Сто вісім ударів

Землетрус — звичайна для Японії справа. Трясе щодня, по кілька разів. Але японці звикли, навчилися будувати сейсмостійкі будинки, швидко евакуювати узбережжя на випадок цунамі. Іноді може труснути і по-справжньому, і рахунок жертв іде на сотні тисяч, як 1923 року. Щоразу, проте, країна відновлюється і як і раніше лідирує в рейтингу світових економік. Але землетрус і цунамі 11 березня 2011 року змусили нас знову замислитися. І не тільки про долю Японії, але й усього людства. Адже всі ми — на одному, Адамовому, ковчегу.


Людство наївне, воно вважає, що щастя, здоров’я та добробут є невід’ємними атрибутами життя. Однак літопис його історії, прочитаний в будь-якому напрямку, хоч по діагоналі, переконує у зворотному. Війни та хвороби, голод та вбогість, техногенні катастрофи та стихійні лиха набагато типовіші для нашого буття, ніж блаженне процвітання людей, що аж пашіють здоров’ям, у тіні сікомор і пальм на берегах смарагдових озер.

Але ж це очевидне протиріччя. Ніхто не бажає нещастя — навпаки, усі разом і кожний окремо — усі без винятку люди прагнуть бути щасливими.

Поетичний геній гірко резюмує: «щастя немає». Філософський геній дивиться глибше: «що більше освічений розум віддається думці про насолоду життям і щастям, то далі людина від справжньої задоволеності». Істина ж говорить: Блаженні вбогі духом, бо їхнє є Царство Небесне (Мф. 5, 3).

А отже, щастя є. Проблема, мабуть, в іншому: у хибному розумінні щастя людством. Не там шукаємо. Не до того прагнемо. Рік у рік, зі століття в століття — і все мимо. І ніяк безпомилкове відтворення зроблених помилок не еволюціонує в безпомилковість.

А щастя, цілком уявлюване людське щастя, здається, завжди таке близьке, таке можливе. І люди підштовхують його до здійснення — наївними й недієвими засобами.

Увечері 31 грудня 2010 року всі дзвони Японії відбили 108 ударів. Японці вважають, що кожним ударом знищується один порок (усього пороків шість: жадібність, злість, дурість, легковажність, нерішучість, заздрість, — але в кожного по вісімнадцять градацій). У перші секунди нового 2011 року 130 мільйонів японців засміялися — вважається, що це приносить удачу на цілий рік. Зібравшись навколо святкових столів, японці їли довгі макарони — символ довголіття і квасолю — символ здоров’я. Кожен японець озброївся бамбуковими граблями — ними, за повір’ям, у новорічну ніч слід загрібати щастя на весь наступний рік.

Але 11 березня 2011 року — знову, вкотре, ще раз — стало зрозуміло, що жодні амулети й ритуали не здатні впливати на хід подій. Нічого зі звичайного людського арсеналу: ні граблі, ні макарони, ні колективний сміх за годинником — не допомагає. Сила, якій неможливо протистояти, з раптовістю, яку неможливо передбачити, знову нагадала: щастя не є неодмінним, керованим і програмованим атрибутом людського життя.

Чому ж людина — творіння милостивого й милосердного Господа — опиняється у світі, сповненому невідворотним стражданням і плинним щастям?

Дуже яскраву аналогію — як відповідь на це запитання — ми можемо знайти в сучасному світі. Людство розкрило таємницю ядерної енергії. Виявилося, що дрібні, не видимі оком частки здатні вивільняти колосальну у своїй руйнівній потужності енергію. Порівнянну хіба що із землетрусом і цунамі. Розхожий вислів «мирний атом» може викликати тільки жах — після Чорнобильської катастрофи 26 квітня 1986 року та аварії на АЕС «Фукусіма» 11 березня 2011 року.

Не менша за своєю руйнівною потужністю енергія приховується в самій природі людини. Це — гріх.

Первородний гріх ушкодив і саму людину, і світ, у якому ми марно намагаємося віднайти щастя. В одну мить було змінено майбутнє людства. Мабуть, сукупного арсеналу ядерних держав світу не вистачило б на таке.

Гріх повів людство шляхом нещасть. І нещасне людство пішло цим шляхом — усе ще сподіваючись, що по дорозі до свого щастя.

Цей світ давно б загинув, коли б не перебував в ідеальному балансі. Усі сили в ньому врівноважені. Руйнівна сила гріха врівноважена творчою силою Любові.

Прояв цієї Любові — мученицька смерть і славне воскресіння Спасителя, щоб кожний, хто вірить у Нього, не загинув, але мав життя вічне (Ін. 3, 15). Важко собі уявити об’єкт, менш гідний подібної Жертви, ніж людство...

Господь, звісно, милостивий і милосердний, і ми за своєю мізерною природою просто не можемо уявити масштабів Його милості й милосердя. Але пекло — це реальність, як і рай. Навряд чи обидва будуть порожніми після Суду.

А тому попускаються нам страждання. Тому наше прагнення до «земного щастя» часто приносить гіркі плоди. Тому іронізує над людством його нещаслива доля, і ядерні реактори несуть смерть мешканцям Острова щастя, а льотчики-християни обрушують ядерні заряди на Нагасакі, заснований як центр усіх християн Японії...

Мине цей рік, настане зима, планета знову почне готуватися до Нового року. Увечері 31 грудня 2011 року дзвони Японії продзвонять звичні 108 ударів... Земляни! Не будемо в цю ніч розмахувати бамбуковими граблями, викидати з вікон старі меблі, доторкатися до сажотрусів, бити чашки на ґанку сусіда, надягати червону білизну та їсти довгі макарони. Це не принесе нам щастя. Відрахуємо разом із японцями ці 108 ударів — адже кожен дзвін світу «дзвонить по тобі». Згадаємо, що гріх знищується не дзвоном, а діяльним каяттям. Перемога над одним гріхом веде до перемоги над наступним — така от ланцюгова реакція. Запустимо її — і хтозна? — може статися, вже наступний, 2012 рік, буде щасливішим за нинішній. Що б там не пророкували про нього Голівуд, календар майя і тлумачі Нострадамуса.

Опублiковано: № 3 (51) Дата публiкацiї на сайтi: 18 July 2011

Дорогі читачі Отрока! Сайт журналу вкрай потребує вашої підтримки.
Бажаючим надати допомогу прохання перераховувати кошти на картку Приватбанку 5457082237090555.

Код для блогiв / сайтiв
Розмiстити анонс

Результати 1 - 4 з 4
20:41 24.07.2011 | Тетяна
...у всій цій вакханалії науково технічного прогресу у теперішньому світі ми знову і знову забуваємо про Творця, та й не хочемо щоб він втручався у наш, і без Нього, завантажений графік.

Для прикладу хочу привести Японію. Захоплюючись історією, я був вражений тим, як швидко одна із найвідсталіших феодальних країн стала чи не найрозвиненішою державою, набагато випередивши свій час. Не маючи нічого, вона досягла вражаючих результатів у всьому (економіка, наука, промисловість…) виключно завдяки наполегливості і працьовитості свого народу. Вони побудували нові модернові і чудові міста, передбачивши все і запобігши перед всім. Здавалося б, ось воно суспільство майбутнього…

Але, але, але, як кажуть наші сусіди поляки: «цо за дужо, то нє здорово…» Нещодавно я вперше почув таке медичне визначення, як «японський синдром». Він став звичним явищем у країні сходячого сонця, коли працівник приходячи зранку на роботу і увімкнувши комп’ютер помирає на своєму робочому місці від виснаження. Також я був шокований, коли почув, що через кризу і масові звільнення японці закінчували своє життя самогубством, а в інтернеті почали з’являтися пропозиції масового суїциду.

В принципі я знаю, що Господь довготерпеливий, але всякому терпінню приходить колись край. Такої катастрофи, яка змусила здригнутись увесь світ, в Японії не було 140 років. На жаль не придумало людство механізму, який би стримував глобальні катаклізми… Не подумайте, що я речник Бога, але маючи незаперечні факти Святого Письма дійшов висновку, що все в нашому житті закономірно. А висновки кожен нехай зробить сам…
20:37 24.07.2011 | Тетяна
Ми роздумували над быдою японцыв так: "І сказали вони: Тож місто збудуймо собі, та башту,
а вершина її аж до неба. І вчинімо для себе ймення,
щоб ми не розпорошилися по поверхні всієї землі.
(Бут 11:4)
Колись уперше почувши цю заповідь, мені було дивно, ну, як людина, яка пізнала істинного Бога може ще комусь поклонятись. Пізніше досліджуючи святе письмо я не міг зрозуміти чому люди, які особливо відчували присутність Божу (чи то євреї з Мойсеєм, чи цар Соломон) відхилялись від істинного богопізнання і поклонялись ідолам. Потім я дізнався, що не можна служити Богу і мамоні і т. д. Але найбільше лякало те, що Господь постійно, після кожного такого відхилення врозумляв свій народ, щоб привести його до покаяння…
http://www.chernectvo.org/publikatsiyi/budni-monastirja/234-ne-sotvori-sobi-kum[..]
04:03 20.07.2011 | Андрей
Спасибо за статью
00:02 20.07.2011 | Татьяна
"Наслаждайтесь земной жизнью, а в церковь надо ходить только по большим праздникам" однажды сказала мне родственница. Как бы я хотела, чтобы она и все так думающие люди прочли эту статью и перестали считать себя всезнайками((( И по поводу амулетов сказано как нельзя лучше - еще никого они реально счастливее не сделали. Автору большое спасибо за статью.

Додати Ваш коментар:

Ваш коментар буде видалено, якщо він містить:

  1. Неповагу до авторів статей та коментарів.
  2. Висловлення думок щодо особистості автора або не за темою статті, з’ясування стосунків між коментаторами, а також інші форми переходу на особистості.
  3. З’ясування стосунків з модератором.
  4. Власні чи будь-чиї поетичні або прозаїчні твори, спам, флуд, рекламу і т.п.
*
*
*
Введіть символи, зображені на картинці * Завантажити іншу картинку CAPTCHA image for SPAM prevention
 
Дорогие читатели Отрока! Сайт журнала крайне нуждается в вашей поддержке.
Желающим оказать помощь просьба перечислять средства на карточку Приватбанка 4149439318442625.
Отрок.ua в: