Предстоятель Еладської Православної Церкви архієпископ Афінський та всієї Греції Христодул:
Фільму притаманний надлишковий та шокуючий реалізм, принаймні у сценах насильства, які контрастують зі стриманою розповіддю Євангелія про страсті Христові. Сенс Страстей Христових — не спровокувати християн і не стимулювати ані їхню фантазію, ані їхні почуття, не викликати почуття ненависті та обурення до людей, які були співучасниками катування Христа, тим більш, що Страсті Христові були добровільними. Сенс Страстей Христових — конфронтація з нами самими, з нашими гріхами.
Олександр, студент КДА, 24 роки:
Фільм знято цілком сумлінно. Мене вразила проробка найдетальніших подробиць одягу, побуту, будівель. Варто віддати належне режисерові: на вулицях Єрусалима були юдеї та римляни, а не американці, чого не скажеш про інші американські фільми на біблійні теми, де цар Давид поводиться наче американський бос. У фільмі дуже вдало передано атмосферу східного міста з брудними вулицями, легкозаймистим натовпом, що готовий сьогодні стелити Месії вайї під ноги як цареві, а завтра чи через три дні — бити ногами по дорозі на Розп’яття. Доповнює картину автентична мова, якою говорив Христос — арамейська. Це розумне режисерське рішення, адже, думаю, важко уявити Христа, який говорить англійською, та римських солдат без рідної їм латини.
Дмитро, студент, філолог, 18 років:
Я оцінюю кожний фільм виходячи з того, чи робить він нас більш людяними. Не зважаючи на надлишок крові, не залишається враження безцільного «ужастика». Навпаки, такими засобами режисер намагається пробитися до зачерствілих сердець глядачів. Отець Андрій Кураєв каже: «Перша задача місіонера — кинути камінь у багнюку і лише трохи сколихнути ряску». Так і «Страсті» адресовані тим людям, які мало замислюються про земний шлях Христа, про Його страждання, про ціну християнства взагалі. Можливо, фільм хоч трохи наблизить їх до Христа. Звичайно, певні негативні моменти можна знайти, але негативу менше, ніж позитиву.
Валерій, випускник КДА, 26 років:
Для спасіння перегляд цього фільму не є обов’язковим. Фільм можна розглядати як спробу автора розповісти людству про Христа та Його страждання зі своєї точки зору. Думаю, це йому вдалося як зображення історичного факту. Щодо практичного значення, фільм може слугувати в наші часи перехідним ступенем від байдужості до думок про Бога. Сьогодні телебачення є тим самим Ареопагом, в якому колись проповідував апостол Павло. ЗМІ — головний фактор громадської думки, тому, якщо в євангельські часи апостоли проповідували усно, використовуючи при цьому всі можливості, сьогодні також варто користуватися всіма засобами, аби пробитися до людських сердець.
Дмитро, викладач, 27 років:
Фільм — для невіруючих. Їм і варто подивитися. Православним корисніше перечитати страсні служби Пісної Тріоді*.
* Пісна Тріодь — книга, в якій зібрані тексти богослужінь Великого Посту і трьох підготовчих тижнів, що йому передують.
Артемій, журналіст, 23 роки:
Плюси: в православному дусі, на мій погляд, постає образ Богородиці: не істерика, не екстатичні зриви, притаманні католицизму, а навпаки, несподівано глибоке переживання того, що відбувається. Дух підноситься над емоціями. Мінуси: якщо відкинути виразні атрибути страстей, фільм би не відрізнявся від будь-якого трілера Тарантіно. Для людини віруючої така картина не відкриває нічого нового — звичайне криваве видовище римського Колізею. Для невіруючого — не пояснює найголовнішого — сенсу Христових Страстей. Фільм знято таким чином, що неминуче породжується ненависть до тих, хто розіп’яв Христа. Але ж розправу над Христом у духовнім забутті щоденно чинить кожен з нас: роль Петра, що зрікся, нещасного Йуди, малодушного Пілата, божевільних фарисеїв ми щодня граємо у відношенні до наших ближніх, відповідно, й до Христа. Пробачте, але ще раз розпинати Христа, сидячи перед телеекраном, мені особисто не до душі.
Святитель Василій Великий писав, що ікона (як, до речі, і все релігійне мистецтво) — це Біблія для неписьменних. У дитинстві ми читали Дюма, Купера, Жюля Верна. Передивившись відповідні екранізації, ми казали один одному: книга краще. Книга незрівнянно краще, — скажу і я. Читайте. «Страсті» за Гібсоном — вирвана сторінка з Біблії для неписьменних.
Микита, лікар, 25 років:
Передивившись цю картину, згадуєш фразу Вс. Мейерхольда: «Мистецтво — це не прямомовлення». У фільмі присутня звичайна для Голлівуда проблема форми та змісту, коли якісний продукт насправді виявляється пустим. На неприкритий натуралізм фільму можна дивитися по-різному: або як на католицьке compassion (співстрастя) з метою викликати у себе подібні страждання, або як на те, що фільм розрахований на сучасну високу амплітуду сприйняття фізичних страждань (обов’язкові сьогодні на екрані океани крові та т.п.). Однак з високою майстерністю пророблені сцени страждань можуть викликати щирий біль та жах у людей віруючих, а для більшості сучасних товстошкірих глядачів ці сцени можуть бути такими ж, а подекуди і менш вражаючими, ніж у кривавих бойовиках Джона Ву, розрахованих на тваринний страх крові у споживачів попкорну.
Іншим буде погляд, якщо дивитися на даний фільм як на добротну документалістику, покликану до максимально реалістичного відображення євангельських подій. Але тоді незрозумілими є чисто голлівудськи містичні спалахи та надмірна пристрасність викладеного. Постає питання: чи можна цю документальну добротність та історичність ставити вище художнього та особистісного осмислення того, що відбулося у головний момент історії людства. Врешті-решт, процес принесення жертви показано з усіх можливих ракурсів, але головне — в ім’я чого ця Спокута відбулася, залишається незрозумілим тим, на чию товстошкірість розрахований показ усіх подробиць мук та страждань. На завершення хотілося б порекомендувати для порівняння подивитися фільм італ. режисера П’єтро Паоло Пазоліні «Страсті за Матфеєм» — цілком протилежний погляд на втілення подібних тем у кінематографі.
Архімандрит Іона:
Фільм — типовий продукт католицького погляду на богошанування. Увагу католиків привертає сам процес мучення. Саме страсті Христа є об’єктом їхнього релігійного натхнення. Їхній духовний світ зосереджений навколо страждань. У Православ’ї ж центральним моментом є Воскресіння Христове.
