Павло Басинський. Лев Толстой. Втеча з раю.

У 2010 році виповнилося сто років із дня смерті Льва Толстого — великого письменника і такої неоднозначної, для свідомості православної людини, особистості. До цієї річниці Павло Басинський, літературознавець і літературний критик, видав книгу, присвячену втечі Льва Миколайовича з Ясної Поляни — втечі від дружини, від сім’ї і від земного раю, що його Толстой намагався створити своїми силами в Ясній. Автор хоче зрозуміти, що відбувалося з душею 82-річного письменника, котрий прожив життя в такому напруженні всіх душевних сил, сформував своєрідний світогляд, відсахнувся від православ’я і від Церкви. Чоловіка, за яким ішли натовпи інтелігенції і простого народу, слухаючи його, як пророка. Що могло змусити його на схилі днів, точніше — у глибокій старості, тікати з дому і, насамперед, направити свій шлях до Шамордіно, де жила його сестра-черниця, і до Оптиної пустині? Які таємні сили не дали Толстому на порозі смерті зустрітися зі старцем Йосифом, а трохи пізніше — не допустили отця Варсонофія до вмираючого письменника? Була його втеча каяттям чи чимось іншим? Автор шукає відповіді на ці запитання на сторінках своєї книги.

Православному читачеві потрібно врахувати, що автор, Павло Басинський, не є, судячи з усього, людиною церковною. Для нього незрозумілий до кінця акт відлучення Льва Толстого від Церкви, однак він переживає стосовно цього відлучення, і, вочевидь, є по відношенню до Церкви людиною лояльною.

Для кожного християнина життя Толстого становить величезний інтерес. Як приклад із патерика, з великою силою наочності, воно показує, що ні обдарованість, ні природна сила розуму, ні художнє чуття, ні навіть саме стремління до добра не відкривають, на жаль, людині духовні очі. Прагнення знайти шлях до Істини, минаючи смирення й відмовляючись від Спасителя, подібне до бажання залізти на небо по драбині, що спирається на повітря.

Диякон Сергій Зуєв.

Рей Бредбері. Кульбабове вино.

Головний герой повісті Бредбері — саме життя. Життя, стиснуте в літо.

Сюжет простий: двоє хлопчаків проводять свої літні канікули. Тому передусім книга розповідає про дитинство. Але не стільки про те дитинство, яке йде без вороття, скільки про дитинство, доступне кожному — про вміння бачити радощі в дрібницях і навіть негараздах, у тому, щоб «підстригати траву й полоти бур’ян». Як тут не згадати апостола Павла: Завжди радійте! (1 Сол.5, 16).

Книга вчить відчувати, що ти — живеш, як відчув це герой в один із звичайних червневих днів. «Почуття життя» загострює увагу, навчає бачити й відчувати світ, а чи варто говорити, що увага до дрібниць — це перший крок на шляху до тверезості, чесноти духовної пильності. «Копаючи землю, покопайся у себе в душі» — каже дідусь Сполдінг.

Бредбері не випадково пише книгу про літо: як пролітають літні канікули для маленьких хлопчиків, так пролітає життя для кожного з нас. А потім неминуче приходить смерть. Але також, можливо, «літні часи» в житті даються нам, щоб ми не журилися. Коли сумно, коли насідають скорботи й негаразди, — згадай, що було «літо» — і, звичайно, буде ще. Колір надії проходить через усю повість — починаючи з наскрізних зелених пейзажів і закінчуючи назвою містечка, де проходить дія — Грінтаун.

А ще — це повість про щастя, оманливе й справжнє. Один із героїв майструє Машину Щастя. У ній є Париж і Лондон, і Рим, і піраміди, і танці, і безкінечний захід сонця... Але замість радості вона дарує сум. А справжня Машина щастя, виявляється, зовсім поруч — її винайшли тисячі років тому, і вона «все ще працює» — у затишному домашньому вогнищі.

Ця місцями сумна, місцями смішна, але в цілому дуже добра й світла книга — знахідка для тих, хто розучився бути дитиною й радіти Божому світу навколо себе.

Наталя Жищенко