити людину і нав’язати їй високі аскетичні стандарти Палестини, або візантійську богослужбову пишність, або російську православну суворість — теж неправильно. Потрібно шукати середину. Потрібно виховувати людину дуже чуйно, у стані співпереживання. Адже малюк не народжується християнином. Якщо ви народилися у християнській сім’ї, то ви настільки ж християнин, наскільки були б бубликом, якби народилися в булочній. Душа людини повинна пробудитися, розкритися для вічності. У неї буде свій шлях. Особливу роль у віддачі себе Богу може грати страждання. Хтось приходить до Бога від розуму, від великих дум, хтось — від досвіду чужої любові... У вихованні слід керуватися біблійним принципом: «відступися від злого і добре чини». Потрібно захищати дитину від розтлінних явищ світу і спонукати до добродіяння, відповідно до її віку. Перш ніж вона почне постити — навчіть її трудитися. Перш ніж вона почне вистоювати богослужіння — нехай навчиться не кидати обгортку від цукерки повз урну, не ламати дерева, застеляти своє ліжко, слухатися матір. Починати потрібно з меншого. І неодмінно потрібно молитися за дитину. А в дитячій молитві краще недомолитися, аніж перемолитися. Від неї потрібні найпростіші молитви — «Слава Отцю і Сину і Святому Духу» , «Отче наш», «Господи, помилуй», «Богородице Діво, радуйся». Дитині треба читати адаптовані житія святих. Брати участь у богослужінні — тією мірою, доки вона не обтяжується. Але в міру виростання — слід учитися докладати працю.

— Феофан Затворник у книзі «Шлях до спасіння» пише, що поки дитина ще мала, вона сама не може вести внутрішню боротьбу з гріхом, а гріх у ній вже не дрімає. Так що боротися за неї повинні батьки. Для цього, насамперед, батьки повинні пригнічувати в ній основні збудники гріха: самозадоволення, так зване «своєуміє» (допитливість) і свавілля. Для викорінення самозадоволення потрібен дуже жорсткий контроль над тілом (їжею, сном і т.д.). Тут сучасна медицина, в принципі, говорить те ж саме — їсти поменше, спати згідно режиму, одягатися прохолодніше. Але на ділі все одно ніхто не обходиться без ласощів, жалування, укутування, тішення подарунками. Допитливість розуму, яка веде до розвитку уяви, мрійливості, бажання дізнатися побільше, жадоби нових вражень, — навіть дуже схвалюється сучасною педагогікою. А без свавілля, яке свт. Феофан радить повністю пригнічувати батьківською волею, взагалі неможливо виховати самостійної людини. Вважається, що, підпорядкувавши волю дитини своїй, батько чи мати не навчить її мислити і приймати самостійні рішення, прищепить безліч комплексів.

— Питання розбігається на декілька. По-перше, ця схема навряд чи втілювалася багато разів у конкретних прикладах. Той самий «Домострой» XIV століття — не замальовка з натури, а побудова ідеальної схеми, у яку навряд чи вписувалося 2-3 відсотки сімей того часу. Існує класична патріархальна моральність — це багатодітність, послух батькам, хазяйновитість, участь людини в суспільній праці з ранніх років, ранній вихід заміж з благословення батька і матері тощо. Тепер же патріархальний побут поламаний. Все те хороше, на що ми дивимось як на Святу Русь, наше «прекрасное далеко», такий собі «град Кітеж» — це майже знищено, і багато з того, що становило ідеал моральності, сьогодні невтілюване. Так що мова йде про творче вирішення цих проблем. Багато порад, даних святими у XIX столітті, просто незастосовні. Не тому, що святі помилялися, а тому що побут революційно змінений. Людина ж, внутрішньо залишившись тією самою, у зовнішніх проявах, у суспільному житті так мутувала, що багато простих і святих речей сьогодні неможливо втілити. Святитель Феофан, якби жив сьогодні, напевно по-іншому би про це говорив.

— А якщо одна окрема сім’я спробує втілити ці принципи?

— Я б їх застеріг. У них немає того, що було фундаментом, базою тієї сім’ї, до якої звертався Феофан. Сьогодні людина, яка вже досягла певного успіху в церковному житті, віддалено нагадує людину давніх часів «середню» або навіть початківця. Сьогодні найпростіше дається з більшою працею, ніж тоді більш-менш складне. Святий Феофан звертався до людей, не настільки розбещених розумом і серцем, не настільки спокушених благами світу, не настільки віддалених від себе самих; до людей, не занурених у щільний інформаційний потік, до людей, які не знали і малої частки спокус, які оточують сьогодні людину; до людей, які виростали в традиційній моральній християнській атмосфері, де гріхи хоча і були, але гріхами й називалися. Сьогодні ж ці слова звернені до людей, що живуть у абсолютно іншій ситуації. Слова-то хороші, просто потрібно співвідносити їх з духовним рівнем слухачів.

— Далі святитель Феофан робить висновок про те, що потрібно стежити за колом читання дитини, і також дуже жорстко формулює думку про неприпустимість для християнина таких розваг, як театри, балагани тощо. Як Ви вважаєте, для нас, у наш час це припустимо? Ось Кураєв, наприклад, пише, що є речі, які й не богоугодні, і не богопротивні, а мовби нейтральні по відношенню до Господа. Казки, наприклад. Може, сюди відносяться і пісні-танці-театри?

— Мені здається, нейтральних речей у світі немає. Людині духовно пробудженій, яка вже знає вищі цілі, театр не потрібен...

— Він їй не цікавий

— Він може бути спокусливо цікавий, може шкодити. А людині зі звуженим уявним горизонтом, неокультуреній людині — їй театр може бути корисний. Тут я повторю Гоголя: «Театр — не дріб’язкова річ, якщо врахувати, що 2-3 тисячі людей сміються одним сміхом і плачуть одними сльозами». Цією думкою Гоголь промучився все життя. Театр — це школа виховання. Якщо ставити тільки водевілі і розважати — це погано, та якщо поставити за мету виховання, «почуття добрі лірою пробуджувати», театр здатний зародити в людині високі думки, заронити в ній багато приводів для роздумів. Я повністю поділяю категоричні судження, наприклад, Іоанна Кронштадтського і Феофана Затворника про театр їхнього часу. У той же час я розумію, що сьогодні для багатьох театр — це та сходинка, на яку ще треба піднятися, перш ніж її заперечувати. Сьогоднішнє перебування в Церкві передбачає широку освіту або принаймні прагнення до неї. Воцерковити сучасну людину — значить познайомити її з хорошою поезією. Стихири, канони — це поезія, причому не сучасна, а візантійська. Воцерковити людину — значить прищепити їй музичний смак, зародити любов до інших мотивів та інших ритмів. Необхідно в ній виховати і філологічний смак до слова: слова молитви і слова Божого. Любов до Церкви вимагає якогось історичного чуття, втаємничення у цілий комплекс гуманітарних проблем. Тобто, сучасна воцерковлена людина не повинна бути профаном у філології, музиці, поезії, історії, сектознавстві та ще багато у чому. Відповідно, хороший театр тут не зайвий.

— Старець Семпсон (Сіверс), при тому, що завжди намагався знайти індивідуальний підхід до кожної дитини і не давав матерям «узагальнених» порад, завжди говорив наступне: «Хвалити, як закон, взагалі ніколи не можна». Мовляв, похвала тільки розвиває гординю, і більше нічого. Що Ви можете сказати з цього приводу?

— Я не згоден із цим. Хлопчику, наприклад, рвуть перший зуб у житті. Він плаче, не хоче йти до зубного лікаря. Батьки втішають його: ти ж чоловік, згадай Олександра Македонського, Суворова, богатиря Іллю Муромця... Ти — мужик, і біль повинен терпіти. Хлопчик бере себе в руки, зі сльозами на очах сідає у крісло, йому рвуть зуба, він встає з крісла, і батько йому каже: ти чоловік, ти молодець. Я тобою пишаюся. Мені здається, в таких випадках не похвалити дитину — це злочин. І таких випадків може бути маса. Щодо подібних порад потрібно зауважити, що нашими вчителями, на щастя й на нещастя, є в основному ченці. Якщо миряни не вчать ченців, як молитися, то ченці вчать мирян, як дітей виховувати. Кажу я це не в докір ченцям, а в докір білому духовенству. Чому воно мовчить? Чому не вчить людей? Священики повинні займатися тим, що самі з власного досвіду вміють і знають. У відсутності цього — надлом і перекіс церковного життя. Те, що люди за порадою звертаються до монахів, — це критерій кризового стану білого духовенства. А священики, вибачте, на що? Гаразд іще молоді священики, подібні нам, які в сані років по 15, які дітей іще не одружили. Ми можемо помилятися, домішувати якісь пристрасні судження... Але ті священики, які прожили життя, які мають онуків, які біля престолу стоять по 50 років, чому вони не вчать людей? Як, пробачте, запобігатися, як миритися з дружиною після сварки, як із тещею спілкуватися? От і виходить, що ми звертаємося до ченця, який не знає, що таке за дитиною горщик помити. А він із високої трибуни теоретичних знань розповідає, що не можна хвалити дитину...

— Чи однакові виховні функції мами і тата?

— Тато — це гвинтівка, яка висить на стіні і стріляє в третьому акті. Тато повинен менше говорити, менше і занурюватися в якісь нюанси. Звичайно, ми говоримо про класичний варіант, коли тато весь день на роботі, а мама — вдома з дітьми. Тата з любов’ю бояться. Мати більше милує, але більше і карає. Тато ж, оскільки бачить дітей рідше, у вільний час хоче з ними погратися, піти кудись, подарувати себе дітям. Але він же може й покарати. Ідеальний тато знаходиться на якомусь сімейному олімпі. Усе ламається, якщо тато вічно ледарює і пиячить, а мати його зневажає. Ієрархія цінностей розсипається, відбувається всесвітня катастрофа у склянці води.

— Чи не соромно для тата витирати дитині сіднички?

— Абсолютно не соромно! Попрати пелюшку, поміняти підгузок, погуляти з дитиною — усе, що тато може робити, не соромно. Немає в сім’ї чоловічих і жіночих професій. Адже бувають ситуації, коли жінка більше зайнята на роботі, ніж чоловік, а чоловік має можливість більше часу присвятити сім’ї. Таких тат ми часто бачимо з колясками.

— А чи нормально, якщо тато замість мами «йде в декрет»?

— Це, мабуть, крайність. Тато в декреті не такий продуктивний, як мама. «Тато може все що завгодно... тільки мамою бути не може». Мама потрібна дитині більше. Тато може допомогти, але не повинен заміняти собою маму.

— Коли дитина народжується у православній родині — це одне. А якщо батьки (або хрещені) дитини воцерковилися, коли їй уже було років сім-вісім? Як ввести її в Церкву? З чого почати?

— Думаю, з особистої домашньої молитви. Нехай дитина молиться вдома і разом з матір’ю, і сама, використовуючи ті прості молитви, які ми згадували, плюс те, що на серці — у такому віці у дітей вже є і страхи, і бажання, й надії. Потрібно постаратися прищепити дитині досвід особистого молитовного звернення до Бога. Потрібна дитяча християнська література в міру дитячого розуміння, житія святих. На службу приходити в другій її половині, починаючи з «Вірую».

— Як пояснити дитині, що таке покаяння?

— Тільки відштовхуючись від її досвіду внутрішнього дискомфорту, якщо вона, скажімо, зробила поганий вчинок, від якого на душі «кішки шкребуть». Саме час пояснити, що в такому випадку треба просити у Бога пробачення, і тоді душа заспокоюється.

— Чи правда, що знайомство з духовною літературою починати краще з житій святих, а не з вивчення Біблії?

— Мабуть, так. Адже людині завжди цікаві драматичні сюжетні лінії, долі персонажів. Особливо цікаві дітям житія святих, наприклад, де мова йде про святих і про тварин (Серафим Саровський з ведмедем, Герасим Йорданський із левом). Вибирати для читання потрібно те, що зігріває і розчулює, відкриває вікно в новий світ. Біблія потрібна адаптована, дитяча, але читати її потрібно поруч із розумною дорослою людиною. Навіть Біблія для найменших вміщує важкодоступні для дитини моменти — наприклад, творення світу з нічого.

— Є думка, що коли дитину регулярно причащати і водити до храму, усе інше саме додасться.

— Починати виховання потрібно з вічних моральних цінностей, які послужать фундаментом і для подальшого християнського життя. Причастя, корисне для душі читання — це дуже добре, але цим не зцілюється гнилий фундамент. Якщо при будівництві мосту у розрахунках допущена помилка, то потім ні вагонами бетону, ні кількістю металевих конструкцій положення не виправиш. Господь від нас не ховається. Він так само близький до людини, як і завжди. У нас же є розум, яким сучасне людство так хизується (ми так активно пізнаємо світ, подорожуємо, винаходимо), і ми зобов’язані докопуватися до істинних, кореневих смислів. У цьому — суть. Я переконаний, що нам потрібно повернутися до виховання в дітях основних якостей, якими повинні володіти справжній чоловік і справжня жінка до шлюбу та в шлюбі. І звертатися тут потрібно не лише до досвіду віри, а й до досвіду прожитих поколінь, до досвіду здорового глузду, до розуміння суті людини.

Розмовляла Ольга Федорченко

Опублiковано: Архів Дата публiкацiї на сайтi: 06 September 2007

Дорогі читачі Отрока! Сайт журналу вкрай потребує вашої підтримки.
Бажаючим надати допомогу прохання перераховувати кошти на картку Приватбанку 5457082237090555.

Код для блогiв / сайтiв
Розмiстити анонс

Результати 1 - 1 з 1
14:51 30.09.2011 | Антонина
Спасибо за ответы и хорошую подборку вопросов. Храни Господь.

Додати Ваш коментар:

Ваш коментар буде видалено, якщо він містить:

  1. Неповагу до авторів статей та коментарів.
  2. Висловлення думок щодо особистості автора або не за темою статті, з’ясування стосунків між коментаторами, а також інші форми переходу на особистості.
  3. З’ясування стосунків з модератором.
  4. Власні чи будь-чиї поетичні або прозаїчні твори, спам, флуд, рекламу і т.п.
*
*
*
Введіть символи, зображені на картинці * Завантажити іншу картинку CAPTCHA image for SPAM prevention
 
Дорогие читатели Отрока! Сайт журнала крайне нуждается в вашей поддержке.
Желающим оказать помощь просьба перечислять средства на карточку Приватбанка 4149439318442625.
Отрок.ua в: