Світло Твого пришестя

Уже понад дві тисячі років тому сталася подія, яка змінила долю людства. На жаль, за цей час люди забули про її потаємний смисл, про те, яка надія дана їм із народженням Спасителя.

Напередодні Різдва й нам не завадить згадати про те, як жили люди до пришестя Спасителя, як вони нудилися й напружено чекали вісточки, яка б указала їм шлях до світла та вихід з того болота пристрасті й розпусти, в якому вони борсалися — і зрозуміліше стане, чому з такою палкою радістю вони зустріли цю звістку.

За шістдесят чотири роки до Різдва Христового країною Юдейською заволоділи римляни. Усі землі, розташовані навколо Середземного моря й ті, що складали тодішній Європейський цивілізований світ, були завойовані римськими легіонами. Згадуючи ті часи в історії людства, слід визнати головну роль у світі Риму, римського світосприйняття та способу життя.

Епоха правління Августа. Рим розростався й багатів. Незчисленні скарби збиралися тут. Багатіли вищі класи — патриції та вершники. Але, як не дивно, вони не почували себе щасливими. Мармурові палаци, золото й дорогоцінне каміння не рятували від смутку.

Розкішна вілла... Витончені портики, між стрункими колонами стоять статуї імператорів і богів з білосніжного каррарського мармуру роботи найкращих майстрів. Мозаїчні підлоги, на яких із дорогого кольорового каміння викладені чудернацькі малюнки. Посеред великої центральної кімнати, призначеної для прийомів — квадратний басейн, наповнений кришталевою водою, де плескаються золоті рибки. Його призначення — розповсюджувати приємну прохолоду, коли повітря розжарене спекою південного дня. На стінах — позолота, живопис, химерно переплетені орнаменти. З усього відчувається, що млість і лінь звили тут гніздо. Амфітріон (господар будинку), римський вершник із подвійним підборіддям, із орлиним носом, готується до вечірнього бенкету. Треба сказати, що бенкети в будинках заможних римлян були щоденно. Він зайнятий зараз у своїй домашній бібліотеці: треба вибрати поему для розважання гостей. Повільно й ліниво своїми пухкими руками, прикрашеними важкими золотими перснями з самоцвітами, перебирає він футляри, де зберігаються дорогоцінні сувої фіолетового й пурпурного пергаменту, на якому золотими літерами переписані останні новинки римської поезії.

Тим часом натовп рабів метушиться й бігає, готуючи столи та ложа для гостей. Їх буде небагато, тільки обрані друзі, чоловік із тридцять.

Бенкет у розпалі. За довгими столами на ложах, вкритих вісонними тканинами й дамаськими килимами, лежать гості в легких туніках, із рожевими й помаранчевими вінками на головах. Столи заставлені стравами та фіалами з дорогим вином. Пройшла вже тридцять п’ята заміна страв. Тільки-но прибрали жирну тушу смаженого кабана, і хлопчики розносять розмальовані глеки з трояндовою водою для омовіння рук гостей. Змішаний говір стоїть у залі. Гості вже достатньо випили: очі блищать, обличчя розчервонілися, а слуги ще вносять величезні амфори дорогих вин, пропонуючи охочим наповнити спустошені кубки.

Попри спекотний вечір, у кімнаті прохолодно: по кутах б’ють фонтанчики й дзюрчать струмки запашної води, наповнюючи повітря пахощами. Звідкись згори падають пелюстки троянд і жасминів, покриваючи все в кімнаті ароматним килимом. Звідкись здалеку доносяться тихі звуки музики.

А гостям подають тридцять шосту зміну: смажені солов’їні язички з пряним східним соусом — страва, яка коштувала неймовірних грошей.

Це був якийсь культ черева й обжерливості. Їли з уважною урочистістю, за всіма правилами гастрономії, точно здійснюючи священний обряд; їли нескінченно довго, щоб продовжити насолоду насищення. А коли шлунок був повний і не вміщував більше нічого, приймали блювотне, щоб звільнити його й почати знову.

У бенкетній залі з’являється домашній поет амфітріона, він декламує вірші власного написання. Його замінюють міми й танцюристи. Починається дикий, сластолюбний вакхічний танок. Але господар як і раніше невеселий. На його обличчі нудьга, пересичення. Усе набридло! Хоч би щось нове винайшли! За нові розваги, за винахід задоволень платили великі гроші. Але важко було винайти щось нове, достатньо сильне, щоб збудити притуплені нерви. Пересичене життя переставало бути життям.

Один з перших багатіїв того часу, сам імператор Тиверій, представляє чи не найсумніший зразок цієї пересиченої нудьги. Він — на острові Капрі у дивній мармуровій віллі; навколо плескаються лазурові хвилі Неаполітанської затоки; дивовижна, яскрава південна природа усміхається йому і каже про щастя й радості життя, а він пише сенату: «Я помираю кожен день... і навіщо живу — не знаю».

Так жила римська знать, порожня, пересичена, яка втратила смак до життя, не задоволена ані своїм багатством, ані своєю могутністю.

Народ, чи, точніше, той натовп, який наповнював вулиці Рима, теж навряд чи почував себе вповні щасливим. Щоправда, і тут життя зовні могло здаватися іноді святом. Ті золоті потоки багатства та розкоші, які стікалися до Рима з усіх країн, хоч і незначною мірою, але досягали й римської черні. Від імператора та сановних патриціїв у дні урочистих подій і формальних свят перепадали іноді значні подачки. Нерідко практикувалася роздача хліба. Для натовпу влаштовували в цирках і театрах пишні видовища. Усе це створювало умови легкого гультяйського життя й приваблювало з провінції маси гулящого люду. Мало-помалу в Римі та інших великих містах скупчувалися величезні натовпи людей бездіяльних, неспокійних, звиклих жити за чужий рахунок, єдиним бажанням і постійним лементом яких було: «Хліба та видовищ!».

Але, сплачуючи цьому натовпу подачки зі своїх колосальних багатств, імператор і римська знать ставилися до нього з неприхованим презирством і варварською жорстокістю. Траплялося, іноді в цирках, де переважали криваві видовища гладіаторських боїв і цькування людей дикими звірами, всі жертви, призначені для звірів, були розтерзані, а жага крові й у тваринах, і в глядачах ще не була насичена. Тоді імператор наказував викинути на арену до звірів декілька десятків безкоштовних глядачів із простолюду, які заповнювали амфітеатр. І цей наказ виконувався під гучний регіт та оплески знаті.

Якщо суспільною сходинкою ми спустимося ще нижче, у клас рабів, то тут ми знайдемо тільки безперервні страждання. Раба не вважали навіть людиною. Це був просто інструмент, річ, господарське приладдя. Вбити, понівечити раба хазяїн міг цілком: за це він ні перед ким не відповідав, як не відповідав за зламану лопату чи за розбитий глек.

Життя рабів було жахливим. Якби ми могли прогулятися ввечері вулицями Рима того часу, то, напевно, почули б тяжкий стогін, плач і глухі удари, що доносяться з підвалів маєтних будинків, де утримували рабів, — там відбувалася звичайна вечірня екзекуція рабів за денні провини. За найменшу необачність їх карали жорстоко: били батогами або ціпами до знепритомніння. Затискали шию в розщеплену колоду й у такому стані залишали на цілі дні. Ноги забивали у колодки. На ніч рабів зв’язували по двоє і саджали на ціп, наглухо прикріплений до кільця, угвинченого в стіну. А вдень їх очікувала нескінченна задурлива виснажлива робота під батогом доглядача, майже без відпочинку. Якщо доведені до сказу раби піднімали бунт проти свого господаря, їх розпинали на хрестах — страта, що вважалася найганебнішою і найнестерпнішою. Коли раб ставав старим чи вибивався з сил і не міг більше працювати, його відвозили на маленький безлюдний острівець серед Тибру, де й кидали, як стерво, напризволяще.

Таким чином, у всіх прошарках римського суспільства життя було важким, безрадісним, гнітючим: пересиченість життям, нудьга, розчарування у вищій знаті, безправ’я, пригнічення, страждання в нижчих прошарках. Шукати радості, заспокоєння, розради було ніде. Язичницька релігія не давала людині жодного полегшення. У ній не було тієї благодатної таємничої сили, яка одна тільки може заспокоїти, підбадьорити й укріпити стражденне серце та змучений дух. Окрім того, римська релігія часів пришестя Христа Спасителя дуже багато запозичувала зі східних культів, повних сластолюбства й розпусти. У божевільних, безпутних оргіях Сходу можна було знайти сп’яніння, тимчасове забуття, але після цього журба ставала ще гострішою, відчай ще глибшим.

Язичницька філософія також не могла задовольнити людину, бо вона вчила тільки про земне щастя й не звільняла бентежний дух від кайданів світу й матерії.

Окрім того, філософія була зовсім недоступною народному розумінню і була надбанням лише невеликого числа обраних мудреців. Тому шукати в ній утіхи маса не могла.

Можна було б очікувати, що вказівки нового шляху й засоби відродження життя знайдуться в юдейському народі — єдиному народі, який зберіг істинну релігію й високі поняття про Бога й життя. Але юдейство саме переживало тяжку кризу. Навряд чи коли в історії єврейського народу були більш темні сторінки релігійного та морального занепаду, аніж у період, який передував явленню Христа Спасителя.

Зло згущувалося всюди. У цій атмосфері безправ’я та насилля, брехні й лицемірства, невір’я й марновірства, розпусти й гонитви за насолодою ставало важко дихати. Світ, поневолений римською політикою, принижений та доведений до відчаю хибними релігіями, який марно запитує філософію про таємницю життя й чесноти, цей світ стояв на краю могили.

Очевидно було, що людство зайшло в глухий кут і без сторонньої допомоги Когось Великого й Сильного вийти звідти не може. І ось серед найкращих людей того плем’я все впертішим та напруженішим стає очікування появи Великого Пророка, який вкаже людині нові шляхи та врятує світ від загибелі й тління.

В юдействі це очікування існувало вже давно й живилося передріканнями пророків, та й поза юдейством у найкращих людях язичницького суспільства відчувається трепетне передчуття та пристрасне бажання пришестя Спасителя й Визволителя світу. Весь світ перебував у напруженому стані, й саме в цю величну й урочисту хвилину народжується Господь Ісус Христос: це й була та подія, яка виводила людей з глухого кута гріха та відчаю і яку так гаряче й так довго очікувало людство.

Опублiковано: № 1 (6) Дата публiкацiї на сайтi: 10 September 2007

Дорогі читачі Отрока! Сайт журналу вкрай потребує вашої підтримки.
Бажаючим надати допомогу прохання перераховувати кошти на картку Приватбанку 5457082237090555.

Код для блогiв / сайтiв
Розмiстити анонс

Додати Ваш коментар:

Ваш коментар буде видалено, якщо він містить:

  1. Неповагу до авторів статей та коментарів.
  2. Висловлення думок щодо особистості автора або не за темою статті, з’ясування стосунків між коментаторами, а також інші форми переходу на особистості.
  3. З’ясування стосунків з модератором.
  4. Власні чи будь-чиї поетичні або прозаїчні твори, спам, флуд, рекламу і т.п.
*
*
*
Введіть символи, зображені на картинці * Завантажити іншу картинку CAPTCHA image for SPAM prevention
 
Дорогие читатели Отрока! Сайт журнала крайне нуждается в вашей поддержке.
Желающим оказать помощь просьба перечислять средства на карточку Приватбанка 5457082237090555.
Отрок.ua в: