Спокуса нової релігії

1

«Під час церковного посту співали троє. Це була покаянна молитва. Співаки підбиралися з кращими голосами, і одним із них завжди був Сосо. Вечірнє богослужіння, три хлопчики, одягнені в стихарі, стоячи на колінах, співають молитву. Ангельські голоси трьох дітей, відкриті золоті Царські двері, здійняв руки священик — і ми у неземному захваті та припали долу…»

Такі спогади залишив Давид Суліашвілі про свого однокласника, дев’ятирічного Сосо (Йосифа). Давид, як і Сосо, закінчить Духовне училише, теж стане професійним революціонером і теж закохається в Като Сванідзе, яку відіб’є у нього Сосо. Далі їхні шляхи дещо розійдуться. Його щасливий суперник стане вождем і пророком створеної ним країни-релігії. А Суліашвілі потрапить у табір разом з іншими старими більшовиками.

Але зараз вони разом стоять на колінах у маленькій церкві…

2

В 1894 році п’ятнадцятирічний Сосо з відзнакою закінчив Духовне училище і вступив до Тифліської духовної семінарії. За словами товаришів, хлопчик виявляв велику старанність у вивченні катехізису і молитов. У той період священний сан ще був для нього дороговказною зіркою. На першому курсі Йосиф Джугашвілі був блискучим учнем, одним із кращих семінаристів.

Не всі з них були готові до пастирського служіння. Хоча дитяча релігійність і благородні мрії юності оселили в них спрагу до жертовності і високого змісту — та не в усіх була міцна віра. І тоді інше вчення «знайшло» цих підлітків. Старші хлопчики розповідали про якісь заборонені організації: як і перші християни, члени цих організацій проголосили своєю метою жертовне служіння на благо людства. Це були марксистські гуртки.

Для європейців марксизм — економічна теорія. Але в Російській імперії дівчата і юнаки не заради економіки йшли в соціал-демократичні гуртки. Для них це було релігійне вчення про побудову праведного царства земного. Жертовне служіння злиденним і пригноб-леним, презирство до несправедливого багатства, обіцянка царства справедливості — все це збігалося зі споконвічними прагненнями православної душі. Російські марксисти підсвідомо вважали свою діяльність втіленням у життя тих православних сподівань, про які навколо них говорили тільки на словах.

Та це була підміна: людинолюбна релігія без Бога…

З

Сосо Джугашвілі теж став постійним слухачем марксистських диспутів. У цей час він уже володів таємницею. Він сказав однокласнику: «Бога немає, вони обманюють нас». І показав зляканому семінаристу книгу Дарвіна. Саме тоді він навчився приховувати. Він, таємний невіруючий, як і раніше блискуче відповідав на уроках, де релігія — сенс і зміст. Двоєдушність стала його повсякденним життям.

Тоді народилося його нове ім’я. Коба — ім’я героя улюбленого твору його юності, пригодницького роману грузинського прозаїка Казбегі. Коба — грузинський Робін Гуд, шо безстрашно грабував багатих. Назва його улюбленого твору — «Отцевбивця». Все правильно: він теж повстав проти Отця. І тому він — Коба.

Юний марксист Коба знайшов собі нового бога — Леніна. Заради фанатичної віри в нього і в його партію він був здатний на все. Насамперед, партії потрібні гроші. І ось, двадцятидвохрічний студент, який п’ять років провчився у духовній семінарії, стає нещадним терористом. Проведені його бойовою організацією криваві операції для загарбання грошей сколихнули веселі кавказькі міста…

4

В час між арештами він зустрів своє перше кохання — Като Сванідзе. Вона була так само релігійна, як і мати Коби. Їхнє вінчання було таємним не тільки від поліції, але й від однопартійців: церковний шлюб уважався ганьбою для революціонера.

Вбиваючи людей, Коба мріяв про справжню родину. І він знайшов чисту релігійну дівчину. В їхньому бідному житлі все блищало, вкрите її білими вишивками та мереживами. У них народився син Яків. Але особистого достатку в Коби практично не було: величезні кошти, здобуті його терактами, негайно йшли до Леніна.

А потім Като занедужала. На лікування у Коби не було грошей. Молода страдниця померла на його руках…

Так віра Коби вбила його першу дружину.

5

Через п’ять років поліція, з якою Коба співпрацював і вів зухвалу подвійну гру, розгадала його і відправила у північне заслання. Звідти він шле листи Леніну; він вірить — його врятують, допоможуть втекти. Адже тепер, без допомоги поліції, йому не зробити це водиночку.

Та Ленін не відповів зі своєї затишної європейської еміграції. Йому не до Коби. По-ки той гниє на межі тайги і тундри, починається світова війна. І з нею — велика бійка між соціалістами, яку Леніну доводиться розгрібати. Коба пише статтю з національного питання, відсилає її до Леніна. Той одержує її та публікує, але автору не відповідає. Кобі довелося зрозуміти: його не вважають значимим. У цей час від соратників по засланню він дізнається, як по-споживацьки ставилися до його кривавих грошових «послуг» і Ленін, і поліція.

Настав другий страшний переворот у його душі. Колись сімнадцятирічний Сосо Джугашвілі зневірився у Богові і став терористом Кобою. Тепер тридцятип’ятирічний революціонер Коба, ув’язнений у північну лють і глухомань, зневірився у Леніні та партії його товаришів.

Він починає виношувати іншу віру, і тоді він змінює свій романтичний грузинський псевдонім на тверде невблаганне, нещадне ім’я — Сталін.

6

Відгриміла світова війна, дві революції та війна цивільна. Майже на всій території колишньої Російської імперії затвердилася влада більшовиків. А Сталін, який повернувся між двома революціями із заслання, досвідченою холодною рукою розчищав собі шлях до вершин.

З 1922 року негласний лідер країни Ленін явно наближався до смерті. І колишній блискучий учень духовної семінарії Сталін вигадав небачену акцію. Ленін ще мав жити кілька місяців, коли Сталін заговорив на Політбюро про його поховання: «Необхідно, щоб Ілліч фізично залишався з нами». Присутній при цьому Троцький із жахом усвідомлює: атеїста Ульянова Сталін збирається перетворити на мощі для поклоніння. Багато хто був проти, але Сталін наполіг — і створив «нетлінну» більшовицьку святиню.

Воістину, «диявол — мавпа Бога». Нічого свого лукавий не вигадує, а лише перекручує Боже.

В дні прощання з Леніном Сталін виголосив промову. Він говорив про заповіді, які залишив Ленін, і клявся їх виконати. Незабаром Сталін видає указ про роботу з «товаришами на місцях» з увічнення пам’яті Леніна. Після цієї «роботи» по всій країні з’являються ленінські «червоні куточки». Колись у «червоному куті» у російських хатах вішали ікони. Тепер будуть висіти портрети Леніна і червоні прапори. А під час демонстрацій стіни будинків будуть прикрашати портретами трійці: Маркс, Енгельс, Ленін.

«Диявол — мавпа Бога»…

Сталін пам’ятав уроки в семінарії: Хто любить батька і матір більше, ніж Мене, не гілний Мене. І ось уже в перші роки його країни-релігії з’являється пропагандистська історія про Павлика Морозова. Хлопчик, батько якого ховав зерно, видав його чекістам і був убитий за це родичами, стає шанованим мучеником новозаснованої віри. Пам’ятники йому були споруджені по всій країні. Такими ж мучениками оголошено багато більшовиків, убитих у революційні роки.

«Диявол — мавпа Бога»…

В 1929 році вся країна поздоровляла Сталіна з п’ятдесятиліттям. На славослов’я він опублікував відповідь: «Ваші вітання відношу на рахунок великої партії робітничого класу, що породила і виховала мене за своїм образом і подобою». Вираз «за образом і подобою» видає освіту автора. Стаючи царем, він вирішив заодно стати воскреслим богом. Тоді й з’являється відомий публіцистичний штамп «Сталін — ие Ленін сьогодні».

«Диявол — мавпа Бога»…

7

У 1935 році, знаючи, що його мати дуже хворіє і, можливо, йому більше її не побачити, Сталін уперше після багаторічної розлуки приїхав до неї в Грузію. Їхня зустріч була перетворена пропагандою на казкове оповідання. Але два епізоди правди прослизнули:

— Чому ти мене так сильно била? — запитав він свою матір.

— Тому ти зараз такий гарний, — відповіла Кеке.

І ще:

— Йосиф, хто ж ти тепер будеш? — запитує мати.

Важко не знати, хто її син, чиї портрети розвішані на кожній вулиці. Вона просто хотіла дати йому можливість попишатися.

І він пишався:

— Царя пам’ятаєш? Ну, я начебто цар.

Ось тут вона і сказала фразу, над якою тоді по-доброму сміялася країна:

— Краще б ти став священиком.

Ці слова сподобалися Сталіну і стали тоді широко відомі.

Будиночок шевця Бесо та його дружини Кеке зберігся в Горі дотепер. В роки величі Сталіна хатинку накрили мармуровим павільйоном. Він пам’ятав: так зробили з яслами, в яких народився Спаситель…

8

У 1941 році після нападу Німеччини на Радянський Союз і перших приголомшуючих успіхів німецької армії Сталін вирішив покликати на допомогу відкинутого ним Бога. Хоча щойно у 1938 році він оголосив «безбожну п’ятирічку», наприкінці якої мав бути закритий останній храм і знишений останній священик. Але тепер він наказав повертати священиків із таборів. У Ленінграді, який вимирав від голоду, винесли чудотворну Казанську ікону Божої Матері і понесли її хресною ходою. Потім ікона прибула до Москви, звідки вирушила у Сталінград. Ці обложені міста так і не були здані ворогові.

Були відкриті 20000 храмів, відновилося чернецтво у Києво-Печерській і Троїце-Сергієвій Лаврах. Уперше «Правда» надрукувала повідомлення про зустріч Сталіна з місцеблюстителем Патріаршого престолу Митрополитом Сергієм. На зустрічі, як було сказано, Сталін «співчутливо поставився до пропозиції обрати Патріарха і заявив, що з боку уряду не буде ніяких перешкод».

Виступаючи по радіо зі зверненням до народу 3 липня 1941 року, Сталін почав словами: «Брати і сестри!» Разом з єдино можливими звертаннями революції — «товариш» і «громадянин» — він згадав і християнське «брати і сестри».

Його країна перемогла у війні. Після цього Сталін скасував майже всі зроблені ним для Церкви вольності.

9

Щодня найбільша у світі країна прокидалася з його ім’ям на вустах. Щодня його ім’я звучало по радіо, гриміло в піснях, дивилося зі сторінок усіх газет. Це ім’я як найбільшу нагороду надавали заводам, колгоспам, вулицям і містам.

З його ім’ям ішли на смерть солдати. Під час влаштованих ним політичних процесів жертви, вмираючи, славили його ім’я. І в таборах, де мільйони загнаних за колючий дріт розвертали ріки, зводили міста за Полярним колом і гинули сотнями тисяч — усе це здійснювалося заради нього.

Його статуї в граніті і бронзі височіли по всій неоглядній країні. «Вождь і Учитель», «Корифей науки і техніки», «Найбільший геній усіх часів і народів», «Сонце нашої планети» — постійні епітети, які йому присвячувались.

Але моторошно читати про смерть цього творця і «господаря» своєї релігії. Можна не вірити думці істориків про те, що до його смерті приклало руку відомство Берії. Однак факт залишається фактом: 2 березня 1953 року охоронці знайшли Сталіна, що лежав майже без пам’яті. Годинник, який зупинився, показував, шо удар трапився більше десяти годин тому. Терміново викликані четверо всемогутніх його соратників побачили 74-річного царя і бога цієї країни, який валявся в нечистотах і безпомічно мугикав. Вони йому не допомогли і допомагати не веліли. «Він просто спить, залиште його…»

Тут пригадується, що ще у 1930 році друга дружина Сталіна Надія Аллілуєва в нападі де пресії вистрілила в себе. Її ще можна було врятувати. Та Сталін, що знаходився у сусідній кімнаті, не допоміг дружині. Вранці тіло Надії знайшли хатні робітниці, а Сталін наказав говорити, шо в цю ніч перебував не в Кремлі, а на Ближній Дачі під Москвою.

Саме на цій Ближній Дачі Сталін і помер. Залишений усіма, після трьох днів агонії. Його тіло поклали в мавзолеї поруч із Леніном — але через кілька років, наче глузуючи, вигнали звідти. Соратниками ж незабаром був розвінчаний «культ Сталіна».

Через невеликий історичний термін почнуть спливати страшні подробиці життя створеної ним імперії-релігії і вона безславно зруйнується. А ім’я Сталіна назавжди стане одним із найчорніших символів історії людства.

За матеріалами монографій Е. Радзинського

Опублiковано: № 6 (17) Дата публiкацiї на сайтi: 13 September 2007

Дорогі читачі Отрока! Сайт журналу вкрай потребує вашої підтримки.
Бажаючим надати допомогу прохання перераховувати кошти на картку Приватбанку 5457082237090555.

Код для блогiв / сайтiв
Розмiстити анонс

Результати 1 - 3 з 3
10:10 18.06.2010 | Лисичка
Тихон, не солидно читателю православного журнала, ориентированного на думающую молодежь, выражать антисемитские неприятия научных трудов. Лучше направить силы на создание не менее значимой научной работы (значимость монографии Радзинского оценили уважаемые историки, и национальность здесь значения не имеет).
11:24 02.06.2009 | Люся
Спасибо за статью! Интересный анализ и выводы!
15:07 01.02.2009 | Тихон
не солидно православному журналу,ориентированному на думающую молодежь,в таком сложном и серьезном вопросе как личность И.В.Сталина брать за источник писанину иудейской радзинской шавки...

Додати Ваш коментар:

Ваш коментар буде видалено, якщо він містить:

  1. Неповагу до авторів статей та коментарів.
  2. Висловлення думок щодо особистості автора або не за темою статті, з’ясування стосунків між коментаторами, а також інші форми переходу на особистості.
  3. З’ясування стосунків з модератором.
  4. Власні чи будь-чиї поетичні або прозаїчні твори, спам, флуд, рекламу і т.п.
*
*
*
Введіть символи, зображені на картинці * Завантажити іншу картинку CAPTCHA image for SPAM prevention
 
Дорогие читатели Отрока! Сайт журнала крайне нуждается в вашей поддержке.
Желающим оказать помощь просьба перечислять средства на карточку Приватбанка 5457082237090555.
Отрок.ua в: