Поранені світлою стрілою

Но словно бы что-то не так.
Словно бы блеклы цвета.
Словно бы нам опять не хватает Тебя…

Борис Гребенщиков

Культура — це те, що виходить із землі, вирощується та бережливо зберігається. В нашого народу протягом багатьох століть була своя, не схожа на інші, культура.

ХХ століття створило молодіжну культуру. До цього молодь належала культурі свого народу, і тільки в ХХ сторіччі змогла заявити про свою власну. Оскільки молодь — це товариство людей неспокійних, то й культура її почала звучати як контркультура, або анти-культура, або поп-культура. Відвернутися від неї, не звернути на неї увагу було б рівнозначно тому, що й не порозумітись із молоддю.

Для багатьох молодих людей захоплення молодіжною культурою стало приводом духовних пошуків, і багато хто шляхом цих пошуків прийшов до Церкви. Щоб допомогти не помилитись в пошуках молодих людей, хотілось би трохи розповісти про свої пошуки.

Добре пам’ятаю ті часи, коли після розмови зі священиком неодмінно йшло запрошення на розмову «в органи». Молодь, яка була в пошуках і не погоджувалась із тим ладом, збиралась десь у квартирах, будинках, гаражах. Разом читали, слухали музику, обговорювали прочитане і почуте. Принаймні, так було в нас. Це породжувало такий собі бунтарський дух, хоча здебільшого люди були мирні. І тільки інколи вдавалось вирватись у Троїце-Сергієву Лавру або в якийсь храм, переважно в чужому місті, де знаходили відповіді на свої запитання.

Люди церковні сприймали нас як якихось юродивих чи диваків-мандрівників. Пам’ятаю випадок, коли ми в Сумах зайшли в собор. Парафіянки собору, дивлячись на нас, плакали, але не тому, що ми мали недоладний вигляд, а від того, що правильно хрестились і «грамотно» прикладались до ікон. Ситуація в Сумах була така: комсомольські загони щоденно чергували біля храму і не пускали туди молодь, принаймні, так нам сказали парафіяни. Тому молодь у храмі викликала в парафіян сльози, але не сльози горя, а сльози радості.

Першим наставником богослов’я — якщо це можна так назвати — був неформальний хлопець із Мінська з великою бородою, залисинами і довгим кучерявим волоссям. Він нагадував мені якогось старозавітного праведника, хоча праведником назвати його було дуже важко. Ця людина розповідала мені про те, що Бог всюдисущий, що Він і на горі, під якою ми сиділи, і під каменем на пляжі, і в воді; і де б я не знаходився, коли б не звернувся до Нього, Він завжди мене почує. Цей хлопець був першим, хто надіслав мені Євангеліє, за що я йому по сьогодні вдячний.

Ще дуже запам’яталась подорож до Троїце-Сергієвої Лаври всередині 80-х. Тоді в Москві ми познайомились із хлопцями та дівчатами, які запросили нас з’їздити на екскурсію в монастир, і це була перша паломницька поїздка. Серед них були Катерина з Пітера і її молодший брат (тоді вони втекли з дому, і їх мати подала в усі храми Пітера сорокоусти). Тепер вона заміжня, в неї п’ятеро дітей, вона пише ікони, а Єгорко тепер служить священиком в Адміралтействі. Все, що ми побачили в Лаврі, справило незабутнє враження. Нас зустрів тоді старий чоловік із сивою бородою, в захисного кольору сорочці, в сандалях на босу ногу (був січень). В руках він тримав хліб, а на голові і на плечах в нього сиділи голуби і їли хліб просто з рук. Між нами виникла невеличка розмова, після чого він порадив нам іти в храм на Божественну літургію.

Все, що відбувалось у храмі, дуже нас вразило. Коли здійснювали Великий Вхід, я побачив диякона і подумав, що за цією людиною я міг би іти світ за очі, і якщо можливо написати ікону Христа з когось, то її можна було б написати тільки з нього.

Тоді я зрозумів, що відповіді на свої запитання я можу знайти саме тут, тобто в Православній Церкві. Не можу сказати, що після цього я став постійним парафіянином, однак життя без церкви я вже не уявляв.

Впевнений, що подібні ситуації були в багатьох молодих шукачів, яких і тепер немало.

Виникає запитання, чи знайдеться сьогодні такий от дід із голубами, який після приємної розмови з молодими людьми відправить їх у храм на літургію?

На початку розмови ми говорили про те, що культуру вирощують. Молодь виростила свою культуру. Найчастіше ця культура нагадує амброзію*. Але серед бур’янів часто ростуть культурні рослини, чи то від того, що були посаджені раніше, чи то від того, що випадково потрапили на цей ґрунт. Однак вони там є. І сьогодні серед молоді є багато цікавих людей, що перебувають у пошуку.

Приблизно рік тому в Донецьку виступав гурт «ДДТ». Оскільки сьогоднішнє моє життя пов’язане з телебаченням, то ми вирішили взяти інтерв’ю для вечірніх програм із Юрієм Шевчуком. Мене дуже потішило, що цей чоловік, не соромлячись, сказав про те, що він православний. Але більше за все мене вразили люди, які прийшли на цей концерт (а прес-конференція була після концерту). Незважаючи на нетверезий стан окремих, більшість облич були на диво осмисленими.

Після закінчення прес-конференції ми з Юрієм ще довго спілкувались. На пам’ять він подарував мені хрестик, який власноруч освячував на гробі Господньому в Єрусалимі. Потім він попросив, щоб на ранок я привіз йому почитати православні книжки. І я вирушив додому.

Година була пізня. При виїзді з міста я помітив хлопця з капюшоном на голові та з рюкзаком за спиною. «Пілігрим», — промайнуло в голові. Далі на трасі я підібрав у машину двох хлопців, які пішки йшли в Маріуполь. В машині вони сказали, що повертаються з концерту, причому я помітив, що вони цілком тверезі. Скільки міг, я їх підвіз і направився додому. Вранці я їхав у Донецьк і на трасі зустрів того ж пілігрима. За ніч він пройшов приблизно 40 кілометрів. В мене виникло запитання: як ми повинні жити і чи зможемо ми знайти спільну мову з молоддю, щоб молода людина, незважаючи на темну ніч і пізню осінь, прийшла до храму?

Мені пригадуються слова апостола Павла: «Для всіх я був усім, щоб спасти деяких». Звичайно, є спокуса для людини з таким, як у них, минулим у спробі говорити з молоддю їх мовою і забути ту, яку так довго шукав. Однак не варто лякатись, тим паче, що молодь сама шукає можливості поспілкуватись і поговорити зі священиком, особливо з тим, який зможе її зрозуміти.

Хотілось би поділитись іще одним випадком, який стався зі мною нещодавно в Києві. Там я познайомився з молодими людьми, які, як потім виявилось, практикують шаманізм. Ми довго спілкувались на різні теми. Ці люди виявились всебічно розвиненими, цікавились питаннями духовності. Наша розмова закінчилась тим, що вони по черзі просили благословення і дозволу прийти на сповідь.

Для себе я зробив черговий висновок, який взагалі-то не новий: любов вища за все, тільки потрібно знайти в собі сили виявити її. В кожному з нас її достатньо на всю молодь, яка зустрінеться нам, і на всю її культуру. Тому що Любов покриває багато гріхів і ніколи не перестає.

 

Опублiковано: № 1 (12) Дата публiкацiї на сайтi: 11 September 2007

Дорогі читачі Отрока! Сайт журналу вкрай потребує вашої підтримки.
Бажаючим надати допомогу прохання перераховувати кошти на картку Приватбанку 5457082237090555.

Код для блогiв / сайтiв
Розмiстити анонс

Додати Ваш коментар:

Ваш коментар буде видалено, якщо він містить:

  1. Неповагу до авторів статей та коментарів.
  2. Висловлення думок щодо особистості автора або не за темою статті, з’ясування стосунків між коментаторами, а також інші форми переходу на особистості.
  3. З’ясування стосунків з модератором.
  4. Власні чи будь-чиї поетичні або прозаїчні твори, спам, флуд, рекламу і т.п.
*
*
*
Введіть символи, зображені на картинці * Завантажити іншу картинку CAPTCHA image for SPAM prevention
 
Дорогие читатели Отрока! Сайт журнала крайне нуждается в вашей поддержке.
Желающим оказать помощь просьба перечислять средства на карточку Приватбанка 5457082237090555.
Отрок.ua в: