Що може королева Франції?

Її портрет ось уже десять століть зберігають стіни Святої Софії — дівчинка-отроковиця з ясним і серйозним поглядом. Її історія неподільно переплетена з історією двох великих держав. Вона народилася в Києві — і їй судилося стати королевою Франції.


Історія родинного дерева давньоруських князів Рюриковичів несе на собі безліч страшних плодів — і братовбивство, і міжусобиці, і осліплення заради спадщини, і просто всяку масштабну родинну гризню, що розігралася, немов на кухні, на обширах однієї з досить важливих у Середньовіччі держав — Київської Русі.

Але, на щастя, окрім гнилиць, народжувало древо Рюриковичів і зовсім чисті, наливні, нетлінні плоди любові й високої жертовності «за други своя». Очевидно, від цієї сили розкотилися його яблучка по п’ятій частині суходолу і за море далеко.

Чимало синів і дочок Рюриковичів канонізовано нашою Православною Церквою. Більшість, звісно, як благовірні князі, котрі сприяли зміцненню християнства. Але є серед Рюриковичів і мученики за Христа, і святі страстотерпці — Борис і Гліб, Михаїл Чернігівський, Василько Костянтинович, Роман Ольгович.

Багатьом Рюриковичам встановлені в наших містах світські пам’ятники — Хрестителю Володимиру над Дніпром, Вершнику Олександру над Невою, Будівничому Ярославу — під Золотими Воротами, практично всім державним мужам із родини Рюриковичів — на площі дитинця у Великому Новгороді, і преподобному Николаю Святоші — на смиренність — біля Святошинської райдержадміністрації.

А молодшій доньці Ярослава Мудрого, Анні, встановлені пам’ятники у Франції.

За що така шана? Анна Ярославна, цілком можливо, була надзвичайною красунею, проте навіть для французів цього замало. «Королева Франції» — так зазначено на табличці під ніжками її скульптур. Анна Ярославна — дружина короля Франції Генріха І, мати його чотирьох дітей і бабуся 30 наступних французьких королів, які зводили Париж і піднімали країну.

Вийти заміж на чужоземця, та й на додаток за парижанина, а ще, зауважте, за короля! Сучасним шлюбним агентствам важко уявити вигіднішу партію для киянки. А от у середині ХІ століття переїзд із Києва до Парижа на ПМП можна було порівняти лише з переїздом до провінційного Житомира. Адже за розмірами й впливовістю Франція тих часів була більше схожа на герцогство, а її столиця розмахом у кілька разів поступалася Києву.

Коли французькі свати під’їжджали до Золотих Воріт — Київ здіймався до неба куполами надбрамної Благовіщенської церкви, Святої Софії, Георгієвського та Ірининського монастирів, візантійською красою Десятинної-Успіння Пресвятої Богородиці. Цілком імовірно, що очільника французького посольства єпископа Готьє Савейра вітав латиною улюблений брат Анни Всеволод, відомий поліглот у родині Рюриковичів.

Красуня Анна та її родичі, у своєму золотоверхому місті, були не тільки вродливими, а й добре освіченими. При Софійському соборі було відкрито школу, бібліотеку, скрипторій — місце переписування священних текстів. Можна уявити, як константинопольські мудреці й місцеві майстри навчали Анну арифметиці, малюванню, історії, іноземним мовам, лікарській майстерності, мистецтву гаптування золотом, княжому полюванню з соколом і неодмінно Закону Божому.

Дочки Ярослава Мудрого, княжна Анна, імовірно,
наймолодша. Фреска Софії Київської, XI ст

Але найголовніше, що нащадки Рюриковичів, за словами київського митрополита Іларіона, «не въ худе бо и неведомы земли владычьствоваша, нъ въ Руське, яже ведома и слышима есть всеми четырьмя конци земли». Тому не дивно, що охочі поєднатися узами з Києвом шикувалися в черги. Ярославу залишалося тільки завбачливо вираховувати лінії дипломатичної політики Київської Русі. Таким чином, Всеволод одружився з грецькою царівною, Ізяслав — із сестрою польського короля, Святослав — із німецькою принцесою, Анастасія вийшла заміж за короля Угорщини, Єлизавета — за короля Норвегії. Усе добре.

Коли Ярослав Володимирович прийняв рішення зміцнити зв’язки з французькою стороною і задовольнити прохання короля Генріха І — Анна була не старшою за сучасну студенточку. Цілком можливо, вона була закохана в якогось Добриню, можливо, її душа була у захваті від шелестіння сторінок на хорах Софійського собору... Але довелося стати королевою Франції.

Сучасним дівчатам у дитинстві зазвичай дуже хочеться бути саме королевою, та ще якомога швидше вирости. А що означає бути королевою? І що означає вирости в жінку? Для багатьох відповідь і досі полягає у дивовижному вбранні та захоплених поглядах шанувальників.

На жаль, реальність більш значуща і жорсткіша. По-перше — бути королевою і бути жінкою — досить подібні речі. По-друге, це передбачає найвищу самовідданість і дисципліну. Ти на другому місці, ти «за» чоловіком, не при справах, але в тилах його королівства — на тебе покладається цілий світ тонкої турботи і за праведний вибір чоловіка, і за його сили перед битвою, і за його відповіді перед Богом.

Дочка великого київського князя — це посадова особа. Як треба — то треба. Прощавай навіки, широкоплечий Добрине. Чи побачимося з тобою, Свята Софіє Київська? Моліться за мене, рідненькі, образу Пресвятої Богородиці-Оранті! Не проливаючи сліз під музику «Все можуть королі», Анна мужньо їде до Парижа... служити Вітчизні.

19 травня 1051 року відбулося її вінчання з Генріхом І. І Анна-королева незабаром пише батькові: «До якої варварської країни ти мене послав; тут оселі похмурі, церкви огидні й звичаї жахливі». Адже фундаментальний старт паризьких забудов почнеться лише в кінці ХІІ століття, її праправнуком Філіппом ІІ. Паризький університет почне на повну силу панувати в паризьких головах і кварталах тільки на початку ХІІІ століття. А поки що Анна розписується в документах, позначивши своє ім’я і титул. А король на документах державної ваги... ставить хрестик.

Численні історичні хроніки свідчать, що Анна не дозволяє собі впасти в депресію і бореться зі смутком по-королівськи:

вона практично самостійно виховує і навчає своїх діток — Філіппа, Емму, Роберта й Гуго, передає їм усі премудрості, які осягнула в рідному Києві;

вона активно поширює у Франції привезені зі стін Софійського собору традиції — вчення книжне, переписування фоліантів, знання мов і церковної історії;

вона вибудовує неподалік від Парижа, у Санлісі, монастир, і, відтворюючи образи свого дитинства, засновує при ньому школу й бібліотеку. Анна допомагає також іншим абатствам, і папа римський Миколай ІІ пише їй латиною: «Чутка про ваші чесноти, дочко пречудова, дійшла до нас, і з великою радістю чуємо ми, що ви виконуєте в цій дуже християнській державі свої королівські обов’язки з похвальною старанністю і з надзвичайним розумом».

Між тим у художніх книгах і фільмах є чимало сцен, присвячених особистому життю коронованої слов’янської красуні. Що в них вигадка, а що — правда? По смерті Генріха І жіноча доля Анни складалася непросто. Її другий шлюб з графом Раулем одразу ж став предметом метушливого світського пліткування. А до нашого часу дійшли тільки повітряні замки легенд, міцні, як стіни дзвіниць...

Проте образ діяльної королеви, залишений Анною, підтверджений історією Франції. Її «боротьба зі смутком» у Парижі збігається у часі з фактичним економічним і культурним піднесенням у країні. Французькі ремісники відокремлюються від хліборобів і наповнюють старовинні міста — Тулузу, Ліон, Марсель. Міські громади скидають з плечей тотальну сеньйорську владу, починають дихати вільніше. Тепер данина направляється до скарбниці держави і Франція отримує можливість стати Францією. Те, що до реформ, які запустили ці процеси, Анна безпосередньо причетна як керівний монарх, свідчать численні грамоти. У них поруч з підписом короля Генріха І стоїть підпис «Анна ръина» — її авторська транскрипція кирилицею латинського Anna regina — «Анна королева», а поруч з підписом коронованого сина Філіппа І — «Анна, мати короля».

Можна сказати, що для Франції її світлоголова королева змогла зробити чимало. Але яка користь від цього Києву? Що від цього Дніпру? І чи сумувала вона за зеленими пагорбами з наливними куполами? Схоже, так. За одним з переказів, Анна померла в період свого акме*, під час подорожі до віт­чизни, у пошуках зустрічі з братом Ізяславом...

* Акме — тут: період найвищого розквіту особистості

Минула майже тисяча років з того часу, як Анна залишила Київ. Її родове гніздо, Свята Софія, вистояла в руйнівній навалі Батия 1240 року, пережила штурм Менглі-Гірея в 1482, Януша Радзивілла в 1651, численні реставрації, порядкування уніатства і майже 20 змін влади у період Громадянської війни. Але в 30-х роках ХХ століття, під час зовні мирного життя, саме існування святині висіло на волосині, оскільки стала вона впоперек замислам «гегемона».

У 30-х роках уряд радянської України затвердив генеральний план соціалістичної реконструкції Києва. Було зруйновано понад сотню православних храмів! Золотоверхий потрапив на жахливу плаху революційного безумства... У районі між Софійським і Михайлівським соборами мала простягатися величезна, подібна до Червоної у Москві, Урядова площа. Місця вимагалося багато — щоб з висоти лету літака на грудях цього плацдарму проглядалася викладена бруківкою червона зірка. Для здійснення цієї «неземної краси» були зруйновані Михайлівський Золотоверхий монастир і Трьохсвятительська церква — їхнє місце мав зайняти стометровий пам’ятник Леніну в обрамленні двох симетричних урядових споруд. А навпроти, на місці Софійського собору, архітектор запропонував... розбити сквер героїв Перекопу.

Але Божий Промисел щодо Софійського собору був іншим. Анні Ярославні «довелося повернутися» на Батьківщину, аби захистити свою вотчину. Серед корінних киян і крає­знавців існує кілька версій про те, як пам’ять про королеву Франції Анну вберегла Софію.

В одній із версій — за Софійський собор заступилося посольство Франції. У протесті підкреслювалося, що французи, вшановуючи пам’ять своєї королеви Анни, вважають Софійський собор Ярослава Мудрого святинею — і своєю, і всього християнського світу. Що, за переказом, на Євангелії, писаному кирилицею, яке Анна Ярославна привезла разом із приданим з бібліотеки Софійського собору, багато поколінь французьких королів складали присягу під час коронації. І якщо молода Радянська держава дозволить собі зруйнувати такі значущі для Франції святині, то, мовляв, міль пардон, як визнали першими країну рад — так першими і знати перестанемо.

Згідно з іншою версією, аби порятувати Софію від варварства, київська інтелігенція написала листа Ромену Роллану. Французький письменник зустрівся з самим Сталіним і заявив, що храм в жодному разі не можна руйнувати, оскільки він збудований Ярославом Мудрим — батьком шанованої французької королеви Анни.

Можливо, обидві лінії захисту Святої Софії виступили одночасно. Але перемогли вони тому, що живилися силою імені молоденької дівчинки з хоробрим серцем, яка пов’язала Київ і Францію навіки: «Анна ръина».

Опублiковано: № 3 (57) Дата публiкацiї на сайтi: 07 May 2012

Дорогі читачі Отрока! Сайт журналу вкрай потребує вашої підтримки.
Бажаючим надати допомогу прохання перераховувати кошти на картку Приватбанку 5457082237254938.

Код для блогiв / сайтiв
Розмiстити анонс

Результати 1 - 2 з 2
16:36 08.05.2012 | Светлана
Спасибо, очень понравилось. Это хорошо, что мы помним и эту часть нашей истории:)
22:40 07.05.2012 | Ірина
Дуже цікаво, пізнавально, зворушливо. Дякую!

Додати Ваш коментар:

Ваш коментар буде видалено, якщо він містить:

  1. Неповагу до авторів статей та коментарів.
  2. Висловлення думок щодо особистості автора або не за темою статті, з’ясування стосунків між коментаторами, а також інші форми переходу на особистості.
  3. З’ясування стосунків з модератором.
  4. Власні чи будь-чиї поетичні або прозаїчні твори, спам, флуд, рекламу і т.п.
*
*
*
Введіть символи, зображені на картинці * Завантажити іншу картинку CAPTCHA image for SPAM prevention
 
Дорогие читатели Отрока! Сайт журнала крайне нуждается в вашей поддержке.
Желающим оказать помощь просьба перечислять средства на карточку Приватбанка 4149439318442625.
Отрок.ua в: