Підписатись на розсилку нових статей

С 2009 года журнал издается при поддержке Международного благотворительного фонда в честь Покрова Пресвятой Богородицы


Журнал «Отрок» приглашает авторов для сотрудничества! Пишите нам на адрес: otrok@iona.kiev.ua

Рекомендуємо відвідати

Свято-Троицкий Ионинский монастырь Молодость не равнодушна Покров Страничка православной матери Журнал Фамилия Ольшанский женский монастырь

Наші друзі

«Вінчай їх, Господи, у плоть єдину»

... Дар Божий, корінь нашого буття!
Свт. Іоанн Златоуст про шлюб

Усі ми ставимо собі якісь цілі та прагнемо їх виконання. Основною ж, «стратегічною» метою життя християнина є спасіння його безсмертної душі. Саме виходячи з цього сучасні християни виконують свій обов’язок перед державою, суспільством, Церквою. Проте слова «спасіння» і «обов’язок» — це зовсім не нудні акорди християнської моралі, а ті зусилля, завдяки яким людина повертається до повноти свого буття, до щастя. І саме з цією метою вона бере на себе відповідальність перед сім’єю, яку Господь благословляє в Таїнстві шлюбу. «Вірити у шлюб як у Таїнство дуже важливо, — писав святий патріарх Тихон, — бо спасіння від гріха полягає в тому, щоби триматися християнського ідеалу шлюбу як Таїнства, ідеалу, відхилення від якого веде до розпусти і злочинів».

Над цим ідеалом і закликають задуматися молодих людей, які збираються одружитися, молитви, уміщені в чинопослідуванні Таїнства вінчання.

Насамперед, у Таїнстві природний союз тих, хто вступає в шлюб, за молитвами Церкви «очищається і зміцнюється Божою благодаттю. Важко людині самій стояти стійко і мужньо у спасенному союзі. Покрив нашої природи швидко старіє і псується, а благодать — непоборна», — пише свт. Феофан Затворник. Адже свої високі обов’язки християнська сім’я може виконувати лише за допомогою благодаті, яка подається у Таїнстві. Ще з часів апостолів у Церкві встановлено для цього особливе священнодійство. Тому, згідно встановленої апостолами заповіді, шлюб благословляється від імені Церкви єпископами та священиками.

Церковний шлюб протягом майже всього першого тисячоліття християнської ери не мав самостійного чинопослідування і звершувався за літургією.

Так, після освячення Святих Дарів за тих, хто одружувався, читалася особлива молитва, а після «Отче наш» — інші молитви, після яких на молодих покладалися вінці. І донині не тільки за своєю зовнішньою структурою, але й за своєю суттю Таїнство шлюбу має чисто літургійний характер. У його чинопослідуванні вже в наш час ми можемо помітити всі ознаки літургії. Як літургія умовно ділиться на дві частини — літургія оглашенних і літургія вірних, — так і чинопослідування шлюбу ділиться на дві частини: заручини і вінчання.

Заручини відбуваються у притворі, і недарма. Однак заручини не мають особливого символічного значення: «Врученням перснів священик тим, хто одружується, нагадує про вічність їхнього союзу. А триразовий їх обмін між собою вказує на взаємну згоду, яка завжди повинна бути між подружжям» (Г.І. Шиманський).

У давнину люди часто не вміли писати, а могли тільки підтвердити лист печаткою, і вирішальну роль тут грав перстень, на якому була особиста печатка. Це був незаперечний документ. Коли людина вручала комусь цей «документ», це означало, що вона повністю довіряє одержувачу все своє життя, всю свою честь, усе своє майно.

Святість шлюбного союзу часто порушується не лише подружньою невірністю, а й іншими гріхами, особливо сварками й недовірою одне до одного. Тому «на початку служби заручин ми молимося за те, щоб Господь послав тим, хто збирається вінчатися, не тільки взаємну любов — досконалу, мирну... але ще й єдину і тверду віру, — пише митрополит Антоній (Блум). —<...>... Є й інший бік у цьому. Не може бути істинних, справжніх стосунків, якщо немає між чоловіком та дружиною, між нареченим і нареченою взаємної віри, тобто, з одного боку, справжньої довіри, з іншого боку, вірності. Це дуже важливо, і це розкривається дуже ясно далі в службі, коли читається молитва, де згадується блудний син». Саме цьому блудному синові Господь дарував перстень — знак свого благословення, священну печатку любові і довіри до нього. Продовжуючи цю думку, яка є головною в молитвах чину заручин, єпископ Віссаріон каже: «Ці персні — священна печатка, тому що перш ніж священик вручає їх молодим, він кладе їх на престол, таким чином освячуючи їх, і молитвою з’єднує ними нареченого з нареченою в ім’я Святої Трійці». Обручається раб Божий (раба Божа ) ... во ім’я Отця і Сина і Святаго Духа. Тому не лише вінчання, а й заручини, які в давнину відбувалися іноді за кілька років до вінчання, вважалися настільки священними, що заручений уже не міг удруге вступати в шлюб.

Богослужбові тексти поступово підводять нас до найголовнішої і найглибшої частини Таїнства, яка у всій своїй повноті проявляється у чинопослідуванні вінчання. Ставлення до християнського шлюбу було особливим і тому, як уже згадувалося, вінчання у давнину поєднувалося із прийняттям Святих Таїн. На думку видатного богослова протопресвітера Іоанна Мейєндорфа, той факт, що вінчання у ІХ ст. стало окремим від літургії священнодійством, трагічний, оскільки він характеризує віддалення життя християн від Церкви, від відповідальності перед Богом одне за одного, яку люди брали на себе перед Святою Чашею. Однак літургійна ідея безумовно домінує в чинопослідуванні вінчання, адже починається воно літургійним возгласом: Благословенно Царство...

Після цього починаються молитви за те, щоб благословенними були ті, хто з’єднується одне з одним. Щоб благословенним був їхній шлюб, як благословив Господь шлюб у Кані Галілейській, щоб дарована була їм цнотливість, і діти, і все, що сприятиме їхньому спасінню: «Дай, Господи, рабам твоїм цим життя мирне. Довголіття. Мудрість. Взаємну любов. Дай їм нащадків, які збережуть на багато років їхній рід, благослови їх даром дітонародження. Дай їм славний, нев’янучий вінець». Наступна молитва за те, щоб Бог, Який зі Своєї любові та доброти прийшов на весілля в Кану Галілейську, був присутнім і тут.

Переходячи безпосередньо до вінчання, необхідно зауважити, що це не просто обряд, а якийсь смисловий, символічний ряд, що має історичну, релігійну та богословсько-філософську основу. У давнину на будь-якому святі — сімейному, міському, державному — люди надягали вінці з квітів, підкреслюючи цим свій особливий емоційний стан, піднесення у зв’язку зі святом, адже квіти — це символ не лише краси, але її вічності й непереможності часом і тлінням. Людина донині глибоко переживає це на душевному рівні, і, можливо, тому в греків збереглася традиція надягання квіткових вінків у церковній практиці.

У багатьох народів наречений і наречена ще називалися князем і княгинею. Очевидно, це тому, що доки людина не була одружена, вона підкорялася главі своєї сім’ї. І лише коли одружувалася, ставала господарем власної сім’ї: «Вінці — це знамення царської влади, — пише єпископ Віссаріон, — покладання їх означало, що і вам якоюсь мірою дано подобу царської влади. Будинок, у якому ви житимете, — ось ваше царство. Діти і домашні, яких вам подарує Господь, — ось ваші піддані». У давнину це означало створення нової, суверенної юридично-правової одиниці. Тобто відбувалося в прямому сенсі слова вінчання на царство.

Але існує інший, чисто християнський вимір цього символу: хто витерпить аж до кінця, той буде спасений! (Мф. 24:13). Ми молимося за те, щоби прийшов час, коли, зазнавши всіх випробувань у житті і всіх його складнощів — а складніше, ніж виконання досконалої любові, нічого немає, — і наречений і наречена вінчалися у вічності вінцями мучеників. «Моральний зв’язок, союз любові і внутрішня єдність між подружжям в істинно-християнських шлюбах, — продовжує цю думку Г.І. Шиманський, — є настільки міцними, що їх не може послабити й сама смерть». Однак мученики не в тому контексті, що вони тільки страждають і в цьому стражданні вмирають, а в тому, що вони засвідчують світові ту любов, яку відкрив Христос світу, адже грецькою мовою слово «мученик» означає «свідок». По тому пізнають усі, що ви учні Мої, як будете мати любов між собою ( Ін. 13:35).

Уся ця символіка молитов і дій знаходить своє відображення і пояснення далі у Священному Писанні, яке читається для молодят. Насамперед богословсько-догматична канва таїнства простежується у Посланні апостола Павла до Ефесян.

Тут підкреслюється глибока містичність єднання Церкви і Христа. А саме те, що Бог здійснює спасіння Своєї Церкви ціною Свого життя і Своєї смерті.

І тільки в такій самовідданій любові, яка приносить радість одне одному, можливе життя людей у шлюбі: «Шлюб за своєю ідеєю повинен бути нероздільним, як живий союз любові і сердечного єднання за образом і союзом Христа і Церкви».

Дружини, коріться своїм чоловікам, як Господеві, бо чоловік голова дружини, як і Христос Голова Церкви... (Еф. 5:22-23).

«Ви бачите, у цьому посланні, — пише митрополит Антоній (Блум), — говориться не про володарювання чоловіка і підпорядкованість дружини, а про таку взаємну любов, яка є жертовною, героїчною любов’ю чоловіка і на яку дружина може відповісти такою ж жертовною любов’ю. Це ми повинні завжди пам’ятати, тому що... цей уривок Святого Письма тлумачать хибно: принижуючи дружину і звеличуючи чоловіка...».

За читанням Апостола слідує читання Євангелія від Іоанна про шлюб у Кані Галілейській. Як говорить протопресвітер Іоанн Мейєндорф, Господь не відмінив, а благословив тут Свою заповідь, дану ще в Старому Заповіті, про те, що будуть два однією плоттю. І як воду перетворив на вино, так наповнив Він цю заповідь новим змістом, новою радістю — благодаттю Духа Святого, яка відкриває нові перспективи в шлюбі, яка являє в шлюбі таїнство єднання людини з Богом. «Господи і Боже... рабів Твоїх цих, що з’єднуються одне одному, збережи їх у мирі та злагоді. Покажи їхній шлюб чесним, ложе їх неоскверненим. Удостой їх зберегти свій союз бездоганним на увесь час життя. Сподоби їх довгих років життя, щоб зберегти їм чисте серце у виконанні заповідей Твоїх», — ідеться в молитві, яка читається священиком одразу після Євангелія.

Після короткої єктенії, у якій ми приносимо Богу свої прохання за молодят, читається молитва «Отче наш», яка нагадує про те, що зараз буде винесена чаша. Але це не причастя, а його символ, або, як говорилося вище, спогад про літургійне походження таїнства; тут присутня інша символіка. У давнину чаша була символом долі людини, і «випити чашу до дна» означало розділити з людиною її долю.

Про це свідчить подальше обведення молодят тричі навколо аналоя, де лежать хрест і Євангеліє. Триразове обведення символізує собою не лише Святу Трійцю, а й повноту життя в Бозі, яке направляється за вченням Христа у Євангелії і за допомогою хреста, який став тепер для обох один. Як пише протопресвітер Валентин Зеньковський, хрест Христовий — це всі ті життєві труднощі, які переносить людина із вдячністю Богові та смиренністю. І тепер для двох душ ці труднощі стають одним хрестом і однією радістю. Саме цю ідею підкреслює спів, який супроводжує це обведення: «Ісаіє, лікуй! Діва іме во чреві, і роди Сина Еммануїла...»

«Еммануїл» у перекладі з єврейської означає «з нами Бог», тобто подія, яка святкується, вводить нас у таїнство єднання людини з Богом у Його Церкві і знаменує заснування нової малої церкви — сім’ї. «Святії мученіци, добре страдальчествовавшие і вінчавшиєся...» Тут ідеться про те, що свідки Христового Євангелія, які гідно пронесли свій хрест, досягли перемоги і відповідно були увінчані. «Слава Тебі, Христе Боже, апостолов похвало, мучеников радованіє, іхже проповідь Троіца Єдиносущная». Трійця — символ досконалої любові, повноти радості і щастя, що надихала покоління християн до кінця нести свій хрест. «Під керівництвом священика, який несе хрест і обіцяє перемогу, наречений і наречена обходять аналой, на якому лежить святе Євангеліє, характеризуючи цим триразовим обходженням увесь життєвий шлях, у центрі якого буде Бог і Його вчення» (митрополит Антоній [Блум]).

Нарешті ми підходимо до завершення вінчання. Дві коротенькі молитви: «Боже, Боже наш...» і «Отець, Син і Святий Дух...» — підводять своєрідне богословське резюме всій містичній символіці таїнства, а також висловлюють прохання про благословення цього шлюбу, яке підкреслюється у відпусті «Іже в Кані Галілейській...». Тут пригадуються святі рівноапостольні Константин і Єлена — перші земні царі, які прийняли християнство і розповсюдили його. Наречена пара закликається слідувати їхній ретельності і трудам. Святий мученик Прокопій, який також згадується у відпусті, під час своїх страждань надихнув дванадцять благородних жінок іти на смерть за віру, як на весілля. Їхній приклад, як говорить митр. Антоній (Блум), «повинен надихати новоповінчану пару прагнути наслідувати вінці Небесного Царства».

Опублiковано: № 3 (22) Дата публiкацiї на сайтi: 06 September 2007

Дорогі читачі Отрока! Сайт журналу вкрай потребує вашої підтримки.
Бажаючим надати допомогу прохання перераховувати кошти на картку Приватбанку 5457082237090555.

Код для блогiв / сайтiв
Розмiстити анонс

Результати 1 - 1 з 1
16:21 13.04.2010 | Юлия
Красиво! :)

Додати Ваш коментар:

Ваш коментар буде видалено, якщо він містить:

  1. Неповагу до авторів статей та коментарів.
  2. Висловлення думок щодо особистості автора або не за темою статті, з’ясування стосунків між коментаторами, а також інші форми переходу на особистості.
  3. З’ясування стосунків з модератором.
  4. Власні чи будь-чиї поетичні або прозаїчні твори, спам, флуд, рекламу і т.п.
*
*
*
Введіть символи, зображені на картинці * Завантажити іншу картинку CAPTCHA image for SPAM prevention
 
Дорогие читатели Отрока! Сайт журнала крайне нуждается в вашей поддержке.
Желающим оказать помощь просьба перечислять средства на карточку Приватбанка 4149439318442625.
Отрок.ua в: