Підписатись на розсилку нових статей

С 2009 года журнал издается при поддержке Международного благотворительного фонда в честь Покрова Пресвятой Богородицы


Журнал «Отрок» приглашает авторов для сотрудничества! Пишите нам на адрес: otrok@iona.kiev.ua

Рекомендуємо відвідати

Свято-Троицкий Ионинский монастырь Молодость не равнодушна Покров Страничка православной матери Журнал Фамилия Ольшанский женский монастырь

Наші друзі

Протопресвітер Александр Шмеман

Напередодні революції в Росії причастя раз на рік було справою звичайною. Зламати лід невігластва, дошукатися до істинного значення Таїнства Євхаристії — для цього в ХХ столітті знадобилися зусилля багатьох богословів. Отець Александр Шмеман був одним із тих, хто все своє життя присвятив поясненню виключної ролі літургії в житті Церкви. Як сказав один з учнів священика, Олександр Дворкін, його євхаристійне життя завершилося євхаристійною смертю: «Все, що в ньому було не святого, вигоріло, зникло, випарувалося. Лишилася тільки чиста і промениста радісна дитячість».

 

У грудні 2013 року виповнюється 30 років з дня смерті отця Александра.

 

Протопресвітер Александр Шмеман (1921–1983) — священик Православної Церкви в Америці. Автор ряду книг з літургійного богослов’я та історії Церкви. У 1945–1951 роках викладав у Свято-Сергіївському православному богословському інституті в Парижі. У 1962–1983 роках керував Свято-Володимирською духовною семінарією в штаті Нью-Йорк. Протягом тридцяти років вів релігійну програму на радіо «Свобода».

1. Людина хоче, щоб її любили, — і тому страждає. А вихід у тому, щоб полюбити самій.

2. Безбожники заперечують Бога, тому що, кажуть вони, «Якщо існує Бог, то людина — раб». Але там, де є вдячність, — закінчується, долається, розчиняється рабство. Раб не дякує. Раб або по-рабськи підкоряється, або по-рабськи ж бунтує. Подяка звільнює людину і, разом з тим, Бога пізнає не як якогось деспота і владику, а як любов, яка втілюється в дарі. Удячність, як і дар, — завжди згори, ніколи не знизу.

3. Християнська любов — це «неможлива можливість» побачити Христа в іншій людині, ким би вона не була, в людині, яку Бог за своїм вічним і тайним промислом вирішив увести до нашого життя хоча б на декілька хвилин. І не лише для того, щоб дати нам привід для доброї справи чи філантропічної вправи, але для того, щоб це послужило початком для вічного спілкування з Самим Богом. Насправді любов і є тією таємничою силою, яка крізь зовнішнє й випадкове в іншій людині (її вигляд, соціальне становище, етнічне походження, інтелектуальні здібності) досягає душі — єдиного особистого кореня людської істоти, частки Бога в ній. Бог любить кожну людину, тому що Він Один знає безцінний і абсолютний скарб — її душу, ту людську особистість, яку Він подарував кожному з нас. Таким чином, християнська любов стає участю в цьому Божественному знанні й даром Божественної любові. Любов не може бути безособовою, тому що любов є саме чудесним відкриттям особистості в окремій людині, особистого та єдиного посеред загального і звичайного. Це одкровення того, що гідне любові в ній, того, що дано їй Богом.

4. Найважливіша і тому найважча тайна християнства: спасительність страждання. Не «спокутність», а саме «спасительність». Єдине, чого «природна» людина хоче в глибині душі, це — не страждати. Єдине, що християнство їй пропонує, — це страждання. Чому? Тому що в духовній перемозі над ним, в духовному «перетворенні» страждання — відбувається духовне зростання людини, входження її в інший вимір.

5. «Чому Бог допускає це?» Одвічне запитання без відповіді. Бачу тільки одну, мабуть, неповну: своїм стражданням людина «приносить користь» іншим: розбиває хоча б на час бетон егоїзму, самовдоволення, «жиру», що відділяє нас від Бога більше, ніж будь-які «гріхи» та «помисли». Це і є, за всією ймовірністю, спасительний смисл страждань. Але «світ цей» ненавидить страждання і, коли б міг, просто «ліквідував» би всіх стражденних.

6. Труднощі будь-якого початку: наприклад, Великого Посту. «Не хочеться». Звідси — необхідність терпіння спочатку і в усьому. «Терпінням рятуйте душу вашу». Терпіння — це прийняття крізь «не хочеться», це заглушення цього «не хочеться» не насильним «хочеться» — воно неможливе й фальшиве, — а просто прийняттям, підпорядкуванням себе, тобто послухом. І терпіння рано чи пізно перетворюється на «хочеться». І нарешті те, чого «не хотілося», обертається щастям, повнотою, даром. І вже заздалегідь сумуєш, що й воно мине...

7. Найстрашніше в сучасному занепаді культури — це вичерпування разом з культурою скромності, почуття ієрархічності, знання пропорцій. Торжество дешевої гордині <...>, майже повна неможливість, нездатність розгадати підробку (в літературі, в мистецтві...). Ніби кожен вліз на дах і звідти кричить. І, оскільки він сидить на даху, всі слухають.

8. Вся культура і все в культурі — врешті-решт — про Царство Боже, за чи проти. Бо культура складається з «реалізацій» скарбів серця («де скарб твій...»). Тільки «секулярист» випадає з культури, і з секуляризму починається її розпад.

9. Сім’я — не мета, а джерело, що живить життя, і сила життя. Сім’я розпадається, коли вона стає метою (тобто знов-таки ідолом).

10. Зречення світу не у втечі з нього — «втеча» теж може стати роллю, шуканням себе й свого, а тільки у звільненні від ось цієї зайнятості своїм місцем у ньому. Тут починається світ, «який перевищує всяке розуміння».

11. Радість тому є такою абсолютно важливою, що вона — безсумнівний плід відчуття Божої присутності. Не можна знати, що Бог є, і не радіти. І тільки по відношенню до неї — правильними, справжніми, плідними є і страх Божий, і каяття, і смирення. Поза цією радістю — вони легко стають «демонічними», збоченням на глибині само`го релігійного досвіду... Перше, головне джерело всього: «Хай радіє душа моя у Господі...» Страх гріха не рятує від гріха. Радість у Господі рятує. Почуття провини, моралізм не «звільняють» від світу і його спокус. Радість — основа свободи, в якій ми покликані «стояти».

Опублiковано: № 6 (66) Дата публiкацiї на сайтi: 03 December 2013

Дорогі читачі Отрока! Сайт журналу вкрай потребує вашої підтримки.
Бажаючим надати допомогу прохання перераховувати кошти на картку Приватбанку 5457082237090555.

Код для блогiв / сайтiв
Розмiстити анонс

Результати 1 - 4 з 4
10:46 12.03.2014 | Александр
Слава Богу,что жил на земле отец Александр - думал,рассуждал и нам осталось его наследие.Действительно не хочется начинать поститься,не хочется вставать на колени,зная,что еще 3-4-часа стоять,но это все окупается сторицей,когда слушая канон Андрея Критского(я параллельно читал перевод,т.к.хотел понимать все)в душе, что то обнажается,ты восторгаешься глубиной,красотой этих переживаний,которые пронзают тебя в самую душу и слезы льются,и ты не в силах их остановить и веришь и знаешь,что это все дано тебе во благо.С нами Бог!
11:19 04.12.2013 | Анна
Спасибо.
06:06 04.12.2013 | Михаил
Да возрадуется душа моя о Господе - и нет другого пути.
Нет и не будет.
Ищите Божиего и благодарите за все и понимауте промысел о нас
05:46 04.12.2013 | Михаил
Благодарю Вас

Додати Ваш коментар:

Ваш коментар буде видалено, якщо він містить:

  1. Неповагу до авторів статей та коментарів.
  2. Висловлення думок щодо особистості автора або не за темою статті, з’ясування стосунків між коментаторами, а також інші форми переходу на особистості.
  3. З’ясування стосунків з модератором.
  4. Власні чи будь-чиї поетичні або прозаїчні твори, спам, флуд, рекламу і т.п.
*
*
*
Введіть символи, зображені на картинці * Завантажити іншу картинку CAPTCHA image for SPAM prevention
 
Дорогие читатели Отрока! Сайт журнала крайне нуждается в вашей поддержке.
Желающим оказать помощь просьба перечислять средства на карточку Приватбанка 5457082237090555.
Отрок.ua в: