«Звичайний гріх»

Про те, що відбулося тоді з нами у Вознесенській церкві, знають лише мої батьки. Навіть батькам чоловіка ми не сказали, — надто вже все, що сталося, було непередбачуваним, інтимним і непояснюваним. Про це, можливо, більше ніхто не дізнається, але дивлячись, як живуть дорогі та близькі люди, мої друзі, просто близькі знайомі, шукаючи й не знаходячи спокою та радості в сімейному житті, з кожним роком усе більше й більше хочу розказати цю історію. Розказати про початок величезного щастя в нашому маленькому світику. Розказати, щоб інші почули. Щоби повірили, задумалися, і, можливо, змінили щось у своєму житті...

Починаючи студентське життя у столичному вузі, ні я, ні мої подруги не налаштовані були якимось особливим чином берегти свою невинність. Дівчата ми були доволі симпатичні. І хоча хлопці, дивлячись нам услід, не падали штабелями, нестачі в піднощиках шоколадок і розпивачів «келишків чаю» в гуртожитській кімнатці не було. «Свого» хлопця я побачила відразу. Те, що це «моє», зрозуміла з першого погляду. З другого — упевнилася, що це взаємно. А після третього ми почали зустрічатися. Ліжком діло скінчилося рівно через 1 місяць і 6 днів після того, як він пошепки сказав мені про любов у день святого Валентина.

Моя мама категорично вимагала від мене й молодшої сестри не спробувати забороненого плоду близькості з чоловіком до повноліття. Але, збираючи до університету, приречено видала мені баночку із протизаплідними пігулками й розповіла, як користуватися. «Якщо вже завагітнієш, приїжджай, щось вирішимо», — мама, хоч і була православною і ходила до церкви, не вірила, що її дитятко лишиться в чистоті до самого вінчання. Та що там, про моє заміжжя тоді ні вона, ні я не думали. Все це було далеко, а нове статеве життя без заборон — прямо на порозі...

Зустрічалися ми з моєю майбутньою другою половиною «як усі». Разом прогулювали пари, гуляли до закриття гуртожитків по студмістечку, горлаючи пісні й поглинаючи стандартне «пиво з горішками». Коли вдавалося, лишалися одне в одного ночувати, спроваджуючи сусідів по кімнаті. І, звісно, запобігалися.

Ми одне одного любили. Дуже сильно, міцно, безоглядно. Але при цьому сильно мучили. Я — відносно спокійна, коханий мій — теж, але не бувало і дня без скандалу, псування нервів або розбірок. І абсолютно все — на рівному місці. «Ненавиджу його, зневажаю! Звідкіля він узявся на мою голову! Хочу, щоб зник. Зараз же!» — писала я у своєму щоденнику після чергової «вияснялівки». А поряд, на наступній сторінці — «Він найулюбленіший, він — моє щастя, найкраще, найдорожче». Тоді незрозуміле моє роздвоєння лише зараз для мене розкрилося, розшифрувалося, оголивши бідну, поранену блудним життям душу й любов. Справжня Любов сама по собі чиста, добра, віддана, зовсім не здатна завдати болю коханому і глибоко жертовна. Вона дана Богом як величезна милість людині й розкриває повноту й незбагненну силу Любові Божественної до свого творіння. Але гріх як злочин людини проти Творця спотворює цей дар до невпізнанності. Величезну, незліченну кількість прикладів любові-муки, любові-страждання маємо ми перед очима. Анна Кареніна і Вронський, Емма Боварі і Родольф, Гумберт Гумберт і Лоліта, Феб і Есмеральда страждали саме тому, що любили любов’ю розпусною, гріховною, злочинною. У справжній чистій любові не завдають одне одному страждання й болю.

Ось так і жили: любили, сварилися, мирилися. Зрідка, на свята, і до церкви ходили. Навіть сповідалися й причащалися. Батюшки вислухають сповідь, скажуть молитися за благополуччя в сімейному житті до таких-то святих. А ми повернемося додому — і знову за своє...

Одного разу на Новий рік ми з моїм хлопцем, уже маючи за плечима трирічний стаж «зустрічання», поїхали до мене додому. Батьки подивилися на нас... «Женіться», — кажуть. Постановили на літо, десь у липні — під вінець. Радісні, окрилені повернулися ми до Києва. «Все буде по-іншому, по-новому», — співало серце.

І тут зненацька мене почало переслідувати відчуття біди, якоїсь великої і невідворотної. І ще я відчувала, що біда настане, але я буду жити з нею і перемагати довго й уперто, без відчаю та паніки. Моя інтуїція, а точніше Ангел Хранитель, щосили мене попереджав.

Мабуть, це був наш останній шанс. Ми прийшли обоє до церкви на сповідь і причастя. Завтра починався Великий піст — час щиросердого покаяння та очищення. Ми стали в чергу до одного батюшки. Бачили його вперше. Свій «головний» гріх я завжди казала у самому кінці, щоб дати собі час морально підготуватися. Соромно було, як-не-як. І тут, після оголошення про наші неплатонічні стосунки з коханим, благодушне обличчя батюшки перемінилося, і він раптом жорстко сказав: «Відлучаю тебе на рік від причастя».

Мої сльози не змусили на себе довго чекати. Я, плачучи, пояснила, що нам через півроку вінчатися — як же без причастя? А священик наполягав: «Ти ж блудним життям живеш, як смієш ти взагалі Тіло і Кров Господню приймати!» Ридала вже навіть не я, а моя знесилена, зав’язла в гріховному болоті душа. Священик пішов у вівтар помолитися, я лишилася сам-на-сам із іконами, на маючи сил підняти очі на лики святих, і лише сильно-сильно просила Бога мене простити. Коли повернувся батюшка, він сказав спокійно і серйозно: «Обіцяй, що більше не будеш спати зі своїм нареченим до вінчання. Клянися на Біблії назавжди полишити блудне життя й надалі бережи себе в чистоті». Ці слова дикістю прозвучали для мене. А першою думкою було — «це ж неможливо!» Але душа вчепилася за цю ниточку й з усієї сили заблагала про поміч. «Клянуся», — сказала я. І через хвилину вже берегла в собі Христа прийнятого. А за мною ішов мій коханий. Батюшка, поговоривши з ним, знов ходив у вівтар для молитви.

До кінця служби я проплакала від щастя. Мабуть, до тієї миті я ніколи не була такою щасливою. Душа моя молилася й не знаходила слів удячності Богові за цю милість, за спасіння, за допомогу в боротьбі з гріхом і благословення на нове життя. У той же день безслідно зникло відчуття біди і з’явилася сильна впевненість, що тепер усе буде по-іншому.

Те, що Бог простив нас, я читаю тепер в очах моєї донечки, яка ось уже сім місяців наповнює щастям наш із чоловіком дім. І одружилися ми радісно, і живемо в любові чистій, неспотвореній, без образ, і дитину чекали із захватом, і народжувала я легко...

Страшно подумати, що чекало б на нас, якби ми не відмовилися перед Великим постом від звичайного, «як у всіх», гріха.

Від редакції

У цьому листі ми маємо щасливу несподіванку познайомитися із вдячною реакцією людини на суворість священика. Зазвичай священиків лають за завищені вимоги до прихожан, за відірваність від життя і т. п. Тут же людина благословляє, по суті, пастиря, що використав принципову суворість у потрібний час у потрібному місці, і цим посприяв переміні життя.

Одна річ — виконувати заповідь «не судіть, щоб і вас не судили», перебуваючи в такому ж стані, що й людина, яка грішить. Зовсім інша річ — покривати гріхи тоді, коли ти поставлений у стан начальника — батька чи матері, директора, пастиря. Начальник, який із міркувань «не судіть...» закриває очі на гріхи підлеглих, дає гріху зелену вулицю і ще більше грішить. А тому помолімося Богу, аби пастирі не втрачали розсудливої суворості, такої корисної для розхлябаних і розпущених парафіян. Тільки щоб суворість ця була поєднана з любов’ю, бо любов і лише любов навчить, де закрутити гайки до межі, а де — ослабити.

Опублiковано: № 5 (24) Дата публiкацiї на сайтi: 26 September 2007

Дорогі читачі Отрока! Сайт журналу вкрай потребує вашої підтримки.
Бажаючим надати допомогу прохання перераховувати кошти на картку Приватбанку 5457082237090555.

Код для блогiв / сайтiв
Розмiстити анонс

Результати 1 - 11 з 11
21:06 10.03.2016 | Анна
не понимаю, что может быть ханжеского в стремлении к "исключительно положительному образу"? разве святые не стремились стать "исключительно положительными"?
15:28 28.05.2010 | Анна
меня тоже тема добрачного и внебрачного секса беспокоит довольно сильно. на счёт статьи - согласна с ещё одним комментатором: сама по себе клятва - не уверена, что это правильно. и что касается "мучить друг друга": всё-таки мне кажется, что дело тут не в добрачной половой жизни как таковой. может быть, просто девушку подсознательно мучила совесть, оттого так и получилось. хотя, возможно, я сейчас просто оправдываю своё к этому отношение. для меня этот вопрос открытый. последнее, что хочу сказать - сколько себя помню, в мужчинах я очень не любила понты, в женщинах - ханжество, "синечулочность". под словом "ханжество" понимаю не обязательную половую жизнь, а отсутствие искренности, когда человек не позволяет себе быть собой, а предстаёт в виде плоского, исключительно положительного образа
15:53 04.12.2009 | елена34
В данном случае все закончилось хорошо,но это лишь подтверждает одно:ВСЕ ЛЮДИ Р А З Н Ы Е и подхот соответственно разный.
19:16 28.08.2009 | Светлана
"Статья явно написана "по заказу" и для запудриванья мозгов."
Откройте любую рекламу любой "провидицы". Это то, что пишется по заказу. Все "счастливые" случаи исцелений на одно лицо. И поспрашивайте у православных, как кто пришел в храм. Что вы услышите? Путанный, сбивчивый рассказ, а в конце итог: "Бог привел". У каждого своя дорога к Богу. Так и в этой истории, "заказности" ни на грош.
09:52 29.07.2009 | гость
Бред от начала и до конца:"ухне, когда уснул папа, обреченно выдала мне пузырек с противозачаточными таблетками и рассказала, как пользоваться. «Если все же забеременеешь, приезжай, что-нибудь решим»" - противозачаточные в "пузырьках" не выпускают и принимают их по назначению врача, и начинать их прием надо в определенный день менструального цикла.
Статья явно написана "по заказу" и для запудриванья мозгов.
16:28 13.12.2008 | Валерий
...Кем бы Вы ни были, как бы не был тяжек грех, Господь всегда готов прийти на помощь всякой кающейся душе. И как у врача земного, в Его руках есть средства и безболезненные, и болезненные. На одном этапе болезнь поддаётся медикоментозному лечению, а на поледнем - только хирургическому вмешательству. Если первое не болезненно, но требует только ответственного отношения к предписаниям врача, то последнее уже достигается не без боли, не без слёз, не без больших потерь... Так случается и в духовной жизни... Большинство людей, к сожаленью, не представляют себе силу пагубности греха, поэтому и живут "как все". Но у Бога закон не изменен. То, что было грехом 1000 лет назад, сегодня тоже остаётся грехом... Но не отчаиваться нужно, а каяться, идти к исповеди и принимать духовное врачевство. На то и Церковь. Спаси, Господи!
14:22 02.06.2008 | Оленка
Замечательное письмо, и как все это верно.
Одна раба Господня когда-то сказала мне:"Господь вам не нянька", но поняла я это только тогда, когда совершив грех блуда, мне пришлось нести за него епитимию, когда духовник не снизошел к моей слабости, а поступил наоборот. И как я ему благодарна, страшно подумать как бы я жила сейчас, в какой бы была бездне. Единожды согрешив, мы остаемся в сильнейшей власти блудного беса и как после этого тяжело бороться с ним. Как хочеться сказать молодым не делайте этого, вы не представляете, чего лишаете себя, на какие муки и терзания от плоти обрекаете, но увы, как сладок запретный плод, и как хитер улавливающий нас. Но и как велик и милостив помогающий нам Бог! Воистину, только Он может помочь и если не уцеломудрь во мгновение, то хотя бы уберечь от встречь и обстоятельств из которых мы сами будем не силах выйти чистыми. На Него только все упование и Он обязательно поможет!
16:11 21.03.2008 | Неизвестен
Дарья, Ваш коментарий очень трогательный, но раз это наводит отчаинье, то что Вы скажите по поводу ядерного оружия, индефикационного кода, войн, прошедших крестовых походов и политике???
16:08 21.03.2008 | Неизвестен
Очень откровенное письмо...
Но если чесно, не всего я понимаю...
Почему нельзя спать до венчания?
Разве клятва, это правильно?
00:39 21.03.2008 | Дарья
Перечитываю эту статью уже в который раз... И больно, очень больно. И страшно. За всех нас, грешащих молодых, и за себя в частности... Ужас бездны нахлынывает. И отчаяние.
16:54 25.11.2007 | Марина
Спаси Господи, за такое откровенное письмо.
Иногда очень тяжело держать данное нами обещание. Но Господь милостив, и помогает в этом.
А слушать отцов - это очень верно, хотя наша натура не всегда сразу готова согласиться с этим, зато потом результат всегда положительный.

Додати Ваш коментар:

Ваш коментар буде видалено, якщо він містить:

  1. Неповагу до авторів статей та коментарів.
  2. Висловлення думок щодо особистості автора або не за темою статті, з’ясування стосунків між коментаторами, а також інші форми переходу на особистості.
  3. З’ясування стосунків з модератором.
  4. Власні чи будь-чиї поетичні або прозаїчні твори, спам, флуд, рекламу і т.п.
*
*
*
Введіть символи, зображені на картинці * Завантажити іншу картинку CAPTCHA image for SPAM prevention
 
Дорогие читатели Отрока! Сайт журнала крайне нуждается в вашей поддержке.
Желающим оказать помощь просьба перечислять средства на карточку Приватбанка 5457082237090555.
Отрок.ua в: