Віра та розум

фото: И. Козлова

— Часто можна почути, що до Православ’я можна прийти двома шляхами: або вірити у простоті серця, або опановувати все розумом. Причому, зазвичай, перший варіант ставлять вище за другий. Невже, справді, «або-або»?

— Зіставлення віри й знань ― це типова західна помилка. Логіка заходу як убивчий скальпель розчленовує живе в пошуках життя і, звісно ж, не знайшовши життя, вбиває це живе. Зіставлення індивідуалізму з соціалізмом, віри зі знанням, розуму з почуттям, свободи з необхідністю ― це дуже старі пісні, яких уперше заспівали у стінах католицьких монастирів, і які згодом перекочували до університетських аудиторій, а далі прийшли до нас. Східний літургійний світогляд цілісний. Ми не маємо ані любові, ані бажання ділити, розчленовувати, перевіряти алгеброю гармонію. Лише під насильницьким впливом західних ідей ми мучимося від хибно поставлених питань.

— Тобто правильніше було би вважати, що віра та знання ― одне ціле?

— Саме так. О.Ф. Лосєв, наприклад, так каже про єдність віри й знання: «Якщо ви вірите в щось або в когось, то цей хтось або щось має для вас характерні риси, які роблять його впізнаваним. Якщо таких рис немає, то немає і віри. Ви знаєте об’єкт своєї віри і завдяки знанням виділяєте його у світі всіх інших явищ і предметів. Виявляється, що знання є необхідними для віри і є логічно з нею пов’язаними».

— Але ж «знання надимає»? Чим більше ти знаєш, тим простіше впасти в гординю.

— Знання надимає, але не всіх. Один науковець казав таке: «Я знаю багато, і тому вірую, як бретонський рибак. Якби я знав більше, я б вірував, як бретонська жінка» (бретонці ― мешканці півночі Франції ― відрізнялися особливою набожністю, що доходила до фанатичності). Сенс фрази простий: велике знання породжує велику віру, а ще більше знання ― ще більшу віру. Щоправда, ті ж католики, про яких уже йшлося, вважали, що по-справжньому просто і ясно вірувати може лише людина, недосвідчена в науках. Було навіть таке словосполучення: віра вугляра, тобто вільна від сумнівів віра трударя, протилежна вірі розумників, що все життя провели за книгами й сповнені не стільки благодаттю, скільки сумнівами.

Ось саме ця роздвоєність західної свідомості стосовно віри та знання успадкована нами. Нам теж здається, що на мудреця доволі простоти, і ми боїмося знань і науки, передбачаючи в них загрозу для наївного й дитячого сприйняття віри.

Гадаю, що з-поміж людей науки засумнівалися в Богові, відійшли від Нього й зашкодили собі ті, хто й без науки засумнівався б, відійшов і спричинив би собі шкоду, але з інших причин. Знання підвищує рівень вимог до людини, і може здатися, що краще знати менше, аби менше впадати в спокусу, але всі християни покликані для невпинного вдосконалення, і, якщо ми тікаємо від одних спокус, нам усе одно трапляться інші. Тому марна й неплідна справа насильницьки утримувати себе у віці коротеньких штанців і задовольнятися дитячою вірою. За словами Ф.М. Достоєвського, його «осанна» пройшла крізь горнило жахливих сумнівів. Гадаю, що переможна віра святих і хвалебна пісня в Небесному Єрусалимі ― це і є пісня тих, хто пройшов крізь тяжку скорботу й величезні сумніви.

— Але якщо так, то невже віра простака неповноцінна? Він не прагне до вдосконалення, йому цілком достатньо його щоденних клопотів ― городу, господарства й відвідин церкви раз на тиждень. Жодного читання «Добротолюбія» й отця Павла Флоренського...

— Істинне просвітлення ― це плід впливу дії Святого Духа. І це вселення Христа в людину, а оскільки Христос є світло й немає в Ньому жодної темряви, то христоносець просвітлений воістину. Як досягне людина мети свого існування, зі знаннями чи без, ― питання другорядне. Але не можна свою неприязнь до навчання, свою відсталість і неосвіченість ставити за принцип церковного життя й вихвалятися цими рисами.

Безумовно, люди всі різні, і здібність до навчання, до ремесел, практичної діяльності в усіх самобутні. Є багато людей, яким на все життя буде достатньо одного Євангелія для душі й одного ремесла для здобуття насущного хліба. Але є й ті, хто покликаний для чогось більшого, і для них гріх закопувати талант у землю. Грішно було б Ломоносову залишитися в архангельському селищі й усе життя тягнути рибацькі сіті. Не тому, що сіті погані чи принижені перед очима Божими, а тому, що він був здатен на більше, а значить, і змушений прагнути більшого. Так само як Василій Великий, що в Афінах знав лише два заняття ― навчання й молитву, ― вельми збіднив би всю Церкву, якби не був старанним саме в навчанні. До речі, щодо Василія. Його широка ерудиція охоплювала всі сфери тодішньої науки: медицину, географію, філософію, природознавство... І страшно, і радісно роздумувати про те, якими могутніми ідеями було б запліднене православне богослов’я, якби Василій жив у наш час і був знайомий з відкриттями сучасної науки. Адже цілком очевидно, що світ щоденно потребує хліборобів і ремісників, але так само очевидно, що в кожну епоху світ потребує свого Василія Великого. А виявити їх можна, лише охоплюючи широкі маси людей процесом викладання знань.

— Говорячи про викладання, Ви маєте на увазі гуманітарну сферу? Літературу, психологію, філософію, історію? Чи не лише їх?

— Я хочу похвалити те, чого не маю, а саме знання точних наук, наприклад, математики. Ця, за словами блаженного Августина, Паскаля й багатьох інших, найабстрактніша з людських наук оперує у сфері не фантазії, а мисленнєвих реальностей і надзвичайно дисциплінує розум. Саме з середовища математиків нерідко виходять хороші організатори, практики, вольові люди, що вміють не просто думати, але й додумувати до кінця. Тоді як гуманітарії нерідко вирізняються кон’юнктурним мисленням і назавтра кажуть «ні» про те, про що сьогодні казали «так». Тому під освітою маю на увазі не лише гуманітарні науки.

Якщо в історика або літературного критика немає внутрішнього стрижня і страху Божого, то він від дифірамбів Леніну переходить до критики останнього, а, наприклад, про Мазепу сьогодні говорить як про героя, хоча вчора говорив як про зрадника. Таких прикладів багато, тоді як стиль математичного мислення зобов’язує договорювати до кінця й робити невблаганні висновки з правильно поставлених питань. Математика чесна, набагато чесніша за історію як науку.

До речі, святитель Ігнатій (Брянчанінов) сказав багато похвального про точні науки й висловлював щиросерде бажання того, щоб з’явилися люди, що поєднують наукову освіченість з глибокою та істинною релігійністю. Також він наводив приклад того, як способи математичного мислення збігаються зі способами мислення релігійного. Якою є відстань між одиницею і нескінченністю? Нескінченність. А між мільярдом і нескінченністю? Нескінченність. Нескінченність пролягає між будь-яким найбільшим числом і нею самою. Це значить, що і людина, і ангел, і будь яка інша створена Богом істота нескінченно віддалені від Бога за своєю природою. Добре б знати побільше наук, щоб їхньою неспростовною мовою вміти пояснити вічні істини Євангелія!

— Ви сказали про кон’юнктурний спосіб мислення. Які ще приклади, крім історії, можна навести?

— Вам відомо, що найбільш рейтингові професії ― це юристи та економісти. Візьмемо, наприклад, перших із них, адвокатів ― це люди з типовим кон’юнктурним мисленням. Вони за гроші захищають будь-яку людину, яка купує їхні послуги, і за інших умов з легкістю можуть опинитися в таборі обвинувачувачів тієї ж людини. Або іншої, яку судять за тією самою статтею. Захист і обвинувачення в цьому випадку будуються не на боротьбі за істину, а на грошовому або політичному інтересі, на впевненості, що все в житті відносно, а якщо пощастить, то можна чорне назвати білим і навпаки.

— В наші часи ставлення до освіти взагалі виключно прикладне...

— В однієї розумної людини я прочитав такий вислів: ми замінили мудрість знаннями, а потім знання ― даними. Ця фраза ставить діагноз нашому суспільству стосовно проблем, пов’язаних із навчанням, здобуттям освіти. Людині не можна давати просто суму знань, певний обсяг інформації. Людину потрібно вчити думати, співпереживати, шукати. Необхідно пробуджувати в ній творчі підходи до життя, чим би вона не займалася. Звісно, у християнства є що сказати на цю тему, адже такі поняття як освіта, виховання і просвіта мають християнське коріння. Освіта пов’язана з образом Божим у людині, з його виявленням і просвітленням. Без цього освіта не може бути істинною. Виховання має сенс наситити, тобто нагодувати людину, а Істинним Хлібом є Христос. Лише той, хто живиться цією Їжею не помре довіку. Щодо просвітництва ми говорили вище, воно пов’язане з Тим, Хто сказав про Себе: Я Світло для світу (Ін. 8,12).

Оскільки нинішні освітні процеси поки що майже не пов’язані з правильним церковним мисленням, то й освіта неминуче скочується до рівня оволодіння ремеслом, якомога більш грошовитим, за можливістю, з найменшими затратами сил і часу.

Давайте подумаємо, наприклад, про взаємини між учнем та вчителем. Усе дорогоцінне у світовій культурі, всі висоти, яких досягло людство, зросли на такому підході до освіти, за якого вона є не трансляцією інформації, а передаванням живого досвіду, трансляцією особистості вчителя ― учням. Питання Андрія до Христа: «Учителю, де Ти живеш?» (Ін. 1,38) є спорідненим із найдавнішим і єдино правильним підходом до учнівства. У відомій клятві Гіппократа лікар зобов’язувався за необхідності годувати й утримувати вчителя в старості, надавати допомогу його дітям. Учень міг довгі місяці й навіть роки жити в родині вчителя як служка й не братися за освоєння мистецтва чи науки. Спершу він повинен був просто їсти з учителем з одного посуду і спати під одним дахом. Наша ж система «прийшов ― вичитав ― поставив оцінки» розрахована на автомати з газованою водою, а не на живих людей і майбутніх фахівців.

— Але ж стереотип затребуваності «юриста-економіста» не має під собою реального підґрунтя. Половина моїх знайомих фінансистів і менеджерів працюють секретарками й рекламними агентами... Людина, піддавшись духу часу, жертвує найкращими роками юності для отримання модної псевдоосвіти, а потім усе життя страждає від незатребуваності й нереалізованості.

— Хтось із наших мудрих сучасників сказав, що ХХІ століття буде століттям гуманності ― або ж його не буде зовсім. Мається на увазі не гуманність як філософське вчення, яке виникло на переломі Середньовіччя й Ренесансу, вчення людинобожницьке й антицерковне, а гуманність як людяність. Адже людина ― це істота, що постійно працює, розвивається й прагне досягти ідеалу. А ідеалом є втілена істина ― Богочоловік Ісус Христос. Тож сьогоднішній день і дні прийдешні потребують такої освіти, такої науки і такого мистецтва, в яких людина не поставала б ані в образі механізму, ані в образі цифрового коду, ані в образі незрозумілої істоти, що розпалася на речовини. Все це ми бачимо навколо на нескінченних перформансах, у наукових спробах скопіювати людину людськими ж руками тощо. Саме Євангеліє, перш ніж підвести людину до Неба, дозволяє їй залишитися самою собою, а не розбитися на друзки під натиском найновіших антилюдських учень та ідей.

Сподіваюся, ми почуємо нові імена філософів, психологів, письменників, які захистять людину від самогубних плодів сучасної цивілізації. Тому необхідно вивчати весь спектр наук, пов’язаних із людиною. Це важливіше, ніж вивчати науки про атоми, магнітні поля, інформаційні технології...

Якщо ви певні, що головна річ у житті суспільства ― економіка, то зніміть у своєму домі ікону Христа й повісьте портрет Маркса. Це буде, принаймні, логічно й чесно. Якщо ви гадаєте, що для душевного здоров’я вам потрібен особистий психоаналітик, не ходіть більше до Церкви й не читайте Євангеліє. Моліться Фрейду ― це буде безумство, але це буде чесно. Якщо вас образили вищесказані слова, то розплющте очі й погляньте навколо. Саме ікони Фрейда та Маркса несе на своїх хоругвах так зване цивілізоване людство, маршируючи таким собі «хресним ходом» до «світлої мети» й залишаючи слідом за собою споганену землю й загиблі навіки душі.

Розмовляла Катерина Ткачова

Опублiковано: № 7 (18) Дата публiкацiї на сайтi: 12 September 2007

Дорогі читачі Отрока! Сайт журналу вкрай потребує вашої підтримки.
Бажаючим надати допомогу прохання перераховувати кошти на картку Приватбанку 5457082237090555.

Код для блогiв / сайтiв
Розмiстити анонс

Додати Ваш коментар:

Ваш коментар буде видалено, якщо він містить:

  1. Неповагу до авторів статей та коментарів.
  2. Висловлення думок щодо особистості автора або не за темою статті, з’ясування стосунків між коментаторами, а також інші форми переходу на особистості.
  3. З’ясування стосунків з модератором.
  4. Власні чи будь-чиї поетичні або прозаїчні твори, спам, флуд, рекламу і т.п.
*
*
*
Введіть символи, зображені на картинці * Завантажити іншу картинку CAPTCHA image for SPAM prevention
 
Дорогие читатели Отрока! Сайт журнала крайне нуждается в вашей поддержке.
Желающим оказать помощь просьба перечислять средства на карточку Приватбанка 4149439318442625.
Отрок.ua в: