Засвідчую Богом, що крім самого Бога,
у всесвіті немає нічого такою мірою сповненого
Божественної сили й благодаті. Ніхто з людей не може
осягнути розумом те, що я бачив.
Сповідую перед Богом: коли я Іоанном,
що сяє серед апостолів, як сонце на небі,
був приведений перед лице Пресвятої Діви,
я пережив надзвичайне почуття. Переді мною
запалало якесь Божественне світло.
Воно пройняло мій дух. І розлилися навколо мене такі
дивні пахощі різних ароматів,
що ані немічне тіло моє, ані навіть дух не в силах
були перенести ці великі й численні знамення
початків вічного блаженства й небесної слави.
З листа Діонісія Ареопагіта апостолу Павлу
Понад два тисячоліття відділяють нас від того дня, коли народилася Пресвята Діва. Сьогодні важко повірити, що в Неї було земне життя, сповнене таких саме, як і в нас, людських турбот, радощів і страждань. Ми звикли сприймати Її Царицею Небесною, а Вона мала земні риси вдачі: схильність до покою, задумливості, про що свідчать Ії сучасники.
Спогади зберегли для нас образ Пресвятої Діви: «Вона була зросту середнього, волосся златовидне, очі рухливі, із зіницями ніби кольору маслини, брови дугоподібні й помірно чорні, ніс видовжений, губи квітучі, сповнені ласкавих слів; обличчя не кругле й не гостре, але дещо видовжене. Руки й пальці довгі».
Святий Амвросій так змалював Її: «Вона була не багатослівна, любителька читання... Правилом Її було — нікого не ображати, всім зичити доброго, поважати старших, не заздрити рівним, уникати хвастощів, тверезо мислити любити добродійство. В Неї не було нічого суворого в очах, нічого непродуманого у словах, нічого непорядного у діях: рухи скромні, хода тиха, голос рівний; так що тілесний вигляд Її був утіленням душі, оприсутненням чистоти». Святий Ігнатій Богоносець навдивовижу точно визначає суть благодатного впливу Богородиці на простих смертних людей: «У Ній поєднувалося єство ангельське з людським».
Згідно історичних відомостей, Ця Жінка прожила на землі 72 роки. За всіма суспільними уявленнями, кар’єри Вона не зробила, жодного значного успіху не досягла. В Неї не було ані палаців, ані маєтку, ані шляхетського титулу. Лише одна Її фраза визначила долю Її та й долю всього людства: Я ж Господня раба: нехай буде мені згідно з словом твоїм! І відійшов Ангол від неї (Лк. 1, 38).
Цю фразу називають Благовіщенням Богородиці. Тобто блага вість не в тому, що Ангел сказав до Богородиці, а в тому, що Вона йому відповіла. Адже без цієї згоди не було би втілення Христа, не було би спасіння.
Святі отці кажуть, що 6 тисяч років очікування на пришестя Христа були очікуванням на появу святої дівчини, котра була би гідна такої честі, як народження з неї Сина Божого. І ось така Діва з’явилася. Богородиця досягла вершини досконалості у зовсім юному віці, досягла цього без благодаті Святого Духа, яка була дарована лише після П’ятидесятниці, досягла цього без Таїнств Церкви, що стали можливими лише після земного життя Христа. Саме за це Її шанують більше за всіх святих, більше за всіх ангелів.
Сучасна Церква більше знає про життя Богородиці по Її смерті, аніж до неї. В Євангелії та Переданні можна знайти дуже мало фактичних відомостей про події життя Діви Марії. А календар переповнений згадками чудес Богородиці, чудотворних ікон, явлень Її багатьом святим. Ось дійсна перемога над смертю. Життя Діви Марії у Царстві Небесному виявилося яскравішим і багатшим за її земне життя такою мірою, що навіть ми в цьому земному світі бачимо це. Самих лише чудотворних ікон Богоматері в усьому світі — вже декілька тисяч. Насправді ці ікони — та невелика частина усіх чудес Діви Марії, котру оставила нам невдячна людська пам’ять. Людських сил забракне, щоби розказати усі чудеса, здійснені Нею у всесвіті.
На Її долю випали найстрашніші та найдивовижніші події. Своїми очима Вона бачила, як вбивають Її єдиного Сина. Але Вона ж першою дізнається про Його воскресіння. Протестанти полюбляють говорити, що Христос не дуже поважав Свою Матір, посилаючись на місце в Писанні: Хто Божу волю чинитиме, той Мені брат, і сестра, і мати (Мк. 3, 35). Але саме це місце Біблії у православних тлумаченнях називається «Возвеличенням Богородиці», адже хто як не Діва Марія завжди слухала Слово Боже й жила за ним, якщо Вона єдина з усього людства удостоїлася прийняти у Себе Христа? А про те, як Господь поважав Свою Матір, знову каже нам Євангеліє: під час жахливих мук на хресті, коли інший думав би про себе і про свій біль, Христос згадує про Свою Матір і доручає Її турботам апостола Іоанна.
Усі свята на честь Божої Матері стосуються Її земного життя. Це Зачаття, Народження, Введення уо храм і далі до Успіння. Свято Покрова відкриває перед нами завісу посмертної слави Богородиці, пояснює нам суть Її небесного жительства. Виявляється, що Пресвята Богородиця турбується перед Своїм Сином про весь світ, і особливо, про християнський рід. В історії царя Соломона передвіщена ця турбота. Історичні книги Старого Заповіту змальовують такий епізод: цар Соломон сидів у славі посеред свого палацу, і до нього прийшла його мати. Цар піднявся з трону, підвів матір за руку до свого престолу, поставив біля себе і сказав: проси, мати моя, я ні в чому не відмовлю тебе. Цар Соломон є одним з живих прообразів Царя Христа, і в цьому випадку ставлення Соломона до матері розкриває нам характер відносин між Христом і Богородицею. Проси у Мене, Мати Моя, — каже Господь до Богородиці, — Я ні в чому не відмовлю Тобі.
...Це сталося в Константинополі тисячу років тому за царювання імператора Льва VI Філософа. Місто було в облозі війська сарацинів. Уночі мешканці, зібравшись у храмі, де з V століття знаходилася вели¬чна святиня — мафорій (головний плат) Божої Матері, служили Всенощну й молили Гос¬пода про врятування від ворога. Під час загальної молитви сталося надзвичайне явище. Двоє з молитвеників: святий заради Христа юродивий Андрій та його учень Єпіфаній — побачили, як над царськими вратами на повітрі з’явилася постать Богородиці, що піднімала над народом свій дивний сяючий покров. Сподоблений цього видіння Андрій спитався Єпіфанія: «Чи бачиш, брате, Царицю й Госпожу всіх, Яка молиться про весь світ?». «Бачу, святий отче, і жахаюся», — відповідав йому Єпіфаній. Видіння прославлене було спершу в храмі, потім в усьому Константинополі. Мешканці міста, почувши про це втішне знамення, сповнилися радості й уповання, що Бог молитвами Заступниці врятує їх від бід, принесених навалою сарацин. Дійсно, невдовзі по видінні ворогів Церкви було переможено й прогнано.
Пам’ять про чудо, яке сталося 14 жовтня, довго зберігалася у стінах Влахернського храму, як це не дивно, не ставши загальноцерковним святом Греції.
На Русі ж, завдяки сприянню благовірного князя Андрія Боголюбського, святкування Покрова Божої Матері отримало широке поширення. Православні люди Святої Русі, які знаходяться під особливим покровительством Небес¬ної Заступниці, змогли в усій повноті усвідомити й оцінити справжнє значення чудесного явлення, що було у Константинополі, тож з 1165 року свято Покрова стало загальноруським.
Про що просить Свого Сина Богородиця? Вона просить, щоби Господь прийняв кожну людину, яка кличе Її на допомогу. Той блаженний Андрій, котрий бачив Покров Богородиці над молитвениками у Влахернах, сподобився одного разу ще одного чуда. Подібно до апостола Павла, він був піднятий до третього неба. Чув райські глаголи, бачив сонми мучеників, лики патріархів, апостолів, пророків. Лише Божої Матері в раю він не бачив. У відповідь на його збентеження ангел, що супроводив його, сказав, що Матір Христа у раю буває рідко. Частіше Вона там, де плачуть, хворіють, помирають, тобто на грішній землі, де Її люблять і де чекають від Неї допомоги.
Свято Покрова відкриває нам таємницю небесного життя, таємницю того, чому ми ще живі, чому Господь все ще терпить нас и не поспішає карати. Виявляється, Матір Божа піднімає над нами Свій молитовний омофор і молиться Сину за кожну душу християнську.
