Перемогти. Навіщо?

Саме в юності особливо бажано й особливо корисно читати книги про людей цілеспрямованих, які багато чого досягли. Література про людей, які здатні перемогти себе, приємна для тих, хто «обмірковує життя», мріє «зробити собі життя з когось». Але перш ніж почати розмову про такі книги, нам потрібно уточнити тему, відмежуватися від заяложених стереотипних історій збагачення. Письмові поради, телевізійні розповіді, істерики на зборах фінансових пірамід і тренінги на цю тему насичують сучасне життя, немов вихлопні гази — повітря мегаполісів.

Ми говоритимемо про інші перемоги.

Для сьогоднішньої розмови виберемо дві книги: одну дуже хорошу й одну дуже погану (хоч і не в указаному вище сенсі). Дуже хороша — «Мартін Іден» Джека Лондона. Дуже погана — «Чайка Джонатан Лівінгстон» Річарда Баха. Почнемо з поганої, хоча говорити про неї не хочеться взагалі. Але говорити доводиться, бо вона не втрачає популярності й навіть пробралася до шкільної програми.

Книга ця була першою окультною книгою, надрукованою в СРСР, у журналі «Иностранная литература» в 1974 році. Люди, які прочитали її тоді, у більшості своїй не помічали її окультності. Її сприймали як певний різновид повісті про справжню людину.

Що ж це за книга, якщо читати її сьогодні? Візь­мусь твердити, що вона небезпечна й позбавлена смаку. Річард Бах чудово вписується в ідеологію лібералізму. Він проповідує певну абсолютну свободу від усього. Відкрите декларативне заперечення християнства в цій книзі є також. Є понура зосередженість на собі як на найвищій і останній цінності, є певна облеслива ілюзія всемогутності. Ось кілька цитат:

«Кожний птах має право літати, свобода є сутністю кожного, і тому все, що її обмежує, має бути відкинуте геть, чи це буде традиція, забобон чи будь-яке інше обмеження в якій завгодно формі. Єдиний об’єктивно існуючий закон — той, що дає звільнення. Інших законів немає».

" — У зграї кажуть, що ти або сам син Великої Чайки, або випередив свій час на тисячу років, — повідомив якось Джонатану Флетчер після ранкового опрацювання швидкісних польотів.

Джонатан зітхнув. Ось вона — ціна нерозуміння. Або Бог, або диявол«.

«Я більше не потрібний тобі. Просто продов­жуй шукати себе й знаходити. Щодня ближче пізнавати свою справжню природу — справжнього Чайку Флетчера. Він (тобто ти сам, — І. Г.) — твій учитель. Треба лише зрозуміти його й тренуватися, щоб ним бути».

Самовіддані тренування Чайки Джонатана Лівінгстона являють собою спортивні вправи, але цьому спорту надається магічний смисл. Навіть якщо прийняти цю історію як притчу і сприймати його дії як певні надзусилля взагалі, то це надзусилля, що ведуть до всемогутності. Піди шляхом Чайки Джонатана — і ти станеш одним із тих, кому підкорюються час і простір. Окрім цієї ось ілюзії всемогутності, зверненої до магічної свідомості, у «Чайці Джонатан Лівінгстон» є аватари, телепортації, реінкарнації та інше, що задовольняє бажання чогось цікавенького, яке хтось із задоволенням прийме за певну зручну «духовність».

Балакуча пишномовна пафосність, що приховує відсутність смислу, ріднить Річарда Баха з Коельйо: «Безвідповідальність?! — вигукнув він. — Та що ви, браття?! Яка ж тут безвідповідальність — зрозуміти, в чому сенс життя, і відкрити шляхи досягнення вищої мети буття? Адже що ми знали досі — тисячоліття сварок через риб’ячі голови... Тепер у нас з’явилася можливість зрозуміти першопричину — збагнути, заради чого ми живемо. Відкриття, усвідомлення, звільнення!»

Якщо те, що Джонатан навчився робити «бочку» й пікірувати на великій швидкості, можна з натяжкою назвати відкриттям, то про усвідомлення чого й звільнення від чого йдеться? Якщо ми звільнимося від гіпнозу цього лозунгового тексту й звернемося до аналогій, то все стане зрозумілішим: опановування фігур вищого пілотажу, майстерне фуете або успіхи у водному поло — речі гарні, але до «сенсу життя», «вищої мети буття» та «осягнення першопричини» вони все ж стосунку не мають.

Навіть блискучі ілюстрації Єрка нічого не можуть додати до банальності й порожнечі повісті. А втішним мені видалося те, що, перечитуючи біо­графію Річарда Баха в Інтернеті, я наштовхнулася на статтю про нього з якогось дамського журналу. Фоном для білих літер був килим з трояндочок. Читати незручно, але вельми символічно. Будь-яка Барбі може погортати Річарда Баха із задоволенням.

А тепер про книгу блискучу. Про «Мартіна Ідена» Джека Лондона.

Цей роман автобіографічний багато в чому. Він розповідає історію звичайного матроса, який у двадцять один рік потрапив у буржуазний дім, визнав красу обстановки та шляхетність манер за вияв внутрішнього багатства, закохався в дівчину не свого кола і ціною надзвичайних, захоплююче й цікаво зображених зусиль могутньої натури за три роки перевершив у знаннях тих, хто його спочатку вразив, став знаменитим письменником і... На цьому поки що зупинимося.

При всьому тому, що Мартіну привалили слава й нечувані гонорари, ця книга американського автора зовсім не про «американську мрію». Крім того, що розбагатілий Мартін Іден здатний подарувати своїй майже злиденній квартирній хазяйці вимріяну нею молочну ферму, а товаришеві купити власну пральню, герой від самого початку свідомо відкидає шлях суворої економії, посидючості й старанності заради грошей, шлях, який йому повчально вказує його обраниця.

Неймовірно сильний фізично й витривалий, надзвичайно здібний до систематичної розумової праці й наділений величезним письменницьким талантом, Мартін усіх своїх звершень досягає заради кохання, охоплений коханням, окрилений і натхненний коханням. Цікаво, що атеїст Джек Лондон для змалювання почуття атеїста Мартіна Ідена змушений доторкнутися до віри, заговорити її мовою: «Він був певен, що загробного життя немає. Життя лише тут і тепер, а далі — вічна тьма. Але в очах Рут він побачив душу, безсмертну душу, яка не може вмерти. Жоден чоловік, жодна жінка, яких він знав раніше, не викликали в нього думок про безсмертя. А вона викликала!» «Він теж почував себе грішником. Але як смиренний покутник бачить яскраві проблиски свого майбутнього раювання, так і він бачив проблиски того блаженства, що він зазнає, володіючи нею». «Це було якесь духовне володіння, очищене від усього низького, вільне єднання духу, якого він не міг собі ясно збагнути».

Людина не може вдовольнитися однією землею і в кращі хвилини свого життя бодай неусвідомлено прозріває світло вічності. Очевидно, про це, а не про створення кумира тут ідеться.

Коли Мартін достатньо пізнає, аби бачити поверховість, вузькість і обмеженість поглядів ­своєї коханої, він продовжує її кохати так само палко: йому вистачає великодушності. І тільки коли вона сама від нього відмовляється, не вірячи в нього і керуючись ураженим самолюбством, шокована тим, як Мартіна обмовив у газеті недобросовісний писака, — кохання минає, а разом із ним — і сенс життя, і радість, і бажання жити. Варто уточнити, що глобальне розчарування Мартіна не зводиться до того, що він втратив кохану. Він її саме розлюбив, втратив кохання — найрелігійніше й найважливіше з усього, що в нього було.

І ось саме тут на Мартіна, який перебував у глибокому смутку, звалюється успіх, і в голові його починає настирливо крутитися думка, що славу й гроші йому принесли ті оповідання, повісті й статті, які він написав, коли був нікому не потрібний. Чому ж він тепер раптом став потрібний усім? Кого ж вони тоді люблять і поважають? Його? Ні, його успіх.

«Мартін Іден» — парадоксальна книга в тому сенсі, що вона про успішну людину, але при цьому не оспівує, а заповзято розвінчує культ успіху. Мартіну хочеться бачити в людях не поклоніння загальновизнаному, а самостійність, широту думок і сердечне співчуття одне до одного.

Мартін Іден наклав на себе руки, вилізши через ілюмінатор з каюти першого класу розкішного пароплава. Він плив у нічній пітьмі за тисячі миль від берега, а потім глибоко пірнув, аби задихнутися раніше, ніж випливе.

Я стикалася дуже часто зі здивуванням старшокласників з приводу фіналу роману. Ось уже читач знайшов ідеал, ось уже примірив на себе подвиги й злет Мартіна Ідена, а ці подвиги й злет виявилися не дорогою до щастя, а дорогою до самогубства. Чому? Стільки здійсненої рішучості — і раптом що за дивний кінець?

Кінець цей ще й сумно пророчий. Визнаний, знаменитий і обсипаний гонорарами Джек Лондон помер за нез’ясованих обставин від передозування морфію, прописаного йому через хворобу. Помер випадково чи хотів померти? Цього не знає ніхто.

Гадаю, що головна проблема роману не в тому, що нам видається головним. Ми, як за детективним сюжетом, стежимо за успіхами Мартіна. Для нас головне — зможе чи не зможе? Переможе чи не переможе? Для автора з розмахом Джека Лондона, який наділив свого героя силою власної особистості, перемога майже сама собою зрозуміла. Головна проблема роману — у тому, заради чого змогти, хоча такого запитання не ставлять ні автор, ні його герой.

За декларованими ним самим переконаннями, Мартін — послідовник Спенсера, матеріаліст, який живе ідеями еволюції та прогресу. Він ніцшеанець. Хочеться сказати, непослідовний ніцшеанець. Він проголошує першість сильних у теорії — і розчарований тим, що люди схиляються перед успіхом. Він просторікує про те, що влада слабких веде до регресу, але при цьому він чуйний і співчутливий, може на перші отримані гроші накупити подарунків і відвести до кондитерської напівголодних діт­лахів своєї квартирної хазяйки.

Чому ж Мартін закінчує самогубством?

На думку спадає епізод із життя митрополита Антонія (Блума), який так усім єством болісно шукав замолоду смисл життя, що був близький до самогубства. Відповідаючи на запитання про своє життя, від розповідав, що саме його налякало: а раптом «немає ніякої глибини, немає ніякої вічності, ніякого майбутнього, що все життя в полоні двох вимірів: часу й простору — а глибини в ньому немає. І уявилося, що якщо життя таке безглузде, як раптом здалося, — то я не згодний жити».

Гадаю, що Мартін Іден, мабуть, як і сам Джек Лондон, — такі ж могутні особистості, як владика Антоній. Але різниця між ними в тому, що Мартін Іден нічого не шукав, впевнений, що шукати немає чого. Як може Господь відповісти тому, хто не ставить запитань?

Джек Лондон чудово зобразив, розповідаючи нам про Рут, притаманну людям вузькість поглядів і те, як при цьому людина буває впевнена саме в широті своїх поглядів. У Мартіна Ідена автор цієї риси не помітив, очевидно, тому, що наділив його власним світобаченням. А герой його не правий в тому, що жодного разу не засумнівався в істинності своїх атеїстичних, еволюціоністських, ніцшеанських переконань.

А чи існує літературний твір про успішних, рішучих, шляхетних людей без нещасливого кінця? І щоб у творах цих не було вигадок на потребу дня?

Існує, і їх сила-силенна. Це житія святих. Ці блаженні люди не помилилися у виборі сенсу життя і при цьому виявили рішучість, не були слабкими й теплохолодними. Пам’ятаєте, преподобний Серафим Саровський говорив, що між грішником, який гине, і святим, який рятується, різниця лише в одному: у рішучості.

Для преподобного Серафима Саровського та його співрозмовників сенс життя був більше ніж очевидний, ця тема навіть не порушується в розмові, мова йде тільки про шлях до мети. А Джек Лондон у романі «Мартін Іден» самим відчаєм відповів на непоставлене запитання: будь-який подвиг марний, якщо залишає людину борсатися наодинці зі своїми гордощами, якщо подвиг не веде його до Христа.

Щасливим людям, які, подібно до святих, не помилилися у виборі, можна вчитися рішучості, розворушуючи свою теплохолодність, і в цих великих нещасливців — Джека Лондона та його героя.

Опублiковано: № 2 (62) Дата публiкацiї на сайтi: 01 April 2013

Дорогі читачі Отрока! Сайт журналу вкрай потребує вашої підтримки.
Бажаючим надати допомогу прохання перераховувати кошти на картку Приватбанку 5457082237090555.

Код для блогiв / сайтiв
Розмiстити анонс

Результати 1 - 11 з 11
23:49 26.06.2017 | Ольга
Очень прошу меня простить, но эта статья у автора худшая. Голословно, бездарно, предвзято, притянуто за уши. «Чайка» же — повесть прежде всего о том, как Личность — с большой буквы — избавляется от давления общества, от всего, что заставляет деградировать, и стремится совершенствоваться. Спортивные упражнения — это и есть путь саморазвития для птицы, чьё единственное предназначение —летать. Это её цель. Птица для этого и создана, разве нет? Долго спорить не стану, у меня своё мнение, которое я оставлю при себе. Всего хорошего.
11:08 16.05.2013 | Анна
Максиму.
............
"По-моему, Чайка - это просто повесть о чайке, птице, и всё! )) "
Нет, конечно, это не просто повесть. Я читала и другие книги Баха. Знаете что там ключевое: "сними с себя тяжелый крест, расслабься и воспари духом", это ведь реальная возможность полета. "Сними суждения о том что такое хорошо, что такое плохо, доспехи из догматов, разорви связь с ближними - и лети!" Иллюзии Ричарда Баха - это иллюзии. Но ведь далеко не все люди в состоянии устоять от такого искушения. Пока я падаю, я все-таки лечу. Ведь и ощущения волшебные и ветер волосы развевает...а когда полет кончится...у всех ли достанет сил молиться о спасении?...в месте, где написано: "оставь надежду всяк сюда входящий"
21:30 07.05.2013 | Ирина
Уважаемая Ирина!
Спасибо большое за Ваши статьи!
Ради них я нашла сайт в Интернете.
К сожалению, не умею хорошо выразить свою благодарность, но Вы даете ответы на вопросы, которые были задвинуты на задний план в связи с воцерковлением.
И совсем не к месту:
можно Вас попросить составить (в связи с наступившим летом) составить список литературы для чтения детям (моему 7 лет), потому что многие книги, которые мы берем в библиотеке, приходится ему не давать.
Помогите, пожалуйста!
Заранее благодарю за участие!
17:00 03.05.2013 | Оксана
00:24 16.04.2013 | Максим
Вам отдельно спасибо за цитату из Пушкина)
00:24 16.04.2013 | Максим
И я том же, АННА, изначально неверное сравнение книг. Сравнив Лондона и Достоевского приходим к выводу, что уже "Мартин Иден" - "пошлая и пустая повесть" (с). У меня есть друзья, которые делают вот такие выводы из этой книги: "Для начала нужно заработать много денег. День и ночь идти к цели по зарабатыванию денег!" ТАКИ ДА! именно этим Мартин и занимается полкниги! Неверные выводы можна сделать даже из слов Христа, что наглядно и показывали его ученики. Зачем искать Христа, там где Его нет... По-моему, Чайка - это просто повесть о чайке, птице, и всё! )) Спаси, Господи.
А в целом любое сравнение книг, бесполезно (именно сравнение, а не высказывание своих мыслей по поводу той или другой книги), потому что любая из книг, проигрывает Единственной. "Есть книга, коей каждое слово истолковано, объяснено, проповедано во всех концах земли, применено ко всевозможным обстоятельствам жизни... Сия книга называется Евангелием, - и такова ее вечно-новая прелесть, что если мы, пресыщенные миром или удрученные унынием, случайно откроем ее, то уже не в силах противиться ее сладостному увлечению и погружаемся духом в ее божественное красноречие" (А.С.Пушкин)
09:58 15.04.2013 | Анна
Максиму.
Вы правы в том, что Мартина Идена обязательно утешить свечой. Я помню свои детские впечатления: тяжело, где-то даже тоскливо.
Помню свои впечатления о Чайке, когда в период острого кризиса духовного мне подкинули эту книгу. Взрыв света, полет, радость, надежда, кайф...
..............
Прошли годы, пришлось пройти через ад (чайка туда почему-то привела)
Теперь вот...оставим Мартина Идена с его дезертирством, вернемся к Достоевскому. Трудная, страшная, местами тоскливая....реальная жизнь - это возможно кровавый, но путь к свету.
А вот игрушечные крылья, фантастически красивые иллюзии - это то, что легко перепутать со светом и попасть в такую беду, что самому злому врагу не пожелаешь никогда.
Вот так...
...............
И вот еще что. Общаюсь много с людьми, которые благодаря песням Гребенщикова, книгам Баха и Коэльо пришли в церковь...и с грустью вынуждена констатировать: правы Святые отцы. Многие искатели пребывают в иллюзии благодати, они даже Христа как-то особенно воспринимают. Он у них на Чайку Джонатана похож.
Говорят что когда придет антихрист, отличить его от Христа будет очень трудно.
23:31 03.04.2013 | Анна
Трудно, очень трудно выбраться из состояния прелести. Самая большая трудность: захотеть выбраться из мира прелестных иллюзий...там же так легко, так крылато...
Вот и яд "Чайки Джонатан" тоже такой....слааадкий. Плоды? Да те кто приходит всерьез ко Христу, с кровью станут отрывать от себя потом эти липкие фантазии. Лучше без них.
................
Кстати, далеко не все кто называет себя православным таковыми являются. В православии спасительное понимание есть о состоянии "прелести". Нигде такого нет, а значит везде легко потеряться.
............
Ирина, спасибо! Я давно ждала Вашей рецензии на книгу "Чайка Джонатан"...жаль только что очарованные ею люди, как правило категорически отказываются всерьез прислушиваться к критике...знаю по себе(
13:30 03.04.2013 | максим
Интересно, куда ведет лестница, с первой ступеньки которой одноклассники кажутся "серыми"?
10:17 03.04.2013 | juli
чайка- свежий ветер в окно, это новый взгляд на мир, на серых однокласников, на на непонятное будущее горбачёвских лет.. это первая ступень к церкви, наконец. автор очень очень стар душой
10:17 02.04.2013 | максим
Человека в это жизни подстерегают две страшные опасности: первая - сомнения, вторая - отсутствие сомнений.
00:07 02.04.2013 | Максим
Спорно, конечно, очень спорно.
Вот Вы ссылаетесь на то, что "Чайка Д. Л." пробралась в школьную программу... Не знаю, есть ли в обязательной школьной программе "Мартин Иден", но уверен что его там быть не должно! Духовно невоспитанных старшеклассников, выводы, которые они сделают из этой книги, могут завести куда угодно... Обязательно нужен педагог, либо родитель, который сможет разъяснить почему финал книги столь безысходен и где (в Ком!) искать выход в такой ситуации. И, возможно, "Чайка Д. Л." как раз и обратит внимание школьника от бесполезного планшета с играми на возможность полета души, на красоту мира вне мирской суеты, вызовет больше душевных переживаний, так необходимых "зомбированным" старшеклассникам.
Я не являюсь ярым поклонником Баха и его "Чайки". Да, на каком-то этапе своего духовного поиска я ее прочел, в школьном возрасте, выводы свои уже не вспомню, но раз я пришел к Христу, значит всё не просто так. На определенном этапе эта книга может и поможет кому-то, нельзя так категорично относиться и тем более называть повесть пошлой и пустой. "Духовно продвинутым" конечно она таковой может показаться (и я тоже не рискну её перечитать, просто понимаю, что мне это незачем), но ищущим она всё же будет полезна даже своей краткостью (многих просто отпугивают книги больше 100 страниц А5), - всё же отвлечет человека от телевизора.
"Мартин Иден" книга бесспорно сильная, вызывающая много правильных, необходимых человеку для осознания своего существования вопросов... но сравнивать ее с "Чайкой" как-то не солидно... Почему бы не потягаться "Мартину" с "Братьями Карамазовыми", например ))
Спаси, Господи.

Додати Ваш коментар:

Ваш коментар буде видалено, якщо він містить:

  1. Неповагу до авторів статей та коментарів.
  2. Висловлення думок щодо особистості автора або не за темою статті, з’ясування стосунків між коментаторами, а також інші форми переходу на особистості.
  3. З’ясування стосунків з модератором.
  4. Власні чи будь-чиї поетичні або прозаїчні твори, спам, флуд, рекламу і т.п.
*
*
*
Введіть символи, зображені на картинці * Завантажити іншу картинку CAPTCHA image for SPAM prevention
 
Дорогие читатели Отрока! Сайт журнала крайне нуждается в вашей поддержке.
Желающим оказать помощь просьба перечислять средства на карточку Приватбанка 4149439318442625.
Отрок.ua в: